Блер іде, залишаючи Британії блеризм

Поділитися
Я пам’ятаю, як у березні 1999-го на Лондонській конференції, присвяченій 50-річчю НАТО, Блер, не заявлений у списках промовців, несподівано з’явився на сцені...

Я пам’ятаю, як у березні 1999-го на Лондонській конференції, присвяченій 50-річчю НАТО, Блер, не заявлений у списках промовців, несподівано з’явився на сцені. Двома стрибками подолавши чотири сходинки, він розгонисто попрямував до трибуни, яка стояла у протилежному кутку. Він йшов весело, навіть безтурботно на перший погляд. І якийсь скептик на кшталт мене обов’язково подумав би, наскільки гарний у його виконанні навіть такий скороминущий піар-хід.

Проте збивала все одна деталь — важко була не помітити щиру цілеспрямованість у його пориві. Він йшов уперед, повернувши голову до залу, і широко усміхався. І було в цьому природному русі щось таке, що змусило величезний зал миттю разом звестися на ноги. І перед тим, як аплодувати, близько тисячі осіб застигли на мить із витягнутими шиями — вони розглядали Блера, ні, вони слухали його, хоча він ще не вимовив ані слова. Я ще подумала тоді: напевно, саме такою є «на дотик» харизма лідера — партії, уряду, країни, яким останні десять років був прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер.

27 червня у британській новітній історії закінчується епоха Блера. Він довго відмовлявся назвати дату, коли залишить посаду прем’єр-міністра, болісно відтягуючи момент розставання з великою політикою. І навіть скупе визнання — констатація самого факту — далося йому нелегко. На початку вересня 2006-го він стояв, ніяково повернувшись до камери у напівоберта, посеред шкільного подвір’я, залитого сонцем, перед юрбою нетерплячих журналістів. Збентежено усміхаючись тому, що все-таки доводиться відповідати, сказав: «Так, я піду».

Сьогодні, коли очікування його відставки змінилося визначеною датою, британські журналісти, вони ж «цепові пси демократії», різко поміняли амплуа — вдягли тоги об’єктивних оглядачів. І от Поллі Тойнбі, «коментатор року» із газети Guardian, вигукує: «Жоден інший політик сучасності не може зрівнятися з Блером у майстерності політичного шоу!»

І справді, рівних Блеру в ораторському мистецтві не знайти. Не лише на сучасному політичному полі Британії, а й в усьому світі важко знайти рівноцінну йому фігуру. Проте, чи лише ораторська майстерність записала Тоні Блера в аннали рідної історії? Звісно, ні. Його талант політика, менеджера, стратега і тактика змушені визнати навіть недоброзичливці, тобто ідейні вороги. Члени його рідної лейбористської партії, переважно з лівого крила, не згають нагоди зауважити, що він, мовляв, довів партію до її найгіршого стану за останні 25 років. Але країну в цілому, і в цьому експерти одностайні, він лишає в набагато кращому стані, ніж прийняв. І навіть у кращому, ніж вона була б після десяти років правління консерваторів. Можна скласти величезний список того, що Блер зробив погано або не зробив узагалі. Проте ніхто не ризикне заперечити, що він якісно змінив країну, збагатив свіжими ідеями політичний ландшафт, дав нації правильні орієнтири на майбутнє. Сам Блер любив говорити про те, що вважав своєю скромною місією «перехід країни через рубіж століть». Модернізатор за натурою, він так і зробив.

Його можна, звичайно, вважа­ти улюбленцем долі. Коли не зна­ти, що саме з приходом Блера до керівництва партією в 1994 році зневірена армія британських лейбористів стрепенулася від 15-річної опозиційної сплячки. За три роки він цілком змінив партію, а молодь, яка прийшла разом із ним, почала називати себе «новими лейбористами». У 1997 році вони тріумфально виграли вибори, встановивши на довгі роки політичну й інтелектуальну гегемонію лейбористів. Жителі Британії, насамперед середній клас і люди старшого віку, не можуть не порівнювати, озираючись у минуле. Соціально-економічний антураж 70—80 років навряд чи викликає у них приємні спогади — зменшення податків для багатіїв, масове безробіття, зростання дитячих хвороб і поширення бідності, скорочення бюджетних витрат, що оберталося недофінансуванням шкільних парт і лікарняних ліжок. От чому Блер і його команда так легко виграли вибори 97-го: вони проголосили соціальні гасла — охорона здоров’я, освіта, пенсії. Але голов­на і відмітна риса політика була в тому, що він намагався виконувати свої обіцянки і йому багато чого вдалося зробити. Наприклад, Блер особисто «приніс» у Північ­ну Ірландію примирення.

Договір Страсної п’ятниці 1998 року з’явився завдяки британському прем’єрові, котрий, йдучи на вибори 97-го, обіцяв урегулювати багаторічний північноірландський конфлікт. Люди в провінції повірили йому. На шляху мирного процесу переважали терни, а проблиски зірок усе віддалялися. Та, проте, кровопролитні сутички між католиками і протестантами стали набагато рідшими, почав працювати північноірландський уряд, і колишні непримиренні вороги, котрі, можливо, колись навіть стріляли одне в одного, сьогодні засідають в асамблеї разом. Приведені туди практично за руку самим Тоні Блером.

Десятиліття Блера увійде в історію Британії аж ніяк не найгіршим періодом. Він лишає після себе політико-економічну епоху, названу блеризмом. Визначення, породжене за аналогією з іншим неологізмом — тетчеризм. Адже в останні роки, і це правда, блеризм став національним віросповіданням країни. Політика уряду Блера, побудована на соціальній справедливості в поєднанні з економічними успіхами, це вже не «третій шлях», як любив називати свій політичний напрям сам Блер. Це, як влучно визначили британські журналісти, «єдиний на сьогодні шлях». От що таке блеризм.

І правда в тому, що після Блера вже жодна партія сучасної Британії не зможе сподіватися на перемогу на виборах, не підтримавши прогресивну соціальну політику лейбористів. Тепер усі мають обіцяти щедрі витрати на охорону здоров’я й освіту, на старих і дітей, на сімейні цінності. Кабінет міністрів під керівництвом Тоні Блера встановив настільки високі і, коли хочете, популістські орієнтири, що ніякий майбутній уряд не зможе відступити від них. Нинішній лідер торі Девід Камерон не лише підкорює британського виборця молодістю і завзяттям, як це 97-го робив 44-річний Тоні Блер. Консерватор Камерон — не наступник лейбориста Блера, проте також узяв на озброєння гасло Блера десятирічної давнини. Кожним словом, кожним жестом він віддає належне тріумфові блеризму в країні.

Якби на цьому політична історія Блера закінчувалася, то він і справді не мав причин залишати свою посаду. Та є ще зовнішня політика, яка і підставила британському прем’єру головну підніжку. Шляхетний ідеал ліберальної інтервенції (а так блеризм позиціонував себе на зовнішній арені), який головний стратегічний партнер Британії — США — обрали як моральну парасольку, дав тріщину. Сам Блер дуже любив себе в ролі миротворця. І справді чимало зробив по всьому світі — від Сьєрра-Леоне до Косова. Але всі заслуги миротворця були перекреслені Багдадом. Ліберальна інтервенція «за Блером» померла того дня, коли послуги і фінанси Британії були перекинуті з Афганістану в Ірак. Не виправдуючи Блера, практично кожен британець розуміє — на його місці будь-який прем’єр вчинив би так само. Для британської влади стратегічне партнерство зі США протягом багатьох десятиліть не припускає різночитань.

Поки ніхто не може зі стовідсотковою впевненістю сказати, що відставка Блера при­несе рідній пар­тії відчутні дивіденди. Навіть іракська катастрофа, яка, власне, і стимулювала його звільнення, не може перекреслити його реальні справи. На початку травня соціологічні опитування показували, що 44% жителів досі ще вважають його хорошим лідером для країни, і чотири п’ятих його однопартійців згодні з цією думкою, навіть попри те, що він не раз випробовував їхнє терпіння очевидними про­махами і помилками. Тоді чому партія лейбористів останні два роки практично готувала Блера до думки про відставку? Та тому, що надто довге перебування однієї людини в лідерах руйнує і навіть деморалізує партію. Вона просто перестає боротися за виборця, воліючи насолоджуватися колись завойованими лаврами. Лейбористи продовжують традицію, роблячи висновки з помилок своїх попередників при владі — консерваторів. Практично з тих самих причин власна партія змусила «Залізну леді» подати у відставку з посади прем’єр-міністра в 1990 році. Податкова політика її уряду і різкі антиєвропейські гасла почали дратувати навіть відданий торі електорат. До речі, приклад британських консерваторів дуже примітний: 18 років партія перебувала при владі, із них 11 урядом керувала Маргарет Тетчер. Знадобилося понад 15 років після її відставки, для того, щоб консерватори почали повертати колишні позиції серед виборців. І ще один нюанс: партії в Британії залежать від особистості лідера. Його професіоналізм, патріотизм і репутація дуже сильно впливають на рейтинг партії. Проте партія не підпорядковується лідеру. І сьогодні лейбористи, подібно до кон­серваторів 90-го року, спостерігаючи рух свого рейтингу по похилій униз, змінюють лідера. Не­зважаючи навіть на його популярність у народі. Такі правила політичного самозбереження.

До речі, про репутацію, яка у Британії зовсім не порожній звук. Надто репутація політика. Не буде перебільшенням сказати: партія лейбористів виграла в 2005 році треті поспіль парламентські вибори завдяки тому, що на самого прем’єра за всі роки його перебування при владі допитливі журналісти так і не змогли «накопати» ніякого серйозного компромату — ні у фінансовій сфері, ні у приватному житті. Звичайно, Блер далеко не безгрішний. І за бажання можна настави­ти в його діяльності більше мінусів, ніж плюсів. Проте була в нього одна якість, яку відчуває виборець і котрою політик може завжди підкупити електорат — це щирість. У прощальній промові Блер сказав: «Я робив те, що вважав правильним для моєї країни». І він справді щиро вірив у це.

Мені ніколи не доводилося брати інтерв’ю в самого Блера. Але я кілька років прожила в країні, яку він зробив найкращим місцем для життя, і вперше в британській історії це відчули найменш забезпечені. На запитання, у якій країні ви хочете жити, 75% мешканців туманного Альбіону назвали Великобританію. Хто скаже, що в цій колективній відповіді немає оцінки діяльності і заслуг політичного лідера країни останнього десятиліття?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі