БАХМАН ТАХЕРІЯН МОБАРАКЕ: МИ ПРОСИЛИ ПРОВІНЦІЮ ВАСІТ НЕ СТАВИТИСЯ ДО УКРАЇНЦІВ ВОРОЖЕ

Теократичний Іран — впливовий гравець у близькосхідному покері: багаті родовища нафти й газу, релігійний вплив дає йому підстави претендувати на роль лідера регіону. Не випадково Київ останніми роками активно розвиває з Тегераном політичні контакти. Останнім часом центральне місце в двосторонньому діалозі належить іракській тематиці. Передусім тому, що в іракській провінції Васіт, розташованій біля кордонів з Іраном, дислокується український контингент. Оцінку розвитку ситуації в Іраку, позицію Тегерана в конфлікті з МАГАТЕ представлено в інтерв’ю нового Надзвичайного й Повноважного Посла Ісламської Республіки Іран в Україні Бахмана Тахеріяна Мобараке.

— Пане посол, Іран негативно відреагував на воєнну операцію американців в Іраку й несхвально ставиться до присутності в цій державі іноземних військ. У цій країні в складі стабілізаційних сил перебуває український контингент. Як Тегеран сприймає те, що в Іраку є український підрозділ?

— У Сполучених Штатів волюнтаристичний, односторонній підхід до розв’язання іракської проблеми. Ми вважаємо, що її слід розв’язувати силами самих іракців у рамках ООН, а також міжнародних норм і законів. Стосовно українських військ, розташованих неподалік кордонів Ірану, то це не викликає в нас занепокоєння. Я хотів би нагадати, що перед відправленням контингенту в Ірані побував пан Зленко, котрий під час зустрічей із президентом і міністром закордонних справ пояснив, що Україна переслідує в Іраку мирні цілі. Ми прийняли цю позицію. Але сам іракський народ не бачить ніякої різниці між іноземними військами, будь вони американськими, англійськими або якоїсь іншої країни.

Стосовно іранського народу, то він проти присутності іноземних військ із будь-якої країни як в Іраку, так і в будь-якій інший арабській країні.

— Чи впливає присутність українського контингенту в Іраку на двосторонні українсько-іранські відносини?

— Досі не було ніякого негативного впливу на двосторонні відносини. Але я хотів би звернути увагу на такий момент: Ірак має низку договорів із сусідніми країнами. І доти, поки іноземні війська не порушують ці договори, зокрема угоди між Іраном й Іраком, доти не буде ніяких негативних впливів на двосторонні українсько-іранські відносини від присутності українських військ.

— Про які саме ірано-іракські угоди ви говорите?

— 1975 року укладено договір про ірано-іракський кордон. Якщо цей договір буде порушено тією чи тією стороною, це викличе різного роду проблеми. До речі, аналогічні договори Ірак мав і з Сирією, і з Кувейтом, і з Йорданією...

— Українські солдати охороняють 120-кілометрову ділянку ірано-іракського кордону. Чи здійснюється якась взаємодія між українськими й іранськими військовими щодо охорони кордону?

— Не тільки українські, а й польські, британські, іспанські війська контролюють ірано-іракський кордон. Уже проходили консультації представників деяких із цих країн й Ірану. В Ірані, приміром, це питання обговорювали міністр оборони та глава зовнішньополітичного відомства Польщі. Такі самі консультації були між політичним і військовим керівництвом Ірану й України: ці питання, зокрема, піднімалися під час візиту пана Зленка. Найголовніше — це непорушення кордонів і територіальної цілісності країн — сусідів Іраку.

— Пане посол, ви сказали про політичні передумови, що створювалися для взаємодії військових двох країн. А в практичній площині, які конкретно існують форми взаємодії? Наскільки я знаю, для іранців дуже важливо відвідувати святі місця шиїтів, розташовані в Іраку. Українські військові роблять щось для іранських прочан?

— Український контингент через велику довжину кордону й унаслідок своєї нечисленності не може взяти на себе контроль над кордоном. Таким чином, охорона кордону лягає, головним чином, на плечі іранських прикордонників. Стосовно прочан, то багато іранців прагнуть відвідати святі місця, розташовані на території Іраку. Відкрито два прикордонні пункти — Зорбаті й Хосраві, й українські війська, що охороняють їх, до сьогоднішнього дня не створювали ніяких перешкод для прочан.

— Як взаємодіють українці й іранці у відновленні стабільності в провінції Васіт, що в інтересах не тільки Києва, а й Тегерана?

— Оскільки українські війська лише недавно ввійшли на територію Іраку, то ще не було приводів для такої взаємодії. Хотів би сказати, що раніше з боку України було звертання до Ірану про надання в разі потреби українському контингенту допомоги медикаментами, паливом, продуктами харчування. Іран відповів на це позитивно. Але досі такої потреби не було.

Населення провінції Васіт дуже добре ставиться до Ірану, і ми кілька разів зверталися до керівництва цієї провінції з проханням, щоб воно не ставилося до українських військ так само вороже, як і до американо-британських. Не знаємо, як відреагують на наші прохання, але зі свого боку ми зробили все можливе.

— Як Тегеран оцінює ситуацію в провінції Васіт?

— Ви знаєте, загалом ситуація в Іраку нестабільна. Але в провінціях, що межують з Іраном, дещо спокійніше, ніж у центральних районах Іраку, приміром, у Тикриті або Багдаді. Там постійно спалахують заворушення. Провінції, що межують з Іраном, мають із нами етнічну спільність. Тож ми рекомендували їм утримуватися від будь-якого роду дій, що можуть дестабілізувати обстановку.

— Пане посол, як, на вашу думку, розвиватимуться події в Іраку? Чи стабілізується ситуація вже найближчим часом, чи події в Іраку підуть за ліванським сценарієм: країну охопить кровопролитна громадянська війна, у результаті чого на її території з’являться три квазідержавних об’єднання?

— Доти, поки на території Іраку перебуватимуть іноземні війська, не можна говорити про якусь стабілізацію, оскільки там постійно відбуватимуться сутички між іракцями й солдатами. Якщо іноземні війська залишать Ірак, ООН активізує свою діяльність і суверенітет буде передано іракському народу. Тоді ми зможемо спрогнозувати ситуацію. А нині ми не можемо з упевненістю говорити про те, чи збереже Ірак єдність, чи буде розчленований на частини. Але думаю, що коли іракський народ сам вирішуватиме свою долю, то це буде оптимальний шлях остаточного розв’язання іракської проблеми.

— Чи не призведе виведення іноземних військ з Іраку до анархії? Чи не спровокує це нові міжетнічні й міжконфесійні конфлікти? Ось уже на півночі країни недавно були сутички курдів і туркменів.

— Безумовно, прогнозування — вельми складна річ. Однак історія Іраку свідчить, що в цій країні було мало конфліктів між представниками різних етнічних громад і конфесійних груп. Представники різних громад жили, переважно, мирно. А те, що відбувається нині, — це поодинокі випадки. Крім того, слід сказати, що конфлікт між курдами й туркменами, про який ви згадали, стався в присутності іноземних військ.

Ми не можемо сказати, що з виведенням іноземних вояків ситуація відразу ж поліпшиться. Але позиція Ірану така: іноземні війська повинні негайно залишити територію Іраку; ООН повинна одержати відповідні повноваження в цій країні; іракському народу потрібно надати право самостійно вирішувати свою долю. Та позаяк ситуація там складна, то для відновлення іракської державності необхідна допомога всіх, і, передусім, сусідів Іраку. Але, повторюю, присутність іноземних військ лише погіршує ситуацію.

— Пане посол, ось уже кілька років ведуться розмови про проект будівництва газопроводу з Ірану в країни Західної Європи, що проходитиме через Вірменію, Чорне море й Україну. На якій стадії цей проект?

— Нині вивчаються два шляхи транзиту іранського газу в Західну Європу. Один шлях — на півдні від Чорного моря, інший — на півночі. Південний шлях — через Туреччину, Грецію, Австрію і далі в західноєвропейські країни. Північний — через Вірменію, Грузію, частково Росію, Україну й далі в Західну Європу. Щодо жодного з цих маршрутів немає остаточного рішення, оскільки досі не з’ясовано, яку конкретно кількість газу хоче одержати кожна країна за транзит. Після вирішення цього питання слід провести дослідження стосовно економічності й рентабельності північного й південного маршрутів.

Україна прагне диверсифікувати джерела енергоносіїв і заявила про готовність щороку одержувати 10—15 млрд. куб. м іранського газу. Крім того, якщо буде позитивно вирішено питання про північний маршрут транзиту, то українська сторона не тільки не платитиме за газ, а ще й одержуватиме гроші за транзит. Але, повторюся, обидва варіанти перебувають у стадії дослідження.

— Відмова Києва від участі в субпідрядних роботах на будівництві Бушерської АЕС неабияк ускладнила відносини двох країн. Чи можна вважати, що цю сторінку в двосторонніх відносинах уже перегорнуто?

— Після відмови України від участі в бушерському контракті було докладено певних зусиль для того, щоб це рішення не ускладнило ірано-українське співробітництво в інших галузях. Згодом офіційні особи України на різних рівнях уже заявляли, що відмова від участі в бушерському контракті була помилкою.

— А ви можете назвати прізвища тих, хто робив такі заяви?

— Це необхідно?

— Справа в тому, що я не пригадую, щоб офіційні представники України говорили щось подібне. Так, були заяви представників політичних партій, підприємців, але представники державних органів влади... Мені було б украй цікаво дізнатися, хто й коли зробив таку заяву.

— Нам про це говорили саме високопоставлені представники на різних засіданнях. Але більш конкретно про це говорити нам не дозволяє мусульманська етика.

— Але цю заяву було зроблено неофіційно?

— Ні, офіційно.

— І все-таки, сторінку Бушера перегорнуто?

— Так, уже все закрито.

— Останнім часом в Ірану складаються непрості відносини з МАГАТЕ... Пане посол, якої позиції дотримується Тегеран у цьому конфлікті?

— Як відомо, Сполучені Штати як привід для нападу на Ірак використали інформацію про те, що Багдад має зброю масового знищення. І ось недавно керівник американських інспекторів в Іраку визнав, що ЗМЗ немає в цій країні. Після цього Буш заявив: те, що в Саддама Хусейна була мета створити ЗМЗ, — уже є достатнім для того, щоб заради національної безпеки розпочати воєнну акцію проти Іраку.

На жаль, така брехлива пропаганда викликає помилкові судження.

Ніяких складностей між Іраном і МАГАТЕ немає, йде конструктивне співробітництво. В Ірану немає планів створювати зброю масового знищення, ми завжди прагнемо до мирного використання атомної енергетики. Ми думаємо, що мати ЗМЗ, володіти нею — не можна. Крім юридичних заборон і перешкод, володіння ЗМЗ суперечить нашим релігійним нормам і моралі.

— Іншими словами, у Тегерані побоюються, що кампанія, яка розгортається навколо відносин Ірану й МАГАТЕ, стане приводом для воєнної агресії?

— Імовірно, оскільки перш ніж напасти на Ірак, американці брехливо обвинуватили цю країну в володінні ядерною зброєю. Вони можуть напасти й на нас. Але ми вважаємо, що Америка не настільки божевільна, щоб не запам’ятати урок із минулого. Зокрема, з іракської війни.

— Пане посол, ви сказали, що співробітництво Ірану й
МАГАТЕ відбувається конструктивно. Чи означає це, що Тегеран готовий підписати додатковий протокол до угоди про гарантії з МАГАТЕ та допустити на свої ядерні об’єкти інспекторів цієї організації без попереднього повідомлення?

— «Протокол 93» іранська сторона підписала. Є ще «Протокол 93»-2. Ми готові його підписати, але тільки якщо всі виконуватимуть усі пункти цього документа. Хочу відзначити, що деякі положення протоколу надають кожній країні право одержувати мирні ядерні технології. До речі, ще минулого тижня на ядерні об’єкти Ірану було допущено експертів МАГАТЕ без попереднього повідомлення, тобто ми фактично до підписання «Протоколу 93»-2 виконали вимоги МАГАТЕ. Ще раз хотів би звернути увагу: Іран виступає проти володіння ядерною зброєю.

— А як же обвинувачення, що в Ірані виявлено сліди збагаченого урану?

— Скоріш за все, це наслідок закупки забрудненого устаткування.

Бахман Тахеріян Мобараке народився 1956 року. Магістр політичних наук. Був послом Ірану в Нігерії і Бразилії. Крім того, він обіймав посаду експерта з політичних питань МЗС Ірану, був радником міністра оборони. До свого призначення в Україну працював радником міністра закордонних справ своєї країни.