ЧУБАЙС — НА УКРАЇНУ. ЩЕ ОДНА ЛІБЕРАЛЬНА ТОЧКА...

Наприкінці тижня РАТ «ЄЕС Росії» скинуло в пресу інформацію про купівлю у Костянтина Григоришина акцій (до 40%) низки українських енергокомпаній. Йшлося про п’ять розподільчих енергокомпаній — «Чернігів-», «Львів-», «Полтава-», «Прикарпаття-» і «Сумиобленерго». За повідомленнями російської преси, угоду вартістю близько 100 млн. дол. завершено минулого тижня. Це вже третя спроба РАТ зачепитися за український ринок. Попередні 1998-го і 2001 років не вдалися.

У принципі, переговори про такий продаж йшли давно, років два тому Костянтин Іванович розраховував отримати за них мінімум 300 млн. дол. Але тоді пакети були і більші, і не настільки конфліктні, як нині.

Є й перша реакція українських офіційних осіб. Ще на початку тижня з’явився коментар міністра палива й енергетики України Сергія Єрмілова, котрий сказав, що участь РАТ «ЄЕС Росії» у приватизації української енергетики до завершення приватизації самого РАТ недоцільна. Як заявив він агентству «Інтерфакс-Україна»: «По-моєму, це абсурд — державній структурі оголошувати про приватизацію іншого об’єкта. Якщо РАТ «ЄЕС» щось хоче у нас купити, це свідчитиме про націоналізацію Росією частини української енергосистеми. Якщо РАТ «ЄЕС» буде приватизовано, тоді будь ласка. У такому разі уже власники РАТ «ЄЕС» мають вирішити, братимуть вони участь у приватизації чи ні».

Анатолій Чубайс з українським міністром не погодився, заявивши, що РАТ «ЄЕС» «обов’язково отримає свою частину, попри протести опозиції, підтримані міністром енергетики України».

РАТ «ЄЕС Росії» раніше брало участь у придбанні об’єктів у Казахстані, а нинішнього року отримало контроль над енергооб’єктами у Вірменії (включаючи Вірменську АЕС) та Грузії. А до кінця року має намір придбати Молдавську ГРЕС.

Власне кажучи, думка самого Єрмілова визначальною не буде. На вівторок планувалася зустріч Анатолія Чубайса з Леонідом Кучмою. Очевидно, на ній і були б узгоджені ключові питання щодо угоди. Про що фактично і заявила прес-служба РАТ, прокоментувавши інформацію, що «робота з придбання українських активів ведеться. Але про її результати буде оголошено лише після зустрічі голови правління РАТ із Президентом України Леонідом Кучмою». Однак у зв’язку з хворобою й операцією Леоніда Даниловича зустріч не відбулася.

Тим часом вона, безсумнівно, росіянам потрібна. У даний час жодне з вищезгаданих обленерго Григоришин не контролює. Там сидять люди, які представляють його колишніх бізнес-партнерів. Більше того, акції компаній переведені на «недружнього реєстратора». З огляду на позиції його компаньйонів в адміністрації Президента, без побажання Леоніда Даниловича угода може підвиснути мінімум на рік.

Втім, вона має проміжний характер, оскільки не дає реального контролю над енергокомпаніями. Угода передбачає, як мінімум, придбання в подальшому ще й блокуючих пакетів у держави чи у бізнес-партнерів Костянтина Григоришина. Хоча, за рядом непрямих ознак, угода буде узгоджена з усіма сторонами. Після подій 2002 року самостійної гри Костянтин Іванович не веде, ставши радше молодшим партнером Віктора Пінчука.

Між іншим, після торішньої невдалої грудневої спроби продати блок-пакети «Полтаваобленерго» і «Сумиобленерго», коли з’ясувалося, що кидати «Інтерпайп» не дуже добре, сторони зовнішні старанно дотримуються перемир’я. Велися переговори про долю активів. Не виключено, що ми бачимо їхні результати. Навіть під час сутички між Григоришиним і дружніми структурами Суркіса за «Дніпроспецсталь» тема обленерго не порушувалася.

Чи збережеться нейтралітет зараз — побачимо. Поки що єдиною більш-менш оформленою структурою росіян в Україні залишаються чотири обленерго, контрольовані «лужниковською групою» ЦСКА Олександра Бабакова. 2001-го їх купила для москвичів словацька VSE. Торік під її контроль перейшло «Одесаобленерго». За обсягами продажів на енергоринку в Україні вона явно більша, щоправда, у Москві усе буде навпаки. Тож дружити домами вони просто приречені.

Формально екс-григоришинські обленерго курируються київським ТОВ «Укренергоконсалтинг». Щоправда, вести переговори з ним не обов’язково — це суто управлінська структура. А от згоду АМК на продаж отримувати, швидше за все, доведеться. Можна, звісно оформити продаж за популярною схемою «одна офшорка купила іншу офшорку», але РАТ зараз стає публічною компанією, тож угоду й ціну «засвітить» у річному звіті. Хоч за це спасибі.

Якщо купівля активів пройде за максимально сприятливим для РАТ сценарієм, на ринку виявляться дві російські компанії, що сумарно контролюють до 15% енергоспоживання плюс американці з AES, котрі ще нинішнього року були готові продати свій бізнес тому ж Бабакову. Щоправда, зараз, після тбіліської угоди знову активізувалися чутки про інтерес до них уже самого РАТ.

Крім них існує донецька вертикально інтегрована компанія «Востокэнерго» і «Сервіс інвест» (Андрій Клюєв). Віктор Пінчук у даний час контролює Луганське енергетичне об’єднання і фактично — «Дніпробленерго».

Цікаво, що поки за дужками залишаються інші активи — у тому числі найсмачніше «Запоріжжяобленерго», де його структури контролювали до 34% акцій. Можна згадати і зовні державні харківську або тернопільську енергкомпанії. Загалом, є що ділити.

А насувається ще й приватизація енергогенерації. Але прихід РАТ створює геть інші правила гри — занадто вже дрібними виглядають більшість наших енергоучасників порівняно з росіянами. Ми, звісно, теж щось можемо — акціонери «Запоріжсталі» аж 100% енергодистрибуції Вірменії купили. Та все ж фраза про націоналізацію української енергетики не позбавлена сенсу. Загалом, росіяни заклали у фундамент будівництва ліберальної імперії чергову цеглинку. Наскільки міцну — час покаже.