Чорне море без «Активних зусиль»

У міру збільшення обсягів транспортування енергоресурсів через Чорне море цей регіон викликає до себе дедалі більший інтерес із боку Європейського Союзу та Сполучених Штатів, примушуючи політиків і військових приділяти пильну увагу питанням гарантування безпеки транзиту нафти й газу. Адже трубопроводи, нафтотермінали, танкери — дуже привабливі об’єкти для терористичних актів. І не лише для фундаменталістів з ісламістських організацій. Існує загроза і з боку ліворадикальної Робітничої партії Курдистану (РПК), яка так і не відмовилася від ідеї з допомогою зброї домогтися створення незалежної курдської держави на території східної Туреччини. Вибухи на курортах Анталії, влаштовані бойовиками РПК, примушують чатувати.

Не випадково на Стамбульському саміті НАТО у червні 2004 року Північноатлантичний альянс, визнавши важливість Чорноморського регіону, закликав «партнерів і союзників на узбережжі спільно працювати над зміцненням стабільності цього простору». Країни регіону згодні з тим, що необхідні спільні зусилля для гарантування безпеки в Чорному морі. Це в інтересах не лише Європи, до якої через цю акваторію надходить п’ята частина всіх вуглеводнів, що їх споживають країни – члени Євросоюзу, а передусім і самих чорноморських держав. Однак політики цих країн по-різному бачать способи досягнення цієї цілі. Чималу роль тут відіграють амбіції та геополітичні розрахунки. І якщо Болгарія, Грузія, Румунія та Україна схиляються до того, що під парасолькою альянсу Чорне море стане набагато безпечнішим (так, у рамках участі нашої країни в операції «Активні зусилля» у Севастополі вже фактично створено контактний пункт, де відбуватиметься обмін інформацією), то в Росії і Туреччини стосовно цього своя особлива думка...

Причорноморські держави самі здатні забезпечити безпеку в Чорному морі — таку заяву недавно зробив глава російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров. Його коментар — відповідь на пропозицію представників НАТО розширити на Чорне море дію операції «Активні зусилля» (Active Endeavour), яка звучала ще з минулого року. Розпочата після терористичних атак на Сполучені Штати, ця операція з жовтня 2001 року проводиться в Середземному морі: спільний флот країн НАТО патрулює Гібралтарську протоку та Суецький канал, транспортні артерії, найуразливіші для нападів терористів. (Нагадаємо, що Середземним морем щорічно транспортується до 65% споживаних Західною Європою нафти й газу.)

Крім патрулювання, кораблі альянсу здійснюють також моніторинг морських перевезень і конвоювання морських цивільних вантажів, які проходять через Гібралтар, аби запобігти терористичним акціям. На практиці це означає, зокрема, й інспекцію військовими моряками підозрілих суден із метою перехоплення зброї масового ураження та її компонентів. За оцінками представників організації Північноатлантичного договору, «Активні зусилля» стали одним із найуспішніших контртерористичних заходів альянсу після 2001 року.

Примітно, що до цієї операції приєдналася і Росія. У червні, у рамках підготовки до участі в «Активних зусиллях», сторожовий корабель російського Чорноморського флоту «Пытливый» узяв курс на Середземне море, де, взаємодіючи з британським есмінцем «Ноттінгем», має відпрацювати основні процедури антитерористичної операції. А вже восени очікується повноцінна участь російських кораблів. Якщо не брати до уваги досвіду оперативної взаємодії російського флоту з натовським у частині проведення на морі рятувальних та гуманітарних операцій, то Москва отримує від своєї участі в «Активних зусиллях» пряму військово-політичну вигоду. Йдеться передусім про демонстрацію на постійній основі Андріївського прапора у стратегічно важливому для Росії регіоні, який традиційно вважають зоною відповідальності НАТО. А такої можливості у Кремля не було з часів розпаду Радянського Союзу. Крім того, у рамках «Активних зусиль» триває обмін розвідувальною інформацією. І це також не слід скидати з рахунків.

Однак, беручи участь у натовській операції в Середземномор’ї, Москва категорично проти того, щоб об’єднаний флот альянсу (до якого входять і кораблі нечорноморських країн — Сполучених Штатів, Великобританії, Німеччини, Греції, Італії, Голландії, Іспанії) постійно перебував у чорноморській акваторії. Пояснюючи причини свого негативного ставлення, представники Кремля кажуть, що поширення «Активних зусиль» на Чорне море, по-перше, може призвести до ескалації напруженості в регіоні, по-друге – це неповага до країн чорноморського басейну, здатних власними силами гарантувати безпеку в цій акваторії. Адже в Чорному морі, нагадують кремлівські стратеги, діє військово-морська група оперативної взаємодії Blackseafor (створена 2001 року і об’єднує ВМС шести країн регіону), а також розвивається ініціатива «Чорноморська гармонія» (запропонована Туреччиною у 2004-му).

На думку російської сторони, цього цілком достатньо для гарантування безпеки, оскільки і Blackseafor, і «Чорноморська гармонія» мають схожі цілі з операцією альянсу в Середземному морі: протидія організованій злочинності, нелегальній торгівлі та транзитові контрабанди, зокрема і зброї масового ураження, з допомогою присутності військових кораблів у районах головних торгових комунікацій Чорного моря. До того ж «Чорноморська гармонія» — фактично складова «Активних зусиль».

Експерти вважають, що справжні причини такої позиції росіян криються в іншому. Насамперед, на думку російських стратегів, постійна присутність у Чорноморському регіоні об’єднаного флоту Північноатлантичного альянсу кардинально змінить співвідношення сил. Звісно ж, не на користь Москви. Це, у свою чергу, веде до ізоляції Росії у Чорному морі, оскільки РФ не є членом НАТО і не планує в вступати в альянс. І, звісно ж, вважають експерти, присутність у цих водах флоту нечорноморських держав ослаблює Росію не лише у військовому, а й у політичному плані. Зокрема це може негативно позначитися на позиціях Кремля у Південнокавказькому регіоні. Як приклад російські аналітики наводять Абхазію, якій Москва надає політичну та економічну підтримку.

Безумовно, існування на східному узбережжі Чорного моря неконтрольованої центральною грузинською владою Абхазії — предмет для загальної стурбованості, оскільки сепаратистський режим створює благодатний грунт для контрабанди, нелегальної міграції та інших незаконних операцій. Інакше кажучи, для всього того, що сприяє дестабілізації в регіоні. Досить сказати, що в територіальних водах, контрольованих Сухумі, часто бувають збройні сутички. Очевидно, що у разі поширення дії операції на Чорне море натовські кораблі особливо ретельно патрулюватимуть східне узбережжя, тим самим позбавляючи Абхазію можливості контролювати свою частину акваторії. А це — в інтересах Тбілісі. Тому Грузія – принциповий прибічник розширення «Активних зусиль» у Чорному морі, вважаючи, що ця операція сприятиме розв’язанню проблеми замороженого конфлікту.

Хоч як це дивно, але Росію в питанні розширення дії натовської операції на Чорноморський басейн підтримує Туреччина, попри те, що НАТО і Сполучені Штати всіляко намагаються залучити цю державу на свій бік. Спостерігачі зазначають, що вперше за багато років Москва й Анкара займають спільну позицію з питань безпеки Чорного моря. Хоча, звісно ж, це ситуативне зближення двох країн, які давно суперничають за вплив у регіоні. Анкара просто побоюється, що у разі розширення дії «Активних зусиль» вона втратить контроль над чорноморськими протоками, оскільки фактично буде переглянуто конвенцію Монтре 1936 року, яка регулює правила судноплавства у чорноморських протоках. Згідно з останньою, Туреччина повністю контролює Босфор і Дарданелли, що з’єднують Чорне море із Середземним. Зокрема й у питанні руху протоками військових кораблів. Вочевидь, у разі розширення операції на Чорне море Туреччина позбудеться свого всевладного контролю над цими водними шляхами.

Існує ще одне пояснення. Не виключено, що Анкара просто не хоче підпускати Сполучені Штати до всеосяжного контролю за маршрутами, якими до Європи надходять енергоносії. Адже це означало б зменшення впливу Туреччини в регіоні і, на думку турецьких політиків, послабило б її позиції на міжнародній арені. Така ж сама небезпека загрожує Анкарі, якщо буде збільшено кількість військових кораблів нечорноморських країн. У кожному разі, так думають у турецькій столиці. І тому Туреччина, як і Росія, вважає, що цілком достатньо, коли в Чорному морі забезпечуватимуть безпеку військові кораблі чорноморських держав у рамках Blackseafor і «Чорноморської гармонії». Тим паче що три із шести чорноморських держав — Болгарія, Румунія і Туреччина — є членами НАТО.

Така позиція турецьких політиків призвела до погіршення і так непростих відносин Анкари із давнім стратегічним партнером — Вашингтоном. У політиків ще свіжі спогади про те, що 2003 року Туреччина відмовилася надати свою територію для заправки американських літаків, які брали участь у військових діях в Іраку. Відтоді з’явилися й інші болючі вузли: ядерна програма Ірану, проблема базування бойовиків РПК на території Північного Іраку, різне бачення проблеми близькосхідного врегулювання, відносини Анкари з ХАМАС тощо.

Сьогодні Вашингтон намагається схилити Анкару на свій бік. Не виключено, що йому це вдасться. Можливо, ціною буде обмеження дії «Активних зусиль» у Чорному морі. Правда, невідомо, чи погодиться на нього Північноатлантичний альянс. Однак ще більш малоймовірною видається згода Росії.