Америко! На Віслюків і Слонів — розподілись!

За більш як 10 місяців до початку офіційного старту кампанії з виборів президента США і за півтора року до самих виборів, які відбудуться 4 листопада 2008 року, в Америці розгортається боротьба претендентів за те, щоб виявитися найгіднішим висуванцем на вищий державний пост від своєї партії. Назвати точну дату, коли ця кампанія стартувала, не можна. Адже деякі потенційні основні кандидати розпочали свої власні кампанії (в основному зі збирання коштів у виборчі фонди) ще приблизно з листопада минулого року — відразу після того, як за результатами проміжних виборів до Конгресу стала зрозумілою нова розстановка сил на Капітолійському пагорбі і склалася нова конфігурація влади у Вашингтоні: президент — республіканець, палата представників і сенат — під контролем демократів. Визначившись із цими стартовими позиціями, кожен кандидат і кожна з основних політичних сил країни отримала можливість перейти до формування своїх виборчих стратегій і планів.

Але саме до початку березня вже практично всі учасники майбутньої кампанії оголосили чи дали зрозуміти, що незабаром повідомлять про свій намір вступити в боротьбу. На даний момент останнім із «важкоатлетів», які де-факто розпочали перегони, виявився сенатор-республіканець з Арізони Джон МакКейн. Його рішення останнього дня зими дало змогу вже сьогодні досить чітко уявити собі кандидатів-фаворитів від «Великої старої партії». Лише обмовившись про свою участь у боротьбі, МакКейн одразу міцно посів друге місце після найпопулярнішого на даний момент колишнього мера Нью-Йорка Рудольфа Джуліані й відсунув на третю позицію у внутрішньопартійному рейтингу іншого небезпечного конкурента — колишнього губернатора штату Массачусетс — Мітта Ромні, мормона й засновника інвестиційного фонду. Ромні донедавна не був відомим у країні політиком, однак несподівано виявився дуже щасливим у формуванні свого виборчого фонду, і за перші тижні своєї кампанії отримав від «інвесторів» понад 6,5 млн. дол. Тим часом інші «фаворити» поки що збирають близько мільйона на місяць. Гроші в політиці США відіграють важливу роль, кампанія 2008 року не буде винятком і стане рекордно дорогою. Гілларі Клінтон уже підрахувала, що їй для перемоги потрібен мільярд. Але гроші вирішують не все. У демократичному таборі лідери визначилися ще раніше — це сенатор і колишня перша леді США Гілларі Родем Клінтон і «сенсація нинішньої кампанії» (на даний момент це наймолодший кандидат) — амбітний сенатор від Іллінойсу афроамериканець Барак Обама. Чорношкірий кандидат і потенційний президент-жінка — от чим вирішили здивувати й зачарувати американського виборця 2008 року «віслюки». Щоправда, в демократичному стані все ще гадають, коли в перегони включиться колишній віце-президент Альберт Гор. Однак, попри популярність, у нього поки мало шансів вклинитися між Клінтон і Обамою і зайняти другу позицію, а тим більше з наскоку обійти дружину свого колишнього боса — Білла Клінтона.

Мабуть, до кінця березня — початку квітня список тих, хто виявить бажання спробувати щастя стати президентом США, поповниться ще десятком прізвищ. Але так буває завжди, адже в Америці кожен громадянин має право стати президентом. Але далеко не всі ними стають: складна й багатоступінчаста процедура добору гідного кандидата — спочатку на партійних конференціях в окремих штатах, які проходять уже зараз, а потім і на загальнонаціональних праймеріз і публічних дебатах (вони відбудуться на початку майбутнього року) — працює ефективно. Від кожної партії залишиться тільки один претендент. Причому історія знала приклади, коли переможцем іноді ставав не найгідніший, а найпопулярніший, найбагатший і найвпливовіший кандидат. І оскільки остаточний вибір визначається безліччю чинників, він може виявитися найнесподіванішим. Часом це навіть не та людина, переваги котрої перед іншими нині не викликають сумнівів.

Попри це, кандидати, які розпочали перегони, так чи інакше вже задають тон усій кампанії, розставляють акценти і готуються до бою. Вони визначають гасла майбутньої кампанії і проговорюють стратегію перемоги на 2008 рік не лише для себе, а й для партії в цілому.

У пошуках нового Рейгана

Республіканці після поразки на листопадових виборах до Конгресу, схоже, більше за своїх конкурентів стурбовані можливістю опинитися в опозиції після виборів 2008 року. Джордж Буш складає повноваження, і партія, як виявилося, не має харизматичних лідерів, здатних підхопити з рук президента і високо нести прапор американського консерватизму. А саме цю ідеологію активно використовувала нинішня адміністрація для підтримання свого реноме в тій частині американського населення, котра хоч і розчарувалася в Буші як великому військовому стратегові чи борцеві за соціальну справедливість і реформи, але все ж таки ще не зневірилася в ньому як носієві консервативних ідей. Однак для Буша ще зарано ставати партійним тотемом. Консерватори вирішили згадати в цій ролі Рональда Рейгана. Про нього як про втілення американського консерватизму в останні дні багато говорили, особливо після дискусії, започаткованої на Конференції консервативних політичних дій, що зібралася у Вашингтоні 1—3 березня. (До речі, саме цей форум під час свого візиту в США відвідала лідерка БЮТ Юлія Тимошенко.) Тут зібралися кілька сотень делегатів із усієї країни, котрі представляють найвпливовішу течію в республіканській партії. Вони й спробували визначити, хто з кандидатів-республіканців більше подібний до Рейгана. Не в плані особистих якостей, а в плані його спроможності 2008 року вдихнути в партію новий динамізм, нові ідеї і вивести її на лідируючі позиції, як це свого часу зробив Рейган 1980 року. Усі погодилися: щоб повернути владу, республіканцям потрібно звернутися до своїх основних принципів. До речі, ще торік сенатор МакКейн сказав, що саме він є «розсудливим консерватором» у дусі Рональда Рейгана. Цієї фрази на Вашингтонській конференції не згадували саме тому, що саме МакКейн єдиний із головних кандидатів-республіканців проігнорував форум консерваторів, даючи зрозуміти, що він не готовий простягнути руку людям, із якими з низки питань розійшовся ще 2000 року, коли виступив конкурентом Джорджа Буша і програв. Відтоді він є одним із головних критиків нинішньої адміністрації в лавах республіканців і людиною, котра ніколи не приховувала своїх думок. Така поведінка зробила його лідером поміркованого ліберального крила партії і, можливо, якщо він дійде до виборів, то забезпечить голоси незалежних виборців.

Багато консерваторів готові зробити ставку на Ромні. Можливо, тому що він мормон — близький їм духовно й у багатьох ключових питаннях згоден продовжити політику нинішньої адміністрації як у зовнішній, так і у внутрішній політиці. Він говорив, що саме з часів правління Рейгана економіка країни зростає і принциповим для збереження цього зростання є продовження політики нинішньої адміністрації щодо зниження податкового тягаря.

Однак Ромні не під силу боротися з Рудольфом Джуліані. Той теж згадав Рейгана, але дещо в іншому ключі. Рейган казав: «Мій союзник на 80 відсотків не є моїм ворогом на решту 20». Колишній мер Нью-Йорка таким чином спробував сказати консерваторам, що не слід піддавати його осуду за три шлюби й неконсервативні погляди на проблему одностатевих шлюбів та абортів. Головне не це, а, за словами Джуліані, «загальна віра» республіканців у необхідність знижувати податки, у те, що уряд не повинен тяжіти над особистою свободою, в історичну роль вищості і переваг Америки, у необхідність жорсткої війни з терором. Джуліані для себе проводить паралель із Рейганом у тому сенсі, що він має риси лідера, здатного покінчити із загрозою, з якою американці живуть після 11 вересня 2001 року. «Це те саме, що і бажання Рейгана протистояти комунізму», — пояснив Джуліані.

У пошуках нової Клінтон

Ідеологічні пошуки республіканців викликають сміх у стані демократів. Тут лідерство Гілларі Клінтон чималою мірою визначається її відданістю демократичним ідеям. Принаймні на даному початковому етапі кампанії суперництво головних демократичних кандидатів лежить радше в площині особистих рис, аніж у сфері боротьби за право стати виразником головних партійних цінностей. У цьому, схоже, у них розбіжностей немає, і, говорячи іронічно, кожен із них певною мірою хотів би 2008 року повторити кампанію Білла Клінтона 1994 року — у ті роки наймолодшого президента США, котрий став для багатьох людей того часу втіленням славнозвісної «американської мрії». І Гілларі, і Барак можуть втілити її кожен по-своєму — вона стати першою жінкою-президентом, він — першим чорношкірим президентом. Це, звісно, буде сенсацією, але для багатьох американських жінок і для багатьох афроамериканців — це в будь-якому разі саме і є втіленням мрії. Втім, Гілларі Клінтон і Барак Обама занадто вже несхожі кандидати і, можна сказати, постаті різної вагової категорії, щоб зіставляти їхні особистісні характеристики, досвід політичної боротьби. Гілларі Клінтон безумовний лідер, і завдання Барака Обами на нинішньому етапі — похитнути її лідерство. У лютому дійшло до майже відкритої конфронтації між ними. Обоє запропонували своїм прибічникам-демократам дещо відмінні програми. Обама заявив, що головну загрозу для США в найближчі роки представлятиме Іран і висловився на підтримку подальшої активної участі Вашингтона в близькосхідних справах (намагаючись заручитися підтримкою проізраїльського лобі). Клінтон, однак, звернула увагу на зростання загрози для США з боку Китаю і сказала, що в найближчі роки Америці загрожуватимуть не терористи-одинаки, а держави, котрі скуповують американські борги й у будь-який момент можуть «затероризувати» США економічно. Водночас обидва кандидати у своїй програмі виступають за посилення заходів національної безпеки, проте не шляхом відправлення солдатів світ за очі. Останнім несподіваним поворотом кампанії двох головних демократичних кандидатів стала їхня спільна участь 6 березня у святкуванні чергової річниці маршу на захист прав афроамериканців, котрий 1965 року провів відомий громадський діяч Мартін Лютер Кінг у місті Сельма штату Алабама. Гілларі приїхала сюди з чоловіком Біллом, що було тактичним ходом. Адже Білла іноді називають «першим чорним президентом» за те, що при ньому афроамериканці отримали більше прав. Тож Гілларі цілком спроможна позмагатися з Обамою і за його основний електорат, тим більше що недавно було встановлено: предки Обами з боку матері тримали у себе чорношкірих рабів. Однак саме в Сельмі обидва кандидати продемонстрували, що можуть подолати розбіжності, — а це необхідно в умовах, коли їм дедалі більше доводиться протистояти республіканській адміністрації Буша в питаннях зовнішньої та внутрішньої політики. Що ж до загальнопартійної ідеології майбутньої кампанії, то «віслюки» визначать її під час партійних зборів в окремих штатах, що їх найближчими днями мають також відвідати головні кандидати.