АНАТОЛІЙ КІНАХ: У ВЛАДИ Є ШАНСИ ВИГРАТИ ВИБОРИ

Поділитися
Пробувши півтора року серед основних гравців команди влади й у цілому не зіпсувавши гру протягом того періоду, із грудня минулого року Анатолій Кінах сів на лаву запасних...

Пробувши півтора року серед основних гравців команди влади й у цілому не зіпсувавши гру протягом того періоду, із грудня минулого року Анатолій Кінах сів на лаву запасних. Його заява про готовність брати участь у президентських виборах — не частина нової комбінації, як дехто подумав, а просте людське бажання нагадати про себе. Кінах хоче повернутися в гру. Як і нинішні зірки Віктор Медведчук і Віктор Янукович, він вірить, що команду суперників можна обіграти протягом найближчих півтора року. У нього навіть схожий із їхніми план на гру. Проте скоріше Кінах потрапить у нижчу лігу, ніж знову вийде на поле разом з елітними партнерами. Справа не в упередженості тренера, а в ігрових чеснотах екс-прем’єра. Настав час агресивних, заряджених на ворота форвардів силового плану, котрі вміють сильно бити з обох ніг та обома ногами. Готових для перемоги на все, навіть зіграти рукою чи травмувати суперника. Влада більше не може дозволити собі захищатися чи тягнути час, тож такі політики, як Кінах або схожий на нього манерою гри Валерій Пустовойтенко, потрібні їй дедалі менше. Зате, як у кожного запасного, в Анатолія Кириловича більше можливостей бачити гру збоку.

— Що ви думаєте про запропоновану реформу політичного устрою? Вона буде корисною для країни?

— Я хотів би, щоб зміни в Конституцію не робилися, виходячи з особистісної, вузько політичної кон’юнктури. Це неприпустимо — змінювати Конституцію під особисті цілі, особисті проблеми. Вони повинні бути комплексними й супроводжуватися жорстким дотриманням усіх необхідних для цього процедур.

Ми бачимо прояви того, що на першому етапі реформа трансформується в примітивний перерозподіл портфелів з одночасним посиленням спроб перерозподілу економічного простору неринковими, непрозорими методами. Якщо ми дозволимо собі подальшу імітацію політичної реформи, це принесе дуже багато проблем із погляду розвитку країни.

Я підтримую реформу — вона необхідна, але вона повинна спиратися на відповідні вимоги. Хочу нагадати, як наприкінці 1999 року ми провели так звану адміністративну реформу, яка мала бути невід’ємною складовою реформи політичної, ліквідувавши Міністерство промислової політики, Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі, об’єднавши в неефективний конгломерат туризм, спорт, молодь, сім’ю та дитинство. В остаточному підсумку це дало дуже негативні результати. Попутно я змушений згадати про скасування інституції державних секретарів. Несподівана зміна їхнього статусу, що суперечило висловленим раніше аргументам, без серйозного аналізу, дискусії, знову створює хаос і знижує професіоналізм усієї вертикалі виконавчої влади. Ми створюємо загрозу, що існуюча проблема узгодженості дій уряду, куди міністрів делеговано політичними партіями й угрупованнями з часто протилежними інтересами, поглибиться аналогічною ситуацією на рівні заступників міністрів. Це приклади некомплексного підходу до політичної реформи.

— А чим погана нинішня модель влади?

— Перше — це дуже розмита відповідальність влади загалом і її структур (законодавчої та виконавчої) за результати своєї роботи. Невчасно ухвалений бюджет — це удар по конкурентоспроможності країни. І коли це завдання не виконується, повинна бути відповідна норма відповідальності. Стимулом для розвитку повинен бути баланс повноважень і відповідальності гілок влади. Ці моменти дуже погано виписано в чинній Конституції. До речі, коли ми говоримо про відповідальність парламенту, уряду, ми повинні говорити й про імпічмент Президенту, оскільки йдеться про відповідальність усіх, незалежно від статусу й посади, і це треба чітко виписувати.

Друга проблема, яку потрібно розв’язувати, — відсутність більшості в парламенті. Нинішня більшість, на мій погляд, має віртуальний характер, оскільки грунтується не на програмних, ідеологічних принципах, а на відомих нам методах — на прийомах політичного торгу, доступу до кадрового, економічного ресурсу.

І третій блок, що потребує серйозного перегляду, — система місцевого самоврядування. Необхідно послідовно делегувати повноваження від центру місцевим органам влади із відповідною ресурсною базою та чіткою відповідальністю. Я думаю, що інституція губернаторів має бути адекватною подальшій демократизації. Пройшовши свого часу етап виборів губернатора в Миколаївській області, я скажу, що в цьому є і великі плюси. У зв’язку з наявністю відповідного юридичного статусу й певного рівня захищеності дискусія з центром тоді була більш принциповою, більш жорсткою, і це давало свої плоди. Рівень культури та якість кадрової роботи в країні, на жаль, досі залишається для нас великою проблемою.

— Вам не здається, що реалізація моделі парламентсько-президентської республіки буде пов’язана з постійними урядовими кризами?

— Я згоден: модель парламентської республіки буде дуже нестабільною. Я це пов’язав би не тільки з рівнем політичної структуризації, глибиною політичних традицій, а й із розвитком економіки. Нам украй необхідний середній клас. Це забезпечило б вищу стабільність.

Проте я за реформу, передусім, тому, що це один із шансів наблизитися до розв’язання наших проблем: низької ефективності державної влади та недостатньої її відповідальності перед народом. Ми зобов’язані йти на це, бо ми втратимо більше, якщо діятимемо повільно.

— Тобто рівень існуючого зла більший від можливих ризиків?

— Ми перебуваємо в дуже небезпечному стані, який відрізняється від шляху, пройденого іншими країнами в період первісного нагромадження капіталу. В усіх цих державах відбувався досить об’єктивний процес, коли капітал формував владу. І потім удосконалював механізми формування влади: спочатку з допомогою «дикого ринку», потім через конституційні норми, у публічних кампаніях. У нас дуже небезпечний стан, коли влада формує капітал, який визначає високий рівень тіньової економіки, корупції та дуже серйозної деформації у відносинах держави й суспільства, і загалом політичної системи. Завдання конституційної реформи — змінити цю ситуацію.

Тільки в умовах рівноправної конкуренції в Україні зростатиме рівень менеджерів. Конкурентоспроможність бізнесу повинна залежати від рівня його можливостей, а не від доступу до владного кабінету. І менеджер, звичний працювати в умовах телефонного права, буде неконкурентоспроможним.

— У парламентській моделі дуже важливу роль повинен відігравати прем’єр. Якщо припустити, що реформу буде проведено до 2004 року, людина з якими рисами вдачі повинна очолити уряд?

— Зі здатністю працювати в інтересах країни і спиратися на вимогу створювати для всіх рівні умови, а не працювати в інтересах фінансово-політичної групи або частини парламенту. Це повинна бути постать, спроможна стати об’єднуючим началом. Ідеться не тільки про консолідацію парламенту й уряду: відповідні позитивні сигнали повинні надсилатися й суспільству.

— Знаєте прізвища гідних кандидатур?

— Я не можу, на жаль, назвати прізвища. Можливо, занадто висока планка вимог. Але ми повинні виходити з того, що потрібно людям, а не нав’язувати якусь комбінацію-схему.

— Якщо реформу буде проведено, як зміниться нинішній перелік кандидатів у президенти? Ющенко, Янукович, Литвин, — хто з них не захоче балотуватися на посаду президента з обмеженими повноваженнями?

— Передусім той, хто розглядає владу як метод реалізації винятково особистих амбіцій, а не можливість зробити максимум для людей і країни. Хоча в кожного можуть бути й інші причини — від тверезого розрахунку до невпевненості у власних силах.

— А для чого ви заявили, що не будете стороннім спостерігачем на виборах-2004?

— Мета була в тому, щоб зафіксувати свою особисту громадянську позицію. З огляду на пройдений шлях, думаю, у мене є на це право. А друге — результати виборів впливатимуть на кожного. І ми не маємо права бути сторонніми спостерігачами.

Ми перебуваємо в дуже хисткому становищі. Необоротність позитивних процесів ще дуже низька, і, на мою думку, головне завдання — зміцнити її та знизити ризики для країни з погляду негативного результату виборів, який міг би вплинути на динаміку нашого розвитку.

Я дуже не хотів би, щоб у результаті кампанії ми прийшли до необхідності вибору між крайніми результатами: крайнім правим чи крайнім лівим. Це буде саме той варіант, який сприятиме конфронтації та негативно впливатиме на подальший розвиток. На даному етапі ми повинні об’єднатися навколо мети зниження ризиків. І — якщо потрібно — покласти на вівтар цієї мети і власні амбіції. Якщо йдеться про мене — я готовий це зробити.

— А в чому тоді полягатиме ваша роль?

— Роль полягає не тільки в прямому впливі на охочих узяти участь у цій гонці. Йдеться про роботу з людьми. Думаю, дуже велику помилку роблять ті, хто не враховує, наскільки сильно змінилися люди за останні роки. Суспільство набуло дуже серйозного досвіду реальної оцінки дій конкретних політиків, зв’язку між словом і справою, популізму, реальних результатів. Якщо хтось думає, що виграє вибори лише за рахунок концентрації адміністративних і матеріальних ресурсів, він дуже помиляється. У нас уже є досвід участі в кампанії блоку «За єдину Україну». Це було концентроване вираження влади. Результат вам відомий: він низький. І причина не тільки в якості політичної кампанії, недостатньому рівні агітації, складному соціально-економічному становищі в країні, хоча це впливало. Причина в довірі: чинникові, який дуже потужно спрацьовує під час виборів. Коли я говорю про вплив, що ми не будемо стороннім спостерігачем, я маю на увазі передусім діалог із людьми.

— Тобто ви готові підтримати кампанію іншого кандидата?

— Так, але підтримувати не формально, заявами, а конкретною роботою з людьми.

— А ви можете назвати кандидатів, котрі можуть стати вашим вибором?

— Ні. Завдання 2003 року — це не хаотичний пошук єдиного кандидата. Завдання — зробити все, щоб країна, виборці були максимально готові до свідомого відповідального вибору. Щоб ми створювали в країні таку ауру соціального, морального клімату, яка дозволила б людям свідомо робити вибір, при цьому розуміючи свою міру відповідальності за кінцевий результат. І на це треба скерувати зусилля і парламенту, і уряду. Поліпшувати економічну ситуацію — за рахунок цього змітаючи на узбіччя тих, хто будує свою політичну кар’єру на основі примітивного піару чи популізму.

На жаль, цього немає нині. Відбувається дуже глибока низькопробна конкуренція між провладними силами, явна і неявна, кадрова й ресурсна. На мій погляд, це створює дуже серйозний хаос. А якщо ми за півтора року не можемо зробити прогноз — погодьтеся, скільки можливих комбінацій існує — ми підвищуємо ступінь ризику випадкових результатів, які не відповідають цілям країни.

— Кандидат від влади може виграти вибори 2004 року?

— Шанси такі поки що є, як на мене. Хоча вони мінімальні — втрачено багато часу. Усе залежатиме від соціально-економічної ситуації, стану з правами людини, свободою слова. Якщо ті, хто претендує на підтримку, спиратимуться на такі результати, то перемога можлива.

— З чим ви пов’язуєте той факт, що в уряді Віктора Януковича практично немає членів вашого Кабінету? І як ви до цього ставитеся?

— Спрацював чинник захоплюючого поділу портфелів, у якому брали участь близько десятка парламентських фракцій і груп. У моєму уряді вимога до віце-прем’єрів і міністрів була така: «Ви можете мати якийсь стосунок до політичних партій. Але після того, як ви стали членами уряду, повинні бути на рівній дистанції від усіх партій і груп». Певне, це й було причиною того, що більша частина з них виявилися незатребуваними. Але, думаю, це хороша незатребуваність.

— Проте Кабміну Януковича, побудованому за протилежним принципом, вдається домагатися більшої підтримки парламенту. І це дозволяє йому проводити потрібні ініціативи. Ви згодні з думкою, що нинішній уряд ефективніший від вашого?

— Я не думаю, що вже можна робити такі оцінки, оскільки часу минуло зовсім мало. Результати першого півріччя — це інерція 2002 року. Ступінь ефективності визначатиметься в другому півріччі.

— А що вам подобається і що не подобається в роботі цього уряду?

— Мій особистий принцип, якого я вимагав дотримуватися й від уряду, був таким: хоч якими були б складними проблеми, у жодному разі не дозволяти собі тицяти пальцем назад, звинувачуючи в цих проблемах попередній уряд. Це показник дуже низької ділової культури. У цьому контексті є певні приклади, коли даний уряд порушує вказаний принцип.

Я також рекомендував би уряду не обмежувати себе тільки поточною диспетчерською діяльністю. Вкрай важливо, щоб робота грунтувалася на системному, перспективному підході.

І я порадив би в другому півріччі поглибити роботу, пов’язану з конкурентоспроможністю економіки, особливо в умовах вступу в СОТ. Нас дуже тривожить непрозорість цього процесу. Ми повинні розуміти, що вступ у СОТ не є самоціллю. І коли ми ставимо завдання вступити до якоїсь дати, потрібно ставити не менш, а навіть більш жорстке завдання, щоб до цього часу ми зробили максимум для підвищення ефективності економіки. На той час ми повинні ухвалити Податковий кодекс, реалізувати основні положення пенсійної реформи, займатися банківською системою, підвищити безпечність бізнесу. Входити в СОТ із нерозв’язаними системними проблемами — це поставити на коліна національного виробника.

— Податкову й пенсійну реформи уряд уже проводить. Що ви думаєте про їхню якість? Є побоювання, що в такому вигляді реформа податкової системи не розв’яже проблеми податкового тиску, зате обвалить доходи бюджету.

— Це саме так. Зниження ставок податків ми повинні чітко взаємопов’язувати з наведенням жорсткого порядку в системі пільг, багато з яких не мають під собою ні соціального, ні економічного обгрунтування. Якщо ми йдемо на зниження податків і не розв’язуємо проблеми тіньової економіки та створення рівноправних умов для бізнесу, ми створюємо бюджетні ями. І мене непокоїть, що досі ведеться робота, пов’язана з популістською складовою реформи, але при цьому ми не бачимо результатів у другій частині — із забезпечення її ефективності.

— Віктор Янукович може виграти вибори 2004 року?

— Я, в принципі, уже відповів на це запитання. У кандидата від влади є шанси перемогти. Але його прізвище визначатиметься політичною ситуацією та думкою людей.

— Чи є політичне майбутнє в Леоніда Кучми після листопада 2004 року? Що ви як людина, котра має досвід відставки з вищої державної посади, йому порадили б?

— Думаю, що Леонід Данилович, як і кожна людина, займаючись складною справою, витративши на це сили, здоров’я, нерви, хотів би потім дивитися людям в очі й бачити, що ця величезна праця дає позитивні результати й гідно оцінюється людьми. Політична перспектива залежить, передусім, від самого Президента, і я думаю, що він, незалежно від варіантів і сценаріїв, зробить усе, щоб мати можливість впливати на процеси. Це нормальне, природне бажання.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі