Собаки і люди - Персоналії - dt.ua

Собаки і люди

4 жовтня, 18:06 Роздрукувати Випуск №37, 5 жовтня-11 жовтня

Як рятує людей Лариса Борисенко.  

Напевно  ж ви пам'ятаєте висловлювання Вінстона Черчилля про собаку. Якщо ви можете бути життєрадісним і не звертати уваги на біль та нездужання,    казав колись прем'єр-міністр Британії, їсти одну й ту саму їжу щодня і бути вдячними за це, розслабитися без випивки й заснути без пігулок, то   ви досягли рівня розвитку свого собаки. 

Лариса Борисенко — інструктор-кінолог з багаторічним стажем роботи з собаками різних порід, керівник Павлоградського волонтерського кінелогіческого пошуково-рятувального загону "Антарес" регіонального представництва Кінологічної спілки України, знає про собак усе, вміє їх "читати" й навчає цієї  майстерності своїх численних учнів. Крім суспільно-просвітницької діяльності, Лариса співпрацює з гуманітарним проєктом ЗСУ "Евакуація-200", що  займається ексгумацією та евакуацією тіл полеглих захисників України. Таких, як Лариса,  спеціалістів із  пошуку людей не тільки на поверхні землі, а й "підземних" (так називають тіла та фрагменти тіл загиблих, які перебувають під землею на глибині до двох метрів) в Україні дуже мало, як мало й собак, навчених  спеціальних навичок для таких пошуків. 

Правда, незважаючи на  ґрунтовну підготовку й успішне складання численних відбірних іспитів, Лариса та її бельгійська вівчарка малінуа Спаркі провалили пошуковий етап на недавньому Міжнародному чемпіонаті світу собак-рятувальників, який проходив у Франції. Лариса пояснює, що до чемпіонату і вона, і собака прийшли не в найкращій формі: "Спочатку був тривалий переїзд із України до Франції, близько трьох  тисяч кілометрів. Крім того, з початку липня по середину серпня в нас зі Спаркі було шість реальних пошукових місій, ми знайшли кілька вже загиблих людей. Бувало, собака відбігав напередодні
45 кілометрів по спеці, а наступного дня знову пошук, ще й уночі. Такі ситуації не додали собаці ні сил, ні душевної рівноваги". 

Моя співрозмовниця  констатує: немає поразок — є зворотний зв'язок, і зізнається, що цей досвід поразки став для неї особливо повчальним. Його урок   насамперед у тому, каже Лариса, що треба  чітко розставляти пріоритети стосовно практичного використання  собаки. Що в житті важливіше: спортивні досягнення вашого вихованця — чи його успішна участь  у реальних пошукових роботах? Лариса зізнається, що вже давно визначилася зі своїми пріоритетами й набагато більше за перемоги на міжнародних чемпіонатах цінує можливість принести реальну користь людям, брати участь у розшукових роботах, а ще — розвивати каністерапію — напрям, що  передбачає  участь собак у реабілітації бійців із посттравматичним синдромом, дітей, які живуть на прифронтових територіях, тощо.

Лариса згадує, що перший досвід пошуку людини з  допомогою собаки в неї був ще 2004-го. "У 2008 році ми створили в Павлограді пошуково-рятувальний загін "Антарес", почали працювати і…   першими роками ми не знаходили людей, — розповідає моя співрозмовниця. — Ми опрацьовували величезні території, знімали питання для тих, хто до нас звертався, казали, що на цих територіях шуканої  людини не виявлено. Але проблема була в тому, що наші собаки не мали спеціальних навичок для  пошуку мертвих тіл  і останків, вони були навчені шукати  тільки живих людей. Більше того, собак із такими навичками в Україні на той час не було в принципі. У певний момент  ми зрозуміли, що собаки були поряд  із тілом, але не вміли показати, що знайшли тіло. До того ж люди не інформовані, що можна використовувати  собак-рятувальників  і як швидко треба  звертатися по таку допомогу. Зазвичай люди телефонують на 8–10-ту добу після моменту зникнення, і зрозуміло, що в більшості випадків людини, котра  зникла, вже немає серед  живих. Саме тому 2013 року я взяла Спаркі й  почала навчати його, серед іншого, пошуку загиблих". 

Нинішнього  року пошуково-рятувальний кінологічний розрахунок (Лариса та її собака Спаркі) виконав близько 13 пошукових місій. Найпозитивніший епізод стався  в березні. Надійшов дзвінок: у Дніпрі два дні тому зникла жінка. Лариса поїхала зі своїм собакою й напарником. Живою людину вони вже не очікували знайти. Під час  пошуків собака раптом дав позначення біля відкритого колекторного люка. Всередині знайшлася жінка, яку шукали вже три дні  і в якої не було б шансів вижити, коли б не Лариса та її Спаркі. 

На жаль, таких історій зі  щасливим закінченням у практиці Лариси як рятувальника мало. Згідно зі статистикою, яку ведуть в "Антаресі", з 2008 р.  загін здійснив   65 виїздів, під час  яких було знайдено 17 людей, але тільки п'ятеро з них виявилися живими. 

Коли почалася війна, "як усі нормальні люди", Лариса хотіла прислужитися чим могла. Вона подала запит до однієї з волонтерських організацій, пропонувала свою допомогу як інструктор-кінолог і як рятувальник з досвідом пошуків загиблих. Відповіді не було. А потім трапився  випадок. Під час волонтерської поїздки до Мар'їнки Лариса майже випадково познайомилася з підполковником Михайлом Котелевським, координатором гуманітарного проєкту ЗСУ "Евакуація-200". 

Третій рік поспіль у зоні АТО в рамках гуманітарного проєкту "Евакуація-200" проводяться заходи з  ексгумації та евакуації тіл полеглих  військовослужбовців. У цій роботі бере активну участь саме Лариса зі своїм Спаркі. З 2008 р.  вона спільно з колегами готувала собак для пошуково-рятувальної роботи. У Дніпропетровській області на той момент це був єдиний загін, який займався пошуком зниклих людей, його залучали до роботи за договором із Державною службою надзвичайних ситуацій. За цей час підготували близько 20 собак, із них 15 — міжнародного класу Б. Саме в павлоградців був перший атестований собака, який зміг представити Україну на Чемпіонаті світу собак-рятувальників Міжнародної організації рятувальних собак (2010 р.). Сьогодні в команді "Антаресу" сім атестованих за міжнародним рівнем сильних собак різних порід. Торік Ларису було нагороджено медаллю "За сприяння Збройним Силам України". 

Для Лариси спорт із собаками розпочався в далекому 1982-му в клубі службового собаківництва ДТСААФ. Вона досі  тепло і  з вдячністю  згадує своїх наставників того періоду: саме вони заклали в ній бажання служити людям, шанобливо ставитися як до двоногих, так і до чотириногих. Був період, коли доводилося проводити заняття  з собаками на пустирях, коли обладнання для занять спортом із собаками крали прямо  на очах, а влада ніяк не реагувала. "Ми продовжували працювати. У  2004 році знайшли спільну мову з Олександром Дугіним, начальником відділу фізкультури, спорту та туризму Павлоградського виконкому. Завдяки його участі ми одержали підтримку в облаштуванні майданчиків для занять, в організації змагань, а також у процесі підготовки собак-рятувальників", — розповідає Лариса. Сьогодні Павлоград і справді вирізняється на мапі України саме тим, що тут спорт із собаками підтримується  з місцевого бюджету. Вартість навчання з собаками  цілком доступна: заняття для дітей —  безкоштовні, для дорослих —   250 грн на місяць. Люди приходять до школи зі своїми собаками,   щоб насамперед прищепити  їм   побутовий послух. За словами Лариси, в місті розвивається побутова культура утримання собак, однак до стандартів тієї ж  Данії, де кожен власник собаки просто зобов'язаний пройти зі своїм вихованцем відповідне навчання, ще далеке. Утім, зараз у Павлограді відбувається зміна керівництва правоохоронних органів, і цю обставину Лариса розглядає як шанс одержати довгоочікувану підтримку від влади, щоб запустити нарешті навчальні курси для власників собак.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво