БИТВА ЗА ФЕРМЕРСЬКІ ГРОШІ ВІДБУЛАСЯ

Тиждень минув після чергового саміту Європейського Союзу, а Європа все ще перебуває під враженням. По обидва боки Ла-Маншу обговорюють суперечку між французьким президентом Жаком Шираком та британським прем’єром Тоні Блером. І недбало кинуті фрази привели до конкретних дій. Франко-британський саміт, призначений на грудень, не скасовано, але перенесено, й поки що невідомо, на коли. Хоч як дивно, незначна перепалка лідерів удостоїлася публічного розгляду. Британські консерватори, наприклад, під час дебатів у палаті громад наполегливо вимагали від Тоні Блера докладно переказати свою розмову з Шираком. Блер, утім, іскру не роздмухував, жартома пославшись на дипломатію. Зате газетярі весь тиждень давали волю жвавому перу — що та як. Дипломати, у свою чергу, намагалися розвіяти дим тліючого вогню. І мало не забули, що посварилися Ширак із Блером через спільні європейські гроші, а конкретно — через фермерські субсидії.

Порядок денний Брюссельського саміту був відомий давно — фінансування процесів розширення ЄС. Ні, європейські лідери не сушили голови тим, де взяти грошей. Кошти в касі ЄС є, великою мірою завдяки акуратним внескам багатих країн, таких як Британія, Нідерланди, Швеція, Німеччина. Причина спільної стурбованості була інша — всім хотілося мати певність, що гроші на трансформацію центральної Європи будуть витрачені раціонально і з розумом. Оскільки суми заплановані чималі, акурат відповідні глобальній події — розширенню європейського цивілізованого братства. Порадившись, інколи досить бурхливо, лідери все ж таки схвалили багатомільярдний фінансовий план. Зокрема протягом перших трьох років після вступу в ЄС 10 нових країн одержать 23 млрд. євро на розвиток інфраструктури в регіонах.

Проте найскладнішою, а потім і скандальною виявилася розмова про фінансування сільського господарства ЄС, про так звану спільну сільськогосподарську політику. Простіше кажучи, головні баталії розгорнулися навколо субсидій європейським фермерам.

Відомо, що на підтримку сільського господарства зі спільного бюджету Євросоюзу в 92 млрд. євро йде майже половина. Виробляючи сільгосппродукцію на такій потужній фінансовій платформі, європейці захищають себе від конкурентів із країн, що розвиваються, і можуть продавати зерно на третину, а цукор на чверть дешевше від номінальної вартості.

У розширеній Європі армія фермерів істотно збільшиться, тільки у Польщі в агросекторі задіяно 25% населення. Для реформування та переоснащення сільськогосподарського сектора новим країнам знадобляться чималі кошти. Але запропонувати всім фермерам, і «новим», і «старим», субсидії на нинішньому рівні Євросоюз, природно, не в змозі. Розділити ж на всіх порівну — означає розгнівити «старих» фермерів і порушити хиткий баланс у соцопитуваннях щодо розширення ЄС.

Деякі експерти вважають, що допустити «нових» фермерів до субсидій із першого дня означає повторити стару помилку — тобто показати їм найлегший спосіб виживання, без якого вже не можуть існувати фермери старої Європи.

Чому вже багато років поспіль Франція посідає щонайжорсткішу позицію в питанні збереження субсидій? А тому, що її фермери «з’їдають» найбільшу частину всіх сільськогосподарських грантів зі спільної європейської каси. Наприклад, 2000 року французькі фермери одержали понад 5,8 млрд. євро у вигляді прямих субсидій, тоді як німецькі фермери одержали 3,6 млрд. євро, попри те, що саме Німеччина — найбільший платник у фонд спільної сільськогосподарської політики.

Французький правий уряд — головний противник реформи в питанні фермерських субсидій, яку розробляє Франц Фішлер, комісар Європейської комісії. Відповідно до плану Фішлера, пряма допомога, тобто платежі в безпосереднє виробництво продукції, мають бути істотно урізані на користь розвитку інфраструктури сільської місцевості.

Ще задовго до «фінансового» саміту в Брюсселі було зрозуміло, що гарячих дебатів на ньому не уникнути, і саме з питання фермерських субсидій. Проблема ця давно породжує розбіжності в колі країн–членів ЄС. Саме вона підтримувала багаторічне напруження між Німеччиною та Францією, особливо відтоді, як 1999 року, під час головування Німеччини в ЄС, французькому президентові Жаку Шираку вдалося запобігти спробі здійснення реформи в сільському господарстві ЄС. Після цього Ширак категорично відмовлявся розглядати будь-які зміни в існуючій системі фінансування, термін якої спливає 2006 року.

Однак німецький канцлер Герхард Шрьодер зміг зробити неможливе — протягом трьох тижнів до «фінансового» саміту він тричі зустрічався з французьким президентом Жаком Шираком і певним чином уплинув на погляди того щодо сільськогосподарської реформи. Ширак погодився, у принципі, відмовитися від привілейованої позиції французьких фермерів, але тільки після 2006 року.

Німецько-французький компроміс був покладений в основу рішення, яке й ухвалили на саміті. Отже, прямі субсидії аграріям нових країн–членів ЄС становитимуть у перші три роки 25% від суми, яку отримають фермери ЄС 2004 року. 2007-го вони підвищаться до 40%, а потім зростатимуть по 10% на рік і лише 2013 року сягнуть 100-відсоткового рівня. Головними противниками цієї схеми були Британія та Іспанія, що постійно виступають за необхідність лібералізації економічної політики в Євросоюзі. Та й більшість країн ЄС, у тому числі і Німеччина, були готові голосувати за негайне зменшення прямих субсидій в агросектор, а звільнені кошти спрямувати на розвиток європейської інфраструктури та розвиток регіонів. Проте наштовхнулися на непохитну позицію французького президента і мусили ухвалити те рішення, яке й ухвалили.

По завершенні саміту Романо Проді подякував Шираку та Шрьодеру за те, що «допомогли досягти успішного результату». При цьому решта європейських прем’єрів зробили відповідне до ситуації «приємне обличчя», чудово розуміючи, що лише продовжили французьким фермерам безпроблемне існування за рахунок грошей, які надходять у бюджет ЄС від усіх платників податків Євросоюзу.

Єдиною людиною, котра залишила саміт, не приховуючи розчарування, був прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер. Коли Шрьодер із Шираком досягли базового компромісу по субсидіях і навіть не повідомили йому про це, він відчув себе виставленим на європейське узбіччя. Безперечно, Німеччина і Франція вирішили відновити гармонію правлячого дуету, який із початку 50-х домінував у питаннях європейської інтеграції і дав тріщину після об’єднання Німеччини. Блер зажадав особистої зустрічі з Шираком. У ході 40-хвилинної розмови стосунки між французом і британцем були зіпсовані до краю. Кажуть, Ширак потім обурювався тоном розмови, Блер — сутністю.

Тоні Блер, який звик вважати себе одним із найбільш вирішальних, якщо не найвирішальнішим голосом у європейській співдружності, треба сказати, духом не занепав і в розмові з журналістами заявив, що «спільна сільськогосподарська політика ЄС завдає шкоди світу, який розвивається», і що Європа має відкритися глобальним ринкам. Він також нагадав колегам по ЄС, що «світ сьогодні рухається в одному напрямі» і лібералізації Європи не уникнути, хоч би як вона намагалася задовольняти свої нагальні інтереси.

А в цілому, саміт досяг того результату, якого від нього й очікували. Сяк-так залагодили питання субсидій, узгодили фінансові схеми розширення ЄС, і розійшлися «головні» європейці до зустрічі в грудні, коли заключне рішення про «великий» Євросоюз буде прийнято остаточно, безповоротно і напевно у святковій обстановці.

Тим часом 28-го, у понеділок, лідерів 13 країн—кандидатів у ЄС зібрали на окремий саміт у Копенгагені. І Андерс Фог Рассмуссен, прем’єр-міністр Данії, що головує свої півроку в ЄС, розповів їм, як вирішили фінансувати розширення майбутнього спільного дому «старші брати». Не дивно, що схема субсидування фермерів здалася «молодшим братам» не зовсім справедливою. Центральносхідним європейцям не дуже хочеться вже сьогодні визнати, що в спільній європейській картині їм відведено задній план, у кожному разі — спочатку. Втім, особливого вибору немає. Хіба що від вступу відмовитися. Але такі думки, схоже, навіть не народжуються.