«ЧУЖИЙ»-1

Післявиборна зміна губернаторського караулу, що почалася з Тернополя та Львова, нову кадрову політику Києва (читай Президента) найбільш показово продемонструвала в Вінниці. Місцеву адмін- і бізнес-еліту не порівняти, приміром, з донецькою, але той факт, що вперше за останні 30 років область очолив «варяг» — більше ніж красномовний.

«Темна конячка», або козирний «джокер»

Призначення нового губернатора на Вінниччині було взагалі-то очікуваним. Отримані тут «Заєдою» 6,8% проти сукупних 75,88% «Нашої України», Соцпартії, Блоку Юлії Тимошенко й Компартії, ясна річ, не вельми потішили вимогливу столицю. Ще чіткішими стали ці очікуання після того, як діючого губернатора Юрія Іванова обрали головою облради. І апаратні знавці майже одноголосно пророчили, що його наступником стане сільськогосподарник №1 в області, перший заступник глави обладміністрації Григорій Заболотний. Але Президент розсудив по-своєму й Указом від 7 травня призначив Віктора Коцемира, котрий до цього очолював Волочиську райадміністрацію Хмельницької області. Таким чином, він став першим «варягом» за останні 30 років, покликаним «княжити» на Вінниччині.

Показово, що про особистість нового губернатора (крім того, що до Волочиської райадміністрації він працював на керівних посадах у будівництві й на автотранспорті) практично ніхто нічого не знав до дня представлення. І коли емоційний штопор пройшов, хто тихцем, а хто й відкрито заходилися судомно згадувати всіх знайомих у сусідній області, аби хоч щось з’ясувати і зрозуміти — чому?

Єдиною поки що вичерпною відповіддю на запитання можна вважати той факт, що Волочиський район дав перший результат на виборах для партії влади в регіоні. Решта — тільки на рівні версій. Приміром, про підтримку з Донецького регіону (Коцемир — член ПРУ) і про лобіювання його кандидатури певними бізнес-структурами.

Однак особистість і методи роботи (судячи хоча б із реакції влади Хмельниччини) нового губернатора Вінниччини однаково залишаються поки що «терра інкогніто».

Саме це стало приводом для різкої оцінки цього призначення колишнім губернатором Вінниччини, народним депутатом Анатолієм Матвієнком. Як говориться в його заяві, розповсюдженій прес-службою УРП «Собор», призначення В.Коцемира губернатором Вінницької області показало, що в державі немає ніякої кадрової політики. І, зокрема: «Я знаю достеменно: владна еліта області при повідомленні про це призначення відчула справжній шок. Та й прості вінничани розгублені: адже відтепер ними керуватиме людина, котру не тільки в області ніхто не знає, а й котра, схоже, і сама не знає області», — відзначив глава УРП «Собор».

Сам В.Коцемир у своїй стислій «тронній» промові з ходу спростував розмови про нібито плановану масову чистку, відзначаючи, що кожна «людина тільки сама знімає себе з посад». Та й прем’єр-міністр А.Кінах, котрий представляв і губернатора, недвозначно напучував його дуже обережно ставитися до керівників, які «довели своя дієспроможність».

«Король помер? Хай живе король!»

А щодо того, чи зможе і наскільки «помахати шашкою» сьомий за останні десять років губернатор області, — сумнівно?.. Адже Юрій Іванов, що перебрався в крісло глави облради, не лише зберіг за собою, а навіть збільшив контроль над справами ключової аграрної області України.

Мабуть, вперше в області так тепло прощалися зі старим губернатором. Прем’єр-міністр Анатолій Кінах, представляючи його наступника, міцно обійняв Юрія Іванова, а зал, аплодуючи йому, звівся з місць. Але те, що останній про приїзд для представлення нового губернатора дізнався лише вранці того ж дня, — факт багатозначний.

Та і його дії в наступні дні, «шикування» районних кадрів свідчать, що «другим» він себе явно не відчуває.

Зокрема, з ходу провів нараду про польові роботи, сидячи пліч-о-пліч не з новим губернатором, а з його заступником Григорієм Заболотним, котрого й рекомендував у свої наступники. Це здивувало як журналістів, так і районну владу. Раніш (принаймні в нашій області) господарськими питаннями займалася винятково виконавча влада.

Цілком контрольована Івановим обласна рада і свій протеже біля керма обласного центру апріорі змусять зважати на думку Юрія Івановича не тільки чиновників, а й великий бізнес, включаючи Петра Порошенка.

Два з половиною роки тому після президентських виборів Юрій Іванов став губернатором під час аналогічної кампанії із зміцнення адмінресурсу. І, як найміцніший господарник серед усіх попередніх губернаторів, став компромісною кандидатурою, що влаштовувала майже всіх. Чому в ньому й у його протеже розчарувався Київ, тим паче у відблисках важкої заграви 2004 року, — непоясненно.

Ось і Анатолій Кінах на запитання про мотиви призначення губернатором області «варяга» досить обтічно відказував, що, мовляв, «передусім враховувалися вимоги до людини, котра довела свою дієспроможність і професіоналізм, має моральну, державну позицію... При цьому його приналежність до конкретного регіону мала другорядне значення».

Незрозуміло тільки, кого ж тепер має Банкова на найближчі чотири роки в області — старого перевіреного союзника чи нового опозиціонера?