Афганський призов

Між союзниками по НАТО пробігла чорна кішка. Причиною розбіжностей стала проведена альянсом в Афганістані операція з підтримки миру. Формально всі члени цієї політико-військової організації беруть участь у контингенті Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані (ISAF): у країні перебувають до 43 тисяч чоловік. Насправді ж не всі виявилися готові повною мірою розділити цей тягар, воліючи, щоб їхні контингенти діяли тільки в гуманітарних сферах, а не у військових. І от уже командування ISAF каже про потребу спрямувати в міжнародні сили ще сім тисяч чоловік, а Вашингтон і Лондон жадають від своїх союзників збільшити кількість солдатів і брати участь в операції з підтримки миру не тільки в північних афганських провінціях, а й у південних, де постійно зростає активність талібів.

Але, попри жорсткий тон послань американських партнерів, такі країни, як Німеччина, Іспанія, Італія, відмовляються йти назустріч Сполученим Штатам і відправляти своїх солдатів у бій, віддаючи перевагу більш спокійній півночі. Адже, всупереч поширеній в Україні думці, керівництво Організації Північноатлантичного договору і лідери головних країн — членів організації не можуть наказувати урядам інших держав, куди й скільки відправляти своїх миротворців. Це — суверенне рішення кожної країни, яке вона приймає з міркувань трансатлантичної солідарності, а також зважаючи на внутрі- й зовнішньополітичну доцільність.

І ось уже Оттава заявляє: якщо країни НАТО не направлять додатково солдатів у південні райони Афганіс­тану, то Канада в лютому наступного року виведе свій контингент із цієї країни. Проблема стає такою серйозною, що глава американського оборонного відомства Роберт Гейтс навіть заявив в американському конгресі про загрозу провалу миротворчої місії й можливість розколу Північно­атлантичного альянсу. «Мене дуже турбує, що альянс перетворюється на дворівневий. Є союзники, готові воювати й умирати, захищаючи безпеку людей. І є ще не готові», — сказав міністр оборони США.

Слова глави Пентагону про можливість розколу альянсу можуть видатися перебільшенням, покликаним лише підкреслити драматизм ситуації в Афганістані. Але відсутність достатньої кількості військових ISAF справді може підірвати зусилля міжнародного співтовариства зі стабілізації ситуації в цій країні. За великим рахунком, нині йдеться про майбутнє як Афганістану, так і Центрально­азіатського регіону. Адже через кілька років після повалення режиму талібів Афганістан, схоже, знову скочується в хаос.

Відновлення країни триває повільно, а міжнародні сили поступово втрачають підтримку населення. Ісламські фундаменталісти, перегрупувавшись, повертають свій вплив не тільки в сільській глибинці, а й у містах, де постійно лунають вибухи бомб, які підривають терористи-смертники, а бойовики дедалі частіше нападають на патрулі міжнародних сил і урядових військ. Причому не тільки на півдні, а й на півночі країни. У результаті зростає кількість загиблих військових із міжнародного контингенту. Так, 2007 року в Афганістані загинули 232 солдати. Усього ж тут поплатилися життям 764 військових зі складу антитерористичної коаліції.

У цій ситуації вихід ISAF з Афганістану, по-перше, вверг би країну в колапс, а по-друге, підірвав би репутацію НАТО як організації. Тому очевидно, що хоча для альянсу Афганістан уже давно став головним болем, у найближчі роки він не збирається йти, намагаючись знайти ефективні заходи, аби запобігти сповзанню країни в трясовину непевності. У НАТО багато хто бачить розв’язання афганської проблеми за рахунок взаємодоповнюваності політичних і військових заходів. При цьому мається на увазі посилення військової присутності з залученням держав, які не входять до Організації Північно­атлантичного договору, але є членами антитерористичної коаліції. І тут натовці поглядають зокрема й у бік України.

Представники альянсу, й насамперед Сполучених Штатів, давно закликали Київ направити свій контингент в Афганістан. Але для українців Аф­ганістан те ж саме, що для американців В’єтнам, де під час воєнних дій загинуло близько 58 тисяч американських військових. Українське суспільство ніколи б не підтримало рішення про повернення бойових підрозділів туди, де загинуло понад 15 тисяч радянських солдатів. Проте як член антитерористичної коаліції Київ ухвалив у січні 2007 року рішення направити до складу миротворчого контингенту ISAF українських військових: указ президента передбачав, що їх кількість не може перевищувати десяти чоловік. При цьому припускалося, що україн­ські військовослужбовці не братимуть участі в бойових діях, а будуть залучені або тільки до роботи в гуманітарній сфері (військові лікарі, інженери тощо), або як штабні офіцери.

Сьогодні український миротворчий персонал в Афганістані складається з трьох офіцерів. Як сказано на офіційному сайті Міноборони України, один із них проходить службу в штабі Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані в Кабулі. Два інші офіцери — військові лікарі, які в складі литовської групи з відновлення північної провінції Гір працюють у місті Чакчаран. Тим часом альянс не втрачає надії, що наша країна розширить свою участь у складі ISAF за рахунок військової складової. І до цього постійно закликає Київ. Минулого тижня посол Словаччини в Україні Урбан Руснак знову повторив позицію альянсу: НАТО зацікавлене у збільшенні кількості українських військових в Афганістані, але рішення про їх направлення є суверенним правом України. «Я хочу, щоб ви зрозуміли: в цьому випадку немає наказів», — вторує словацькому дипломатові начальник оборонного коледжу НАТО в Римі генерал-лейтенант Марко Ванкейрсбілк.

Афганське питання натовська сторона не залишила без уваги й у Вільнюсі, де в рамках саміту глав оборонних відомств країн — членів цієї організації проходило засідання комісії Ук­раїна — НАТО (КУН). У литовській столиці керівник українського військо­вого відомства Юрій Єхануров заявив, що передбачається невелике збільшення присутності України в операціях альянсу в Афга­ністані. «Участь Збройних сил Ук­раїни в операціях НАТО є індикатором, який характеризує послідовну політику України в сфері євроатлантичної інтеграції. Ми нині маємо достатній потенціал для активізації наших зусиль в операціях і в Косово, і в Іраку, і на Середземному морі», — так міністр оборони аргументував свою позицію.

Пізніше голова Міноборони України повідомив — Київ не буде збільшувати кількість своїх миротворців у цій країні.

За інформацією «ДТ», сьогодні не йдеться про те, щоб спрямовувати в Афганістан підрозділи для виконання бойових завдань. Проте для вільнюської заяви Юрій Єхануров обрав не найкращий час: у країні триває істерія навколо листа до генсека альянсу з проханням надати Україні План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). І готовність Києва збільшити кількість офіцерів-миротворців може викликати додатковий негатив до політики євроатлантичної інтеграції, яку проводить українське керівництво. У кожному разі, вирішуючи збільшити кількість офіцерів в Афганістані, українська влада має зважати на кілька чинників. По-перше, треба пам’ятати: в українському суспільстві досі живий так званий афганський синдром. Крім того, українська громадська думка досить негативно налаштована стосовно того, що українських солдатів занадто часто посилають підтримувати мир у гарячих точках у складі миротворчих сил ООН і НАТО від Ліберії до Косово. Без цього рішення Києва може виявитися безрозсудною авантюрою.