Великий і могутній Юз - Персоналії - dt.ua

Великий і могутній Юз

25 квітня, 2014, 18:35 Роздрукувати Випуск №15, 25 квітня-16 травня

"Юзівка (Донецьк) — споконвічно англійське місто, засноване промисловцем-англійцем Джоном Юзом. Ми вимагаємо референдуму щодо повернення Юзівки до складу Великої Британії!" — така жартівлива ініціатива справді має історичне підґрунтя.

"Юзівка (Донецьк) — споконвічно англійське місто, засноване промисловцем-англійцем Джоном Юзом. Ми вимагаємо референдуму щодо повернення Юзівки до складу Великої Британії!" — така жартівлива ініціатива справді має історичне підґрунтя. Адже Донецьк за подобою англійських міст будував британець Джон Юз. І це все, що ми знаємо про нього. Шпигун її Величності, член таємного ордену, кельтський фанатик — яких тільки легенд не складали нащадки про Юза. У різних переказах він — новітній латифундист, шукач природних скарбів, романтик або безжальний визискувач. Півтонів легенди не визнають — адже півтони властиві звичайним людям. Ну а хіба звичайна людина поїде за кілька тисяч кілометрів добувати вугілля?

Його університети

Майбутній засновник Донецька народився в Уельсі, у місті Мертир-Тидвіл 1815 року. Він був єдиною дитиною в сім'ї інженера. Мертир-Тидвіл — шахтарське місто, що й визначило долю Джона. Щоправда, якби юнакові напророкували долю багатія, навряд чи хтось повірив би: хіба може ним стати хлопець, який, щоб заробити на хліб, працює "піт боєм"? Так тоді називали хлопчиків на побігеньках. А проте Джон мав усі підстави вважати себе щасливцем — батько примудрився вибити для сина місце на заводі. Тож перші знання він узяв не з книжок, а від батька. З освітою в Юза взагалі не склалося — він не ходив навіть до початкової школи. Дехто, правда, стверджує, що навчався вдома. Та, схоже, це були просто батькові настанови. Адже писати Джон так і не навчився, а читати вмів лише по складах. Ні листів, ні мемуарів про його життя не залишилося — лише уривчасті свідчення. Нічого не відомо і про вподобання, окрім роботи. Хіба згадують, що він захоплювався давньокельтським епосом, легендами свого народу. Правда, якщо його ірландських сучасників ці зацікавлення спонукали до політичної боротьби, то для валлійця це було лише захоплення і… мотивація працювати ще старанніше. Адже кельти, якщо вірити епосу, були неперевершеними ковалями й зброярами! Для юнака, котрий не вмів навіть до пуття читати, але, виріс, по суті, на заводі, питання, чим займатися в житті, було риторичним. Він лишився на заводі Cyfarthfa, де був механіком, але ненадовго. Зміцнівши професійно, перебрався до сусіднього міста Еббі Вейл. Там був більший, а головне, сучасніший завод, а отже — більші перспективи. Там Юз опанував новий для себе фах — виробництво рейок. Неосвіченість йому ніскільки не заважала. Юнакові пощастило жити в часи, коли практичні навички замінювали академічну науку. Так він опанував ливарне, сталеварське й прокатне ремесла. Більшість би цим обмежилася. Але він хотів іти далі...

Коваль свого щастя

Уже в юному віці Юз замислився про перспективи власної справи, про те, де міг би реалізувати свої ідеї. Задуми такого масштабу якраз підходили для Ньюпорта — великого промислового міста. Там він (у свої 20!) заходився створювати власне виробництво. Ризик виправдався: молодий, але досвідчений металург швидко заробив статок, а головне — репутацію. На цьому ж заводі Джон втілює свої ідеї і робить перші винаходи, що приносить йому славу. 

У Ньюпорті він і одружився. Юзу частенько доводилося навідуватися до міського готелю, звідки робітникам поставляли пиво. Там познайомився із двадцятирічною Елізабет Льюїс — донькою хазяїна. Побралися дуже швидко, що породило підозри: мовляв, спокусився тестевими грішми. Щоправда, у ХІХ столітті провести межу між шлюбом з любові і з розрахунку не так і просто. Хай там як, але Бетсі, як називали Елізабет, стала Джону вірною супутницею. Вона допомагала чоловікові в усьому: дбала про дім і велику родину, супроводжувала в мандрах. Та й сучасники згадують Юза як доброго сім'янина. Саме в ньюпортському помешканні, недалеко від місця роботи Джона, народилося восьмеро їхніх дітей, з яких вижило п'ятеро. Майбутнє для своїх синів батько обрав сам — улаштував до себе на завод, аби переймали його справу. 

А тим часом кар'єра йшла вгору. У 26 років під його керівництвом уже була верф, а в 36 — ливарня. Замайоріла перспектива перебратися до столиці. Змін Джон Юз ніколи не уникав, а тому вирішив підкорювати Лондон. Щоправда, його лондонську компанію швидко поглинув тогочасний промисловий гігант — Millwall Iron Works. Та "коли б не нещастя, не було б і щастя" — міг би сказати валлієць. За підсумками цього поглинання він отримав місце у великій компанії. Але невдовзі з'явився привід повторити приказку. Гігант виявився колосом на глиняних ногах. Проте Джон показав себе, як сказали б сьогодні, "кризовим менеджером", за що й отримав нову посаду і місце в раді директорів. Брак освіти він компенсував знанням практики, винахідливістю й самоосвітою — вивчав навіть геологічну науку, хоча ледве читав. Саме тут він втілив свої найголовніші винаходи: новий тип корабельної броні й "лафети Юза" для гармат. 

Його зовсім не цікавила політична діяльність, хоча на хвилі індустріалізації міг би спробувати себе в цій царині. Байдужим був і до громадської діяльності. В країні вирували робітничі рухи, але Юз із цих подій робив лише професійні висновки. "Дім—робота—дім" — цей традиційний для двадцять першого століття ланцюжок працював і в дев'ятнадцятому. 

"Лондон-на-Кальміусі"

Уперше доля звела Юза з Росією на початку 60-х: росіяни зробили замовлення на бронювання одного з фортів, і Джон відбув до Кронштадта, аби стежити за роботами. Так виникли перші ділові зв'язки. Росіяни (зокрема князь Костянтин, який потім неабияк допоміг бізнесменові) оцінили хист і винахідливість валлійця. А він уже тоді зацікавився Приазов'ям. Там князь Кочубей мав побудувати металургійний завод. Але 1868 року будівництво стояло — бракувало грошей. Джон був у захваті від ідеї, тому запропонував свою участь. Тим більше що перед цим він відвідав Донбас, оглядав місцевість, розмовляв з людьми, вивчав карти, оглядав ґрунти. Отже, справа була аж ніяк не авантюрою багатія. Все було поставлено серйозно: мав величезний пакет умов, аж до того, скільки тонн руди на день має видобуватися. Звітувати мусив перед радою акціонерів Новоросійського акціонерного товариства, яке дало гроші. Формально він і керівником не був, але всі визнавали його ієрархічну вищість. Серед членів правління були люди й більш значні — як-от лорд Арчібальд Бальфур. Та коли доходило до практичних питань, сперечатися з тим, хто виріс на заводі, охочих не було. 

Навіщо це було Юзу? Досі живий стереотип, що це був визискувач, який жив з експлуатації ресурсів. Але ж він мав із чого жити, проте поїхав у Донбас. Звідси й легенда про кельтський міф, за яким Приазов'я є батьківщиною цього народу — мовляв, її й шукав підприємець. Втім, і без цього кинути все й поїхати втілювати ідею (ясна річ, професійну) — було якраз у стилі цього джентльмена. Сучасників не раз дивувало: ним рухала не лише жага прибутків, а й професійний запал, який постійно зривав його на нове місце. Чи зможе він втілити "нездійсненну" ідею? Чи зможе створити заводи, які конкуруватимуть із британськими? Це був і капіталіст, і місіонер від промисловості. Тож 1869 року Джон Юз покидає Лондон і разом із сім'єю та більш ніж 150 валлійськими робітниками вирушає у далеку подорож. Британець хотів назвати нове поселення Лондон, але передумав. А вже робітники прозвали його Юзове. Документи свідчать: люди з усіх сусідніх губерній масово їхали туди працювати. Юз своєю роботою насолоджувався. Дружина, щоправда, не поділяла його ентузіазму і за рік поїхала додому. Відтоді ходять легенди про коханок Юза. Збереглися й перекази, що Юз полюбляв особисто працювати в кузні, на що сходилася дивитися малеча з усього міста. 

…Перший пуск заводу в 1871 році був невдалий. Але приказка "Якби не нещастя, то не було б і щастя", схоже, правила Юзу за життєве гасло. Він перебудував домни, впровадив багато новацій і вперше застосував мінеральне паливо — кокс, навіть перевиконавши завдання. Описи донецького періоду Юза рясніють технічними подробицями, та вони мало цікаві загалу. Відомо, що він не раз вступав у конфлікти з конкурентами й державними структурами. Йому закидали то браковані вироби, то обман. Він відповідав претензіями. Кому вірити — кожен вирішує для себе сам. 

Джон Юз не був зразковим меценатом, проте для робітників робив немало. Він узяв на себе й планування міста. В Юзовому було кілька лікарень, школа, лазні, сміттєспалювальні заводи (!), пожежна дільниця, церква, пошта, аптека, побудовані коштом британця. Він організовував базари (і безуспішно намагався привчити місцевих купувати все там, а не вирощувати самим). Звісно, до ідилії було далеко, життя робітників залишалося тяжким, небезпечним і небагатим. Робити з валлійця героя-безсрібника було би занадто. Але Юз, за умовами угоди, взагалі міг не займатися нічим окрім заводу! В останні роки життя він, вочевидь добряче втомлений життям, дедалі частіше бував у Петербурзі, де годинами бесідував зі своїми друзями Артуром Ріддлом і Джоном Бедлі. 

Помер засновник Донецька в Петербурзі 1889 року. Сини продовжили його справу, яку перервала революція... 

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво