Боротьба за мир до останньої краплі крові

Поділитися
У виборчій кампанії, що розгортається, кажуть, усі засоби згодяться. Та й технології обіцяють використовувати найрізноманітніші — від поширення чуток до СМС-розсилок.

«Старушки, они всегда преставляются... — Или богу душу отдают», — свого часу пояснював Іпполиту Вороб’янінову «гробових справ майстер» Безенчук. Українській Конституції минулого тижня виповнилося всього 11 років. На стареньку явно не тягне. Можливо, тому Петро Симоненко в день її народження заявив, що Конституція «передчасно пішла з життя». Узагалі-то у безенчуківському лексиконі такого визначення і не було. Але, маючи 70-річний досвід складання некрологів, комуністи з легкістю можуть заткнути за пасок будь-якого старгородського трунаря. Та й інші вітчизняні політики встигли набити руку у співчуттях соратникам і — особливо — противникам. А що ж до іронії стосовно Основного Закону — то з Симоненка взагалі годі й питати. Він за діючу (поки? ще? чи «вже практично недіючу»? — непотрібне викреслити) Конституцію взагалі не голосував. Щоправда, у такому разі не може не дивувати активність лідера соціалістів, який завжди з гордістю приймав звання «батька чинного Основного Закону». Втім, у виборчій кампанії, що розгортається, кажуть, усі засоби згодяться. Та й технології обіцяють використовувати найрізноманітніші — від поширення чуток до СМС-розсилок.

СМС-технології

Олександр Мороз, узагалі-то, уже надіслав колегам-політикам своєрідний месидж. На з’їзді Союзу молодих соціалістів (із промовистою абревіатурою «СМС») він повідомив, що вже має 162 підписи депутатів за скликання позачергової сесії Верховної Ради. Для чого збирати парламентарів, Мороз пояснив просто — щоб запобігти замаху президента Ющенка та його оточення на «святая святих» — Конституцію. Запобігатимуть замаху за принципом «клин клином вибивають» — з допомогою... переписування тієї самої Консти­туції. Сам спікер називає це «продовженням політичної реформи». Уже й гасло відповідне є — «передати владу людям». За словами Мороза, воно і буде «родзинкою» передвиборної програми СПУ.

Проект поправок до Основного Закону спікер уже встиг зареєструвати в секретаріаті Верхов­ної Ради, і це як мінімум дає змогу назвати якщо не прізвища, то посади людей, яким Мороз планує «владу передати».

Можливо, ви здивуєтеся, але першим у списку можна поставити... спікера Верховної Ради. Саме він у разі ухвалення поправок підписуватиме закони, якщо своїм правом вето не скористається президент. А в разі, якщо гарант вчасно не запропонує кандидатури пре­м’єр-міністра, саме голова парла­менту зробить це замість нього.

Друга людина, якій продовження реформи на руку, — прем’єр-міністр, який отримує право пропонувати парламенту всіх міністрів, включно з керівниками МЗС та оборонного відомст­ва. А ось президент і його апарат за такої моделі перетворюється на «третього зайвого». Максимум, що залишають гарантові, — це право призначати керівника власної канцелярії (саме так Мороз пропонує перейменувати секретаріат). Україна, по суті, в такий спосіб дуже швидко перетворюється на парламентську республіку. Найшвидше, такий сценарій ні Ющенкові, ні Балозі не сподобається. Проте Мороз заздалегідь нагадує їм, що вони самі ще недавно обурювалися «половинчастістю» чинних конституційних норм. Поправки цю «половинчастість» ліквідують. Між іншим, парламентську модель, за певних умов, не так давно обіцяли підтримати Давид Жванія і навіть Юлія Тимошенко. Втім, для БЮТ обов’язковою умовою залишається підтримка цієї моделі виборцями на референдумі. А Мороз залишається категоричним противником конституційних референдумів — не уточнюючи при цьому, звідки він зрештою візьме 300 голосів для остаточного затвердження своїх поправок.

Правда, цілком можливо, що йдеться не тільки про політреформу. На з’їзді СМС на Мороза намагалися надягнути майку «голов­ного захисника Основного Зако­ну». Він трохи в ній походив, а потім зняв — мовляв, розміром не підійшла. Лідерові Соцпартії тісно в нинішньому амплуа. Але за ним пильно стежать регіонали, які до цього часу переконані, що навесні Мороз своїми шапкозакидальними заявами спровокував Ющенка на розрив із Януковичем.

Утім, нині значно більш провокативними виглядають пропозиції комуністів. Симоненко вже оприлюднив проект Конституції, підготовлений КПУ. Проект не урізує повноважень президента. Він просто ліквідує цей інститут, передаючи повноваження глави держави голові Верховної Ради. Можливо, це збіг, але саме на посаду спікера, за інформацією з кількох джерел, після виборів претендує сам Симоненко. Втім, і в комуністів способів зібрати 300 голосів для затвердження такого проекту в парламенті немає. Отже, сама акція з оприлюдненням комуністичного варіанта Основного Закону також нагадує месидж виборцям, союзникам по коаліції і, зрозуміло, Банковій.

Тому що послідовні

На Банковій месиджі лівих отримали. Того самого дня, коли лідер Соцпартії повідомив про 162 під­писи, Роман Зварич (представник президента в розпущеній Ра­ді) заявив, що Мороза не можна назвати спікером, і ніяких засідань він скликати не може. І вже тим паче домагатися ухвалення поправок до Конституції. Шкода, правда, що таку саму послідовність і принциповість екс-міністр не проявив, коментуючи ініціативи прези­дентської сторони. Як, приміром, це зробив Андрій Портнов.

Попередивши, що висловлює свою власну думку, а не позицію блоку (сама Тимошенко ідею з референдумом, як відомо, підтримала), голов­ний бютівський юрист нагадав, що ухвалення Конституції виключно всенародним голосуванням — без затвердження його результатів пар­ламентом — суперечить букві чинного Основного Закону та відразу двом рішенням Конституційного суду. Інакше Конституцію ще сім років тому затвердили б у редакції Леоніда Кучми, проти чого тоді категорично заперечували нинішні нашоукраїнці. Та й сам Ющенко, будучи опозиційним лідером, стверджував, що референдум прямої дії — протизаконний і неприпустимий.

Зрозуміло, за сім років багато чого могло змінитися, але майже стовідсотковий збіг позицій Ющенка-2007 і Кучми-2000 вразив навіть бувалих експертів. Ліквідація депутатської недоторканності, скорочення загального числа депутатів, двопалатний парламент, затвердження Конституції і законів усенародним голосуванням — усе це питання, які сім років тому виносилися на референдум під патронатом тодішнього президента. Ще, правда, був пункт про право глави держави розпускати парламент. Ющенко про нього 27 червня не згадував. Загалом не дивно — політреформа і так надала президентові таке право. Однак наступного дня помічники поправили пресу — Ющенко, виявляється, не згадав про цю пропозицію «з технічних причин». А насправді в його проекті Конституції право, на якому наполягав Леонід Данилович, буде не тільки збережене, а й істотно розширене.

Усе це не означає, зрозуміло, що ініціативи Ющенка—Кучми винятково погані й неодмінно ведуть до зміцнення авторитаризму. Автор цих рядків, наприклад, давно є прибічником двопалатного парламенту. І в 2000 році витратив чимало сил, переконуючи однопартійців у доцільності заснування другої палати — на жаль, безуспішно. Але ж тоді прибічником однопалатної Верховної Ради був не тільки Віктор Медведчук і Олександр Мороз, а й Віктор Ющенко з Віктором Балогою. У 2003 році Віктор Андрійович витіювато називав пропозицію Леоніда Даниловича «труною з кришкою, в якій лежить українська демократія», розповідав, що двопалатний парламент існує тільки в монархіях і федераціях, а в 2005-му прирівнював прибічників федералізації до сепаратистів. А тепер, виявляється, побачив у всьому цьому раціональне зерно? Чого, у такому разі, чекати завтра — вибачень перед виборцями, поїздки «на прощу» до Сєверодонецька? Втім, про що це я? Адже гасло «тому що послідовні» використовував не Ющенко, у нього був інший слоган — «вірю, знаю, можемо». А змінювати свої погляди в нашій країні можуть не тільки помаранчеві.

Убити Конституцію

До речі, пропрезидентські публіцисти сьогодні не бачать нічого поганого у використанні аргументів, уже випробуваних Кучмою в 90-ті роки. А деякі навіть згадують слова Дмитра Табачника — коли він очолював президентську адміністрацію, то якось поскаржився, що, мовляв, достатньо було прибрати з конституційного процесу Олександра Мороза, і Основний Закон ухвалили б набагато швидше.

Та в тому й річ, що цінність Конституції, як загалом і будь-якого закону, насамперед у тому, що вона встановлює зрозумілі та всіма прийняті правила гри. Викинутий з процесу отримує незаперечні підстави правил не дотримуватися. І чим впливовіший «виключений» — тим слабкішою стає конструкція. Це справедливо, між іншим, як для внутрішньої політики, так і для міжнародних відносин. Ліга націй, наприклад, розвалилася після того, як США в неї ввійти відмовилися, СРСР з організації виключили, а Німеччина (із союзниками) вийшла сама. ООН, яка прийшла на зміну Лізі, критикують усі кому не ліньки, але вона, щонайменше, ефективніша за попередницю, оскільки основні гравці залишаються в її складі.

Перевага української Конституції 96-го — у тому, що її визнавали (навіть не дотримуючись) і президент, і парламент, і влада, і опозиція. Слаб­кість чинної редакції Основного За­кону — у тому, що з його конструкцією не змирилися багато впливових гравців (БЮТ чи Банкова, наприклад), але на словах і її визнали всі.

Нинішні спроби вигадати досконаліші, але свої власні редакції Конституції — якими грішать і комуністи, і соціалісти, і президент, і БЮТ (тимошенківці, за їхніми власними словами, готують відразу дві редакції) — насправді ведуть до дискредитації Основного Закону як такого — оскільки нині чинні норми всіма урочисто визнаються непридатними до вживання, а можливості перетворити якусь одну із запропонованих нових редакцій на загальноприйнятну немає ніякої.

Референдум у цьому разі використовують як козир сильного, але навіть із його допомогою нав’язати правила гри опонентові практично нереально — зрештою форму бюлетеня для всенародного голосування має затвердити ЦВК, а її роботу легко заблокувати кожній зі сторін. Песимістичний сценарій — два ЦВК, паралельне голосування та дві конституції — позбавляє легітимності обидві сторони. Країна опиняється взагалі без Основного Закону.

Не всі, щоправда, вважають такий варіант фатальним. Є навіть радикальна й водночас відчайдушна пропозиція, яка спирається на прецедент, створений Ющенком, Януковичем і Морозом 27 травня: замість твердих конституційних норм надалі керуватися виключно політичними домовленостями. Втім, залишається незрозумілим, як сторони, не спроможні виконувати писані норми, можуть покладатися на слова своїх запеклих опонентів, які, до того ж, кожний інтерпретує по-своєму? А якщо усні домовленості все-таки мають таку нездоланну силу — що заважає їх оформити в нову, цього разу компромісну редакцію конституції?

За радянських часів був популярний анекдот — «війни не буде, але буде така боротьба за мир, що не залишиться каменя на камені». Боротьба українських політиків за справедливість, законність і конституційність, схоже, уже ввійшла в цю, аж ніяк не анекдотичну, стадію. Її жертвами вже стали парламент і Конституційний суд. Тепер політики взялися за Конституцію. Хто наступний?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі