Слово про Інтелігента - Персоналії - dt.ua

Слово про Інтелігента

8 листопада, 2013, 19:10 Роздрукувати Випуск №41, 8 листопада-15 листопада

Таке  небайдуже  ставлення до чужих проблем, чи то вони особисті,  наукові чи громадські,  — одна з яскравих рис характеру і способу життя Ісаака Михайловича. Як і бажання завжди досконально вивчити проблему, щоб потому ефективно допомогти у її вирішенні .

Незважаючи на ювілейний вік, Ісаак Михайлович Трахтенберг — наш найсучасніший сучасник. Така характеристика видається мені можливою для людей щиро інтелігентних. Оскільки жити в ногу з часом і відчувати час, а також зберігати й охороняти те, що часом створено, стерто, зруйновано і може бути забуте, — ця місія під силу тільки інтелігентним людям. 

У нашому історичному контексті, як у минулому, так і в сьогоденні, ймовірно — в майбутньому теж, інтелігентність людини в основному визначатиметься її внутрішньою культурою як особистою системою етичних і моральних цінностей, що гармонійно відповідає мінливому світу.

Носії такої культури, незалежно від їхньої формальної освіти і місця народження та проживання, завжди будуть для нас орієнтирами в устремліннях, поведінці та стосунках.

Гадаю, зі мною погодяться всі, хто знає Ісаака Михайловича Трахтенберга: дивовижні людські та професійні якості видатного вченого, вчителя, публіциста, рафінованого інтелігента слугують для нас цими орієнтирами.

Ми познайомилися з Ісааком Михайловичем у 1985 р. в Москві, в Інституті гігієни праці Академії медичних наук СРСР, на засіданні Всесоюзного комітету з гігієнічної регламентації хімічних речовин.

Для мене події того пам'ятного засідання були вельми драматичними. Я, молодий кандидат медичних наук, завідувач створеної мною в Чернівецькому медінституті науково-дослідної токсикологічної лабораторії, вперше приїхав до Москви на засідання комітету, аби захистити 15 гігієнічних нормативів.

Слід сказати, що токсикологічними дослідженнями безпечних рівнів впливу хімічних речовин і обґрунтуванням гігієнічних нормативів ми почали займатися відносно недавно, з 1981 р. 

Оскільки і лабораторію, і дослідження створювали практично з нуля, то мені здалося природним, що робити це потрібно на основі сучасних міжнародних наукових підходів. Тоді у світі були прийняті підтверджені країнами Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) Правила належної лабораторної практики ( GLP ). Тому наш молодий колектив в основу своєї дослідницької діяльності поклав саме ці правила. Отримані результати, як наукове обґрунтування нормативів, ми й представили у Москві.

Після першої моєї доповіді було поставлено лише кілька запитань:

— Чернівці? Де це? Звідки там токсикологи?

Але головним було запитання: 

— Чому ви використовували західний стандарт GLP, а не радянський ГОСТ і методичні вказівки?

Я відповів, що, дотримуючись правил GLP, ми одночасно виконуємо вимоги ГОСТу й методичних вказівок. Але, оскільки GLP комплексний і універсальний міжнародний стандарт, якому довіряють в усіх країнах, то проведення досліджень саме за такими правилами дозволить представляти наші результати на міжнародному рівні.

Інших запитань не було. Найприкріше, що по суті досліджень ніхто нічого не запитував.

І тільки професор Трахтенберг поцікавився:

— На яких тваринах ви вивчали токсичні ефекти? Як ви забезпечували стандартні умови утримання тварин? Де і як виробляли корм? Як підтримували задану гетерогенність племінного ядра? Чи враховували хронобіологічні критерії?

Дані нами вичерпні відповіді на ці запитання все одно ситуацію не врятували. Більшістю голосів комітет відхилив наші обґрунтування нормативів, після чого голова порадив мені досконало вивчити вітчизняні документи і в дослідженнях суворо їх дотримуватися.

Після засідання я, сумний та невеселий, збирав свою презентацію. Аж тут до мене підходить Ісаак Михайлович Трахтенберг з іще одним всесвітньо відомим токсикологом — Юрієм Соломоновичем Каганом — і каже: 

— Юначе, не переймаєтеся так сильно. Невже ви справді сподівалися, що, приїхавши з південно-західної околиці нашої країни, з міста й медінституту, про які ніхто в наших токсикологічних колах навіть не чув, одразу без проблем зможете захистити свою роботу? Такого ніколи не було. Але я вам хочу сказати, що ваш підхід правильний, і ваші результати й висновки переконливі. Однак ви їх представили так, ніби тільки ви знаєте GLP і міжнародні вимоги. Така тактика вам не допоможе, швидше — навпаки. Ми з Юрієм Соломоновичем хочемо вам допомогти. Приїздіть до Києва зі своїми матеріалами, і разом подумаємо, як зробити, щоб комітет вас підтримав.

Так розпочалася наша багатолітня наукова співпраця. Але тоді два дуже зайнятих професори цілком могли й не звернути увагу на невдачу якогось невідомого дослідника з периферійного інституту.

Таке небайдуже ставлення до чужих проблем, чи то вони особисті, наукові чи громадські, — одна з яскравих рис характеру і способу життя Ісаака Михайловича. Як і бажання завжди досконально вивчити проблему, щоб потому ефективно допомогти у її вирішенні .

Того ж року, за його дорученням, до нас у лабораторію завітала найближча помічниця вченого Лілія Михайлівна Краснокутська із серйозною місією — переконатися, що все в моїй доповіді на комітеті — правда.

Знову ця трахтенбергівська небайдужість і справжнє бажання допомогти. Адже для нас — молодого наукового колективу — візит досвідченого токсиколога-гігієніста з усесвітньо відомого Київського інституту гігієни праці та профзахворювань, та ще за дорученням професора Трахтенберга, був одночасно випробуванням і хорошою школою наукової комунікації .

У майбутньому результати цієї інспекції послужили одним із важливих аргументів при вирішенні на найвищому союзному рівні питання створення в Чернівцях на базі нашої лабораторії Всесоюзного інституту токсикометрії.

Багато разів нам спільно з Ісааком Михайловичем доводилося брати участь у розслідуваннях масових отруєнь у різних регіонах України, розробці наукових рекомендацій для усунення їх причин та ліквідації наслідків. У зв'язку з цим хочу сказати про наукову проникливість Ісаака Михайловича та його вражаюче відчуття нового.

Наприклад, розслідуючи причини масової алопеції у дітей у моїх рідних Чернівцях 1988 р., більшість учених-токсикологів підтримали талієву версію як найбільш імовірну, виходячи з клінічної картини захворювання та результатів аналітичних досліджень.

Однак важко було пояснити, як могли виникнути такі клінічні прояви внаслідок дуже малих реально поглинених доз талію, які були можливі у тих конкретних умовах.

Серед багатьох висунутих гіпотез була й наша. Вона полягала в тому, що коли джерелом був транспорт, який використовує талій як антидетонуючу присадку, то ми маємо справу з невідомим, з токсикологічної точки зору, ультра-дисперсним агрегатним станом цього важкого металу, який на порядки потенціює його гостру токсичну дію.

Нашу гіпотезу тоді ніхто з учених не підтримав. За винятком професора Трахтенберга. Як видатний токсиколог у галузі отруєнь важкими металами, Ісаак Михайлович у своїй підтримці виявився правий. Через кілька років в одному з військових конфліктів в Аравійській пустелі, а ще через декілька років — у військовому конфлікті на Балканах, сталося таке ж загадкове отруєння людей з аналогічною невідповідністю клінічної картини і реально можливої ​​поглиненої дози важкого металу. Розслідування, проведене американськими токсикологами, окрім наукових висновків, започаткувало нову галузь токсикології — токсикологію ультра-дисперсних частинок, або нано-токсикологію.

Про наукові праці і досягнення Ісаака Михайловича можна писати книжки. Його колеги, друзі, учні вже багато про них розповіли й написали. Я ж спробував висвітлити ті факти з наукового життя Ісаака Михайловича, які маловідомі, та однак чудово доповнюють його образ блискучого вченого і справжнього інтелігента.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво