Вовк Собаця і його автор - Персоналії - dt.ua

Вовк Собаця і його автор

16 лютого, 16:56 Роздрукувати Випуск №6, 17 лютого-23 лютого

Історії-картинки як спосіб життя.

Книжку "Вовк Собаця" я чекала з нетерпінням. Побачила картинки з неї на Фейсбуці, дізналася, що книжка є російською, англійською та українською мовами, і відразу ж замовила український варіант. 

"Вовк Собаця" мене не розчарував. Понад те, у моїй сім'ї книжка виявилася універсальною — сподобалася і мені, і двом моїм різновіковим донькам 7 та 17 років. Щоправда, побачили ми в цих теплих історіях-картинках кожна своє: дорослі — знайомі життєві ситуації з дотепним коментарем від автора, такий собі антистрес, а маленька — потішну історію, яку хочеться почути від дорослих. "Вовк Собаця" — це не історії в картинках, а саме історії-картинки. Бо за кожною картинкою тут — ціла історія, яку читач може додумати самостійно. 

Я не знаю, як точно назвати цей жанр. Автор "Вовка Собаці", ілюстратор Даша Вернова, називає його "інтелектуальний лубок". Хай там як, схоже, спосіб передачі думок з допомогою картинок стає в нас надзвичайно популярним. У Вовка Собаці — безліч шанувальників. Як і в абсолютно відмінного від нього за стилем проекту "Гусь" ілюстраторки Надії Кушнір, . 

Можливо, зростання популярності нового жанру пов'язане з так званим кліповим мисленням, нашим швидкісним ритмом життя та труднощами у сприйманні розлогих текстів. Тут же все стисло і ясно: візуалізація життєвої ситуації й короткий, спрямовуючий підпис-думка. А може, причина зростання популярності ще не названого в нас жанру в тому, що при перегляді цих картинок виникає відчуття: ти — не один, хтось думає й почувається, як ти, але при цьому, оскільки це картинка з підписом, а не докладний текст, залишається можливість її ширшого трактування, і кожен вкладає в картинку свій особистий смисл. 

Про те, коли й чому з'явився Вовк Собаця, ми говорили з його творцем Дашею Верновою. 

— Дашо, коли й де з'явився Вовк Собаця, скільки йому років?

— У моєму житті він з'явився дуже давно. Перші малюнки я зробила ще десь 2002-го. Спочатку він мав трохи інакший вигляд: синьошерстий, але частіше ходив на чотирьох лапах. Потім я почала малювати картинки з підписами і викладати їх у соціальних мережах. Дуже допоміг мені в цьому інтернет-проект "Живий Журнал" ("ЖЖ"). Там з'явилися перші шанувальники малюнків, і картинки розповзлися по всьому Інтернету: їх роздруковували, пересилали одне одному. Часто мій підпис стирали, і дуже довго ніхто не знав, хто автор малюнків. Мене це не особливо турбувало, бо важливою вважала популярність Вовка, а не свою. 

— Чому саме вовк? І чому Собаця? 

— У дитинстві в мене був уявний друг, який зустрічав мене після школи й сидів зі мною в кріслі, поки я була вдома сама. Пізніше, коли я подорослішала, він став універсальним засобом, щоб не писати, а однією картинкою висловити все, що хочу сказати. Спочатку — близьким, а потім — усім, кому став зрозумілим цей образ і такий спосіб вираження емоцій.

У дитинстві я мріяла, щоб у мене був величезний собака-друг. Мріяла, і собака перетворився на вовка, бо він сміливий, сильний. І потім — це ж казка, перенесена в життя: добрий вовк, який уміє говорити. А Собаця… Тут я подумала — як можна було б назвати вовка, якби його захотіли "підколоти" побратими. "Собаця" — це таке зменшувально-пестливе слово, яке, вжите до вовка, здається безглуздим. Якщо ти чимось відрізняєшся від побратимів, то, швидше за все, прізвисько, яке тобі дадуть, відповідатиме твоїм нахилам, — такою була моя логіка. Добрий, розумний, він не бажає жити за первісними законами зграї в лісі, в якому вже давно є місця, де панує технічний прогрес, і немає потреби вбивати й розбійничати, а є можливість бути вільним від рабства тваринних інстинктів. Для мого Вовка головне — вчинки, а там хоч як назви. Ну й що, що ти — Вовк Срібна шерсть або Сталевий пазур, якщо ти жахливі речі коїш? 

Та ось Вовк Собаця приходить у світ прогресу й свободи і розуміє, що й тут є свої проблеми, але вже на іншому рівні, іншого порядку. Його ім'я — теж привід до роздумів про те, що в цьому світі не все таке однозначне. Мої персонажі живуть у світі "олюднених" тварин. Тут звірі мають право вибору, свободу, вміють мислити і стали схожими на нас. Інколи ти — шляхетний, розумний, але розгублений вовк у світі, де за зовнішнім благополуччям і прогресом ховаються проблеми й еволюціонують пороки.

— Книжка дитяча? Чи це історії для дітей, які живуть усередині дорослих, як хтось сказав у вашому "ЖЖ"?

— Коли я тільки почала збирати свої малюнки в книжку, то так і написала собі — "книжка для дорослих, які в душі залишаються дітьми, а для дітей — тільки для спільного перегляду, щоб про зображене на картинках їм розповіли дорослі". Це не дитяча книжка, звісно, але, зважаючи на все, вона цікава дітям, особливо від двох до шести років. 

Хочу зазначити, що в інших країнах побутує й тримається довгі роки культура дорослих любити щось дитяче. Наприклад, у Франції, наскільки мені відомо, дорослі дуже люблять комікси, причому навіть історії з досить дитячими сюжетами й персонажами. Я не знаю, чи буде підтримана моя пропозиція поміркувати над дорослими темами з допомогою таких ось моїх наївних картинок в Україні, але бачу, що книжка знаходить свого читача. Люди, які полюбили картинки про вовка Собацю, часто писали мені: "Будь ласка, зробіть книжку", "зберіть усі малюнки в книжку". Я зібрала, сама зробила дизайн книжки — від обкладинки до розміщення текстів. Видавництво "Фоліо" в особі директора Олександра Красовицького повірило, що на книжку буде попит, і видало її. Книжку купують, я це бачу. Для початкуючого, нікому не відомого автора такі продажі — успіх. Що буде далі, не знаю.

— Я чула, що книжку англійською мовою вже розкупили. Як, на вашу думку, іноземці сприйматимуть українців, читаючи про Вовка Собацю? Як романтичних незграб із багатим внутрішнім світом, які погано знаходять собі застосування та пристосовуються в зовнішньому?

— Наклад англомовної книжки ще не розкупили. Книжки вже немає на сайті видавництва "Фоліо", але ще є в магазинах і в розповсюджувача за кордоном — Василя Зезіна в його проекті "Баловство", що добровільно зголосився нам допомогти.

Наскільки я знаю, ніхто з іноземців не пов'язує Вовка Собацю зі збірним образом українців. Говорять про персонажа, який з'явився в Україні. Створенням персонажів — символів країни — часто займаються цілі колективи. Там має бути зовсім інший підхід. Навряд чи хтось розглядає, наприклад, Вінні-Пуха як типового англійця. Ціла низка літературних і художніх персонажів у різних країнах не має нічого спільного з утіленням народу. Снупі, Тоторо, Вінні-Пух, Паддінгтон, Карлсон, Кротик (Чехія), Червона Шапочка, Маша і Ведмідь та багато інших персонажів — це просто яскраві, впізнавані, "добрі візитівки" країни. Я не знаю, чи полюблять так мого персонажа, і не ставила це за самоціль, але, звісно, як кожен художник, радітиму, якщо мого персонажа полюблять.

— По суті, ваша книжка — універсальний продукт і для дітей, і для підлітків, і для дорослих. Чи допомагає, на ваш погляд, така універсалізація мистецтва поколінням зближуватися, знаходити спільні теми? І чи можна цей досвід перенести на інші жанри?

— Мені здається, доросла книжка, яка зближує дітей і батьків, — заповітна мрія багатьох письменників. Я в жодному разі не претендую на порівняння, але такі приклади є, для мене вони — недосяжні вершини, наприклад Герлуф Бідструп. Скільки дітей обожнювали його книжки, скільки батьків змогли поговорити й посміятися разом із дітьми, спробувати інтерпретувати дітям дорослі життєві ситуації? Для скількох дітей це стало спогадом про спільне читання й приємним входженням у дорослий світ? Думаю, таких людей тисячі. Звісно, це зовсім інший жанр, але посадити дорослих, які вічно поспішають і зайняті, поруч із дітьми, щоб із однаковим задоволенням подивитися одну й ту саму книжку, — це, по-моєму, дуже хороша мета. З підлітками все не так просто, мені незнайома ця аудиторія, але, сподіваюся, і серед них книжка знайде своїх читачів або "розмислювачів" над сюжетами. Власне тексту в книжці немає — у нашому звичному розумінні. Але є щось, що виникає на стику короткого тексту й картинки, плюс "слова автора".

— Навіщо дорослим, на ваш погляд, поринати у світ дитячого малюнка, і навпаки — чи потрібне дітям занурення в дорослі казки?

— Чіткої відповіді на це запитання у мене, мабуть, немає. Коли з'явилися малюнки про вовка, раптом виявилося, що вони припали до душі багатьом дорослим. Але малюнки існують не самі по собі, до них є підпис — пропозиція поміркувати над якоюсь певною ситуацією. Швидше за все, цікавий цей стик. А дітям цікаві картинки й історії, які придумують до них дорослі, гортаючи книжку разом із дитиною. Батьки, бабусі й дідусі пишуть мені, що діти просять розповісти історію. Діти бачать картинку й вирішують, що за нею є якась історія, а дорослі починають фантазувати й придумувати казку на основі малюнка. При цьому важливо, що для кожної конкретної дитини — це своя історія, її придумують близькі дитині люди, з урахуванням її розвитку, інтересів, віку, зі знанням того, який саме повчальний висновок потрібен у цю хвилину. Саме так я й уявляла собі читання цієї книжки дітьми — як спільне читання з дорослими. І, мені здається, це вийшло. 

— Коли гортаєш готову книжку, є відчуття, що їй трохи бракує цілісності сюжету, оскільки вона була складена з окремих, розрізнених часових відтинків, з різними побутовими ситуаціями й настроями. У вас не було початкового задуму писати книжку, і вона справді вийшла з розкиданих по роках готових малюнків? Можливо, не змогли знайти балансу між візуальними й літературними інструментами? 

— "Вовк Собаця" — не стандартна книжка казок або притч для дорослих. Я позиціювала її як книжку на основі своїх малюнків з Інтернету. Можливо, це новий вид "оповідок" для наших читачів. Можливо, взагалі народження нового жанру або переродження старих, які вже існують. Не книжка у звичному розумінні, де є багато тексту й ілюстрацій до нього, а ілюстрації під легкий акомпанемент слів. Але тільки-но я озвучила це в соціальних мережах, одразу пішли коментарі, що мінімалізм не завжди передбачає легкість, що теми й суть — не такі вже й простенькі. Хочу вам сказати, що схожого продукту немає (принаймні мені знайти не вдалося). Є багато закордонних книжок подібного жанру, але в них немає тексту й картинки як нерозривного цілого. Є картинки в супроводі коротенького тексту, складеного у просту сюжетну лінію. В мене ж немає прямого сюжету, є роздуми на тему, вибудувані в настрій — від розпачу до пропозиції вирішення проблеми. При цьому немає конкретики. Це як формула, в яку кожен підставляє свою конкретну життєву ситуацію. 

Книжка виникла, бо люди, які полюбили мого персонажа, захотіли не тільки побачити малюнки й підписи до них, а й усе ж таки почути голос автора. Я так і побудувала книжку — до малюнків із підписами, у тому вигляді, в якому їх усі знають, доданий невеликий коментар автора, ніби закадровий голос, який через картинки веде читача до певної думки. Мені здається (і не тільки мені, бо я отримую багато позитивних відгуків колег і редакторів, і не лише знайомих), якщо дивитися з цієї позиції, то книжка — цілісний продукт. Звісно, спочатку я хотіла зробити книжку для дітей віком від 5 до 12 років на основі своїх повноцінних, "довгих", назвемо їх так, оповідань про вовка Собацю та друзів. Але вирішила йти послідовно. Сподіваюся, потім буде ще й дитяча книжка, де є оповідання з чіткою сюжетною лінією та малюнками, які його ілюструють.

— Складно було працювати над книжкою? Чи вийшло, на ваш погляд? Можливо, хотілося б щось виправити?

— Завдання зробити книжку, привнісши нове у вже існуючий жанр (у нас на ринку, на жаль, книжок у цьому жанрі я взагалі не бачила, за кордоном вони, звісно, є), так, щоб це не стало якоюсь нікому не зрозумілою річчю, було непростим. Найскладніше було вибудувати сюжет. Попри всю розмитість, він там є. Є експозиція, зав'язка, кульмінація й розв'язка, — частково ці функції виконують слова автора. Я отримую багато підтверджень, що книжка вдалася. Але не плекаю ілюзій. Я розумію, що вона не всім може подобатися, бути зрозумілою, не для всіх цей жанр прийнятний і цікавий.

— Що з'являється спочатку: текст чи картинка?

— Дякую. Це дуже хороше запитання. Бо коли я замислююся над цим, то розумію, що не знаю відповіді. І це мене дуже веселить. Мені здається, з'являється все разом. Спочатку виникає якесь почуття — емоція, потім воно візуалізується, часто одночасно з текстом. Для мене відповідь на це запитання пов'язана з дослідженнями в галузі роботи людського мозку. Здорово, що все не так просто влаштоване, як нам говорили ще років 15 тому, здорово, що вчені досліджують ці явища. Мені ж це недоступно. Тут би намалювати як слід і відшліфувати фразу, щоб ідея прозвучала чіткіше, а відстежити, "як" це виходить, мені складно. 

— Хто навчив Вовка Собацю говорити українською й англійською мовами? 

— Переклад англійською зробила письменниця Олена Мордовіна. Остаточну перевірку англійської версії вичитувала письменниця Тетяна Ретівов, для якої англійська мова рідна. Я вільно говорю українською мовою, але все ж у побуті — частіше російською. Тому український текст я довірила під редакцію або навіть переклад Жанні Максименко-Довгич, і дуже вдячна їй за її роботу. 

— Наскільки я розумію, для багатьох картинок є "довгі" історії. Але до книжки вони не ввійшли. Чому? Чи побачать вони світ? Якщо так, то як це буде?

— Історії є, але далеко не під кожну картинку. Повноцінних оповідань не дуже багато, деякі з них я викладала в соціальні мережі. Це передбачає окремий формат: книжка для дітей — оповідання з ілюстраціями до нього. Мені здається, ілюстрації потрібно малювати до оповідань окремо, працюючи в жанрі саме книжкової ілюстрації (це зовсім інша історія). Малюнки з підписами в Інтернеті я не можу назвати ілюстраціями, я спеціально називаю їх картинками. Звісно, колись я б дуже хотіла зробити таку книжку. 

— У Вовка Собаці є подружка Білочка. Не хочете для гендерної рівності зробити книжку про неї? Взагалі, що далі?

— Про Білочку в мене є окремі маленькі оповіданнячка (в них Білочка — маленька дівчинка, живе в лісі). Я нікому їх не показувала й ніде не викладала, можливо, вони будуть зібрані в невелику книжечку для дітей від трьох до шести років. А в історіях Вовка Собаці Білочка — одна з його найближчих друзів. 

Далі сподіваюся зробити серію книжок про Вовка Собацю для малят від року до трьох, книжку з оповіданнями для дітей від п'яти до десяти років… Ну, а якщо в мене знову "назбирається" багато картинок із підписами, як ті, що викладаю в соціальних мережах, і на це буде попит, — то знову зберу їх у ще одну книжку історій-картинок. Саме так: не "історії в картинках", а "історії-картинки". Звісно, дуже хочеться спробувати зробити анімаційний фільм про вовка. Але поки що все це тільки в планах.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 22 вересня-28 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво