Зв'язковий УПА — почесний громадянин - Персоналії - dt.ua

Зв'язковий УПА — почесний громадянин

21 вересня, 2018, 17:28 Роздрукувати Випуск №35, 22 вересня-28 вересня

Звання почесного громадянина Кропивницького Семену Сороці надано посмертно. 

На початку вересня міська рада міста Кропивницького ухвалила рішення, яке ще кілька років тому видавалося неможливим і нереальним: звання почесного громадянина міста надано колишньому зв'язковому УПА Семену Сороці. 

Офіційне формулювання звучить так: "…за видатні заслуги перед територіальною громадою міста, вагомий особистий внесок у відстоюванні національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави, сприяння патріотичному вихованню підростаючого покоління в дусі поваги до історичного минулого свого народу, активну громадянську позицію". Що ж стоїть за цими словами?

Кіровоград стає Кропивницьким?

Багато років Семен Климович Сорока в нашому місті вважався певною мірою маргіналом. Так було в часи СРСР, коли КДБ відслідковувало кожен крок колишнього в'язня ГУЛАГу. У часи незалежності, особливо в перші роки, його тверда україноцентрична позиція часто викликала несприйняття, осторогу, а часом і агресію. Коли в нашому місті створювалася перша громада української церкви (УАПЦ), то розмови Семена Климовича з парафіянами Московського патріархату, які цьому активно противилися, важко було назвати мирними дискусіями.

І щоб оцього невисокого, худенького літнього чоловіка, який на всіх публічних заходах з'являвся незмінно з прапором — або із синьо-жовтим, або з червоно-чорним, було названо почесним громадянином міста?! Міста, яке не так давно належало до червоного прокомуністичного поясу України і де склад депутатів міської ради й досі ще значною мірою проросійський? Це чітко продемонстрував процес перейменування. Хоч які дискусії та обговорення проводили, хай які аргументи звучали, а міська рада не змогла остаточно відійти від імперського — Єлисаветград — і підтримати єдину українську назву. А вулиця Романа Шухевича в нас з'явилася тільки тому, що деякі депутати просто не знали, хто це, думали, що герой АТО. 

Та й серед почесних громадян нашого міста досі не було жодної людини з відверто проукраїнською позицією. Починаючи з військового діяча, начальника Новоросійських військових поселень часів Російської імперії Дмитра Остен-Сакена та перших місцевих більшовиків Тимофія Гуляницького і Григорія Кочерещенка. Згодом були герої-визволителі від нацизму — Іван Конєв, Олексій Жадов, Михайло Степанов, Михайло Каліхов, діяч радянського ветеранського руху Василь Дацький та інші. Кілька лікарів, митців, спортсменів, міцних господарників. Інші своєю діяльністю декларували прорадянську і проросійську позицію. Дехто — нейтральну, просто добрі професіонали. Але щоб вояк УПА, націоналіст?!

Це рішення міської ради свідчить про чималі зрушення, що сталися буквально в останні роки у свідомості депутатів і, очевидно, значної частини моїх земляків. Кіровоград таки поступово стає Кропивницьким.

Пройшов шлях героя "Тигроловів"

Як же опинився уродженець села Кричильськ, що на Рівненщині, Семен Сорока в наших степах? Для цього йому буквально довелося пройти шлях героя твору Івана Багряного "Тигролови" — пішки через Сибір.

Виростав майбутній зв'язковий УПА в українському середовищі. У селі активно діяла "Просвіта", яка мала велику бібліотеку. Його батько — в'язень сумнозвісного польського концтабору Береза Картузька. Семен і його брат Пантелемон у червні 1943-го приєдналися до УПА. Молодшому Сороці було 15. Він став зв'язковим. Тоді якраз УПА підривала навколишні залізниці, аби завадити вивезенню молоді та награбованого нацистами до Німеччини.

Пізніше Семен Сорока організовував молодіжні осередки ОУН у містечку Дубно. Там його й заарештували в лютому 1952 року. Своєї біографії Семен Климович розповідати не любив. Досі шкодую, що не наполягла на розмові і не записала детальної розповіді про його унікальний шлях. Усе думалося — ще встигну. Весь час нашого знайомства (а це майже тридцять років) здавалося, мені принаймні, Климович був постійно одного віку — небайдужий, запальний, легкий на підйом. І так начебто мало тривати вічно…

Восени 1952-го Семен Сорока прибув у табір на станції Інта. В'язні працювали в шахті. Один з них запропонував зробити підкоп і тікати. На глибині 70 метрів кілька сміливців рили його більш як півроку. Їм вдалося прокопати 130 метрів тунелю і знайти вихід у тундру. Тікали вп'ятьох. Сорока пішов в інший бік сам, а чотирьох потім затримали. Вони сказали, що Семена з'їли. Невідомо, чи повірили їм емгебісти, та коли Семен потайки повернувся в рідне село, дізнався, що за затримання небезпечного злочинця Семена Сороки оголошено винагороду — 20 тисяч рублів. На той час це були величезні гроші.

Але зустрічі з рідними передували п'ять із половиною місяців небезпечного шляху. Пройшов три тисячі кілометрів. Спав де доведеться. Їв те, що вдавалося вполювати (мав при собі ножа) або знайти. Полювали й за ним. Якийсь час ішли назирці дві росомахи. Потім вовк кілометрів 30 ішов слідом. Рятувала вода. Переходив річку вбрід або перепливав на саморобному плоту. Тварини через воду не йшли. 

Переховуватися довго не хотів — хіба для цього тікав? Поїхав на Львівщину, пробував відновити старі зв'язки по лінії ОУН — не вдалося. Згадав, що колись мав такі на Кіровоградщині, тому поїхав у село Петрівка колишнього Хмелівського району. Влаштувався там на роботу. Пізніше перебрався до Кіровограда, працював столяром на заводі "Червона зірка". Навесні 1956-го КДБ його таки вирахувало і заарештувало. Але часи змінились, і через три роки він був уже на волі. А ще через три вступив до Кіровоградського педінституту на спеціальність "Біологія". Та його більше цікавила біохімія, і він перевівся на вечірнє відділення біофаку Київського держуніверситету, де й здобув вищу освіту. Вчителював потім у кількох селах області, якийсь час і в селі Павлиш Онуфріївського району, де директором школи тоді був відомий педагог Василь Сухомлинський. 

Прапороносець

Більшість мешканців нашого міста пам'ятають Семена Климовича Сороку як незмінного прапороносця на чолі колон під час державних свят і громадянських акцій. Причому і там, і там — і з участю влади, і без — він був бажаний і шанований. Саме в такому амплуа, своєрідного прапороносця, він і з'явився на громадянському обширі нашого міста. 

…Восени 1989-го в міському саду відбувався перший у новітні часи демократичний мітинг. Уже було сформоване ядро міської організації Народного Руху України, першої на той час альтернативної Комуністичній партії політичної організації. Відбулася її установча конференція. Національна символіка тоді ще тільки входила у свідомість активнішої частини суспільства, і багато хто, навіть з рядових громадян, реагував на неї як бик на червоне. Далися взнаки десятиліття замовчування та агресивної зневаги до синьо-жовтих кольорів.

Звісно, ми хвилювались, бо досі подібного досвіду не мали. На мітинг зібралося чимало людей — близько тисячі. Це було більше, ніж ми сподівалися. І ось коли мітинг уже підходив до завершення, коли виступили новообрані члени ради міської організації НРУ, на сцену вийшов невисокий дідусь (так ми його сприймали, хоча він тоді був хіба трохи старшим за нас нинішніх), вийняв невеличкий саморобний прапор і почав розповідати про національні символи. Розповідь його була сумбурна, бо, очевидно, хвилювався та й не мав досвіду виступів перед такою чималою аудиторією. Його промову сприйняли насторожено — і учасники мітингу, які, мабуть, ще не були готові до такої інформації, і самі організатори, бо не знали, як відреагують люди.

Ми вже зустрічалися із цим дідусем, бо він приходив на наші пікети, які ми організовували біля колишнього кінотеатру "Комсомолець", але ще не знали, хто він. І тільки тепер я розумію, як у ті хвилини рвалося його серце. Адже йому так хотілося передати всім те, із чим виростав і що стало сенсом його життя, ми ж тоді тільки-тільки підходили до усвідомлення, що таке українські святині.

Ще одна історія, що приходить мені на пам'ять, коли згадую Климовича, теж пов'язана з прапором. Це трапилося на річницю проголошення Декларації про незалежність — 16 липня 1991 року. Ми вже були добре знайомі з Семеном Климовичем. Тим більше що й жили на той час поряд. Тоді ми вирішили встановити біля пам'ятника Шевченкові, де проводили свої мітинги, флагшток і підняти синьо-жовтий прапор. Він іще не був державним і на нього погано реагувала влада, але люди вже сприймали його як символ змін і надії. Встановлення було фактично несанкціонованим. Флагшток підготували члени осередку, що діяв на заводі імені Таратути. Його вдалося встановити під час самого мітингу, коли навколо було чимало людей. А коли всі розійшлися, біля флагштока залишилося троє — Юрій Матко, Володимир Погрібний (робітник заводу) і Василь Бондар. Притемком під'їхала міліцейська машина, хлопців пов'язали і відвезли в каталажку. 

Семена Климовича з ними не було. Але саме він прийшов до нас (із чотирирічним сином я вже повернулася додому) і повідомив про затримання. Почали телефонувати тодішньому секретареві міськради Петрові Руденку. Не знаю, чи йому ще перед цим відомо було про затримання, але хлопців за кілька годин відпустили (на суді їх оштрафували, але після проголошення незалежності штраф скасували). Того вечора було страшнувато й тривожно. Климович заспокоював. Які ж то були дрібниці, порівняно з тим, що довелося пережити йому!

Можна ще пригадати, як він послідовно обстоював Українську Церкву, як незмінно (не лише останніми роками, коли це вже стало звичним і для представників влади) бував у Дні пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій біля хреста на валах. У всьому був справжнім — не завжди зручним, а іноді навіть агресивним, коли йшлося про принципові речі, але незламним і невтомним у всьому, що стосувалося української справи, церкви, пам'яті. 

Він був і на Майдані, і коли почалася нинішня російсько-українська війна, готовий був вирушити на фронт. Та куди ж? Дев'ятий десяток пішов. Торік на Покрову, у день заснування УПА, який став Днем Української армії, Семен Климович гордо ніс червоно-чорний прапор на чолі міської колони, що йшла з квітами на могили загиблих. А в листопаді, якраз у день Гідності і Свободи, його не стало.

Звання почесного громадянина міста Кропивницький Семену Сороці надано посмертно. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво