БОРИС ДЕЙЧ: «КРИМСЬКА ГРОМАДА І ВЛАДА НАВЧИЛИСЯ, НАРЕШТІ, СЛУХАТИ ОДНЕ ОДНОГО...»

У Крим прийшов політичний спокій. Конфлікти між органами влади перестали бути головними політичними подіями, Верховна Рада й Рада міністрів автономії працюють за принципом взаємної доповнюваності, процес управління регіоном нарешті перетворився на комплексний і послідовний цикл рішень та дій.

Які проблеми кримські органи влади розв’язують нині, що їх турбує, що важко дається? Як Крим бачить загальнодержавні проблеми? Про це розмова нашого кореспондента з головою Верховної Ради автономії Борисом ДЕЙЧЕМ.

— Борисе Давидовичу, з початком канікул у Верховній Раді України формально закінчився черговий політичний сезон, проте говорити про затишшя не можна — у країні триває гостра дискусія про конституційну реформу. Як ця проблема бачиться з Криму?

— Слід визнати, що політична модель перехідного періоду України цілком вичерпала свої можливості. Об’єктивна необхідність проведення в країні серйозної конституційної реформи очевидна. Щоб успішно розвиватися далі, держава повинна мати більш ефективну систему управління. Заслуга Президента Леоніда Кучми, на мій погляд, полягає в тому, що він ініціював цей процес і взяв на себе основну частку політичної відповідальності. Хоча й викликав цим на себе основний вогонь критики своїх опонентів.

На жаль, тема реформи досі ще не проаналізована з тією глибиною, якої вона потребує. Проблему переведено в площину політичної боротьби, хоча життя, певне, вимагає наукового порівняння кількох варіантів реформи і вибору з них оптимального.

Конституційна реформа в країні в цілому відповідає об’єктивним політичним та економічним інтересам і Автономної Республіки Крим. Я давно є активним прибічником кримського регіоналізму і вважаю, що це найскладніший, найцікавіший і найперспективніший регіон України. Треба, щоб політична реформа, хоч як би вона пішла далі, ще більшою мірою враховувала особливості регіонів, захищала їх на державному рівні. Будь-яка держава сильна передусім своїми регіонами — це аксіома.

У цьому плані нинішнє українське законодавство, що торкається інтересів автономії, не може задовольнити нас цілком. Значною мірою несе на собі яскраво виражену печатку політичних компромісів минулих років і не відповідає вимогам сьогоднішнього дня, йому заважає тягар дня вчорашнього. Тож ми вправі розраховувати на те, що політичні реформи в державі стимулюватимуть удосконалення законодавства в інтересах сильної регіональної політики. Цей процес неминуче торкнеться і проблеми вдосконалення Конституції АРК. Вже сьогодні треба уважно вивчити цю проблему.

— Як ви оцінили б нинішній стан кримської економіки?

— Якщо судити з показників обсягів виробництва, товарообігу, то економіка на підйомі. Та коли звернути увагу на соціальну складову, фінансовий бік, глибше проаналізувати те ж таки зростання виробництва, то стає зрозуміло, що ситуація в економіці залишається вкрай складною. Я це чесно й відкрито визнаю і усвідомлюю.

Ми могли б наводити дані статистики, які свідчать про зростання, але завдання полягає не в цьому, а в тому, щоб реально керувати, спрямовувати розвиток Криму в потрібне річище. На жаль, не можна сказати, що «ми зупинили спад виробництва», точніше буде сказати, що він сам «зупинився». Ринок диктує свої закони, і поки що уряд, у засіданнях якого я завжди беру участь, на жаль, не є керівною ланкою цього процесу, а виступає скоріше як контролер або суддя. Без цих функцій не обійтися, проте вважаю, що вже назріла необхідність не стільки спостерігати, скільки ініціювати новації.

Що реально стоїть за «зростанням»? Переорієнтував «Титан» напрямки реалізації своєї продукції, спустив на воду чергове судно завод «Затока» — ось вам і зростання. Пішов «Союз-Віктан» у Київ, припинили за борги поставки газу на Кримський содовий завод — ось і спад.

Така сама ситуація з бюджетом. Зростання виробництва — це зростання сплати ПДВ і податку на прибуток, а ці податки зараховуються в державний бюджет, отож ми його й перевиконуємо порівняно з минулим роком на 46%. А в кримський бюджет поки що йде перевищення лише на 6%, причому в цьому півріччі акциз зараховувався ще в повному обсязі.

Тривожить і зовнішньоекономічна ситуація. Верховна Рада Криму протягом останнього року зробила як ніколи багато для привернення інтересу до Криму з боку іноземного капіталу, у справі налагодження торговельних і культурних зв’язків. Якщо з культурними заходами усе більш-менш гаразд, то з торговельними — тенденція протилежна. За останній рік позитивне сальдо зовнішньоторговельного обороту зменшилося більш як удвічі, обсяг експорту — майже на чверть.

Так, становище важке, але не безнадійне. Для розвитку економіки Криму треба розв’язувати комплекс проблем — і галузевих, і кадрових. Причому на рівні не тільки менеджменту підприємств, а й на рівні республіканських структур. Розмахування шаблею тут не допоможе, я маю на увазі налагодження системної роботи уряду, координації роботи всіх владних структур у Криму, підвищення рівня та кваліфікації держслужбовців відповідно до сучасних вимог.

— Крим — це і курорти, і велика промисловість, і сільське господарство, яке нині показує непогані результати. Наскільки вдається в таких умовах реалізувати ухвалену програму сталого розвитку?

— Так, Крим, попри все, дає хороші врожаї. Порівняно з минулим роком зростає виробництво й у тваринництві. Але проблеми є. Непокоїть складне фінансове становище сільгоспвиробників. Власний «жирок» аграрники після реформування нагуляти ще не встигли, а одержати кредит у банку поки що залишається проблемою. Я недавно вів переговори з главою Національного банку С.Тігіпком. Ми дійшли цілковитого взаєморозуміння щодо цієї проблеми, але практичних результатів домовленості нинішнього року побачити поки що не вдалося. Проте робота в цьому напрямі триває і вона дасть свої плоди. А ми посилено створюємо інфраструктуру ринку. Приміром, ведеться робота зі створення агроторговельних будинків, бірж, проте ми поки що на початковому етапі. Турбує тіньовий оборот фінансів і продукції.

Більшої уваги заслуговує і курорт. Нині курортні установи, якщо, звісно, не враховувати їхнього впливу на транспорт, зв’язок, торгівлю й інші суміжні сфери, дають у республіканський бюджет не такий великий відсоток надходжень, як, скажімо, промисловість. Проте потенціал у курорту незрівнянно вищий. Домагаємося і збільшення кількості об’єктів, і надходжень від них за рахунок розширення спектра та якості послуг, легалізації «сірого» й «чорного» курортного ринку. Верховна Рада АРК нинішнього року розпочала кардинальні кроки в справі створення нормативної бази для наведення порядку в цій сфері. Запроваджено збір на розвиток рекреаційного комплексу, затверджено положення про порядок експлуатації пляжів, положення про малі готелі. Ми можемо сказати, що курортні міста розвиваються набагато динамічніше, ніж промислові. Цьому сприяє те, що сьогодні приплив зовнішнього капіталу в Крим відбувається найактивніше саме в курортну сферу.

Вважаємо, треба змінювати й систему статистичних показників, пов’язаних із курортом. Парадокс, але в статистичній звітності навіть немає такого рядка. Курорт «розпилено» в ресторанному й готельному господарстві, оздоровчих послугах, роздрібній торгівлі тощо. Методика підрахунку рекреантів також дає досить велику похибку. Хіба за таких умов можна об’єктивно й точно оцінити внесок курорту в економіку, планувати роботу цієї галузі?

Одне з надзвичайно серйозних завдань — розвиток транспортної та комунальної інфраструктури. І якщо ремонтом і розвитком доріг і транспортних вузлів, зокрема на Донузлаві, де планується побудувати новий великий порт і гілку залізниці, займаються переважно республіканські й центральні органи влади, то в справі розвитку інженерної інфраструктури основна ініціатива поки що виходить від місцевої влади. На недавній зустрічі з Радою директорів ЄБРР Феодосія запропонувала до розгляду проект будівництва потужної теплоелектростанції, а Судак — реконструкцію очисних споруд. Ялта, Алушта, Сімферополь ведуть переговори про будівництво заводів по переробці сміття.

В економіці проблеми стосуються, головним чином, ефективності виробництв: рівень професіоналізму керівного складу, реструктуризація, грамотна приватизація. Головне завдання уряду — прогнозування економічних і соціальних процесів. Необхідно працювати над зміною структури бюджетних надходжень, відстежувати тенденції ринку й бути готовими до кризових ситуацій.

— Сьогодні багато говориться про «розбазарювання» кримської землі. Як формується ринок землі? Як він регулюється і що дає Криму?

— Щиро кажучи, цивілізованого, реально сформованого ринку землі в Криму поки що немає. Хоча власники тих чи інших ділянок змінюються досить активно. Наш уряд заявляє, що легально продано лише дві чи три ділянки. Але ці цифри не враховують інших механізмів — відведення землі в оренду або користування місцевими радами, зміна складу господарів підприємств, на котрих оформлено договори або держакти тощо. І доти, доки ми будемо заплющувати на це очі й говорити, що це «не продаж», ні про який ринок не може бути й мови...

Тим часом треба усвідомлювати: якщо сьогодні не вжити заходів, із землею буде так само, як із приватизацією більшості підприємств, вона піде за безцінь неефективним власникам. Крим від цього не одержить грошей ні нині, ні в майбутньому.

Шлях один — продаж землі за конкурсом або з аукціону, бажано під конкретний і попередньо оцінений проект, із перевіркою надійності й ділової репутації покупця, із визначенням основних умов купівлі ним ділянки в договорі.

Крім того, необхідно відстежувати й уважно аналізувати, зокрема правоохоронним органам, кожну угоду щодо комерційної землі (не тільки рекреаційного, а й сільськогосподарського призначення), укладену без проведення відкритого аукціону або конкурсу. Треба поквапитися й зі створенням земельного кадастру, із розробкою генпланів територій, визначенням призначення і закріпленням земель, що перебувають поза компетенцією місцевих рад, із координуванням діяльності на новому якісному рівні всіх представників влади на території АРК. Такий підхід не тільки дозволить нам зберегти Крим і планувати його розвиток, а й виб’є грунт з-під ніг у тих, хто, спекулюючи на закритості процесу обороту землі, чинить незаконні дії, самобуди, самозахоплення тощо.

— Чи багато проблем у соціальній сфері Криму і як Верховна Рада й Рада міністрів Криму працюють над їх розв’язанням?

— У соціальній сфері в нас відбулися й відбуваються серйозні зміни. За останній рік нам вдалося сформувати стратегію. Так, 2003-й оголошено Роком медицини. Ми внесли зміни в республіканський бюджет, додали галузі понад 2 мільйонів гривень на виконання спеціальних програм і зміцнення матеріальної бази. За минулий рік керівники в містах і районах чимало зробили для розвитку матеріальної бази охорони здоров’я, особливо у Феодосії, Керчі, Саках і Сакському районі. У Керчі нинішнього року здано в експлуатацію дитячу лікарню. У Феодосії відкрилися неврологічне й урологічне відділення лікарні на рівні світових стандартів.

Та головне тут у тому, що для медицини й освіти настав час залучати інші джерела фінансування, треба якнайшвидше відмовитися від комуністичного рудимента й записати в Конституції, що охорона здоров’я в Україні базується на тих самих принципах, що й у всьому світі, — на страховій і платній медицині. Тільки тоді ми перейдемо до нової якості охорони нашого здоров’я.

У нас є стратегія і в реалізації базових проблем культури. Крим унікальний як скарбниця культури. Ми глибоко аналізуємо ситуацію. Є програма реставрації та відновлення пам’ятників культури, передусім музеїв Волошина, Чехова, Ханського палацу в Бахчисараї. Цього року ми відзначаємо 2500 років Євпаторії і багато зробили для відновлення й реставрації пам’ятників культури. Авжеж, заспокоюватися й почивати на лаврах ми не збираємося. Багато треба працювати над творчим і матеріальним відродженням Кримського українського театру драми й музкомедії, Кримської державної філармонії, над підтримкою сільських клубних установ.

Нині йде підготовка до нового навчального року. Ми для себе вирішили, що освіта — стратегічна галузь держави. На жаль, на хвилі високої затребуваності вищої освіти з’явилося чимало псевдовузів. Сесія Верховної Ради розглянула цю проблему, і вже закрито низку структурних підрозділів вузів України, які працювали в Криму, не маючи відповідної акредитації. Діяльність частини з них призупинили правоохоронні органи. Депутати затвердили Республіканську програму «Вчитель», яка визначила основні завдання й етапи розв’язання проблем освіти — кадри, якість навчання, післядипломна освіта і, найголовніше, — підвищення рівня соціального захисту педагогів. З республіканського бюджету виділено мільйон гривень на організацію транспортного обслуговування учнів і педагогів у селах, із 2004-го на це щороку виділятимуть кошти. Під депутатським контролем перебуває підвищення оплати праці педагогів на 30 відсотків.

Проте ілюзій, що ми зробили все можливе на даному етапі, у нас немає. Я не цілком вдоволений результатами роботи Міністерства освіти. Воно повинно випереджати в розвитку інші сфери нашого життя...

— Ви запропонували значний крок у міжнаціональних відносинах, спробували розв’язати проблеми, закладені в трагічному для депортованих народів минулому. Ви заявили про розробку Концепції міжнаціональних відносин і створення Міжнаціональної асамблеї при Верховній Раді. Яке нині становище в цій тонкій сфері, які проблеми вас турбують найбільше, яку стратегію і тактику автономії ви розробляєте, як оцінюєте перші кроки?

— Вважаю, що міжнаціональний мир і злагода є для Криму основним принципом і умовою його саморозвитку. Міжетнічні відносини не терплять політичних спекуляцій і авантюр. За останнє десятиліття кримчани переконувалися в цьому не раз. На жаль, у Криму є горе-політики, котрі свідомо підштовхують людей до міжетнічних сутичок.

Нині на півострові створено й успішно працюють десятки різноманітних громадських формувань за національною ознакою — вони сприяють збереженню й розвитку рідної мови, національних традицій, пам’ятників культури. Ми всіляко підтримуємо їхні ініціативи, надаємо їм матеріальну підтримку.

Мені завжди хотілося, щоб кожен народ, представлений на нашому маленькому півострові, почувався рівним серед рівних. Я давно мріяв, щоб при вищому органі представницької влади автономії було створено своєрідну громадську палату національностей. Така палата могла б здійснювати громадський контроль над діяльністю органів влади в міжнаціональній сфері, виконувала б роль громадського регулятора міжетнічних процесів в автономії. Адже часто громадськість спроможна зробити це краще, ніж влада. До речі, якщо ми справді прагнемо побудувати в майбутньому громадянське суспільство, то саме це й відповідає його принципам. Тож я виступив з ініціативою створення Міжнаціональної асамблеї Криму як консультативно-дорадчого органу при Верховній Раді Автономної Республіки Крим. Ця асамблея, на мій погляд, могла б виконувати функцію палати національностей на громадських засадах. Перші відгуки кримчан на цю ініціативу лише підтвердили мої надії в цьому плані. Хоча не все тут однозначно. Деякі національні лідери, як і раніше, не хочуть брати на себе солідарну відповідальність за стан справ у міжнаціональній сфері. Нехай громадськість Криму сама дає оцінку таким лідерам. Я планую втілити цю ідею в інтересах усіх, а не окремих політиків, котрі шукають слави борців за справедливість.

Я ніколи не сумнівався в тому, що майбутнє багатонаціонального Криму в його єдності. І українці, і росіяни, і кримські татари, і представники всіх інших 127 етносів та національних груп повинні усвідомити себе рівноправною частиною саме кримської єдності. Тоді в нас проблем значно поменшає. Але до цього треба ще дійти. Я робитиму все можливе, аби шлях до такого майбутнього став коротшим.

— В автономії останнім часом цілком благополучно розвиваються міжконфесійні відносини. Які ваші стратегія і тактика, як ви оцінюєте майбутнє кримських конфесій?

— Сьогодні вже якось забулося, що за колишніх часів Крим вважався бастіоном атеїзму. Тоді серед усіх регіонів Кримська область посідала перше місце за цим показником. А тепер у нас вибухнув небачений релігійний бум. За кілька років на кримській землі відновлено десятки православних храмів, наново побудовано сотні мечетей для мусульман. Сьогодні наш півострів привертає увагу понад трьох десятків конфесій, церков, релігійних об’єднань найрізноманітнішого спрямування.

На прикладі мого народу я знаю, що таке релігійні гоніння. Єврейські синагоги свого часу було знищено майже повністю. На щастя, ці часи скінчилися безповоротно. Принаймні я в це вірю. Сьогодні в цій сфері, на мій погляд, існує справжня демократія, у кожного громадянина держави є беззаперечне право вибору віри. Думаю, що в недалекому майбутньому це позитивно вплине на все суспільство.