…З моргу — до космосу. Через доброту - Персоналії - dt.ua

…З моргу — до космосу. Через доброту

1 березня, 17:00 Роздрукувати Випуск №8, 2 березня-6 березня

Поняття "справжній лікар" у мене асоціюється з небагатьма людьми.

Лікарня святої Ганни © oblrada.kr.ua

І одна з них — Тетяна Петрівна Когут. Вона не просто грамотний професіонал, уважна, лагідна, вітальна, інтелігентна. Таким, у принципі, має бути кожен, хто надів білий халат. Але вона самостійна й цілеспрямована, уміє твердо стояти на ногах, не спираючись і не киваючи на вище начальство чи державу. Ще у перші роки незалежності заснувала центр нетрадиційної протидії наркоманії та алкоголізму "Універсум". Небайдужа до громадянського та національного становлення країни й держави, вона багато років очолювала обласну організацію "Союзу українок". Здавалося, знаю її сто років, завжди в її маленькому кабінетику центру "Універсум" затишно, спокійно й надійно. Але її розповідь про минуле здивувала і вразила. 

"Наш рід жив тут іще років за 30 до появи фортеці…"

Будиночок її дідів-прадідів, старенький, без звичних для міських жителів зручностей, стоїть і досі на околиці нинішнього Кропивницького. Це місце здавен зветься Солодкою Балкою. Можливо тому, що тут, уздовж річища Інгулу, місцеві мешканці вирощували городину, фрукти і баржею по тоді повноводнішій, ніж зараз, річці переправляли на продаж до Миколаєва. Це суперечить поширеній легенді, що перші поселення тут з'явилися тільки після постання з волі цариці Російської імперії Єлизавети фортеці, названої фактично її ім'ям, прикритим, як тоді було заведено, небесною покровителькою. Звісно, і науковці, і краєзнавці наводили багато доказів, що люди в нашому краї жили споконвіку, а не лише після "монаршого благодіяння", але стереотипів позбуватися непросто. Тож розповідь Тетяни Петрівни, яка стверджує, що предки її жили тут іще за кілька десятиліть до появи фортеці, — ще одне підтвердження на користь руйнування імперського міфу. 

татьяна когут
Тетяна Петрівна Когут

Їхній болгарський рід Опар на берегах Інгулу об'єднався з поляками Крижанівськими. Це був гордий і освічений рід. Ще тоді, у ХІХ столітті, вони мали добру як на той час освіту. А всі діти вже здобули вищу. Серед них — і мама Тетяни Петрівни. Донецький медичний інститут вона закінчила 1940 року. Трохи попрацювала шахтним лікарем, а тут — війна. Молода, вродлива, у шифоновому платтячку, вона йшла до військкомату і не підозрювала, що більше не повернеться ні на попередню роботу, ні взагалі в цей край. Заміж вона вийшла ще студенткою, але сімейне життя не склалося, і з початком війни на кілька років її домом став мобільний хірургічний шпиталь-поїзд. Поранених з фронту везли в глибокий тил, а звідти — тих, хто залікував рани, назад, на фронт. 

Нерідко доводилось і оперувати у вагоні. Ліків, бинтів не завжди вистачало, доводилося конфліктувати з інтендантською службою. Одного разу в новопризначеному інтенданті їхнього мобільного шпиталю вона впізнала колишнього чоловіка. Кохання спалахнуло з новою силою. І на якійсь придорожній станції вони заново зареєстрували шлюб. У цьому поїзді, у розпал війни, 1943-го, і народилася Тетянка. Таких дітей, народжених у поїзді, було кілька, тож свідоцтва про народження їм видали на станції Кемерово, вказавши її місцем народження, а національність — росіянка. 

"Це був найкращий морг у Російській імперії…"

Так і зростала Тетянка у шпиталі-поїзді. Там зробила перші кроки, сказала перші слова. Після визволення тодішнього Кіровограда бабуся і дідусь звернулися до Калініна з проханням повернути з фронту хоч когось із трьох дітей, бо їм, уже літнім, потрібна підтримка і допомога. Чи то їх почули, чи так склались обставини, але ще за кілька місяців до закінчення війни їхня донька — фронтовий хірург із маленькою Тетянкою на руках повернулася до рідного міста. 

Та, ясна річ, розслаблятися чи приділяти увагу батькам не було коли: її відразу призначили головним лікарем обласної лікарні. Тоді цей заклад розташовувався у приміщенні лікарні святої Ганни. Нині м'я Ганни Дмитрян добре відоме в нашому місті. Мало хто не знає, що приміщення другої міської лікарні збудували з її ініціативи і за її кошти. Воно було й залишається окрасою міста, своєрідним цегляним дивом, у якому яскраво розкрився талант архітектора — нашого видатного земляка Якова Паученка. Лікарня свого часу отримала ім'я святої Ганни на честь передчасно померлої доньки благодійниці. Зі здобуттям незалежності це ім'я медичному закладу повернули. 

Усі ці роки лікарня справно служить містянам, адже будувалася з найкращих матеріалів: для неї свого часу закуповували найсучасніше обладнання. На початку ХХ століття меценатка Ганна Дмитрян на цей заклад витратила півмільйона рублів, астрономічну як на ті часи суму.

Там само, при лікарні, росли й діти співробітників, бо дитсадків тоді в місті майже не було. Малими опікувалася санітарка тітка Фрося Трусова. А щоб діти не заважали лікарям і хворим, часто забирала їх у морг, де дитяча метушня, звісно, нікому не заважала. Приміщення тоді ще було новим (воно й досі не втратило своєї надійності й респектабельності), і морг був збудований за всіма правилами й вимогами тодішньої науки і технологій. У перші роки після спорудження це був один з найкращих моргів у Російській імперії. Тетяна Петрівна пригадує, що на стіні, викладеній червоними кахлями, був напис: "Здесь мертвые учат живых".

Та, ясна річ, малюків прикриті білими простирадлами трупи нічого не вчили. Вони до них просто звикли. Але якось навесні 1947-го до моргу привезли кілька маленьких трупів. Хлопчаки гралися і натрапили на міну, яка не розірвалася під час війни, а тепер забрала дитячі життя. Це вразило малих завсідників моргу в саме серце. І хоча Тетянка росла в лікарняній атмосфері фактично з народження, смерть дітей спонукала її замислитися над тим, щоб обрати професію лікаря.

І ця дорога не була для неї абсолютно прямою. Хоча мама й працювала головним лікарем, у неї з'явилися великі проблеми зі здоров'ям (очевидно, напруга під час війни давалася взнаки), і дівчина вступила спочатку до медичного училища в рідному місті. Відпрацювала і санітаркою, і медсестрою. Влітку цього року виповниться шістдесят літ, як вона юною дівчинкою вперше наділа білий халат.

До речі, з тих дітей, які малими гралися в модерному морзі, побудованому Ганною Дмитрян, крім Тетяни Когут лікарями стали ще кілька: Микола Єсаулов, першокласний хірург нашої обласної лікарні, нині, на жаль, покійний; Петро Назаров, доктор медичних наук, професор Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Кавецького; Василь Савченко, учень Амосова, який разом із ним починав робити операції на відкритому серці, за що вони були удостоєні високих нагород. 

Орден княгині Ольги не вручили в останній момент

До Донецького медичного інституту, того, де вчилася й її мама, Тетяна Петрівна вступила вже маючи свою сім'ю. Не приховує, що було нелегко. Спеціальністю обрала психіатрію. А в ній — на той час іще мало досліджену тему впливу на біологічно активні точки. Її робота в роки СРСР вважалася секретною. Працювала з космонавтами, була добре знайома з Леонідом Каденюком. Його смерть стала для неї тяжкою особистою втратою.

І лише через роки, коли вже було знято гриф секретності і вона працювала в нашому місті, за участь у розвитку космічної медицини Тетяну Когут було представлено до нагородження орденом княгині Ольги. Вручати його мали якраз на свято 8 березня. Уже все було готове до цього, Тетяна Петрівна приїхала до столиці, але, виявилося, напередодні ввечері хтось зателефонував до адміністрації президента і застеріг, що вона не гідна такої нагороди, у Кіровограді, мовляв, не зрозуміють…

Через кілька місяців орден її таки вручили. Але не він її найбільша втіха й нагорода. Крім своїх двох дітей, Тетяна Петрівна виховала трьох прийомних, нині вони вже всі дорослі, мають освіту, свої сім'ї. І всі люблять її і називають мамою. А ще — багато колишніх пацієнтів "Універсуму", яких вдалося вирвати з темноти алкоголізму і наркоманії, вдячні їй. Нині центр уже не працює на повну потужність — сили не ті. Тетяна Петрівна вважає своїм обов'язком зафіксувати те, що відчула, зрозуміла і досягла в медицині. Аби той дух шляхетності, жертовності, служіння добру, передати молоді, в яку вона вірить. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво