Стиль життя — документалістика - Персоналії - dt.ua

Стиль життя — документалістика

10 жовтня, 2014, 19:50 Роздрукувати Випуск №36-37, 10 жовтня-17 жовтня

Дитинство в наметі та порвані сценарії режисера Сергія Буковського

Ми сиділи в аудиторії й зачаровано дивилися фрагменти з фільму "Живі" Буковського. На екрані бабці та дідусі розповідали історії свого життєвого шляху, історії голоду 1932—1933 рр. Фільм, який явно не спонукає до радощів, розчулив глядачів із перших кадрів. Наприкінці хтось навіть не стримав сліз. Від цього сплеску емоцій було багато запитань до режисера, але він не любить довгих розмов про свої роботи. Його кіно, як кажуть, треба дивитися.

Дитина режисера
й акторки 

Український документаліст Сергій Буковський народився в Башкирії, але його шлях лежав до української землі. Разом із батьками, режисером Анатолієм Буковським та актрисою Ніною Антоновою, він переїздить до Києва. 

Всі юні роки провів у наметі на річці, бо "радянські люди не їздили на Кариби та Мальдиви", пояснює Буковський. Сім'єю вони кілька разів побували в Будинку творчості кінематографістів СРСР у грузинській Піцунді. Придбати профспілкову путівку завжди було складно. "Найкраще, як завжди, лишалося Москві. Включно з лежаками на пляжі", — каже режисер.

Дитинство Буковського пов'язане зі стукотом друкарської машинки батька, що працював над черговою картиною, мамою, що піклувалася про всіх, та святами на березі Дніпра. Квартира, в якій він жив, стала майданчиком для обговорення та безпосередньої роботи над стрічками. А ще Сергій добре пам'ятає, як їздив із батьком на зйомки фільму "Бур'ян" у Батурині. Під час цієї експедиції півроку він ловив рибу, запускав повітряних зміїв та спостерігав за роботою знімальної групи. 

Хтось не побачить нічого дивного в тому, що дитина, яка народилася в сім'ї режисера й актриси, пов'язала своє життя з кіно. Але, по-перше, кіно це документальне, а по-друге, фільмів Буковського могло б взагалі не бути. Свого часу він мріяв стати біологом і навіть лісником. Така думка й тепер зрідка навідує, жартує режисер: "А ідея перекваліфікуватись на бакенника (людина, котра обслуговує поплавці на якорі в річці. — О. Г.) і досі мене не полишає. Ось хочу дізнатися, чи потрібні бакенники на Потомаку (річка на сході США. — О. Г.)?" Зрештою, Буковський таки біолог, вивчає особливості людського єства, але замість мікроскопа в лабораторії використовує камеру. 

Не спати на плацу

Освіту майбутній документаліст здобуває у вітчизняному інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Роками пізніше в цих самих стінах він сам навчатиме студентів.

"Мені здається, що документальне кіно — це така реальність інтерпретацій, як і будь-яке інше мистецтво. Це реальність, що освоєна й створена режисером наново, побачена у свій спосіб оператором. Естетична частина складна, іноді болюче складна. А можна безтактність? Дякую. "Сушити голову" в документальному кіно доводиться набагато частіше, ніж в ігровому. Це не з заздрощів до "ігровиків", — просить повірити йому Сергій.

Він каже, що будь-який фільм — це везіння, тобто в його появі є певна частка випадковості. Так доля склалася, що в інституті він потрапив на курс документалістики Володимира Небери. А одразу по закінченні навчання режисер пішов служити. І досі Буковський пам'ятає окрики командира: "Солдате, коли ти спиш, ти працюєш на НАТО!". Роками пізніше Буковський часто їздитиме до США. Каже, що коли б командир знав про це, то застрелив би на плацу.

Після навчання та служби Сергій присвятив більше десятка років зйомкам українських документальних фільмів на студії "Укркінохроніка". Згодом, у 1995-му, очолив департамент документальних проектів в "Інтерн'юз" ("Internews Network Ukraine"), а потому став виконавчим продюсером документального відділу на СТБ. На телебаченні не всі до кінця розуміли методику Буковського. Адже те, над чим треба багато мізкувати, не дуже добре продавалося.

У Буковського виходить знаходити й порушувати в стрічках важливі теми, а його кіно отримує не лише нагороди на міжнародних фестивалях, а й визнання людей, що, на думку документаліста, найвища відзнака.

На рахунку Сергія Буковського багато історичних фільмів. Він обирає ці теми, бо кінець "сюжету" вже відомий, і в нього є можливість розповісти історію вичерпно. Хоча це не виключає появи в кінці сюжету замість однієї крапки — трьох. Документалістика — кіно, що спонукає мислити. 

Фільми режисера торкнулися тем Голодомору ("Живі", 2008), Голокосту ("Назви своє ім'я", 2006, у співпродюсерстві зі Стівеном Спілбергом), України у Другій світовій війні ("Війна.Український рахунок"), а тепер — і Чорнобиля. Режисер отримав спеціальний грант на 80 тис. грн на створення фільму про зону відчуження. Буковський пояснює, що цих грошей вистачить на формування групи, поїздку в розвідку в зону, а там буде видно. Для нього "головне — вв'язатися в бійку". 

Паралельно Сергій творить фільм про матір, акторку Ніну Антонову. Вона у свої 80 продовжує зніматися в кіно. На майданчику сина поводиться дуже відповідально й професійно, тримає текст. 

Під кутом зору
"Океану Ельзи"

Попри велику кількість роботи, режисер розслаблятися не любить. Відпочинок для нього зовсім не джерело натхнення. "Стояти на місці" для Сергія важко. 

Натхненниками й ідейними вчителями Буковського є українські документалісти Дзига Вєртов та Олександр Коваль, народний артист, режисер і оператор. Це той випадок, коли вчитель стає взірцем і джерелом енергії. Розповідаючи про "раптовість і швидкість", яких навчав Вєртов, Буковський згадує ситуацію зі зйомкою на вокзалі в залі очікування. Заздалегідь про фільмування не було домовлено. Але, побачивши неоціненну і справжню сцену, Сергій із командою почали знімати. Поки прийшло керівництво вокзалу, аби попрости прибрати камери, все вже було зроблено.

Сергій Буковський завжди прагнув фіксувати для вічності важливі моменти історії. Наразі він активно працює над стрічкою про "Океан Ельзи", подорожує з їхнім ювілейним концертним туром, проводить інтерв'ю. Робота над фільмом дозволила йому побачити музикантів з особливого ракурсу, який стане доступним для всіх охочих, коли стрічка вийде у прокат.

Проте режисер не лише активно знімає. Він згуртовує навколо себе всіх небайдужих до документального кіно. Найближчим часом стане до роботи Майстерня документального кіно, яку очолить Буковський. Школа функціонуватиме на базі інституту "Укрпрестелерадіо".

Тонкощі миті

Хоч аудиторія документального кіно невелика, зате підготовлена й розумна: "Я впевнений, бачив не раз, що аудиторія для документалістики є. Натомість масового глядача привчили дивитися "баланду". Це сумно. Нічого іншого він сприймати вже не буде. Колись Ахмадуліна сказала: "Мистецтво належить народу? Яка маячня!" Я підтримую".

Герой, на переконання Буковського, — це серцевина фільму. "Сильний герой — сильна історія — сильний фільм", — ділиться формулою Буковський. Але й донести історію треба в особливий спосіб. Відповідальність перед героями — важливий аспект. У документальному кіно люди не знають, на що погоджуються. Найчастіше так трапляється тому, що вони бачать не свій власний образ, а щось на кшталт фотопортрета. І хочуть виглядати в кадрі так, як себе уявляють, а не такими, якими є насправді. Сергій радить не показувати дійовим особам "свій шедевр" до завершення роботи над ним.

Скажімо, Буковський не показував директору птахофабрики фільм "Завтра свято" (1987), в якому розповідав про життя працівників установи. Стрічка отримала чимало відзнак: Головний приз МКФ "Молодість", Спеціальний показ на МКФ у Карлових Варах (Чехословаччина), Show Case документального кіно "Перебудова в СРСР" (США). Але директор фабрики не отримав відзнаки за працю, бо у фільмі йшлося про огріхи в його роботі.

Напередодні чергової зйомки Буковський завжди нервує, адже завдання режисера-документаліста — не створити образ, а розкрити, показати справжнє. У справжньому ж житті, як відомо, часто бувають несподіванки. Крім того, найчастіше хороший матеріал — це небезпека. Тому надзвичайно важливу роль під час зйомок відіграє команда. Розуміння має бути з півслова. 

Буковський також упевнений, що потрібно мати певний план роботи і дотримуватися його, але не треба ставати рабом плану, бо фільм вийде "пластмасовий": "Порвіть свій сценарій, розслабтесь і отримуйте задоволення від зйомок, від самого процесу. Не варто засмучуватися, що початковий ентузіазм минає швидко, — це нормально. Справжній фільм — копітка праця". Хоча задоволення зовсім не скасовує порядку, оскільки режисер — приклад для знімальної групи.

Дисципліни Сергій вимагає і від своїх студентів, а ще — ніякої ілюстративної музики в роботах, ніяких прямих інтерв'ю чи прискорень. Документальне кіно і тренди — антоніми: "Геть дикторський текст. Ніяких безхатченків, виродків, наркоманів тощо. Та й нецензурщини не буде. Це принципово. Що життя повне бруду, немає жодного сенсу доводити, це й так зрозуміло. Довести протилежне — трохи складніше. Вибачте за публіцистику. Я ретроград".

Буковський переконаний: сміх у залі — це оплески, бо він є підтвердженням того, що творцям фільму вдалося натиснути на потрібні важелі. Важливий і фінал. Якщо він буде неочікуваним, то з'явиться можливість вийти за межі сюжету. "Важливо не лише, як ти входиш в розмову, а й як виходиш із неї. Перший план треба віддати кіномеханіку, другий — глядачу, що їсть попкорн, а третім — бий по голові", — каже митець.

Хоча роботи Сергія Буковського добре відомі, популярність він вважає товаром невигідним: коштує дорого, а зберігається погано. Буковський має пораду для всіх, хто не побоїться плисти непередбачуваною, але манливою річкою документального кіно: "Хочу порадити не конфліктувати, вміти ладнати з людьми, довіряти власній інтуїції. Не треба робити того, що тобі зовсім не близьке. Пливти за течією? Можливо, це також шлях. Я не пливу. Найчастіше це сумно для мене закінчується. Все одно рано чи пізно відносить назад і повертає в початкову точку. Я намагаюся йти вбрід, намацую дно, провалююсь
у яму, виринаю. Кричу: "Агов! SOS!"... І знову йду. Але не так багато залишилося. Бачу інший берег. Слава Богу". І так знову й знову. Проти течії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво