Життя на рівних - Персоналії - dt.ua

Життя на рівних

3 листопада, 2017, 18:59 Роздрукувати Випуск №41, 4 листопада-10 листопада

Активна громадянська позиція не залежить від інвалідного візка. 

Після школи Віталій Пчолкін вступив до київського авіаційного інституту. А в 2007 році, будучи вже другокурсником, відпочивав на морі і невдало стрибнув з пірсу. 

Перелом шийних хребців, ураження спинного мозку з його частковим розривом… "Я став класичним шийником, з непрацюючими кінцівками рук і інвалідністю 1 групи, — розповідає Віталій. — До нового стану звикав близько двох років. Після цього вмів самостійно поїсти і почистити зуби, і ці досягнення по праву вважав перемогами". 

А потім був табір трудової реабілітації, який дав кардинальні зміни не стільки у фізичному стані, скільки в моральному. Після цього почалося інше життя — хлопець повірив у свої сили. І, крок за кроком, він спочатку зміг виходити з друзями, а потім працювати, створити сім'ю з коханою дівчиною, завершити навчання в інституті і навіть вести кілька суспільно важливих проектів. 

Мотивація, історія успішного, взірець для наслідування... Формулювань існує безліч. Проте головний меседж Віталія — активна громадянська позиція не залежить від інвалідного візка. Варто лише її зайняти й слідувати обраному шляху. Попри численні перешкоди, все досяжне, якщо є мета, натхненники поруч і бажання. Про те, наскільки важлива зацікавленість людини у своїй справі, і як навчитися сприймати інвалідність, ми розмовляли з активістом у справах реабілітації Віталієм Пчолкіним.

— Віталію, чим займаєтеся зараз? 

— Працюю в Національній Асамблеї людей з інвалідністю України, де у сферу моїх обов'язків входить ведення інформаційних ресурсів організації. Крім того, намагаюся активно переключитися в "офлайн", займатися питаннями доступності середовища в місті Києві та області. 

У грудні минулого року мене обрали виконавчим директором Всеукраїнського об'єднання осіб з інвалідністю "Група активної реабілітації", яка вже понад 25 років проводить в Україні табори активної реабілітації для людей з ускладненою травмою хребта (пересуваються за допомогою колісного крісла). Переважна більшість активістів з числа людей з інвалідністю у свій час отримали наші послуги, що дозволило їм стати максимально незалежними від сторонньої допомоги і зайняти активну громадянську позицію. Ми плідно співпрацюємо з міністерствами і намагаємося покращувати нашу законодавчу базу. Детальніше про нас можна прочитати на сайті організації.

Щодо заробітку, то це переважно фріланс. Насправді варіантів підзаробити чимало. На хліб і комуналку вистачає.

— Що, на вашу думку є головним для людини з інвалідністю? Як зарадити зневірі?

— Кожен з нас проходить різні етапи розуміння нового стану. У перші роки гострого періоду реабілітації всі думки і сили йдуть на спроби максимально відновитися, але в певний час приходить розуміння, що повернути все, як було, майже неможливо. Це найважчий період, який може затягнутися надовго. У цей час потрібно думати, як жити далі, переосмислити погляд на своє життя. Тут і може допомогти власна позиція. 

Мій активізм розпочався з намагання покращити умови свого житла, адже я мешкав у старому будинку зі сходами й самостійно вийти на вулицю чи потрапити в туалет було нереально. Звідси і пошук варіантів. Облаштувати під'їзд не вийшло, тому ми з батьком змінили житло. Розуміючи, як у нас будують, ми з дружиною контролювали кожний етап. Писали звернення, зустрічалися з проектантами, і в результаті все зробили. Тепер маємо доступне житло, всі інші заклади в комплексі — також безбар'єрні.

Після цього я пробився в міський комітет доступності і почав там просувати ідею належного виконання державних будівельних норм у місті. Уже є непогані результати, але роботи ще багато. У Києві все складніше, системної роботи тут ще немає.

Саме тому, якщо давати універсальну пораду, то я б радив почати зі зміни простору навколо себе. Уважно вивчити законодавство, адже там багато важелів впливу. Поки не почнеш тиснути, то воно так і буде лише декларацією на папері. Спочатку потрібно допомогти собі, а потім вже йти далі. Інвалідність — це не кінець життя, після травми воно може бути дуже цікавим, потрібно лише забажати!

— У вас багато досягнень. Як вдається поєднувати та очолювати кілька проектів одночасно?

— Вимушений констатувати, що ефективно керувати всім мені не вдається. Намагаюся знайти можливості це покращити. Багато ідей, які поки лише в голові і в нотатках. Сподіваюся, знайду можливості, сили та час. Якщо говорити про те, як бути задіяним у багатьох проектах, то тут все просто. Коли починаєш робити щось добре, то, окрім критиків, з'являються і цікаві люди. Вони допомагають рухатися вперед, привносять свої ідеї, і це дає неабиякий поштовх. Їх не так багато, але вони є. Так воно і працює. Головні проблеми, які я міг би виокремити, то це лінь і відсутність впевненості у своїх діях. Для себе я давно вирішив пробувати все, чого хочеться, а там дивлюся: пішло чи ні, й що з тим робити далі.

— Як виникла ідея створити проект "ІнваФішки" — ресурс порад для людей з інвалідністю? Якого масштабу він вже набув, враховуючи штаб із 14 авторів?

— Кількість авторів, то, звичайно, номінально. Це ті люди, які додали хоч одну фішку. Загалом пишу туди все сам. На жаль, люди не хочуть ділитися своїм досвідом, і це погано, адже комусь можна допомогти докорінно змінити своє життя. Саме так і виникла ця ідея. У мене дуже складна травма, тому, щоб навчитися обслуговувати себе в побуті самостійно, я витратив багато часу. Шукав за кордоном різне обладнання, багато чого придумав сам. Все це збиралося в мене на комп'ютері, і зрештою я вирішив, що це може бути корисним не тільки мені. Тоді і було створено сайт "ІнваФішки", де я реалізував можливість ділитися своїми ідеями зі всіма охочими. В ідеалі я бачу ресурс з великою кількістю порад, щоб людина могла знайти рішення для себе, для максимально незалежного від сторонньої допомоги життя, в залежності від складності травми. Інвалідність сама по собі не обмежує, проблема у просторі навколо нас, якщо його правильно облаштувати, то все стане кращим. Наразі я займаюся повним перезавантаженням проекту, сподіваюся найближчими місяцями вдасться запустити його у новому форматі.

— І ще одна ідея — блогінг. Що спонукало створити сайт "Пчолкін"?

— Не знаю, просто захотілося писати свої думки та передавати досвід. Починав з написання інструкцій по роботі з iPhone, коли вони тільки з'явилися. Було безліч незрозумілого, тому інструкції стали корисними. Після почав ділитися своїми кроками з вирішення різних питань, які мав проблеми і результати. Це допомагало інколи знайти шляхи їх вирішення. Час від часу повертаюся до написаного і дивлюся, як змінилися мої погляди. До того ж останні чотири роки почав писати українською, значно покращив мову. Та й взагалі мені просто це подобається. 

— Ви займаєтеся питанням доступності в Київській області. На якому етапі перебуває створення універсального дизайну?

— Про універсальний дизайн ми поки можемо лише говорити, адже проектанти майже не керуються цими принципами. Наразі боротьба йде за банальне дотримання будівельних норм. В області зводиться багато новобудов, де є страшенні порушення, які ніхто не перевіряє. Сил громадськості не вистачає, щоб усе контролювати. Зараз відбуваються позитивні зміни в законодавстві щодо посилення відповідальності, маю надію, що урешті-решт це запрацює. 

— При підготовці до Євробачення-2017 піднімалося питання про навчання волонтерів щодо супроводу і допомоги людям з різними нозологіями та етику спілкування. Реалізовано це не було. Чому, на вашу думку? 

— Підготовка була досить пристойна. Ми неодноразово зверталися до організаторів з пропозицією допомогти, але вони відгукнулися лише на останніх етапах. Тому після нашого аудиту щось виправити не було можливості. Якби надали зауваження у процесі, то все це зробили б без додаткових витрат. 

Щодо волонтерів, то під час проведення перевірки зауважував: дуже важливо провести їх навчання з питань етики спілкування та методів супроводу людей з інвалідністю. Мені невідомо, чи воно таки проводилося. Проте, як для людей на колясках, то той рівень організації волонтерів мене цілком задовольнив. Інше питання щодо людей незрячих та глухих. Не думаю, що вони мали можливість кваліфіковано надати супровід чи інформацію, адже це потребує чималої підготовки. Загалом для нас все було супер, враження не зіпсовані, ми задоволені. 

Щодо суспільства, то просто немає розуміння важливості цього, звідси і байдужість. 

— Чим захоплюєтеся в неробочий час? 

— Все це є складовою мого часу, у мене немає чітко визначеного робочого, тому намагаюся балансувати. З усього цього виокремлюю лише стосунки, сім'ю та зустрічі з друзями. Це святе! 

— Одне з ваших хобі — регбі на колясках. Яких результатів вже досягли?

— Ми лише на початку шляху. Все відбувається лише за нашої ініціативи, іноді вдається заручитися підтримкою "Інваспорту" для співфінансування. В Україні регбі має статус виду спорту, що розвивається. Такі держава офіційно не може фінансувати. Вся проблема в колясках. Вартість найдешевшої з них — далеко за 2000 доларів, а їх потрібно мінімум вісм. Якщо говорити про звитяги, то команда Київської області має перше та друге місця відкритих чемпіонатів областей та міст України. Також успішні виступи у третій Лізі з регбі в Польщі. Поки так працюємо.

— Ви надихаєте інших на розуміння того, що інвалідність не обмежує, а що особисто вам допомагає вірити в себе?

— Хочеться вірити, що надихаю. Знаєте, принаймні серед тих, кого я зустрічав, мало хто в подібній ситуації не думав про самогубство. Я — один з них. Мабуть, це виховання моїх батьків та друзів, які підтримали в потрібний час. На таке питання зазвичай жартую: "Бо дурачок!". Якщо серйозно, то сили додає впевненість у "своєму тилу". Також розуміння та всіляке сприяння батька. Він нерідко називає мої ідеї дурнуватими, але урешті-решт погоджується і, навіть попри власну думку, робить, як я прошу. Не кажу, що ніколи не помиляюся, але то важливо. Звісно, підтримка коханої! І, серед іншого, зовсім просте — якщо щось вдається, то хочеться більшого, це і є найкраща мотивація.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво