Всі містери Сміти — родичі

На блискучому чорному роялі у Великій бібліотеці палацу Бленем - родового помістя Черчиллів - стояв портрет царя Миколи ІІ. Хіба вони родичі з великим британцем чи бодай близькі друзі? Ні перша, ні друга версії не підтверджуються, бо то був не російський цар, а британський монарх Георг V - онук королеви Вікторії і принца Альберта. А чому така подібність до Миколи ІІ? Бо Георг був його першим кузеном, тому й схожий овал обличчя, вираз очей, акуратна борідка й навіть підкручені пишні вуса.

Чому ж стільки різної крові текло в жилах англійської монаршої особи? І чия кров тече в жилах кожного з нас?

Британський генетик Стів Джоунз якось порівняв людей з живими тисячолітніми морськими мушлями. У їхньому генетичному коді, як і в колах цього витвору невидимого морського скульптора, можна прочитати давню історію людини, її роду і навіть цілої цивілізації...

Розшифрувати генетичний код землян вдалося Браяну Сайксу - одному з найбільших авторитетів у світовій генетиці. Науковець компанії "Оксфорд Енсесторз" за краплиною крові, волосиною або фрагментом людської кістки може не лише розповісти, кому це належало, а й відтворити історію цілого роду. Так, за час своїх багаторічних досліджень Б.Сайкс не лише зміг виокремити 7 генетичних груп ДНК нащадків праматері Єви. Він виявив, що в жилах кожного із землян тече потроху африканської, азійської, австралійської крові і навіть залишилося трішечки від неандертальців. А щодо своїх земляків він відкрив закономірність:

- Візьмімо, приміром, англійських чоловіків-однофамільців, - каже вчений. - Наприклад, усі містери Сміти - родичі, бо мають дуже схожу структуру Y-хромосом. Хоча в шотландців такої закономірності вже не помічаємо - можливо тому, що їхні прізвища радше походять від назви клану, до якого вони належали. Сьогодні найпоширенішим є клан Дональдів - Макдональд, який налічує понад 3 млн чол.

Результати деяких досліджень здивували й самого д-ра Б.Сайкса: і річ не лише в тому, що французи виявилися генетично близькими з італійцями, і навіть не в тому, що дуже схожою виявилася структура ДНК німців і греків. Методика Б.Сайкса засвідчила нібито генетичну ідентичність росіян і малагасійців - оце дивина!

Але сюрпризи від науковця на тому не скінчилися, бо він має ще й власну історію стосунків з російською царською родиною.

- Коли в 90-х роках у Росії ідентифікували рештки знищеної більшовиками родини царя Миколи ІІ, мене запросили до участі в міжнародній експертній комісії, - розповідає Б.Сайкс. - Ми підтвердили, що то справді були рештки російського царя і його сім'ї. Та це дослідження запам'яталося мені не лише причетністю до визначення відомої історичної особи. Воно перевернуло й мої власні уявлення, бо після його проведення виявилося, що ми з російським царем Миколою ІІ - родичі; принаймні саме це засвідчила генетична експертиза...

Генетичні дослідження нині дають мені чудову можливість почуватися в різних куточках світу як удома, - каже Б.Сайкс. - Бо з кожним разом переконуюся, наскільки ми всі близькі.

Цими днями у д-ра Б.Сайкса спекотна пора, бо він ошелешив світ новою сенсацією: снігова людина - єті, що нібито живе в Гімалаях, - насправді може бути гібридом білого й бурого ведмедів; генетичний аналіз її волосини й хутра білого ведмедя, який жив 40 тис. років тому, - ідентичний.

Колиска Єви

Часові відстані у десятки тисяч років непросто вкладаються у нашій свідомості. Ми не можемо навіть уявити, якою тоді була наша планета і яким міг бути наш щоденний побут. І наблизити цей час сьогодні під силу навіть не історикам чи антропологам, а генетикам.

...Якби 150 тис. років тому на Землі існувала бодай одна газета, вона б захлинулася від світової сенсації, повідомляючи, що в цей світ прийшла істота, яка змінить цивілізацію і надасть глибокого сенсу життю, яка підкорить світовий океан, а колись і космічні простори, - Homo sapiens (людина розумна).

Поволі розширюючи території свого розселення та збільшуючи свою популяцію, первісна людина протягом десятків тисяч років сягає щораз більших вершин і у власному розвитку. Це лише у шкільному підручнику людську еволюцію подано в кількох малюнках. Між цими етапами - землетруси й повені, льодовики й небачені посухи. Як в американській пустелі вітри, дощі й морози витворили з кам'яних скель справжні мистецькі шедеври, так і суворий клімат Землі з кожним тисячоліттям "шліфував" людину, піднімаючи її на щораз вищий щабель розвитку і вдосконалення.

70 тисяч років тому, людина почала шукати собі кращого місця під сонцем. Етапи первісного заселення Землі простежив іще один відомий британський генетик - д-р Стівен Оппенгеймер з Інституту порівняльної та еволюційної антропології (Оксфордський університет). Зі сходу Африки похід тривав на північ. Під час тієї подорожі людина ще застала живою й квітучою Сахару, яка буяла соковитою зеленню. Потім шлях повертав різко на схід: Аравійський півострів, уздовж океану - до Індії, а там - аж до Індонезії. Звідти знову різко на північ, у бік теперішньої Колими. М'який клімат Тихоокеанського узбережжя допомагав людині забезпечувати власне існування. У наш час така подорож літаком тривала б кільканадцять годин, а у первісні часи - десятки тисяч років.

Європа на більшості території ще була закута в льоди, коли на північному сході чукчі вже вели свої примітивні господарства. А згодом десятків зо два чукчів вирішили, що настав час розширити територію полювання на оленів. Та й трава в сусідів, як завжди, була незрівнянно зеленіша. Може, похолодання або азарт, а може, пошуки мисливського щастя вели їх широкою смугою суходолу на схід, що за кілька тисячоліть стане глибокою Беринговою протокою. Так і перейшли на Аляску - а тут тобі вся Америка як на долоні. Наставало
ХІ тисячоліття до н.е., час останнього льодовикового періоду...

Україна - природна лабораторія цивілізації?

А як виникли ми, українці? Коли ми заселили свою землю? Хто були наші далекі пращури? І наскільки вивчений сьогодні наш геном?

Д-р С.Оппенгеймер ґрунтовно досліджував і наше з вами походження. Розкопки у Північному Причорномор'ї засвідчили, що 22–19 тисяч років тому територія між Середземним і Чорним морями виявилася кліматично найбільш придатною для життя людини. На північ від цієї зони лежали безкраї зелені степи, де можна було випасати коней та інших приручених тварин.

- Територія нинішньої України була найважливішою стоянкою людини льодовикового періоду в Східній Європі, - розповідає вчений. - Ми проводили дослідження генетичних впливів в Україні і Східній Європі, і про це йдеться в моїй книжці "Походження британців". До речі, навіть прийняту сьогодні в науці класифікацію хромосом народів, що населяли колись ці території, розшифровують з "українським акцентом": U- Europe , H - Helina,
V- Vera. Саме звідси походить і більшість сучасних носіїв слов'янських мов. Я не кажу, що слов'янські мови існували в льодовиковий період; вони виникли вже значно пізніше - у період постнеоліту. Та основний генофонд українців сформувався саме в льодовиковий період.

- Але, професоре, як можна визначити настільки давній генетичний код?

- Х- та Y-хромосоми передаються лише по жіночій та чоловічій лінії відповідно, - розкриває професійні таємниці С.Оппенгеймер. - І їх набір завжди буде однаковий у всіх поколіннях певного роду.

Крім української, за твердженням науковця, існували стоянки первісної людини на території теперішньої Словаччини й на півдні Італії. І саме звідси 7800 років тому відбудеться потужна міграція землеробів на захід за маршрутом Південна Франція - Каталонія - Валенсія - Гібралтар - Ґаліція (Іспанія).

І вже звідти людина піде на північ уздовж не менш комфортного узбережжя Атлантики, освоюючи захід Франції, Уельс і Шотландію.

Тому горда валійська нація, виявляється, завдячує своїм існуванням баскам (народу півночі Іспанії); англійці ж вийшли з роду саксів, вікінгів і кельтів, рясно перемішавшись і з римлянами.

Територію на північ від Середземного моря почнуть обживати значно пізніше від близькосхідної - лише з настанням потепління, коли снігова шапка відступила на чималу відстань. Щойно в Європі почали сходити льоди, освоювати землі неандертальців одразу ж подалися землероби з Близького Сходу, які на той час уже не перший рік обробляли власні городи. Вони й почали активно заселяти благодатну територію на північ від Mare Nostrum (Середземне море).Тому не дивуймося, що в багатьох французів, італійців, інших європейців структура ДНК така, як і в жителів Ірану чи Йорданії.

- Стародавні Греція і Рим стали центрами наукового, культурного й соціального прориву людства. Та чи є в крові сучасних греків і римлян бодай краплина крові їхніх античних предків? - запитую С.Оппенгеймера.

- Звичайно, у крові сучасних греків та італійців збереглися гени їхніх пращурів часів античних Греції і Риму, - професор уже давно цьому не дивується. - І навіть у тій самій пропорції. По-перше, пам'ятаймо, що стародавні Греція і Рим - це порівняно недавній період в історії (постнеоліт), а по-друге, генетичний вплив близькосхідного неоліту був надто перебільшений порівняно з більшою генетичною спадщиною, одержаною від їхніх місцевих мисливців-збирачів. До речі, дуже схожі генетичні структури в греків і турків, - розповідає професор.

А генетик з Лестерського університету Марк Джоблінгдодає й з власного наукового досвіду:

- Для більшої точності дослідження "античної" ситуації беруть геном скелета часів стародавніх Греції або Риму. Ми робили вже такі спроби, коли вивчали мітохондріальну ДНК - хромосоми, які передаються нам лише від матері. Сучасні технології дозволяють визначити "античну" ДНК з досить високою точністю.

Але ж чому навіть кілька десятків років тому вчені ще не могли так упевнено розповідати про ці відкриття? Яку чарівну паличку віднайшла наука сьогодні? Здійснити вимір тієї неймовірно далекої історії людства, побачити крізь тисячоліття землю й доісторичну людину вдалося порівняно недавно - лише у 1996 р., завдяки щойно винайденому на той час методу виявлення генної мутації. Бо що як не генетична зміна привела до виникнення Homo sapiens приблизно 150 тис. років тому?

Завдяки новітнім методам дослідження, комп'ютерній графіці та 3D технологіям сучасні генетики мають нагоду "висвітити" променем неймовірно далеке минуле кожного народу. Представники титульної нації певної країни раптом дізнаються, що справжнє їхнє коріння сягає зовсім іншого кінця планети. Бо у світі, здається, перемішалися не лише всі народи, а й усі їхні гени.

З часів Геродота

Проте пошуки нашого власного родоводу таки не дають нам спокою. Тим більше що сьогодні необмежені джерела інформації дають підстави трохи інакше поглянути на українську генезу.

Д-р Зенон Стахів, історик-аматор українського походження з Вашингтона (США), - у професійному житті військовий інженер, очільник групи науковців, яку в особі колишнього віце-президента США Ела Ґора 2007 р. було удостоєно Нобелівської премії з екології. Кілька десятиліть він вивчає походження українців.

- Все почалося з нашого спортивно-юнацького клубу "Чорноморці", - розповідає З.Стахів. - А історична література довела нам, що саме зі степів Причорномор'я почалося активне освоєння українцями їхніх теперішніх земель.

З.Стахів вишукував інформацію про українців у найдавніших історичних джерелах -
у Геродота, сина грецького крамаря, який на початку V ст. до н. е. вирушив з турецького Бодрума (колишній Галікарнас) у заморське "відрядження". Геродот допомагав тоді своєму батькові вивчати нові ринки збуту на північ від Туреччини - кажучи по-сучасному, займався маркетингом. Обійшовши практично все північне Причорномор'я, територію теперішньої Молдови і склавши детальний опис усього побаченого, торговець поступово перетворювався на історика: Геродот перший розповів наступним поколінням про безмежні зелені степи вздовж річки Борисфен і людей, що заселяли ті землі.

- З берегів Понту Евксинського (Чорного моря) вгору по течії Борисфена (Дніпра) підіймалися з грецького міста Тирас (нині Білгород-Дністровський) групи воїнів-друїдів, які мали кельтське походження (Геродот, кн. 4 (18), - продовжує З.Стахів. - Ставши, по суті, першим українським істориком і географом, Геродот іще в ті часи дав назви нашим численним географічним точкам. Знайшов я в інших давніх джерелах і розповіді про те, як на береги Понту Евксинського висадилися друїди - тисячолітні нащадки кельтів, які пройшли нелегкий шлях з Ірландії. Найкращу характеристику їм свого часу дав підкорювач галлів Юлій Цезар: "Вони сильні, освічені й мають звичку об'єднуватись під керівництвом одного лідера". Друїди одними з перших прийняли християнство. Численні міфи розповідають про кельтів і греків на берегах теперішнього Чорного моря, які змішалися з варварськими ордами - сарматами, скіфами, аланами, аварами, остроготами, візіготами, слов'янами, варягами, гунами, монголами, татарами й турками, почавши спільно витворювати українську культуру, - підсумовує З.Стахів.

Достовірність цього етнічного коктейлю могли б підтвердити й розкопки старовинних курганів півдня України й дельти Дніпра. А з новими артефактами історикам і археологам відкрилася б розкішна нагода написати точнішу, а отже й багатшу, історію українців та їхньої держави.

Розгадка містера Добі

За останні два десятиліття світова генетика зробила неймовірний крок уперед, отримавши можливість як дізнаватися про давнє минуле людства, так і передбачати майбутнє, знаходячи шляхи боротьби з вірусами й подолання серйозних захворювань. Але так було не завжди, і цьому передувала окрема історія, головним учасником якої став українець.

На початку ХХ ст. нью-йоркський мільйонер Джон Рокфеллер-старший вирішив заснувати університет - власне, це був Інститут медичних та біологічних досліджень, що поставив собі за мету створення прогресивних методів лікування людських хвороб. Заклад, який за цей час виплекав 24 нобелівські лауреати й налічує нині 73 лабораторії, став визнаним світовим центром біомедичних наук, хімії, біоінформатики. Та його випускники й досі згадують, як у 1960-ті рр. особливо популярними тут були лекції з генетики відомого професора Добі - Феодосія Григоровича Добжанського (який народився у містечку Немирів Вінницької обл.), ученого з відкритим слов'янським обличчям і геніальним розумом. У середині 1920-х рр. він, на той час автор уже кількох десятків наукових робіт, разом із дружиною-киянкою Наталею Сіверцевою на запрошення Фонду Рокфеллера виїхав працювати до США. А коли за кілька років настав час повертатися додому, подружжя зрозуміло, що повертатися в нову більшовицьку країну - це йти на вірну загибель.

(До слова, саме в цей період у Нью-Йорку, на Лонг-Айленді, створюють завод для виробництва літальних апаратів, а очолити його Америка запрошує ще одного нашого земляка - талановитого випускника Київської політехніки авіаконструктора Ігоря Сікорського.)

...Містер Добі зацікавив студентів новою тоді ще темою у вивченні людини - генетикою. Причому не лише в її медичному вимірі. Історична й географічна генетика світу також здавалася настільки ж цікавою, наскільки й незбагненною. У Колумбійському університеті пріоритетом досліджень Ф.Добжанського стала муха - як виявилося, незамінна модель для вивчення генетики, фізіології та еволюції життя на землі (ДНК людини і мухи збігаються на 60%). Переїхавши згодом працювати до Каліфорнійського технологічного інституту, своєю природною лабораторією він обрав досить віддалені від материка Гаваї, дослідивши там майже 500 видів мух. Тоді вчений зауважив, що мухи генетично подібні одна до одної в одному регіоні і генетично відрізняються від своїх "сестер" в інших. Це наштовхнуло його на думку про якісь глибші причини виникнення видів, ніж природний добір. Висновок, якого дійшов професор, змусив людство придивитися до себе значно уважніше: нові види, що з'являються у природі, виникають унаслідок генетичних змін.

У 1937 р. на основі численних досліджень Феодосій Добжанський видає свою працю "Генетика і походження видів", в якій доходить однозначного висновку, що еволюція - це не лише природний добір, а й зміни у генофонді певної живої істоти. Поштовхом до створення нових видів стає генетичне різноманіття, яке постачає матеріал для природної селекції. Отже, замість розглядати мутації та природний добір окремо, учений почав розглядати їх у синтезі. Через 55 років після засновника теорії еволюції Чарлза Дарвіна з'являється праця, що стане найголовнішою в еволюційній біології ХХ ст., - теорія еволюційного синтезу. А Феодосія Добжанського науковці одностайно визнають новим Дарвіном.

Протягом своєї плідної наукової діяльності вчений неодноразово доводить вирішальне значення генетики в еволюції світу. А що ж у цей час відбувається в радянських лабораторіях? Там саме пропонували заборонити західну генетику як буржуазну, расистську й фашистську науку, визнаючи хіба що хуторянські експерименти Трохима Лисенка. Ох і нещадно критикувала його група американських генетиків - Герман Міллер, Феодосій Добжанський і Леслі Данн: "...якщо є найобразливіші в світі слова, то сьогодні шлемо їх на адресу Лисенка". Добжанський згадав Гоголя: коли до золота доторкається чорт, воно перетворюється на глиняні черепки. Американські генетики недарма не стримували гніву - вони ще пам'ятали, як плідно працювалося з Вавиловим і на що перетворилася наука за лисенківщини. Їх неймовірно обурювало, як тісно в Союзі наука переплелася з політикою.

Успішно поєднуючи дослідження в галузі генетики, теорії еволюції, антропології та соціології, Ф.Добжанський підводить науку до повнішого розуміння людської природи у книжці "Людство розвивається" (1962). І на цій стадії своїх досліджень він стверджує, що людина - то не лише біологічне створіння, а й результат культурного впливу - чим, власне, й вирізняється серед усіх живих організмів. А саме генетичне різноманіття робить людей такими неповторними. Тут навіть і колір шкіри ні до чого.

Ім'я талановитого українця прозвучить серед перших лауреатів Національної наукової нагороди, яку присуджує президент США за особливі наукові заслуги. 1964 р. Феодосій Григорович отримає її у Білому домі. (За кілька років такої ж нагороди буде удостоєно й колишніх киян - авіаконструктора Ігоря Сікорського і хіміка Юрія Кістяківського.) Сьогодні в університеті Санкт-Петербурга, де Добжанський асистентом починав свою наукову кар'єру ще в далеких 1920-х, його ім'ям названо Центр геномної біоінформатики (російською мовою прізвище вченого звучить чомусь на польський кшталт - "Добржанский").

Родинна історія хлопця з Вінниччини, вченого зі світовим ім'ям, не менш цікава. Його дружина Наталя, теж генетик, працювала в лабораторії академіка Івана Шмальгаузена в Києві. Дочка Ф.Добжанського Софія, котра народилася вже у Каліфорнії, напише історію куховарства корінних американців - ацтеків, майя та інків, а її чоловік археолог Майкл Коу (Michael D.Coe) стане першим у світі вченим, кому вдалося розшифрувати абетку майя.

Історія у краплині крові

...Амбіції нащадка знаного італійського роду Луїджі Луки Каваллі-Сфорци на початку його наукової кар'єри сягали не так далеко: щойно закінчилася Друга світова, і він бачив себе мікробіологом лабораторії в Кембриджі. Але якось молодий учений натрапив на книжку Ф.Добжанського "Генетика і походження видів".

І зовсім скоро саме ця наука настільки заволодіє його думками, що мікробіологія стане лише приємним спогадом. Учений погоджується переїхати з Кембриджа до Стенфорда (Каліфорнія) за однієї умови - він не завідуватиме кафедрою і не очолюватиме наукового колективу: жодної керівної посади, лише наука. І йому це пообіцяли. А з містером Добі вони на той час уже досить міцно подружилися.

Л.Каваллі-Сфорца намагається зрозуміти, чи є в генах сучасної людини інформація про її пращурів? Відповідь не забарилася: так. Завдяки генетичному аналізу вчений побачив шанс "прочитати" 100-тисячолітню історію розвитку людства.

Усе своє наукове життя вчений провів, розшифровуючи міграції величезної кількості людей, шукаючи й знаходячи своїм теоретичним гіпотезам підтвердження в археологічних розкопках, антропологічних висновках, історичних дослідженнях. Подібність хромосом арабських народів Близького Сходу й таких далеких від них народів Північної Європи, басків і жителів півдня Франції свідчила, що на початку розвитку європейської цивілізації незаселені території приваблювали сюди близькосхідних селян, які не лише обробляли землі, а й займалися полюванням. Масові міграції людей можна визначити не стільки за їхніми зовнішніми ознаками, доводив учений, скільки за структурою крові сучасної людини. Отоді й народилася нова наука - генетична географія (її фундатором заслужено називають Л.Каваллі-Сфорцу), яка завдяки вивченню структури ДНК дозволяє нині значно більше розповісти про переселення на Землі ще в ті часи, коли цього ніхто не міг бодай якось зафіксувати. Значну більшість власних досліджень професор звів воєдино в "Історію і географію людських генів" - атлас генного різноманіття людей на тисячу сторінок.

Одним з перших поєднавши генетичну, мовну й археологічну картину, вчений виявив несподівану закономірність: генетична належність до певної народності не завжди означає мовну належність до нього. Скажімо, саами (лапландці) розмовляють мовою, що належить до уральських, але генетично вони подібні до населення, яке розмовляє індоєвропейськими мовами. Або, наприклад, ефіопи: генетично вони - африканці, а лінгвістично - афроазіати, які значно ближчі до кавказької мовної групи. Тибетці генетично близькі до північних китайців, але лінгвістично - до південних китайців, які належать до цілком іншої генетичної групи.

Зібрана д-ром Каваллі-Сфорцою генетична і мовна база даних дає змогу не лише встановити між ними взаємозв'язок, а й продемонструвати, як генетичний розвиток людства сприяв виникненню мов. Саме він перший почав досліджувати генетичне різноманіття народів Європи, давши цим поштовх до аналогічного вивчення й народів усього світу. У своїй книжці "Гени, народи і мови" вчений демонструє результати дослідження усього свого життя - походження народонаселення світу та його генетичне різноманіття.

Нині 93-річний каліфорнієць Л.Каваллі-Сфорца, нащадок давнього міланського роду непримиренних противників середньовічних Борджіа, є членом Американської академії наук і Королівського наукового товариства Великої Британії. Відклавши свого часу вбік мікроскоп, він винайшов такий власний телескоп, що здатен наближувати не так далеку зірку, як тисячолітнє минуле.

Над вивченням походження народів працюють нині численні інститути й наукові лабораторії Сполучених Штатів, Великої Британії, Франції, Бельгії. Міжнародні наукові дослідження в рамках проекту "Геном людини", який започатковано 1990 р. і який у 2003-му завершився врученням людству його генетичної карти, активно фінансувалися в США й Британії державою та щедрими філантропами. Але тема власного походження і надалі інтригує як звичайних громадян, так і мешканців королівських палаців.

Блакить монаршої крові

...Хто-хто, а англійський принц Вільям, герцог Кембриджський, був абсолютно впевнений у своєму англійському походженні. Батько і мати народжені у Сполученому Королівстві - які ще можуть бути питання? Та нещодавно у пресі виринула історія двохсотлітньої давності: шотландський ремісник Теодор Форбс закохався в Елайзу К'юарк з індійського Бомбея, яка невдовзі стала його дружиною. Минуло не одне покоління, і лише рік тому дослідження шотландських генетиків довели, що до цієї родини має безпосередній стосунок... принц Вільям. Вчені зустрілися з Сарою Джейн Друрі, приємною енергійною пенсіонеркою з передмістя Лондона, щоб поговорити про одну її родинну таємницю, а заодно й зробити ДНК-аналіз.

- Сестра моєї бабусі, яка мала індійську кров, справді виявилася близькою родичкою Діаниної мами Френсіс Шанд Кід, - розповіла пані С.Дж.Друрі газеті "Дейлі мейл". - Правда, у нашій родині не дуже часто згадували про Френсіс - більше говорили про королівське заміжжя Діани.

Сьогодні англійці мають неймовірно цікаву нагоду пробиратися загадковими лабіринтами власного минулого - телебачення вже десятий сезон показує цикл передач "Як ти думаєш, хто ти?", запрошуючи до участі в них відомих акторів, письменників, учених. Основна ідея програми - оживити історію своєї родини і створити власний родовід, що базувався б на численних архівних документах і ДНК-експертизі.

Агентства з генетичного визначення походження в Лондоні, Оксфорді, Единбурзі засипані безліччю запитів англійців, валійців, шотландців, французів, індусів, арабів, поляків, італійців - сьогодні ці громадяни Британії намагаються зрозуміти, до якої частину світу насправді веде їхнє коріння. Бо невидимі навіть під мікроскопом людські цеглини - гени - проступають через кілька поколінь, низку країн і навіть кілька століть. А сучасне життя ставить перед генетиками вже нові запитання: чи можна, скажімо, визначити картину роду, якщо дитина народилася в результаті штучного запліднення?

Проф. М.Джоблінг досліджував і такі ситуації, тому зовсім не здивувався моєму запитанню:

- Теоретично це можливо, - однозначно підтвердив він. - Щоб знайти справжнього батька, не потрібно дуже багато інформації - лише зробити аналіз Y-хромосоми (якщо дитина - хлопчик), а потім за типом Y-хромосоми можна відшукати прізвище батька.

Завдяки відкриттям у генетиці та молекулярній біології ХХ ст. назвуть Століттям генів. Про пріоритетність генетики в сучасному світі свідчить і той факт, що торік на останній зустрічі Більдерберґ-групи (її ще називають альтернативним глобальним урядом), що проходила у досить конфіденційній обстановці в затишному зеленому містечку неподалік Лондона, до кола всесвітньо відомих фінансистів, економістів, програмістів і медіамагнатів запросили й генетиків. Ґрунтовні дослідження цих фахівців стають незамінними у лікуванні серйозних хвороб людини, вивченні її минулого і навіть прогнозуванні майбутнього. Це - один з пріоритетів концепції поліпшення і продовження людського життя.

І про нащадків Володимира Великого

Ще не так давно ця фраза могла б для нас видатися неймовірною - бо як, заради Бога, можна отримати більш чи менш достовірну інформацію про спадкоємців Хрестителя Русі-України? І де їх шукати - у Києві, Чернігові, Коростені чи Білій Церкві? Чи, може, пошукати щастя у Франції, Норвегії, Швеції? Недарма ж його сина Ярослава вважали тестем усієї Європи. Принцеса Анна (дочка Великого князя Ярослава і шведки Інґіґерди) стала найпершим і, мабуть, найдостойнішим послом України в Європі. Освічена (що було рідкісним на той час явищем не лише для жінок), з масштабним мисленням королева Франції не вела воєн - вона прийшла в Європу радше з просвітительською і духовною місією.

Саме на привезеному Анною з Києва Євангелії присягали на вірність Франції всі королі аж до Бонапартів. Anna Regina (королева Анна) - такий підпис ставила освічена киянка на державних французьких документах. Коли помер її чоловік король Генріх І (історики кажуть, що він замість підпису ставив хрестик), Анна стала королевою-реґентом при власному синові Філіппі. (Його ім'я також було рідкісним для Західної Європи, бо вважалося більше східноєвропейським і означало в перекладі з грецької "любитель коней").

Нащадки київсько-паризького мар'яжу проросли своїм корінням через десятки генерацій європейських монарших дворів, серед яких зустрічаємо й англійського короля Генріха VІІ, і його онуку Маргарет, і Марію Стюарт.

Отак поволі, через кілька століть добираємося до принца Уельського Фредеріка Льюїса, який у ХVІІІ ст. породичався з Сакс-Ґотами - знаним німецьким родом, представник якого принц Альберт згодом запропонує руку й серце юній англійській королеві Вікторії. І саме їхній син Едвард стане батьком Георга V - пам'ятаєте, отого з пишними вусами, що на самому початку нашої розповіді. А його дружина королева Мері фон Тек усе життя присвятить своїй улюбленій кучерявій онучці Лілібет Віндзор - Єлизаветі ІІ. І саме теперішня господиня Букінгемського палацу стоїть тридцять першою в ряду прямих нащадків київського правителя Володимира Великого!

І тому, коли на одному з недавніх дипломатичних прийомів у Букінгемському палаці, ще до перемоги в нас антикримінальної революції гідності, королева стурбовано питала українського дипломата "То що ж буде з Україною?", в ній, здається, промовляв не лише політик ...