Смерть титана - Персоналії - dt.ua

Смерть титана

27 березня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 27 березня-3 квітня

1965 року Сінгапур став незалежною державою. 1990-го, після 31 року беззмінного прем'єрства, Лі Куан Ю пішов у відставку з посади, але фактично до самої смерті правив своєю країною, вирішуючи всі найважливіші стратегічні питання. 

 

Відійшов у вічність творець  "сінгапурського дива" Лі Куан Ю

Те, що здійснили Лі Куан Ю та виплекана ним команда однодумців, без перебільшення вражає. 

Протягом кількох десятиріч Лі перетворив Сінгапур, крихітну бідну британську колонію на одну з найрозвинутіших, якщо не найбільш розвинуту, країн світу. За стартових умов, несприятливих настільки, наскільки це взагалі можливо, Лі Куан Ю став єдиним у світовій історії лідером, який утілив у життя мрію всіх країн, що звільнилися в ХХ ст. від колоніальної залежності, — вирватися з нужденного третього світу і прорватися до світу першого, того самого славнозвісного Золотого мільярда.

За даними Світового банку, крихітна острівна держава з населенням 5,4 млн нині посідає друге (після нафтового Катару) місце у світі за розміром національного доходу на душу населення за паритетною купівельною спроможністю. 2013 року цей показник становив для Сінгапура
76860 дол. США. За останні 10 років він зріс майже втричі. 

З 2006 року й донині Сінгапур упевнено утримує звання найбільш бізнес-привабливої економіки в світі. Це третій фінансовий центр світу після Нью-Йорка й Лондона. Перше місце у світі Сінгапур посідає і за таким показником, як частка високотехнологічних (хай-тек) виробництв у валовому внутрішньому продукті — близько 25%. У найближчих "переслідувачів" Японії й Сполучених Штатів — 13 і 12% відповідно. Сінгапур, де кілька десятиліть тому було 40% неписьменних, нині — найбільший науковий центр Південно-Східної Азії, де 170 наукових центрів займаються розробкою високих технологій, де є два першокласні університети і два політехнічні інститути.

36-річний Лі Куан Ю став прем'єр-міністром Сінгапуру, на той час "самоврядної" колонії Британської імперії, далекого вже 1959 року — кілька місяців по тому, як до влади в іншому кінці Землі прийшов молодший від нього на два роки Фідель Кастро. Тоді чи не весь світ із захватом стежив за "Полум'яним команданте", який присягався за кілька років побудувати на Кубі земний рай, і ніхто не помічав скромного Лі, який просто обіцяв, що докладе всіх зусиль "аби Сінгапур вижив". Сьогодні переважна більшість кубинців живе у злиднях, отримуючи за картками рис та олію, сорочки й шкарпетки, а Сінгапур став взірцем для всіх країн, які прагнуть побудувати суперсучасну ефективну економіку.

1965 року Сінгапур став незалежною державою. 1990-го, після 31 року беззмінного прем'єрства, Лі Куан Ю пішов у відставку з посади, але фактично до самої смерті правив своєю країною, вирішуючи всі найважливіші стратегічні питання. Спеціально для нього було створено небачену ніде в світі посаду міністра-ментора, або міністра-наставника, від якої 88-річний Лі відмовився тільки 2013 року, зазначивши, втім, що "ті, хто вважає, що я цілком і повністю піду на пенсію, мають перевіритися в психіатра. Я піднімуся навіть з могили, якщо відчую, що в Сінгапурі щось не так".

"Будучи прем'єр-міністром, я читала й аналізувала кожну промову Лі Куан Ю, — визнала незадовго до смерті британська "Залізна леді" Марґарет Тетчер. — Він уміє розвіяти пропагандистський туман і з унікальною ясністю висловити свої погляди на основні проблеми сучасності та шляхи їх розв'язання. Він жодного разу не помилився".

Два "червоні" дипломи

Санскритом "сінгх" — це "лев", а "пур" — "укріплене місто", щось як німецьке "бурґ". Відтак "Сінгапур" можна перекласти українською як "Місто Лева" або навіть "Львів".

Острів біля південного краю півострова Малакка, відділений від материка протокою завширшки один—три кілометри, немовби спеціально створений, щоб контролювати судноплавство в Малакській протоці, всій Південно-Східній Азії. У ХІІІ ст. магараджа Шрі Трі Буан заснував на цьому острові Місто Лева, яке вже за кілька десятиріч стало одним з найважливіших торговельних центрів усього регіону. Саме тому в середині наступного століття величезне військо яванської держави Маджапахіт після тривалої облоги взяло Сінгапур і до ноги вирізало всіх його жителів-конкурентів.

А на початку ХІХ ст. "відповідальний працівник" британської Ост-Індської компанії сер Томас Стемфорд Раффлз підшукував найкраще місце для створення торговельної факторії і бази британського флоту на шляху з Індії на Далекий Схід. Тож 1819 року, з дозволу султана Джохора, на Сінгапурі було засновано британську торговельну базу. Як і за шістсот років перед тим, у ХІХ ст. сприятлива географічна позиція Сінгапуру дуже швидко зробила його чи не найважливішим центром транзитної торгівлі в регіоні. Наприкінці ХІХ ст. Сінгапур був центром британської колонії Стрейтс-Сетлмент і досить великим, як на той час, містом — 1891 року його населення становило 182 тис. жителів, понад 60% з яких були етнічними китайцями, переважно вихідцями з півдня Піднебесної. Решта — переселенці з Британської Індії, насамперед таміли з півдня цієї країни, малайці з Малайзії та Індонезії, європейці, а також різноманітні євро-азійські метиси.

Лі Куан Ю народився16 вересня 1923 року в Сінгапурі в родині вихідців з китайської провінції Ґуандун. 1931 року пішов до англійської початкової школи, а через чотири роки склав іспити до Інституту Раффлза — найкращої в Сінгапурі середньої школи. 1939 року закінчив "інститут" і першим з випускників середніх шкіл Британської Малайї склав Великий Кембриджський іспит, що дозволило йому продовжувати навчання в одному з двох найпрестижніших університетів Британії — Кембриджі. Але зміг розпочати навчання в Англії лише 1945 року — після п'яти років окупації Сінгапуру японцями. Закінчив Кембриджський університет 1950-го з "подвійною відзнакою", тобто фактично отримав два "червоні" дипломи — з права й економіки. Відтак був запрошений продовжувати навчання в аспірантурі, з тим щоб за кілька років стати професором Кембриджу.

Проте Лі вирішив повернутися додому, де 1954 року заснував право-соціалістичну "націоналістичну й демократичну" Партію народної дії. На виборах 1959-го, коли колонія отримала статус самоврядної і обирався перший парламент Сінгапуру, партія здобула 43 з 51 депутатські мандати. Відтоді й донині, майже шість десятиліть, політична сила Лі Куан Ю беззмінно перебуває при владі у своїй країні. 

Становище Сінгапуру відразу після проголошення незалежності в серпні 1965 року було не просто складним і проблемним — його без перебільшення можна назвати катастрофічним. Міні-країна, за площею менша від міста Києва, не мала жодних природних ресурсів — навіть пісок для будівництва й водогінну воду доводилося завозити з-за кордону. Практично не було й власної промисловості, окрім заснованого ще наприкінці ХІХ ст. оловоплавильного заводу. Решта "індустрії" зводилася до первинної переробки, а найчастіше просто до сортування й упаковки різних видів сировини, що надходила з Малайзії та Індонезії, а потім реекспортувалася до Європи й Америки. А ці країни-сусіди були сповнені рішучості позбутися Сінгапуру як зайвого посередника. Найбільший роботодавець міста — британська військово-морська база, яка давала роботу 40 тисячам містян, ось-ось мала припинити своє існування. Настрій Лі Куан Ю був украй тривожний, але він усіляко намагався вселити у своїх співгромадян упевненість та оптимізм. Водночас прем'єр-міністр прямо й недвозначно проголосив: "Світ не зобов'язаний нас годувати!" 

Стрибок у перший світ

Як Лі Куан Ю вийшов із цієї ситуації, мабуть, найкраще розповість він сам. Адже саме цьому присвячена його книжка "Сінгапурська історія: 1965—2000. З третього світу — у перший", український переклад якої з'явився 2011 року.

"Оскільки наші сусіди збиралися скоротити свої економічні зв'язки з Сінгапуром, — згадував Лі, — ми мали налагодити зв'язки з розвинутими країнами: Америкою, Європою, Японією — залучати їхніх виробників для створення підприємств у Сінгапурі й подальшого експорту продукції до розвинутих країн".

"Загальноприйнята мудрість — транснаціональні корпорації є експлуататором дешевої землі, праці та сировини… ТНК контролювали технологію та смаки споживачів у своїх країнах і формували союзи з урядами країн, що розвиваються, щоб експлуатувати народи і тримати їх у відсталості. Багато лідерів країн третього світу вірили в ці теорії колоніальної експлуатації, проте на мене вони… не справляли враження. Ми мали вирішувати пекучі проблеми країни і не могли дозволити собі бути обплутаними якимись теоріями та догмами. В кожному разі, якихось природних ресурсів, які ТНК могли експлуатувати, в Сінгапурі не було. Все, що в нас було — працелюбні люди, добра базова інфраструктура та уряд, який вирішив бути чесним та компетентним (виділено автором.О.П.). Нашим обов'язком було забезпечити два мільйони мешканців Сінгапуру засобами до існування і якщо ТНК могли створити робочі місця для наших працівників і навчити їх технічних, інженерних та управлінських навичок, значить, нам слід було мати справу з ТНК". 

Але, як мовиться, для того щоб танцювати танго, потрібно двоє — мало було згодитися на якнайширше залучення транснаціональних корпорацій з найрозвинутіших країн світу до Сінгапуру, треба було, щоб таке бажання виникло в самих ТНК. 

"Якби я мав описати одним словом, чому Сінгапур досяг успіху, то цим словом була б "довіра, — стверджує Лі Куан Ю. — У боротьбі за виживання ми керувалися принципом: Сінгапур має стати організованішим, ефективнішим, енергійнішим, ніж інші країни регіону. Якби ми були просто настільки ж добрі як наші сусіди, в підприємців (іноземнихО.П.) не було б жодних підстав, щоб налагоджувати свою роботу в Сінгапурі. Ми мали створити для інвесторів можливості працювати в Сінгапурі успішно і прибутково, попри відсутність внутрішнього ринку і природних ресурсів (виділено автором.О.П.)".

Першим проектом Лі після його приходу до влади став Джуронг — новий індустріальний район за містом, куди було підведено дороги, електроенергію, воду і все необхідне, а ділянки, готові до початку промислового будівництва, передавалися потенційним інвесторам за символічні гроші. 1961 року було створено Агентство економічного розвитку, яке із часом прославилося у світі як "сінгапурське єдине вікно". Лі був переконаний, що іноземний інвестор у Сінгапурі повинен мати справу не з величезною кількістю міністерств, служб, відділів та департаментів, а з однією агенцією, з одним чиновником цієї агенції — куратором конкретного іноземного інвестора. Робота чиновника оплачувалася залежно від успіхів іноземного підприємця в бізнесі. "Ця агенція мала вирішувати всі проблеми, що виникали в інвесторів — від земельних питань до забезпечення електроенергією та водою, від охорони довкілля до безпеки праці". І вона таки їх вирішувала і вирішує досі!

"Ми вітали кожного вкладника капіталів, але, коли знаходили великого інвестора з потенціалом для серйозного зростання, просто зі шкури пнулися, щоб допомогти йому розпочати виробництво". 

Усі роки правління Лі Куан Ю в Сінгапурі практично немає корупції. З одного боку, чиновники мають дуже високу платню: нині прем'єр цієї країни із платнею близько 3 млн дол. США на рік — найбільш високооплачуваний державний службовець у світі. З другого — покарання за будь-які корупційні дії невідворотне і дуже жорстоке. З третього — красти просто соромно. Принаймні, коли єдиний раз за всі роки незалежності на хабарництві спіймався урядовець вищого рангу — це був міністр національного розвитку Де Цзінван, — після серйозної розмови з Лі Куан Ю винуватець просто пішов додому і… отруївся. Що це було: докори сумління, страх покарання? Українцеві важко відповісти на це запитання. Можливо тому, що ми у принципі не можемо собі уявити вітчизняного міністра-корупціонера, який, будучи викритим, добровільно пішов би з життя. 

"Якби Сінгапур зміг вийти на рівень прийнятих у країнах першого світу стандартів громадської та особистої безпеки, охорони здоров'я, освіти, телекомунікацій, транспорту і обслуговування, то він би став базовим табором для підприємців та інженерів, менеджерів та інших професіоналів, які збиралися зайнятися бізнесом у нашому регіоні". І Сінгапур справді вийшов на всі перелічені стандарти, а з часом і перевершив їх. 

Щоправда, сталося це не відразу. Перші кілька років Джуронг простояв пусткою. Наприкінці 60-х з'явилися перші інвестори з Гонконгу й Тайваню, які відкрили там текстильне виробництво та для виготовлення іграшок. 1968 року до Сінгапуру прийшли перші американські компанії з високими технологіями. Проривним став 1970-й, коли "Дженерал електрик" заснувала в Сінгапурі за один рік шість великих підприємств..

"Ми вірили в наших молодих службовців, в їхню чесність та інтелект, енергію, хай навіть за повної відсутності ділового досвіду. Щороку ми відбирали і посилали кращих випускників наших шкіл до кращих університетів Великої Британії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Німеччини, Франції, Італії, Японії, а згодом, коли у нас з'явилися кошти, — до США. Ми виростили наших власних підприємців, щоб заснувати такі квітучі компанії, як "Нептун Орієнт Лайнз" (пароплавство. — О.П.) та "Сінгапур Ейрлайнз".

"Ми прагнули вкладати кошти в галузі можливих технологічних проривів, але диверсифікували ризики. Наша робота полягала в постановці великих економічних завдань на тривалий проміжок часу. Ми регулярно розглядали плани та коригували їх. Було засновано величезну кількість нових компаній під егідою відповідних міністерств. Коли вони стали успішними, ми приватизували деякі державні монополії". 

Сьогодні Сінгапур це — електроніка і точне приладобудування, виробництво оптичних інструментів і лінз, літакобудування й найсучасніші бурові платформи для нафто- і газовидобування, комп'ютерна техніка й нафтохімія, металургія і нанотехнології.

Сінгапурський порт (власне 5 портів, розташованих у межах міста) — четвертий у світі за перевалкою вантажів після Роттердама, Йокогами і Кобе.

"Ми скористалися розширенням світової торгівлі, залучили інвестиції і протягом життя однієї генерації мешканців Сінгапуру перестрибнули з третього світу в перший", — підсумовує Лі Куан Ю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво