ЧИ ЗАМІНИТЬ ІДЕОЛОГІЯ ХЛІБ І М’ЯСО?

Ідеологія — це імунна система, яка захищає суспільство від внутрішніх та зовнішніх загроз. Наше з вами білоруське суспільство.

Із послання президента РБ Національним зборам
Республіки Білорусь 16 квітня 2003 року

Щорічні «Послання президента парламенту» набули досить значного поширення в пострадянських країнах як звіт про виконану роботу й орієнтири на майбутнє. Зазвичай до цього документа входять найважливіші для розвитку країни питання. І ось у Білорусі, як з’ясувалося, головною є ідеологія. Це підтвердили не лише положення послання, а й недавній всебілоруський семінар з ідеології. На ньому ідеологію було офіційно зведено в ранг «базису», а все інше стало «надбудовою». Тепер переваги білоруського способу життя доводитимуть ідеологічні працівники, які, за словами президента, є «виключно штучним товаром». А «найштучнішим», очевидно слід вважати начальника головного ідеологічного управління адміністрації президента (та його помічника) Івана Корендо. Можливо, саме йому належить багато ініціатив, а тепер уже, виходить, і конкретні установки, дані президентом на цьому семінарі.

«Майже сім років тому ми почали відроджувати систему ідейно-виховної роботи з населенням. Тоді в облвиконкомах було створено управління, а в міськрайвиконкомах — відділи інформації. Але суть ідеологічної діяльності виявилася вихолощеною. Їхня робота звелася до нейтрально сухого інформування населення, у якій немає головного — державної позиції, та й випадкових людей набрали чимало... Ми втратили добре підготовлений раніше, у часи КПРС, ідеологічний актив на місцях — як у колективах, так і за місцем проживання населення... Діалог влади й народу з допомогою ЗМІ стає малоефективним. Міністерство інформації в цій ситуації виступає в ролі статиста і спостерігача». А далі від констатації фактів президент перейшов, як звичайно, до прямих вказівок: «Я вимагаю від міністра провести інвентаризацію всіх наявних у країні інформаційних ресурсів. Разом з адміністрацією президента займіться цим і відзвітуйте. Максимально задійте їх для формування конструктивної громадської думки».

Очевидно, саме так збирається президент Білорусі «промивати» мізки всьому народові. Адже в тому ж таки посланні сам О.Лукашенко говорив про неблагополучне становище в соціальній сфері, у сільському господарстві й інших галузях. Але, як видно з доповіді президента країни на семінарі, всі ці вади легко можна усунути не режимом щонайсуворішої економії, не поширенням економічних знань і демократичних свобод, а добре контрольованим (і відповідно оплачуваним) штатом «ідеологічних працівників». Причому не тільки, як уже згадувалося, в усій державній вертикалі, а й, так би мовити, на самих низах.

«На підприємствах із кількістю працівників понад 300 і більше, в організаціях АПК — 150 і більше мають бути запроваджені посади заступників керівників з ідеологічної роботи... Громадські організації повинні бути поновлені в повному обсязі в школах. У радянські часи саме ними було сильне й цікаве шкільне життя. Жовтенятську зірочку, піонерський галстук, комсомольський значок на своїх грудях із гордістю носив кожен учень. Я з гордістю носив».

Ці вказівки уже втілюються в життя. Як розповіла мені заступник директора з виховної роботи однієї зі шкіл Мінська, у них піонерська організація об’єднує 200 осіб. І далі: «У нас є щотижневі години інформування, які проходять щосереди і присвячені різній тематиці та пов’язані з різними датами. Приміром, коло тем, запланованих на IV чверть: День єднання народів Білорусі та Росії, Всесвітній день здоров’я, День авіації та космонавтики, Всесвітній день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, день чорнобильської трагедії, День радіо і телебачення, День Перемоги, День слов’янської писемності і культури, Міжнародний день захисту дітей...».

Звісно, пана Лукашенка можна зрозуміти. Адже держава, побудована на схожій ідеології, зуміла проіснувати майже 80 років, причому деякі з нині живих (і передусім сам Олександр Григорович) згадують про неї з до болю сильною ностальгією. Але комуністична імперія все-таки розвалилася, і навряд чи навіть зусиллями пана Лукашенка й товаришів вдасться її відродити. Але... З цього приводу пригадується анекдот саме «тих» часів: «Рабинович, як ви гадаєте, війна буде? — Ні, війни не буде, але буде така боротьба за мир, що каменя на камені не залишиться». Тож чи варто знову починати цю саму «боротьбу за мир»?