З любов'ю до життя

У квітні на державному рівні відзначається вісімдесятиріччя від дня народження відомого вченого в галузі аграрних наук, громадського і політичного діяча, Героя України Михайла Васильовича Зубця.

Минуло вже 5 років, як не стало цієї непересічної особистості, ученого, добре знаного в широких колах фахівців-аграрників в Україні та за її межами. Його життя і діяльність - яскравий приклад того, як обдарована людина, завдяки наполегливій праці та Божому благоволінню, може реалізувати свій потенціал і ще за життя здобути цілком заслужене визнання.

Народився М.Зубець 7 квітня (на Благовіщення) 1938 р. в с. Нова Басань Бобровицького району на Чернігівщині. Його батько, Василь Юхимович, був знаменитим на всю Північну Україну ковалем. З майстерністю ювеліра творив він дива ковальського мистецтва. Час від часу, на запрошення працівників цирку, приїздив до Києва підковувати їхніх коней. Загинув на фронті під Ленінградом у 1943 р., коли синові виповнилося лише 5 років. Мати, Параска Іллівна, була ланковою, працювала на бурякових плантаціях.

Михайло Васильович належить до покоління, яке називають дітьми війни. Війна поклала на слабкі плечі підлітків випробування, що під силу тільки дорослим. Тяжка праця та щоденні злидні - саме такою була реальність для юного Зубця. Проте це не просто дало йому можливість стати самостійним у повсякденні, а й навчило брати на себе відповідальність за прийняті рішення, бути наполегливим у будь-якій праці. Усе свідоме життя він постійно вдосконалював свої знання та вміння.

Після закінчення школи вчителі рекомендували Михайлу вступати до вишу. Незважаючи на відсутність грошей на навчання, хлопець усе ж вирішив податися до Києва, щоб опанувати професію верстатника. Мати - чи не єдина людина в його житті, яку він водночас боготворив і побоювався, - підтримала.

Вже тоді викладачі Технічного училища № 1 прогнозували талановитому юнаку світле майбутнє, насамперед на інженерній ниві. Як найкращому випускникові училища, Михайлові було присвоєно п'ятий розряд верстатника. За рік роботи на Київському заводі порційних автоматів Михайло під керівництвом досвідчених майстрів сповна опанував не лише верстатну справу, а й значно складнішу - ремонтну. На першу зарплату придбав фарбу і поїхав у Нову Басань до родинної оселі. Невдовзі сусіди, замість іржавого заліза на даху будинку, побачили справжнє диво: під яскравим сонячним промінням покритий фарбою дах нагадував складені крила птаха.

Невдовзі з'явилася можливість за направленням підприємства вступити до знаменитого КПІ. Після певних вагань М.Зубець усе ж прийняв інше рішення. Село було справжнім сенсом його життя. Ще змалку він усім серцем полюбив тварин. Отже, в 1957 р., звільнившись із роботи на заводі, Михайло стає студентом зоотехнічного факультету Української сільськогосподарської академії. А в 1962-му розпочинає професійну стежину старшим зоотехніком-селекціонером Прилуцької державної племінної станції Міністерства сільського господарства УРСР. Далі він активно рухався кар'єрними сходинками, обіймаючи посади від рядового до головного зоотехніка Державного племінного заводу "Тростянець" Чернігівської області.

Слід зазначити, що "Тростянець" був тоді своєрідною столицею симентальської породи. Наче магніт, притягував він до себе талановитих учених і практиків. Без перебільшення, там народжувалося майбутнє тваринництва не лише України, а й усього колишнього Радянського Союзу. Своєю діяльністю племзавод скидався на великий науково-виробничий центр. У цій кузні М.Зубець, користуючись галузевою літературою, організовуючи зустрічі з колегами та вченими, запроваджував новітні методи селекції. Неухильне бажання до самовдосконалення допомогло йому стати провідним фахівцем "Тростянця". До його думки дослухалися і вчені, які створювали нові та поліпшували існуючі породи великої рогатої худоби, і можновладці.

Талановитим головним зоотехніком зацікавився міністр сільського господарства П.Погребняк. За його підтримки, Михайло Зубець обійняв посаду головного зоотехніка (з 1965 р.), а трохи згодом - заступника начальника відділу головного управління скотарства Міністерства сільського господарства. Дальшими сходинками стали посади начальника головного управління сільськогосподарської науки, заступника міністра сільського господарства (з 1983 р.), начальника головного управління сільськогосподарської науки, пропаганди і впровадження міністерства, начальника головного управління виробничої перевірки, пропаганди і впровадження науково-технічних досягнень (з 1986 р.), начальника головного управління науково-технічного прогресу в галузях АПК Держагропрому УРСР (з 1987 р.).

Як потім стверджував сам М.Зубець, робота в міністерстві розширила його світогляд і подесятерила можливості. Йшлося насамперед про агропромислову галузь, у якій, завдяки відходу від традиційних поглядів, він став першопрохідцем відомчого масштабу.

З 1991 р. М.Зубець - віце-президент УААН, з 1996 р. - віце-прем'єр-міністр України, з 1997 р. - міністр сільського господарства і продовольства. У 1996 р. Михайла Васильовича було обрано президентом УААН, і він обіймав цю посаду до 2010 р., а потім був почесним президентом НААН. Крім того - членом президії НАН України (1998-2010).

У той період у наукових установах НААН працювало понад 13 тис. осіб, із них 5тис. 333 наукових працівників, зокрема 364 доктори і 2 тис.162 кандидати наук. Академія проводила наукові дослідження за 46 галузевими науково-технічними програмами, здійснювала селекцію понад 100 основних сільськогосподарських культур. У галузі зоотехнії, в межах виконання 11 пріоритетних науково-технічних програм, було створено вітчизняні породи молочного і м'ясного спрямування, які не поступалися європейським аналогам.

За період президентства М.Зубця налагоджено взаємовигідні творчі зв'язки з 51 зарубіжною країною, зокрема з 21 іноземною галузевою академією. У співпраці з науковими установами інших держав виконано 239 проектів.

Завдяки зусиллям Михайла Васильовича, Україна заявила про себе як серйозний світовий експортер зерна. Під керівництвом М.Зубця зроблено першочергові кроки до лідерства України на світовому аграрному ринку. Основну свою наукову діяльність він присвятив подальшому розвитку вітчизняного тваринництва.

М.Зубець започаткував власну наукову школу, до складу якої входять 11 докторів та 18 кандидатів сільськогосподарських наук. Більшість їх захистили дисертації за напрямом "селекція м'ясної худоби". А ще - були учні з економічних, технічних, агрономічних і навіть історичних напрямів, найкращі з яких стали академіками та членами-кореспондентами НААН. Багато сил віддав Михайло Васильович освітянській справі як професор кафедри розведення та генетики тварин, названої ім'ям його "наукового батька" професора М.Кравченка, Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Михайло Васильович опублікував понад сотню наукових праць, зокрема десятки монографій, підручників, книжок, брошур і програм, переважно з питань селекції та генетики тварин. У співавторстві розробив близько 40 методик, методичних рекомендацій, методів і способів, захищених авторськими свідоцтвами та патентами, які було широко впроваджено у виробництво.

За багатолітню самовіддану працю на благо Вітчизни М.Зубець удостоєний орденів князя Ярослава Мудрого V і IV ступенів (1998, 2004). Йому було присвоєно почесне звання "Заслужений діяч науки і техніки України" (1996). Він - лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1993, 1999), премії УААН (1995), премії імені В.Юр'єва Національної академії наук України (1997).

Не менш вагомою була законотворча діяльність академіка М.Зубця як народного депутата України IV-VI скликань. Крім величезного внеску в українську науку і розвиток сільського господарства, він постійно піклувався про свою малу Батьківщину - Чернігівщину. За його сприяння газифіковано рідне село Нова Басань, 15 сільських дільничних лікарень отримали автомобілі швидкої допомоги, медичне обладнання на кілька мільйонів гривень, у дев'яти сільських школах організовано комп'ютерні класи тощо.

Попри тотальну завантаженість професійною та громадською діяльністю, Михайло Васильович завжди знаходив час для родини. Любов до тваринництва він передав своїм дітям, - у його сім'ї шестеро зоотехніків: дружина Інна Петрівна, син Микола, донька Лариса, зять Юрій, невістка Ірина. Шанував Михайло Васильович українську історію, культуру, традиції…

У затишному родинному колі любив співати українські народні пісні, голос у нього був сильний і гарний. Грав на мандоліні та гітарі. Ще працюючи у держплемзаводі "Тростянець", був учасником квартету місцевої художньої самодіяльності. Якось, почувши, як співає М.Зубець, народний артист України Назарій Яремчук запропонував йому виступити сольно з власним репертуаром.

А ще - було захоплення живописом. Десь із 1960-х років Михайло Васильович почав купувати альбоми з художніми репродукціями Шишкіна, Айвазовського, Рєпіна та ін. Пізніше став колекціонувати картини українських митців. І це була не данина моді, а справжнє захоплення з дитинства, бо вправно малювати він почав ще відтоді. Особливо вдало у нього виходили портрети олівцем. Надзвичайно любив також займатися садом, надто - квітами. За своє життя посадив їх не одну тисячу.

Про вміння М.Зубця дотепно і гостро жартувати й сьогодні ходять легенди. Любов до життя у всіх його виявах була характерною особливістю цієї непересічної особистості. При цьому він був надзвичайно чуйною людиною, справжнім товаришем, уважно вмів вислухати й допомогти.

Як і всі смертні, Михайло Васильович іноді й помилявся, особливо коли йшлося про кадрові рішення, вимушено пов'язані з політичною доцільністю, однак завжди з гідністю міг, так би мовити, "вирулити" ситуацію. При цьому навіть жартував: "Відчуваю, що обманювали, але ж так інтелігентно!". Проте зазвичай, звернувши увагу на того чи іншого перспективного працівника, розібравшись у його чеснотах, він вів його все вище й вище, поступово доводячи до олімпу. Минав час, і згодом усі лише дивувалися, як це він зміг розгледіти у непримітній на позір людині такі таланти.

Михайла Васильовича Зубця не стало 7 січня (на Різдво) 2014 р. Його поховали на цвинтарі в с. Чабани на Київщині. Це була тяжка втрата для вітчизняної аграрної науки, проте в пам'яті його колег і послідовників він назавжди залишиться поборником інтересів села, гідним розбудовником державності, справжнім Героєм України. На підтвердження цих слів президент НАН України, академік Б.Патон у передмові до "Вибраних творів" М.Зубця зазначив, що "…його найбільшою заслугою є те, що за умов глибокої економічної кризи в Україні він зумів згуртувати вчених, спрямувати їх потенціал на "торування" дороги до порятунку агропромислової галузі економіки…".