Видавець Дана Павличко: "Ми сорокамільйонна країна, де дві каліки видають книжки, а три з половиною читають"

Фотоальбом-мартиролог Євромайдану, присвячений "усім, хто вірив", Коран українською, проникнення в місто разом із путівником "Awesome Kyiv" - це книжкова полиця від видавництва "Основи".

У 1992 р. його заснувала Соломія Павличко, літературознавець і письменниця. Останні чотири роки видавництво очолює її донька Дана, яка принципово видозмінила обличчя "Основ" - від перекладів та видань з теорії літератури до нішевих книжок із новим поглядом на дизайн.

Базис Дани - це кровний зв'язок із українською видавничою класикою - Павлом Загребельним та Дмитром Павличко. Її ринок - український, переваги - у запиті на знання поза контекстом війни та смерті.

Крім цього, Дана Павличко переймає європейський досвід видавничого бізнесу, поповнює бібліотеку із тисячі тисяч книжок та чекає на "Книжковий арсенал", як на власний день народження.

- Як іде підготовка до "Книжкового арсеналу"? Що розробляєте?

- Лишень кілька днів тому повернулася з дитячого книжкового ярмарку в Болоньї, і після престижної події світового рівня я ще більше ціную "Книжковий арсенал". Він тримає планку.

"Арсенал" - це для нас найважливіша подія року. Ми завжди дуже серйозно готуємося до нього. В "Основ" виходять чотири нові книжки, і буде чотири презентації - Коран українською, збірник поезії і малої прози Розстріляного відродження, мистецтво українських шістдесятників (альбоми, дослідження тієї епохи) та дитяча книжечка - "Дзеркалинка".

Книжковий арсенал - це насамперед ярмарок. Такі заходи - професійні, на них люди показують доробки за останній рік, спілкуються у професійному колі видавців, редакторів, перекладачів, шукають нових ідей, діляться ними з іншими, роблять презентації для спільноти. Так само це ярмарок і для покупців - у "Книжкового арсеналу" дуже велика аудиторія (у 2014-му кількість відвідувачів сягнула 40 тис. - Ю. К.).

Торік уже стало зрозуміло, що, незважаючи на війну та кризу, українці читають багато книжок. У нашого читача є потреба інтелектуально збагачуватися й купувати літературу.

Хоча у видавничій сфері проводяться й інші фестивалі, але вони не мають ані рівня, ані імені, - я їх не відвідую.

- Які обсяги видавництва на рік, скільки позицій і які тиражі ви видаєте?

- Торік ми видали десь 30-35 тис. книжок з приблизно 20 позицій. Наступного року це буде 40-45 тис., а то й більше. Щороку видавництво росте у кількості тиражів та позицій. У планах - видавати 35-40 книжок.

У будь-якому разі, "Основи" - маленьке нішеве видавництво, і ми цього не змінюватимемо. Нам - навпаки - така ситуація подобається. Наразі "Основи" працюють без експорту, єдине що - плануємо їхати як видавництво на Франкфуртський ярмарок (щорічний найбільший книжковий ярмарок світу, що існує з середини ХV ст. -
Ю. К.), де я налаштована шукати покупців на права на деякі наші книжки. У нас є англомовна книжка-путівник "Awesome Kyiv", "Awesome Ukraine", і я зацікавлена в тому, щоб продати цей формат на захід або знайти дистриб'ютора. Світ дуже великий, і мінімальний попит на це має бути.

В нас також очікується дуже цікава доросла книжка, яку пише журналістка Катя Сєргацкова, - про її досвід роботи на війні, і не тільки.

- Ваш путівник з'явився на момент тотальної моди на українське. Як ви відчули цю течію?

- Наразі вже кожен зробив майку з гербом, - вважаю, що це дуже гарно. Мені подобається, коли люди люблять своє, коли українське не є чимось другорядним. Мені подобається, що є мода на українське. Коли три роки тому ми з Анною Копиловою вигадали цю книжку - "Awesome Ukraine", - то просто зрозуміли, що нічого подібного немає.

Спочатку було не так просто, були активні часи режиму Януковича, коли Україна, "проект Україна" взагалі стояв під питанням. А тепер ми видаємо їх дуже великими тиражами, тож ми були перші.

Гадаю, ринок сприйняв такий продукт, адже є люди з добрим смаком, які не хочуть купувати страшні фотоальбоми про Україну з церквами. Ніде і ніхто у світі вже не робить таких книжок.

- Яких книжок наразі не вистачає Україні?

- Всіх! У нас взагалі дуже мало книжок і багато чого не вистачає. Якщо поїхати у будь-яку європейську країну, то там полиці книгарень прогинаються від різноманіття книжок, у них дуже великі внутрішні ринки. В Італії ти можеш знайти будь-яку книжку на будь-яку тему, будь-який напрям: від коміксів італійською для дорослих до перекладів Marvel, чи продукцію нішевих видавництв, які роблять дуже цікаві арт-видання для дітей.

У нас страшенно маленький ринок. Будь-яка книжка, яка чимось вирізняється, -це для нас дивина, а оригінальні формати - щось унікальне. У світі ж дуже багато цікавого, ідей, дивних, неймовірних, на перетині різних сфер, а ми з усього дивуємося... Та ще часто й задуми критикуємо.

Хоча здавалося б: чим більше різного продукту є на ринку, чи то книжкового чи іншого, тим краще. Так ми одне одного робимо кращими, завдяки конкуренції.

- Чи є поняття українського видавничого мейнстриму?

- Думаю, мейнстрим є - це низький рівень видавництв загалом. Є кілька видавництв, про які багато говорять, є якісні маленькі видавництва, - але на загал у нас жахливо низький рівень: естетики обкладинки, дизайну, всього. Світ уже давним-давно піднявся на інший щабель у плані естетики, а в Україні ситуація плачевна - несмак.

- Як тоді виховувати візуальну культуру в українського читача?

- Освіта. Є потреба доступу людей до знань, до чогось іншого. Наразі люди навчаються в університетах, де викладачі примушують їх купувати власні книжки. Або те, що в кожному університеті є своє видавництво, де вони дуже часто "клепають" наукові тези, яких ніхто не читає.

Є винятки, але загалом ситуація дуже неякісна. Тому наші люди не знають, що є щось інше, і коли український читач бачить західне видання - він буває дуже вражений. Саме тому так легко росіянам заполонити нас своєю літературою, бо вони видають багато якісних видань та перекладів. Люди ж читають українською і російською мовами, тому росіяни домінують у нас у цьому випадку.

Ситуація потроху змінюється, я очікую фурору на "Книжковому арсеналі": вперше буде окремий стенд, присвячений малим видавництвам. У нас є люди, але немає фінансових можливостей кожному відкривати власне видавництво. В нас криза, а видавництво - це бізнес, який забирає гроші. Звідки в людей взятися грошам, щоб почати видавати якісь "дивні гуцульські абетки"? На жаль.

- За роки, відколи ви очолюєте видавництво, чи мали державну підтримку? Чи змінилося щось тепер?

- Уже десь років із 10 ми не платимо податку на прибуток та податку на додану вартість. Більше ніякої допомоги від держави не було. Звісно, якщо покращиться ситуація в країні фундаментально, якщо всім легше житиметься, - то це вплине і на якість, і на кількість українських видавництв.

Якщо говорити суто про нашу сферу, то зараз потрібні державні закупівлі, реформа бібліотек. Але все це має бути прозоро, і насамперед - усе має бути без корупції. Коли ні - це буде ще одна корумпована структура.

- Сьогодні уряд здатен змінити ситуацію? Чи пройде така ініціатива знизу?

- Стовідсотково, є люди в уряді, які зацікавлені в культурних ініціативах. Є багато нових депутатів, абсолютно сучасних, - думаю, що якісь законопроекти потрібно через них лобіювати... Але міністр культури - це "совок" і, по суті, все.

Є законодавчий процес, який іде від держави: будь-яка ідея чи законопроект усе одно мають іти через урядові ініціативи. Ми готові, громадянське суспільство готове, всі готові, - але ми маємо блок з боку держави на будь-які зміни. Має відбутися реформа бачення української культури. Прийшов В'ячеслав Кириленко, звільнив Олесю Островську-Люту, в якої була стратегія "Культура-2025". А хто може прийти на її зміну, якщо сам міністр - людина-шароварник?

Я "за" конструктив, у кожному процесі потрібно знаходити компроміси, люди мають бути з різних партій, це дуже здоровий процес створення законодавчої політики. Але якщо люди не зацікавлені в модернізації і не розуміють її концептуально, то ви - наче з різних світів.

Сподіваюся, в нас усе-таки з'явиться колись міністр, який буде реформатором, який матиме бачення, куди рухатись.

- Можливо, ви виходите на рівень саме тому, що йдете всупереч?

- Чесно кажучи, я не вважаю, що ми кращі, тому що нам складніше. Коли так складно, то хтось виживає, але не всі. Ми - сорокамільйонна країна, яка має три з половиною каліки, які читають книжки, і двоє калік, які їх видають.

У такій атмосфері вижити надзвичайно складно, тому ті одиниці, які загартовані, - ті вижили. Поки я, як і всі, дуже чекаю дуже світлих часів, а там уже можна буде видавати й по 100-200 тисяч книжок.

- Якими виданнями представлена Україна на міжнародному рівні?

- Чесно кажучи, не можу назвати нікого, крім "Видавництва Старого Лева". Вони отримали декілька премій за "Війну, що змінила Рондо" і "Аграфку". Гадаю, тепер вони на міжнародному рівні, бо їхній продукт справді якісний і крутий.

Не можна приїхати на світовий ярмарок із барахлом і думати, що вас оцінять за присутність, - треба їхати з чимось достойним. І розуміти, що, коли ви стоїте з топ-видавцем із Кореї чи Італії, потрібно, щоб вам не було соромно за свої книжки.

У світі не цікаве "щось українське", у світі цікаве "щось нове", інше бачення. "Гуцулики й шароварики" світові не цікаві. Хіба якщо це гарні та якісні гуцулики, які можуть бути цікаві як нам, так і вам, і всім. Україна просто як слово, як бренд, - не має ніякого впливу.

- Якби не видавничий бізнес, чим би ви займалися?

- Напевно, займалася б політикою та державним управлінням. Я закінчила магістерську програму з державного управління, де писала дипломну роботу про проблеми державної політики в Україні з питання зловживання алкоголем. П'ять років минуло відтоді, - ситуація абсолютно не змінилася. В Україні є багато фундаментальних проблем, не кажучи про культуру.

Як зробити так, щоб люди більше читати? Як зробити так, щоб не було реклами повсюди? Як зробити так, щоб у нас не було МАФів? Чому в нас повсюди продається алкоголь? Чому в нас так багато п'ють? Що робити державі? В нас наче є безплатна медицина, а ми не можемо її собі дозволити. Це такі первинні проблеми, з якими потрібно працювати і боротися.

В Україні зловживання алкоголем та доступ до алкоголю постійно і всюди шкодить нам як нації, впливає на рівень життя, на здоров'я, на вік, люди не мають грошей себе лікувати… І дуже часто наші держслужбовці не зацікавлені у змінах.

- За вами стоїть дуже сильний не так кровний, як культурний пласт. Це допомагає чи обмежує?

- Я думаю, що це допомагає. Може, когось це б обмежувало. Допомагає мені стати такою людиною, якою я є тепер: коли ти ростеш у родині, яка цінує освіту, культуру, історію і читання, - ти загалом отримуєш хороший старт.

- Які книжки є у вашій бібліотеці?

- У мене дуже багато дитячих книжок, книжок із мистецтва, видань англійською мовою - це те, що збираю для себе. Дуже багато книжок, тисячі тисяч.

- На яких творах ви виховувались? На яких будете виховувати своїх дітей?

- Я виховувалась на художній літературі - "Три мушкетери" Дюма, Лондон, Стендаль. І своїх дітей я б виховувала на тих самих.

Світова класика - це найважливіше. Всім потрібно читати світову класику. Це фундамент будь-якої людини.

У книгарні на Хрещатику консультант показує мені видання "Основ" - путівник-провідник "Awesome Kyiv", де рубрика "Історія" складається з 10 пунктів - від Кия, Щека, Хорива з сестрою до Євромайдану, а культура - це не Тарас і кобза, а цілий пласт із Владиславом Городецьким, Сержем Лифаром, театром "Дах" та ансамблем Вірського.

Доки гортаю Київ із ультразеленими каштанами на обкладинці, ліворуч від мене стоїть фундаментальний стенд із класикою. Генріх Гейне, що захищав книги у полум'ї нацизму, паралеллю вторить у мені: "Там, де цінують книги, почнуть цінувати і людей".