ЧЕРКАСЬКИЙ СЕРІАЛ: ХРОНІКА ПІКІРУЮЧОГО МІСТА

Поділитися
Не знаю, де як, а в Черкасах життя не стоїть на місці, тож і не перестає нас тішити своїми дивацтвами...

Не знаю, де як, а в Черкасах життя не стоїть на місці, тож і не перестає нас тішити своїми дивацтвами. З моменту обрання у Верховну Раду Нестора Шуфрича, місто, певне, зарекомендувало себе пристойним лабораторним полігоном, на якому можна й надалі відпрацьовувати непрості політичні технології. Завдяки цьому Черкаси почали цікавити не лише любителів давнини. Насиченість і цікавість сучасних черкаських сюжетів, як і наявність у них постійних героїв, змушує говорити про серіал. (Див. «ДТ» №№ 24, 27 за 2002 р. і № 7 від 22 лютого 2003 р.)

Стислий зміст попередньої серії

У результаті спритно закрученої інтриги голова міської депутатської фракції СДПУ (о) Анатолій Джоболда залишив стіни ОДА і хвацьким стрибком обійняв посаду секретаря міськради. Ставши «другою людиною в місті», він, говорячи фігурально, наблизився до крісла мера настільки, що вже був у змозі граючись розгойдувати це крісло, погрожуючи в будь-який момент витрусити з нього Анатолія Волошина. Не зайве нагадати, що метою цієї політоперації було зосередження абсолютної влади (у всеобласному масштабі) в руках партії есдеків. Губернаторське крісло, як ми пам’ятаємо, торік уже закріпилося за лідером регіонального відділення цієї партії Вадимом Льошенком.

Крісло-гойдалка, або Черкаська катапульта

Через декілька днів після того, як депутати обрали Джоболду секретарем, той, розуміючи, що має в міськраді більшість, скромно запропонував Волошину змінити свого першого заступника, відповідального за господарську міць міста, Володимиром Косминою. Космина при Володимирі Олійнику вже бував віце-мером, відсидів за це подвижництво дев’ять місяців у Лук’янівському СІЗО, згодом став опонентом Олійника, чим, певне, й заслужив собі підтримку в нинішньої ОДА. Спостерігачам було ясно, що облдержадміністрація, роблячи ставку на Космину як на потенційного мера, убиває відразу виводок зайців. По-перше, у період президентських виборів містом керуватиме передбачуваний господарник, у котрого від слова «політика», починається напад лук’янівської алергії; виборами в місті керуватиме комісар при ньому, він же секретар міськради, Джоболда. І, нарешті, Космина в змозі реально конкурувати на ймовірних міських виборах з іншими претендентами, зокрема і з Олійником. А страшніший від Олійника, котрий мріє про реванш, для ОДА тільки вибух атомної бомби в себе на третьому поверсі. Олійника, відкритого опонента Кучми, Льошенку нинішній Київ не простить ні за яких умов. Проте в ОДА подумали: якщо з Олійником провести чергові переговори й переконати його не йти на вибори, пообіцявши, скажімо, для його людей кілька гідних місць у мерії, то й взагалі все може скластися якнайкраще. Тобто, посадивши в мери Космину, Льошенко міг би постати перед президентською адміністрацією в дуже вигідному ракурсі; мовляв, ресурси області в повному розпорядженні, до виборів ми готові, усе підігнано, усе обстругано. Цілковитий тріумф — не лише неприємного Олійника прибрали, а й незрозумілого Волошина.

Природно, такі резони самого Волошина не тішили, і він заперечив, відмовився замінити свого першого заступника, вирішивши, що есдеки й інші (адже багато суперників!) ніколи в житті ще раз не об’єднаються. Хоча всім іншим було ясно, що саме в питанні відставки мера багато хто підтримає Джоболду, навіть добровільно, бо сплять і бачать календар, на якому масним кружечком обведено заповітну дату дострокових виборів мера. Хоч що там було б, а на черговій сесії, після того як Волошин діловито запропонував депутатам зайнятися «земельним питанням», ті проголосували за те, щоб заслухати міського прокурора. Той перерахував безліч фактів порушення Волошиним законодавства. У результаті чого серед депутатів спалахнуло нестримне бажання оголосити Волошину імпічмент. Депутати склали обвинувальний документ на 129 сторінках, після чого 45 чоловік (це 3/4 від спискового складу) 27 лютого проголосували за дострокове припинення повноважень Волошина.

Це солодке слово «вибори»

Слідом за Волошиним депутати звільнили всіх його заступників і затвердили нових, узгоджених з ОДА. У їхню компанію, відзначимо, «олійниківці» не потрапили. Таким чином, якщо домовленість між Олійником і Льошенком справді мала місце, то діяла вона, як і всі попередні, недовго. Отже, господарник Космина почав виконувати обов’язки мера. Здавалося б, усе гаразд, можна рапортувати в Київ?.. Можна, тільки треба якось із новими виборами визначитися. Сам Джоболда, ясна річ, готовий до наступних виборів терпляче керувати депутатами. Отож, і призначити б вибори, скажімо, на 31 березня 2005 року! Це ж так нескоро, що майже й неправда. А чому б і ні?.. Опозиція всесвітній скандал учинить? А якщо плюнути на цю опозицію й розтерти?.. Що, не варто так грубо? Більш тонко треба? Гаразд. Тоді, не 2005-го? Ага, ось пропозиція від «НУ» провести вибори 7 вересня 2003 р. Нібито вже й літо закінчиться, дачі-відпустки завершаться?.. Можна добре підготуватися, Космина працюватиме, зуміє себе зарекомендувати... Ні? Нічого в «НУ» йти на повідці? Правильно! Тоді що ж?

І тут цілком несподівано Джоболда вніс пропозицію провести вибори 6 липня. Найзрозуміліше пояснення, чому погляд влади зупинився на цій даті, таке: опозиція за настільки короткий термін (плюс городньо-відпускний сезон) не встигне підготуватися. Тобто влада встигне, а опозиція, якій у Черкасах вже й втрачати нічого, не встигне? Це дуже дивне припущення. А коли немає матеріалістичних пояснень явищу, ми знаємо, що робити. Тож не виключено, що при визначенні дати хтось зазирнув у святці й, виявивши, що 6 липня день Володимирської ікони, радісно зітхнув, маючи перед собою в досьє зображення Володимира Х. Інші ж, напевне, у своїй уяві тримали образ Володимира О. Усіх влаштовує? Ось і проголосували — 6 липня. А підрахунок голосів пройде в ніч на Івана Купала. Ото нічка буде!

Коли не працюють світлофори

Волошин (про котрого вже й думати серйозно ніхто не хотів) подав заяву в суд з оскарженням свого вигнання й пішов на лікарняний зализувати рани. Космина з ентузіазмом заходився господарювати, зайнявся дорогами, ліфтами, водою. Депутати теж не нудьгували, хтось, приміром, замахнувся конфіскувати у Волошина будинок, а хтось і підправити особисті справи. Але вирішувалися й пекучі питання, пов’язані з неурочним випаданням снігу, поламаними світлофорами, пошуком коштів...

А суди тим часом на повну котушку відновлювали на посадах тих, кого звільнив Волошин. На кожному стільці мерії, умовно кажучи, почали засідати по двоє законних власників — двоє начальників юрвідділу, двоє помічників із питань економіки, двоє головбухів... Усе почало двоїтися й розпливатися. Відновленим як компенсацію присуджували апетитні суми. Справа дійшла до арешту міських рахунків, почало відгонити банкрутством. Хтось при мені поділився в маршрутці підозрою: «Це либонь за рахунок городян? А чи не розводять нас, браття!?» Питання, що цікаво, не залишилося без відповіді. «А ти як думав! — відповів йому хтось із енергійним обличчям Че Гевари. — Тобі за те, що з заводу виперли, 15 тищ дали?»

Тихо й непомітно в місті почалася підготовка до виборів, у пресі виник легкий дзенькіт бойового компромату та шелест замовних статей, хтось потрусив гаманцем, хтось акціями своєї дружини. Практик Космина поквапився відзвітувати про виконану роботу, зокрема, повідомив, що впорядкував скількись там тисяч кв. метрів доріг. Волошин на це сказав, що дороги — його особиста заслуга, оскільки підготовку до такого трудового успіху проведено під його особистим пильним керівництвом. Олійник у свою чергу на це заперечив, що кошти на ремонт доріг було закладено в бюджет саме при ньому, при Олійнику...

Стосовно доріг... Справді, напередодні Дня Перемоги на рідній Смілянській (вісь міста) «у районі гармати» (пам’ятник частинам, що визволили Черкаси 43-го) було заліплено провали й вибоїни. А мали вони такі розміри, ніби гармата не 60 років тому, а щойно приймала вогонь на себе. А в деяких інших місцях ця вулиця, яка практично з’єднує Схід і Захід, досі має цілком фронтовий вигляд.

Просто Волошин повертається

Зацікавлені особи заходилися підраховувати, й за одними оцінками виходило, що у виборах візьме участь одна дюжина кандидатів, за іншими — дві. Почали проводити опитування й визначати рейтинги. Черкаський комітет виборців підрахував, що 25% опитаних готові проголосувати за Олійника (ймовірного єдиного кандидата від БЮТ, СПУ, КПУ); 17% — за Космину; 15% — за Булатецького (ймовірного кандидата від «НУ»); 11% — за Волошина. Інші опитування показували ще більший відрив Олійника від потенційних конкурентів. Утім, не потрібно бути семиголовим, щоб зметикувати: якщо Олійник буде єдиним кандидатом від опозиції, він і набере більшість голосів. За нього — з низки прозорих причин — проголосують основні електоральні групи.

Що ж виходить? А виходить те, що владі залишається лише сподіватися на чинник дива при підрахунку голосів у ніч на Івана Купала. «Тоді, власне, навіщо було город городити?! — роздратовано здивувалися в Києві. — Нехай уже краще Волошин...»

І ось днів за десять до розгляду скарги Волошина в суді, уже навіть і вахтерка в мерії, зустрічаючи знайомих, говорила: «Київ вирішив повернути Волошина». Стверджують, що саме кола Волошина почали поширювати чутку, нібито він зумів заручитися високою підтримкою в Києві. Натякали то на Віктора Януковича, то на Леоніда Кучму. Супротивники Волошина цю чутку всіляко спростовували. І ось відбувся суд, який, виявивши порушення в процедурі відставки Волошина, визнав рішення депутатів про імпічмент мера незаконним. Попри чутки, що передували події, це було несподівано. Незалежні газети кепкували: «Ви будете сміятися, Волошин знову наш мер!» Після чого 23 березня на сесію міськради прийшов губернатор у супроводі голови облради та прокурорів. Гості повідомили депутатів, що Волошин мер легітимний. Льошенко закликав обранців до конструктивної роботи, повідомивши в об’єктиви телекамер, що на них дивляться очі 400 тисяч черкащан. Треба сказати, що Льошенко чомусь помилився з чисельністю населення міста — ні багато ні мало на 100 тисяч. Хтось пошепки припустив, що Льошенко переплутав кількість жителів із сумою, яка мала піти на вибори. Але над жартом ніхто не посміявся.

Сам Волошин висловився теж у примирливому дусі, виродивши фразу, яка й Цицерону не снилася: «При всьому своєму високому інтелекті, який у нас є, давайте в його рамках будемо працювати...» Цю фразу з явним задоволенням виніс на свою першу шпальту опозиційний щотижневик «Антена». А лояльні ЗМІ лише зітхнули.

Такий поворот подій — рішення суду, візит високих осіб і нові заяви прокурорів, котрі несподівано змінили точку свого зору, викликали в частини політиків почуття глибокого розчарування в житті. Один інтелігентний депутат ВР, вражений підступністю влади, охарактеризував рішення суду як «цілковитий безкрай».

Тим часом призначені на 6 липня вибори ніхто не поспішав скасовувати. Більше того, 14 травня міськвиборчком зареєстрував двох кандидатів у мери. Утім, того ж дня почався й суд у справі скасування виборів. Криза в мерії, здається, надовго додала роботи черкаським судам. Зареєстровані кандидати збираються подати в суд скарги за фактом порушення їхніх прав. Група «олійниківців» уже подала в суд скаргу за фактом створення нового «льошенсько-косминського» виконкому, попереду розгляд ряду скарг про відновлення звільнених...

При цьому зрозуміле бажання ОДА завершити вихід міста з піке гідно, не зірватися в штопор. Інакше справа може завершитися тим, що Вадиму Льошенку доведеться самому балотуватися в мери. За деякими даними, в ОДА вирішили, що в цій ситуації міськраді слід: 1) не оскаржувати рішення суду, яке скасувало рішення міськради про імпічмент; 2) вибори, призначені на 6.7., — скасувати; 3) новий виконком — зберегти, й таким чином залишити Волошина без підтримки своєї команди... Після чого учасникам експерименту можна буде проаналізувати міру надійності конструкцій в умовах перевантажень, близьких до стану «штопора».

При всьому цьому з’являється можливість того, що амбіційний Волошин спробує розпустити міськраду. Але не забуто й те, що обрання Волошина в мери 2002-го затверджувалося не міською, а обласною виборчою комісією, що нібито не відповідає закону. Тож умови для поглиблення черкаської кризи зберігаються.

ППП й уся королівська рать

Різке виведення міста зі штопора дехто вбачає в запровадженні в Черкасах прямого президентського правління (ППП). Ставлення до ППП в активних політиків різко негативне. Льошенко просто сказав, що ППП не буде. А Олійник із якимось явно нервовим надривом назвав запровадження ППП незаконним.

Законне й незаконне стало в нас настільки відносним, що ось-ось на стику юриспруденції і теорії відносності Ейнштейна виникне якась нова цікава наука. Тож просто про всяк випадок є сенс подумати над питанням: що ж стане, якщо це пряме буде введено? Цілком імовірно, що одному з заступників губернатора Президент доручить керувати містом. Хто ж найреальніший претендент на цю почесну історичну роль у Черкасах? Цікаво й те, яка партійна орієнтація в потенційного правителя?

Найімовірнішою декому бачиться кандидатура Анатолія Рибака (Партія регіонів). Будучи першим заступником Льошенка, він має неабиякий досвід роботи в Черкаській мерії — чотири роки був заступником мера. Другий імовірний кандидат, Олексій Корпань (НДП), теж має досвід керівництва містом, правда, маленьким — був мером Золотоноші.

Отже, якщо вся ця мерська веремія закінчиться практичним мерством Рибака, то справді можна буде припустити, що Янукович, не маючи в Черкасах сильного парткомітету, розраховував на це місто. І воно просто впаде йому до рук. У цьому разі віртуальне протистояння Медведчук — Янукович може на черкаській землі перейти в нову фазу. Хто в цьому зіткненні зацікавлений надзвичайно? Мабуть, не останній у цьому списку Віктор Ющенко. Чи помітна «рука Ющенка» в черкаській епопеї? «Ні, але», «дурниці», «навряд чи», «як знати» — усі слова в даному випадку тотожні. Але... Як би це повиразніше?.. Коли в двох парубків чуби тріщать, третьому не заборониш, сидячи в садочку, красиво слинити свій чуб перед дзеркалом.

Політ у контексті історії

Отже, Волошин вдруге після двомісячної перерви посів крісло мера. Чомусь відразу ж спадає на думку дикувата аналогія: Наполеон I і його повторне правління, що ввійшло в історію під назвою «Сто днів». Але де Франція і де ми! Та й дороги в нас туди, самі знаєте... Якось ближча своя історія. Тим паче що є в нас свої Перші, котрі вдруге (бувало й утретє) сідали на престол.

Святополк I Ярополкович вдруге після перерви правив недовго, для нього друге правління почалося й завершилося 1018 р. За словами літописця, Святополк «повалений і у втечі помер у несамовитості розуму; вдачі був жорстокої і кровожерливої». А ось друге правління Ярослава I Володимировича, котрий вигнав Святополка Окаянного, тривало 36 років. Літописець відзначив, що князь Ярослав «обдарований був багатьма вишуканими чеснотами і правив із особливою мудрістю та славою». Нинішнього року ми вправі відзначити 985-річчя з моменту повторного сходження на великокнязівський престол Ярослава Мудрого... «Правив з особливою мудрістю і славою»! Красиво сказано, та не про наш час.

Продовження черкаського серіалу буде.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі