Auf wiedersehen, Герхарде Шредере. Do widzenia, Александре Квасьнєвський

Побачити канцлера в сльозах — явище досить рідкісне. А такий напад слабкості на очах у восьми сотень високопоставлених гостей і мільйонів телеглядачів — випадок взагалі унікальний. Тим більше що сльозу на прощальній церемонії у своєму рідному Ганновері зронив Герхард Шредер: політик, який завжди змушував червоніти і розгублюватися інших. Що на нього вплинуло більше — My Way Сінатри чи майбутнє повернення до адвокатської діяльності та малювання, — сказати досить важко. Але склалося враження, що Шредер не просто прощався з головною посадою в державі — він ішов із політики.

Александр Квасьнєвський, вочевидь, до таких радикальних рішень поки що не готовий. Про це свідчить і той факт, що, перш ніж попрощатися з поляками, Квасьнєвський вирішив провести кілька підсумкових візитів. Спочатку він відвідав Лондон, цього тижня удостоїв своєю увагою Київ. Програма перебування Квасьнєвського в українській столиці спочатку планувалася так, щоб максимальну кількість часу провести в компанії Віктора Ющенка. До 23 грудня — дня офіційної передачі повноважень — польський президент напевно встигне відвідати ще кілька столиць, але, в чому наші польські співрозмовники упевнені, Москви в цьому переліку не буде. (Втім, із цього приводу Путін навряд чи дуже засмутиться: йому досить того, що свій останній у статусі канцлера вояж до Санкт-Петербурга здійснив Шредер — особисто поздоровив ВВП із днем народження і подарував двоствольну рушницю).

Зустрічі зі «старим другом» Леонідом Кучмою на порядку денному Квасьнєвського не було. Ситуація багато в чому показова: польський президент зміг дистанціюватися від задушевних посиденьок на дачі Кучми і нав’язливих порад дружнього до Медведчука екс-глави бюро нацбезпеки Польщі й нинішнього євродепутата Марека Сівца, коли йшлося про можливість кардинально змінити ситуацію в Україні.

Жодним чином не применшуючи ролі Квасьнєвського в подіях помаранчевої революції, і тим більше його особистого внеску в розвиток польсько-українських відносин, усе ж таки зауважимо: перш ніж прибути на береги Дніпра у складі «київської місії», він дуже довго сумнівався, чи варто йому це робити. За нашими даними, спочатку Квасьнєвський просто не вірив у можливість перемоги Ющенка. Емісари з адміністрації Кучми через одного зі студентських друзів переконали президента в тому, що шансів у Віктора Андрійовича немає і єдиний правильний вихід — визнати перемогу конкурента.

На руку Ющенку в результаті зіграло кілька чинників. По-перше, дуже сильний тиск польського суспільства і деяких представників політичного істеблішменту, уособлюваних тодішнім прем’єром Мареком Белькою та міністром закордонних справ Влодзімежем Цімошевичем. По-друге, робота, проведена в Брюсселі кількома польськими євродепутатами (серед них — колишній міністр закордонних справ РП Броніслав Геремек). Якби їм тоді не вдалося схилити на свій бік Хав’єра Солану, а верховний комісар ЄС не переконав Квасьнєвського в необхідності спільних дій (Together, Aleksandr, together), ще невідомо, як би він повівся в тодішній ситуації. Адже, як стало відомо «ДТ» з поінформованих джерел, у перші дні революції Квасьнєвський мав на думці не втручатися в українські виборчі справи. І тут слід віддати належне польському президентові, оскільки він зумів адекватно оцінити ситуацію після прибуття в Україну.

Сьогодні пан Квасьнєвський розглядає участь у «київській місії» як одне з чотирьох головних досягнень свого десятилітнього президентства — поряд зі вступом Польщі в ЄС і НАТО. Помаранчевій революції він має намір присвятити і найбільший розділ у майбутній книжці мемуарів.

Шредер натомість залишився вірним своїй дружбі з Путіним, незважаючи на цілі інформаційні лавини, які обрушувалися на нього напередодні чергової зустрічі c російським «справжнім демократом» (слова екс-канцлера). Зовнішньополітичним радникам колишнього лідера ФРН раз у раз доводилося доводити, що їхнього шефа так само турбують проблеми свободи слова в Росії, ситуація в Чечні і правомірність арешту Ходорковського. Просто він не звик виносити на публічний рівень те, що можна обговорити віч-на-віч.

Для України дружба російського президента і німецького канцлера мала тільки один позитивний аспект: саме Шредеру під час пам’ятної телефонної розмови річної давності вдалося умовити Путіна відсторонитися від того, що відбувалося в Україні. Звичайно, скажімо, Блеру і навіть Шираку це могло виявитися просто не під силу. Більше того: окремі представники соціал-демократичної партії Німеччини неодноразово переконували автора цих рядків, що якби не було таких близьких стосунків між лідерами Росії і Німеччини, це могло б негативно позначитися і на російсько-українському діалозі.

Втім, багато німців досі схильні позитивно оцінювати й демонстративну відмову Шредера від участі в іракській кампанії США. Колишній канцлер, на їхню думку, розчистив для обтяженого досі трансатлантичними зобов’язаннями Берліна зовнішньополітичне поле дій.

У Квасьнєвського і Шредера були різні зовнішньополітичні пріоритети, але чого в обох лідерів не відбереш — то це вміння диверсифікувати спільну зовнішню політику ЄС. Дипломатичним тріумфом Шредера в цьому стали «сепаратні» домовленості про будівництво Північноєвропейського газопроводу. Польща неодноразово виявляла свою дипломатичну самодіяльність у питаннях, пов’язаних із Білоруссю й активністю України по лінії ГУАМ.

Обидва — і Шредер, і Квасьнєвський — ідуть зі своїх посад популярними політиками. Навіть незважаючи на те, що канцлеру так і не вдалося знизити кількість безробітних до обіцяних 3,5 мільйона, а на ім’я польського президента неодноразово падала тінь від постійних корупційних скандалів, пов’язаних із близьким йому СЛД (Союзом лівиці демократичної). Як результат польські соціал-демократи, на відміну від їхніх німецьких колег, так і не змогли зберегти за собою жодної ключової посади в державі.

У зв’язку з цим деякі експерти вважають, що Квасьнєвському, замість виношувати ефемерні плани обійняти посаду генсека ООН, варто було замислитися над створенням серйозної опозиції — це сьогодні навряд чи до снаги зробити будь-якому іншому польському політику. Хтось, можливо, зауважить, що в арсеналі Квасьнєвського є ще й можливість обійняти посаду генсека НАТО. Проте ніхто не може дати гарантії, чим у найближчих два роки — тобто до закінчення повноважень Схеффера — може обернутися для президента схильність братів Качиньських до створення різних слідчих комісій і покарання всіх «політично непорядних». З іншого боку, тоді американським політикам напевно не доведеться запевняти своїх польських колег, що крісло генерального секретаря НАТО — не досить солідна посада для екс-президента Квасьнєвського.

В ООН сватали і Шредера. Правда, не генеральним секретарем, а лише главою представництва Німеччини. Екс-канцлер припинив ці розмови однією-єдиною реплікою: «Мій Нью-Йорк — це Ганновер».