Як Пушкін Сальєрі "отруїв"

Минуло 188 років від дня смерті великого австрійського та італійського композитора Антоніо Сальєрі, чиї музичні твори ще за життя були визнані в усій Європі. Композитора не тільки шанувало суспільство, він ще був і найвищим у Відні музичним посадовцем. І все одно, згадуючи ім'я Антоніо Сальєрі, мимоволі виникають асоціації з Моцартом. Легенда про Сальєрі як про вбивцю Моцарта передається зі століття в століття. Інтригу підігріває й трагедія О.Пушкіна "Моцарт і Сальєрі", де заздрість до таланту Моцарта штовхає Сальєрі на злочин. Упродовж багатьох десятиліть ця версія кочує з книжки в книжку. То хто ж він, Сальєрі, - заздрісник і вбивця, який ховається під маскою чесноти, чи добропорядна людина, ім'я якої незаслужено спаплюжили?

Антоніо Сальєрі - австрійський та італійський композитор, диригент і педагог, один з великих діячів європейської музичної культури на межі XVIII-XIX ст. За творчу діяльність він написав 40 опер, кілька симфонічних творів, п'ять мес, а також ораторії та Реквієм, який виконали на його похороні. І донині твори Сальєрі популярні в усій Європі. А до 260-річчя від дня народження композитора в 2010 р. один з відомих його опусів - оперу "Тарар" - поставили в багатьох театрах Європи. Опери музиканта раз у раз ставлять в Італії, часто - в театрі "Ла Скала", на оперних фестивалях у Шветцінгені, у Маріїнському театрі.

Венеція, 1766 р. 16-річному сироті Сальєрі випадає щаслива карта - він зустрічає Флоріана Гассмана, придворного композитора балетної та камерної музики, капельмейстера, члена невеликої групи музикантів, з якою музикував Йосиф II. Він переїжджає до Відня, де за гроші Гассмана здобуває музичну освіту, долучається до музичної еліти. Невдовзі композитор знайомить свого учня з імператором. Від цього моменту починаються імператорське покровительство Сальєрі та майбутнє великого композитора.

Кар'єра Сальєрі стрімко розвивається, почавшись із роботи помічника Гассмана як клавесиніста-концертмейстера. У 1788 р. після смерті Ф.Гассмана імператор Йосиф II призначає 24-річного А.Сальєрі на найвищу у Відні музичну посаду - придворного композитора-капельмейстера, яку він обіймав при трьох імператорах.

У 20 років А.Сальєрі пише першу оперу - "Освічені жінки" - на лібрето Джованні Боккеріні, що принесло йому популярність у Відні. Кожна його нова робота має неймовірний успіх, а композитор стає дедалі відомішим. Друга опера "Арміда" приносить йому популярність не тільки у Відні, а й у Копенгагені, Петербурзі, Гамбурзі, Майнці, Брауншвейзі та Берліні. Публіка захоплено приймає нові твори - "Венеційський ярмарок", "Трактирниця". У 1778 р. на церемонії відкриття театру "Ла Скала", відбудованого після пожежі, Сальєрі презентує оперу "Визнана Європа", і того ж року, на замовлення венеційського оперного театру "Сан-Мойзе", - комічну оперу "Школа ревнивих". Останню ставили понад 60 разів - у Болоньї, Флоренції, Турині, Франкфурті-на-Майні, Відні, Празі, Лондоні, Кракові, Мадриді, Парижі, Лісабоні. Потім з'являються опери "Семіраміда", "Тарар" та ін. До того ж Антоніо Сальєрі є автором п'яти мес, ораторій "Страшний суд", "Ісус у чистилищі", "Страсті Господа нашого Ісуса Христа".

Після смерті Флоріана Гассмана Сальєрі зближується з Кристофом Глюком, який став так званим хрещеним батьком "Данаїд". На той час здоров'я К.Глюка після двох інсультів погіршилося, і він доручив Сальєрі написати оперу. А дирекції Паризької опери заявив, що перші два акти написав він сам, а створити третій довірив близькому йому музикантові. Але в афішу поставив своє ім'я, побоюючись, що паризька публіка не піде на оперу невідомого композитора. І лише після шести вистав, які мали успіх у публіки Парижа, Кристоф Глюк розкрив карти: "Данаїди" - авторська робота Сальєрі. Але Сальєрі був не тільки його учнем, а й сподвижником. Кристоф Глюк - перший, хто вирішив здійснити реформу в оперному мистецтві, оскільки у XVIII ст. для опери були характерні два жанри - опера-серіа та опера-буфа. Серіа - це так звані серйозні опери, у яких дія відбувалася в речитативах, а почуття - в аріях. Розмов на сцені не допускалося, бо це було характерно для нижчої опери. Захопливий сюжет, узятий із повсякденного життя, прості мелодії, жартівливі скоромовки - все це опера-буфа, опера для бідних. Вистава, де "простий смертний" міг упізнати себе у сценічному герої. Але К.Глюк хотів створити музичну драму. Він писав: "Я хотів привести музику до її істинної мети, яка полягає в тому, щоб дати поезії більше нової виразної сили, зробити окремі моменти фабули більш приманливими, не перериваючи дії та не розхолоджуючи її непотрібними оздобами". На його думку, в основі опери має бути музика, розвиток сюжету й театральна дія, а не артистичний спів, підпорядкований єдиному шаблону. І Сальєрі, не тільки як сподвижник Глюка, а й як видатний композитор був прихильником того, що оперний жанр повинен розвиватися, він не може бути статичним. Сальєрі став послідовником музичної реформи Кристофа Глюка і як ніхто інший зміг переосмислити важливість музичної драми в опері.

Та з приходом до влади Леопольда II, який геть не цікавився музикою, Сальєрі довелося залишити посаду придворного капельмейстера у Відні - він подав у відставку. На той час уже забезпечений композитор вирішує присвятити себе педагогічній діяльності та добродійності. Він організовував спеціальні концерти, кошти від яких ішли на матеріальну допомогу дружинам і дітям померлих музикантів. Талановитим учням уроки давав безплатно. Виняток становили лише учні з багатих сімей. Він вишколив понад 60 музикантів. Серед його учнів такі відомі імена, як Людвіг ван Бетховен, Йоганн Непомук Гуммель, Франц Ксавер Вольфганг Моцарт (син Вольфганга Амадея Моцарта), Ігнац Мошелес, Ференц Ліст, Франц Шуберт. Можливо, творів Ф.Шуберта ніхто й не почув би, якби не педагог Сальєрі. Він не тільки навчав його безплатно, а й заснував для нього стипендію. А на знак подяки своєму вчителеві Флоріану Гассману після смерті композитора опікувався двома його малолітніми доньками й підготував їх до оперної кар'єри. Безплатно навчив співу таких співачок, як К.Кавальєрі, А.Мільдер-Хаупман.

А.Сальєрі наприкінці життя збожеволів, лікувався у психіатричній клініці. І перед смертю, марячи, "зізнався" в отруєнні Моцарта. Після цього пішов поголос, що причина смерті Моцарта - заздрість Сальєрі до хисту молодого композитора, що й послужило приводом для отруєння. Чи було таке в житті Сальєрі, розповідає проректор Київського інституту музики ім. Р.Глієра заслужений діяч культури Юрій Зільберман:

- Багато років ходили чутки про те, що Сальєрі отруїв Моцарта. Велику увагу привернула трагедія Пушкіна "Моцарт і Сальєрі", зміст якої зводиться до звинувачення Сальєрі в отруєнні Моцарта. Чи були реальні докази, які могли б послужити основою для написання цієї трагедії? Найпоширеніша версія - зізнання самого Сальєрі в отруєнні композитора. Існує й інша, до якої схилявся Пушкін: на виставі - представленні молодого композитора Моцарта - Сальєрі освистав його оперу "Дон Жуан", а той, хто зміг це зробити, міг і вбити. Є й інші версії, які могли стати для Сальєрі причиною отруїти Моцарта, але не будемо їх перераховувати.

Все це - непрямі докази, розмови, документальних підтверджень немає. Покладатися на вірогідність слів уже на той момент психічно хворого Сальєрі, який лікувався у відповідній клініці? Тому цариця всіх доказів - факти. Сальєрі обіймав найпочеснішу посаду у Відні - придворного композитора, був провідним композитором, постановки якого викликали ажіотаж у всій Європі. У нього були слава, гроші. Він мав абсолютну перевагу. І Моцарт, звісно, талановитий молодий композитор, якого любили віденські поціновувачі музики, грав в оркестрі архієпископа Зальцбурзького, але більшого добитися не міг. За життя він не здобув усесвітнього визнання. Тоді як постановки опер Сальєрі були відомі в освіченій Франції, в Австрії, Італії, Англії, у всій Європі. Сальєрі був на Олімпі слави. Чому або кому він міг заздрити? Звідки пішов поголос, що він отруїв Моцарта?

Чимало науковців упродовж багатьох років схилялися до висновку, що Моцарта отруїли сулемою, оскільки симптоми мали ознаки ртутного отруєння - головний біль, блювота, втрата ваги, неврози, депресія. До того ж після смерті його тіло роздулося, що характерно при отруєнні. Можливо, справді композитор був отруєний?

Академік АМН Ісаак Трахтенберг - відомий фахівець у галузі токсикології - у своїй книжці "П'ятдесят ескізів часу" викладає версії, які могли стати причиною смерті композитора.

- Припустимо, Сальєрі отруїв Моцарта. Згідно з легендою, їхня зустріч відбулася за два місяці до смерті композитора. Отже, вплив отрути на організм відбувався повільно - два місяці. І як підкреслює колега - професор Єфрем Ліхтенштейн: "Науці не відомі хімічні речовини, період дії яких на організм тривав би так довго після одноразового прийому смертельної дози". Цієї ж версії дотримується і доктор Гунтер Дуда: "Прийом такої кількості сулеми призводить до смерті впродовж кількох годин, у крайньому випадку - кількох днів".

Можливо, Моцарт тривалий час піддавався отруєнню малими дозами ртуті? Тоді мають з'явитися симптоми ртутної інтоксикації - тремтіння рук, що дається взнаки різкою зміною почерку. Розвиваються поліневрити з паралічем рук і ніг. А, як відомо, Моцарт до останнього дня писав твори. До того ж вцілілі після смерті композитора партитури його останніх опусів "Чарівна флейта" та "Реквієм" не містять ознак "ртутного тремтіння".

Проте мусимо враховувати, що в XVIII ст. медицина було наукою емпіричною, і тільки методом ретроспективного аналізу можна припустити, в чому причина смерті композитора.

За тиждень до смерті лікарі фон Саллаба і Клоссет діагностували в Моцарта "гарячу просянку" ("просоподібну лихоманку"). Дружина Моцарта Констанца писала: "Його смертельна хвороба, під час якої він був прикутий до ліжка, тривала 15 днів. Вона розпочалася розпуханням рук і ніг і майже повною нерухомістю їх... і цю хворобу називали "гарячою просянкою". Для цієї хвороби характерні симптоми лихоманки, ознобу, судом, плямистої висипки на шкірі. Але чи могла ця хвороба спричинити смерть? Адже в композитора був відсутній основний симптом хвороби - не було самої лихоманки.

Є припущення, що Моцарт був хворий на міліарний туберкульоз і туберкульозний менінгіт, бо в нього були характерні симптоми: набряки при нормальній температурі тіла та абсолютній відсутності ознак, які властиві бурхливому перебігу захворювання.

Однак точних даних про те, на що хворів композитор в останні роки життя, немає. Відомо лише, що він багато працював, внаслідок чого постійні стреси призвели до порушення кровообігу з розвитком великих набряків - асциту, або, як сказали б сучасники, до водянки.

Нині, по стількох роках, можна лише припускати, що спричинило смерть Моцарта, але ім'я Антоніо Сальєрі було заплямоване.

У 1997 р., у Мілані, в головному залі Палацу юстиції відбувався незвичайний судовий процес: розглядали злочин 200-річної давності. Слухали справу про отруєння Моцарта Сальєрі. Сальєрі був виправданий "за відсутністю складу злочину".

То чи міг "заздрісник" Сальєрі навчати музичної майстерності, займатися безоплатною педагогічною діяльністю, виховувати талановитих учнів, які стали великими композиторами, - Франца Зюсмаєра, Людвіга ван Бетховена, Ференца Ліста, Франца Шуберта, чиїми геніальними творами ми захоплюємося донині?