Орден за порятунок тих... хто забуває - Персоналії - dt.ua

Орден за порятунок тих... хто забуває

2 листопада, 17:10 Роздрукувати Випуск №41, 3 листопада-9 листопада

Орден Олександри Деревської — це пам'ять серця, націлена в майбутнє. 

Алла Іванівна Сербіна і її син Андрій презентують орден

Ця стаття — продовження моєї публікації "Пам'ять не тільки в бронзі. Саме таку заслужила Роменська мадонна" в DT.UA 27 квітня 2017 року. 

А імпульсом для нового матеріалу послужило ось що. Як офіційно повідомила прес-служба Луганської облдержадміністрації, днями засновано орден і пам'ятний знак "Мати-героїня Олександра Аврамівна Деревська". Перші "вручено п'ятьом волонтерам, які протягом десятиліть сприяли збереженню пам'яті про подвиг Матері". Нагороду за №3 отримав "заслужений журналіст України Семен Перцовський, стаття якого в "Дзеркалі тижня. Україна" на цю тему викликала великий суспільний резонанс". Але сьогодні тема стала ще актуальнішою, гострішою.

Що маємо — не бережемо

Поруч із залом Сєвєродонецької школи №20, де відбувалася презентація нагород пам'яті матері-героїні Олександри Деревської, вирувала велика перерва. Директор обласного департаменту освіти і науки Юрій Стецюк зауважив: "Тут поруч дві великі школи, але ж і мікрорайон перспективний. Планується побудувати житло для вимушених переселенців, для тих, хто воював".

Справді, у Сєвєродонецьку — нинішньому адміністративному центрі Луганської області — жителів додалося. Дітей, зрозуміло, теж. У тому числі з нелегкими долями. 

— В області майже півтори тисячі дітей залишилися без батьківської опіки, — розповідає заступниця голови облдержадміністрації з соціальних питань Ольга Лішик. — Статус сироти має 1051 дитина. Завдяки зусиллям нашої служби у справах дітей торік усиновили-вдочерили 39 хлопчиків і дівчаток, причому тільки у вісьмох батьками стали не громадяни України. Цього року наші громадяни вже прийняли у свої сім'ї 24-х дітей з 28-ми всиновлених. Як із жителями "ЛНР"? Їм, щоб узяти дитину, треба перебратися на нашу територію, — інакше ми не зможемо здійснювати належний за законом контроль. Є люди, які приймають таке рішення. Тим часом в область з "тієї території" переїхало більш як сто дітей-сиріт, і ледь не кожний четвертий з них — без законних представників. Ці круглі сироти перебувають під повною опікою держави. З Росії ми повернули 29 дітей, справи 35 ще на розгляді. Проблеми? В основному всиновителі хочуть брати немовлят, а не тих, що старші. 

Громадська організація "Меморіал Подвигу Роменської Мадонни", що згуртувала нас, невтомно показує, як таку проблему вирішувала легендарна Олександра Аврамівна Деревська, яка в "іще те" воєнне і повоєнне лихоліття стала мамою для 48 (це тільки офіційно) сиріт. Серед тих, кого вона врятувала й виростила, були діти різних національностей, причому здебільшого з підірваним здоров'ям. Нову організацію очолює саме одна з прийомних доньок Деревської сєвєродончанка Алла Іванівна Сербіна. Досить солідний ювілей, який вона відзначила цими днями, лише додав їй енергії у прагненні об'єднати благородною роботою дедалі більше людей.

— Ми із сином Андрієм, — розповіла сивочола жінка, — за багато що бралися як приватні особи, тому не завжди могли достукатися куди потрібно. А потреба в тому підвищується. Тепер, коли за нами організація, відмахнутися не так уже просто.

Традиційна весняна зустріч представників величезної сім'ї Деревських на малій Батьківщині — у Ромнах, що на Сумщині, показала: вони роблять важливу й потрібну справу. Люди на це відгукуються. Від них нещодавно й прийшла тривожна звістка. До пам'яті про жінку, яка заслужила шанобливий подив у світі, ім'ям якої українські астрофізики назвали малу планету №2400 між орбітами Марса і Юпітера, на її рідній землі раптом поставилися...

Судіть самі. Півтора року тому в публікації "Дзеркала Тижня. Україна" я розповів про народний музей на честь Роменської мадонни (так назвали Олександру Деревську), створений іще 1974 року в Роменській школі її ж імені. Але такого імені вже не було, оскільки замість колишнього інтернату для сиріт тут розмістили відділення Сумської обласної гімназії-інтернату для талановитих і творчо обдарованих дітей. З нинішньої осені тут немає й цього навчального закладу — його приміщення віддали під серйозну "дорослу" організацію цілком закритого типу. Подібний музей (у його Книзі відгуків залишив захоплений запис навіть голова Всесвітньої асоціації сімейних дитячих будинків Чарльз Конфер) виявився справді недоречним. Ось і почали знаходити його експонати то тут, то там.

На початку вересня А.Сербіна та її молодший син Андрій від імені своєї організації звернулися з листом до Роменського міського голови С.Салатуна, який навесні душевно брав участь у їхній зустрічі:

"Шановний Сергію Андрійовичу!

…Надходить інформація про те, що в приміщенні музею демонтуються, роздаються і навіть знищуються його стенди і експонати, які збиралися майже півстоліття і є ексклюзивною меморіальною цінністю не тільки для сім'ї Деревських. 

Ромни — місто, де на міському кладовищі спочиває прах нашої Матері, місто, де пам'ять про небувалий і безкорисливий подвиг Олександри Аврамівни і Омеляна Костянтиновича Деревських досі дбайливо зберігалася. По-перше, просимо Вас взяти під особистий контроль питання збереження решти стендів, експонатів, друкованих і фотоматеріалів. Те, що не забрав міський музей, пропонуємо передати для продовження роботи до 2-ї школи, а не спалювати, як то кажуть про це люди. По-друге, звертаємося до Вас з проханням знайти нове гідне місце для пам'ятника славетної роменчанки. Вважаємо: щоб прийняти відповідальне рішення, це питання необхідно винести на широке обговорення в місцевій пресі, в колах активної громадськості, в громадській раді, в комісіях депутатів міської ради.

Пам'ять про Велику Матір, без перебільшення, зробила місто Ромни відомим на весь світ. Давайте продовжимо дбайливо зберігати її й надалі для нащадків. Хочеться вірити, що наш голос, голос Деревських, буде почутий".

Кому це потрібно

Реакція не забарилася. Лідія Скрипка — директорка школи №2, де свого часу неподалік від рідного дому навчалися Деревські, повідомила, що вони відтворять музей Матері-героїні в себе. Ось її слова: "Які б не були "-ізми": комунізми, капіталізми, соціалізми, ми повинні залишатися людьми та допомагати один одному. Найсвятіший подвиг — це подвиг матері, яка змогла правильно виховати своїх дітей. Адже саме із дітей, виплеканих у любові, виростають люди честі".

Однак від такого розуміння в школи не з'явилися необхідні приміщення й кошти. Напевне їй треба допомогти зробити все достойно. Ясно, що й пам'ятник всенародній героїні біля будинку, який став недоступним для народу, не може залишатися перед ним, за закритою огорожею. Але він, як і сам корпус, — не на тутешньому балансі. Питання поки що зависло.

Може, нехай усе залишається як є? Ми будемо вихвалятися новим українським брендом Ukraine now, що покликаний поліпшувати імідж країни у світовому співтоваристві, але тим, хто і що за ним стоїть, не надто перейматися — не докладаючи душевних та інших сил? Тільки тоді нашою недбайливістю обов'язково скористаються. У тій-таки Москві. Тамтешня газета "Труд" якось видала таке: "Сегодняшняя украинская молодежь о Роменской Мадонне толком ничего и не знает, о ней нет ни слова в школьных учебниках. Ее имя забыто вместе с пионерскими дружинами и комсомольско-молодежными бригадами... Иные времена — иная мораль. Сегодняшние беспризорные дети сами ищут родителей через газеты".

Але ж ми можемо довести, що це не так. Якщо захочемо. 

Щодо підручників. Старший син Алли Іванівни Сербіної Дмитро (це його донька Юлія доповіддю в іспанській науковій аудиторії про свою сім'ю викликала в слухачів щирий відгук) розповів мені, як сам долучився до пошукової роботи:

— Років сорок тому вчителька в класі прочитала нам рядки з підручника, присвячені Олександрі Аврамівні. "А це моя бабуся!" — підхопився я. Мені не повірили. Тоді в школу прийшла моя мама і все підтвердила. І ми почали допомагати їй збирати матеріали про сім'ю Деревських, у пошуку численних рідних, уже й у наступних поколіннях.

Не знаю, що там у нових посібниках. Але до цієї справи свого часу  підключився клас Ніни Миколаївни Жулі в одній з луганських шкіл. Нині  вчителька, як і Дмитро, — серед вимушених переселенців. Але вважає: таку роботу в грізні роки необхідно продовжувати ще активніше. Вона потрібна і осиротілим дітям, і дорослим, які нині ворогують і яким важливо показати шляхи до примирення. Заради своїх же дітей. Тим паче що створений Сербіними віртуальний музей Деревської  доступний усім. Ніні Миколаївні теж було вручено орден пам'яті О.Деревської.

мать-героиня_2
Унікальна нагорода

Тепер про те, як сироти шукають собі батьків. Один з прикладів. Десять років діє Всеукраїнський портал національного всиновлення "СИРІТСТВУ — НІ!". Він уже допоміг знайти сім'ї 9225 дітям. А чекають цього на сьогодні п'ять із половиною тисяч. Причому в Луганській, Сумській, Чернігівській, Львівській областях приблизно однаково — понад триста дітей, Одеській і Кіровоградській — понад чотириста, Житомирській — близько шестисот, у Донецькій — майже вісімсот. Які цифри стоять на картах Київської, Полтавської, Вінницької, Херсонської, Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської областей? Не повірите — нулі! Там усе в ажурі — чи виявляється байдужість до проблеми? Не буде зайвим нагадати: підтримка прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу — це обов'язок держави, згідно із Конвенцією ООН про права дитини. 

Як без мами?!

І в Алли Іванівни Сербіної, і в її посестри в сім'ї Деревських Людмили Омелянівни Крицької (вона попри всі перешкоди приїхала на зустріч з "того  боку" Донбасу) я запитував: у чому вони відчували різницю між сирітським і материнським домами?

— У дитбудинках ми теж побували, — розповідає Людмила Омелянівна. — Коли мама занедужала, старші доглядали молодших, але невдовзі нас усе одно набили в автобус і повезли кудись. Я була маленька, і мені прочитали вивіску: "Приймач-розподільник для малолітніх правопорушників". Перелякалися. Розподілили так, що ми не бачили одне одного багато років. Дехто все одно тікав до мами, але вона померла 1959-го. А порівняти... Таку доброту, любов, турботу, відданість дітям, таку працьовитість, як у неї, рідко побачиш. Уже дорослою я відвідувала дитячий будинок і чула, як вихователька кличе дітей на прізвище. Хіба рідна людина так зробить?! 

—  Як вона виховувала? Пам'ятаю якось двоє наших хлоп'ят побилися, — згадує Алла Іванівна. — Мама покликала їх до себе на ґанок. Ось, думаю, нагорить їм! А вона стоїть у сонячному світлі й гладить обох по головах. Потім кожному щось шепнула на вухо, вони схопилися за руки й побігли у своїх справах. У неї був особливий талант. Жили ми бідно, але дружно й щасливо. І, напевно, ніхто маму в майбутньому не підвів.

Зворушливий материнський і моральний подвиг Олександри Деревської став прикладом усьому світу, вчить людяності, небайдужості, відповідальності. У тих-таки Ромнах нещодавно нарешті виділили приміщення для дитячого будинку сімейного типу, де житиме сім'я Мудриченків, яка виховує 11 дітей. Тут багато в чому спираються саме на традиції морального виховання, знаходять час душевно й довірливо розмовляти з кожним. Книжка про Деревську надихнула й Таїсію Орлову, яка сама зростала в інтернаті. Зараз у її сім'ї виховують сімох сиріт. Вона робить усе, щоб вони відчули більше дитячих радощів, якими була обділена сама. 

Однак маємо подумати й про те, чому діти стають сиротами. На ці чинники цілком можуть ефективніше впливати і держава, і громадянське суспільство. У тій самій Сумській області на первинному обліку в службі у справах дітей серед 2019 сиріт "тільки" 516 втратили батьків. В інших горе-"мами-тати" позбавлені батьківських прав. Будь-якої опіки чекати від них не доводиться. На Сумщині цю роль, зокрема, взяли на себе 26 дитячих будинків сімейного типу зі 175 вихованцями і 160 прийомних сімей із трьомастами дітьми. Хочеться сподіватися, їх побільшає. 

мать-героиня_3
С. Перцовський передає А. Сербіній ювілейні привітання від редакції ZN.UA.

Але тут ми повертаємося до тієї самої проблеми, про яку вели мову в Сєвєродонецьку із заступницею губернатора Ольгою Лішик. "Наші люди чомусь хочуть усиновити меншу дитину, синьооку... Ми сьогодні маємо говорити про потреби дітей старшого віку, дітей з фізичними й психічними відхиленнями, про те, що ці діти теж класні", — вважає сумчанин, начальник обласної служби у справах дітей Юрій Калиновський.

То чому б не розпочати таку розмову з досвіду Олександри Деревської, яка виходжувала дітей, визнаних у дитбудинках ледь не безнадійними за здоров'ям? І зовсім різного віку. 

Лінощі душі

Зате 28 вересня відбувся Всеукраїнський флешмоб "Усиновлення — це любов назавжди!". Не відстаємо від сучасної моди, але ох як відстаємо від Олександри Аврамівни. Втім, пани журналісти, схоже, вважають її нашою сучасницею. Не духовною, а реальною. Читаю бадьорі свіжі повідомлення: 

Восточный  фарватер  113 (04.10.2018 — 11:17  Новости На Луганщине мать-героиню, воспитавшую 48 детей, наградили орденом и памятным знаком.

В Северодонецке вручили награду матери-героине, которая воспитывала 48 детей.

CityNews. Новости Украины В Северодонецке наградили мать-героиню, которая воспитывала 48 детей 4–10–2018, 11:53 

В Северодонецке вручили награду матери-героине, которая воспитывала 48 детей. Вчера, 3 октября, матери-героине, которая вместе со своим мужем воспитала 48 детей разных национальностей и разного состояния здоровья, лишенных родительской опеки, вручили орден и памятный знак имени Александры Деревской. 

Реальная газета  05.10.2018В честь матери-героини из Луганской области назвали орден.

Александра Древская за жизнь воспитала 48 детей разных национальностей и разного состояния здоровья, которые остались без родителей. В Северодонецке вручили награды памяти матери-героини Александры Древской… 

Не смішно, а сумно. Нагадаю: О.Деревська (а не Древська!) померла 1959 року. До Луганщини вона не мала жодного стосунку. Новітній орден її ж імені їй не вручався (посмертно теж). До речі, в офіційному повідомленні прес-служби Луганської ОДА, на яке посилаються ці ЗМІ, усе написано правильно. 

"Мені соромно за нашу державу: скільки пропозицій, скільки наполегливої та кропіткої роботи, скільки переживань і нервувань було докладено різними ентузіастами щодо заснування аналогічної ДЕРЖАВНОЇ нагороди, — все лишилося непочутим... Низько вклоняюся дітям і внукам Олександри Аврамівни за їх наполегливу працю, за їх упевненість у правильному виборі шляху до здійснення мети, за те, що вони не зупиняються на важкій дорозі... Адже родинно-патріотичне виховання було, є і буде (хоч як його не назвати іншими словами), бо ми знаємо, що родина — це маленька держава, яка є частинкою нашої великої держави. А волонтерам, які отримали нагороди, — щирі вітання!" — пише на порталі "Северодонецк онлайн" Тетяна Лісненко, у минулому заступниця директора школи-інтернату імені Олександри Деревської у м. Ромни.

* * *

Спадщина, досвід Олександри Аврамівни в гуманізації суспільства, у побудові взаємин безцінні і для батьків, і для педагогів, і для всіх нас. Адже ми хочемо, щоб життя налагоджувалося, щоб ніхто не тонув у його колотнечах. А дорогий для мене орден Олександри Деревської — це пам'ять серця, націлена в майбутнє. Як орієнтир для тих, хто здатен простягнути іншим рятівну руку. Рятуючи від забуття головні людські цінності. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво