Ніколас Вінтон і його діти - Персоналії - dt.ua

Ніколас Вінтон і його діти

17 липня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №26, 17 липня-24 липня

1939 року молодий англієць організовує евакуацію 669 єврейських дітей з Чехословаччини, рятуючи їх від переслідувань нацистів. Ім'я цієї людини Ніколас Вінтон. Ця історія могла залишитися нікому невідомою, якби не випадок. Одного дня його дружина Грета, прибираючи на горищі, знайшла стару пошарпану книгу з газетними вирізками, фото і списками імен. Після цього про таємницю Ніколаса Вінтона довідався увесь світ, а самого героя назвали "британським Шиндлером".

 

1939 року молодий англієць організовує евакуацію 669 єврейських дітей з Чехословаччини, рятуючи їх від переслідувань нацистів. Ім'я цієї людини Ніколас Вінтон. Ця історія могла залишитися нікому невідомою, якби не випадок. Одного дня його дружина Грета, прибираючи на горищі, знайшла стару пошарпану книгу з газетними вирізками, фото і списками імен. Після цього про таємницю Ніколаса Вінтона довідався увесь світ, а самого героя назвали "британським Шиндлером".

Життя Вінтона до сенсаційного відкриття його дружини здавалося цілком звичайним. Він народився 19 травня 1909 р. у сім'ї німецьких євреїв, що переїхала до Лондона. Батько був менеджером банку, і Ніколас пішов його стопами. Досягши повноліття, він їздить Європою і працює у банках Гамбурга, Берліна й Парижа. Повернувшись до Лондона, стає брокером на Лондонській фондовій біржі, зближується зі світилами Лейбористської партії Енюріном Бівеном, Томом Дрібергом і Джанет Лі. Під час Другої світової працює у Червону Хресті, згодом вступає до лав королівських військово-повітряних сил, де проходить шлях від рядового до лейтенанта авіації. Після війни Вінтон працює в Міжнародній організації у справах біженців, потім у Міжнародному банку реконструкції та розвитку. Тут зустрічає свою майбутню дружину. 

Однак з його біографії на довгих 50 років випали події, про які він з невідомих причин не розповідав нікому, навіть дружині. Сталося це напередодні війни, 1939 року.

Ковчег Вінтона

Різдво 1938 року Вінтон збирався провести на гірськолижному курорті у Швейцарії в компанії друзів. Але незадовго до запланованого відпочинку до нього звернувся давній приятель Мартін Блейк, який на той час був членом Британського комітету у справах біженців у Чехословаччині. Блейк запропонував Вінтону відвідати Прагу. Той, не вагаючись, погодився. Уже в Празі Блейк розповів, що займається вивезенням з країни людей, життя яких у небезпеці, і що потребує допомоги, бо є особливі біженці — діти. І Ніколас бере роботу з ними на себе.

Це був час, коли німці вже анексували Судети в результаті Мюнхенської змови. Примара війни нависла над Європою. Третій Рейх показав своє справжнє обличчя під час Кришталевої ночі в листопаді 1938-го під час погромів у містах Німеччини й Австрії. Вінтон, передчуваючи наближення біди, організовує невелику групу, яка почала займатися евакуацією дітей з країни. Фактично це була фіктивна організація. Від імені Британського комітету у справах біженців, звісно неофіційно, прямо в готелі він починає приймати заяви від батьків. Невдовзі відкриває офіс у Празі, і тисячі батьків вишикувалися в чергу в надії врятувати своїх чад. Декого лякала німецька Вінтона, але він пояснював, що є британцем і просто не знає чеської мови. Іноді Ніколасу доводилося просто-таки вмовляти батьків відправити своїх дітей до Англії, бо ті ще не усвідомлювали, яка небезпека на них чатує. 

Через бюрократичні труднощі все було дуже непросто. Тому Ніколас повертається до Лондона, аби організувати там приймання маленьких біженців. Траплялося, що Вінтону доводилося навіть підробляти документи. Він домовлявся з різними державними структурами (безцінними стали особисті зв'язки), шукав благодійників. Пізніше Ніколас згадував: "У Британії тоді все було хаотично. Те, чим я займався, більше скидалося на ділове підприємство. Треба було визволити дитину і водночас знайти сім'ю, що згодиться її прийняти. Потім треба було їх з'єднати, отримати підпис на квитанції про доставку — що схоже було на передачу комерційного вантажу — і супроводити дитину до місця проживання. Складність полягала в отриманні дозволу на в'їзд дитини. Річ у тім, що британське міністерство внутрішніх справ давало його тільки за наявності сім'ї, що готова була її утримувати".

Перша група дітей покинула Прагу 14 березня 1939 р. Цього самого дня Чехословаччина погодилася на протекторат Німеччини, і нацисти увійшли в країну, фактично не зустрівши спротиву. Попри це Вінтон продовжив свою діяльність. 

У Лондоні він розміщував рекламні оголошення в газетах і журналах з фото дітей, на які відгукувалися небайдужі англійці. Одначе шлях дітей був непростий: заради кращої долі їм доводилося перетинати всю Європу (Німеччину також). Це поки що було можливо, бо війна ще не почалася. Спершу потягом діставалися узбережжя, потім — кораблем через Ла-Манш. І вже в Англії на них чекали прийомні батьки. Когось улаштовували в пансіонати, якщо не знаходили сім'ї, котра згодилася б узяти прийомну дитину. Серйозною перепоною став перетин кордону з Нідерландами. Після Кришталевої ночі, уряд цієї країни офіційно закрив свої кордони для єврейських біженців. Більше того — їх шукали прикордонники і повертали в Німеччину. Завдяки співпраці з британським посольством Вінтону вдалося владнати проблему. 

Одна з урятованих, Сьюзан Медас, якій на той час було всього десять років, пригадує: "Ми прибули до Англії на початку липня, на станцію Ліверпуль-стріт. У кожного на шиї був ярлик з номером і місцем призначення, наче ми були посилками. На моєму ярлику стояло "Кембридж", бо мої прийомні батьки жили там. Коли я приїхала до Англії, війна ще не почалася. Це сталося через два місяці. Я отримувала від батьків листи з Праги. Як тільки почалася війна, листи припинилися".

Ніколас невтомно працював усе літо, аж до вторгнення німців у Польщу, після чого Великобританія вступила у війну з Третім Рейхом. Загалом Ніколасу Вінтону та його однодумцям вдалося організувати вісім дитячих потягів, або, як їх тепер називають, "потягів Вінтона", і вивезти з Чехословаччини 669 дітей. Останній ешелон з 250 дітьми мав покинути Прагу 1 вересня 1939 р. Утім доля вирішила інакше. Німеччина напала на Польщу, і Чехословаччина, яка була під протекторатом нацистів, мусила закрити кордони. Сам Ніколас згодом скаже: "Останній потяг, який нам не вдалося відправити, я особливо пам'ятаю. Це мав бути наш найбільший транспорт, нам вдалося тоді зібрати 250 дітей на вокзалі в Празі. Усі були готові вирушити в Англію. Але найголовніше: ми мали адреси 250 англійських сімей, готових надати притулок дітям. Однак нам не вдалося їх вивезти. Ми нічого не знаємо про їхню долю. Дещо відомо про одну чи дві дитини з цього транспорту, яким вдалося врятуватися, але інші загинули. Найжахливіше, що всі діти вже були в потязі, коли прийшла заборона на відправку. Почалася війна".

Могутність добра

Долі "дітей Ніккі" склалися по-різному. Хтось зміг улаштувати життя в Англії. Хтось по війні повернувся на батьківщину в Чехословаччину, сподіваючись знайти батьків. Але більшість їхніх рідних забрала війна, а оселі вже були зайняті іншими людьми. До того ж у Чехословаччині встановився прорадянський режим, і ті, хто побував за кордоном, вважалися неблагонадійними. Відтак урятовані Ніколасом люди знову були змушені покинути рідний край. Доля розкидала їх по всьому світу, вони опинилися хто де — у країнах Південної Америки, США, Канаді, Ізраїлі. З багатьма зв'язок було втрачено. 

Чимало з тих дітей і не здогадувалося, хто їхній рятівник. 1988 року Ніколаса Вінтона і частину його великої "сім'ї" запросили на ефір телеканалу Бі-Бі-Cі. Це була їхня перша зустріч за стільки років і справжній сюрприз для Ніколаса. 

На його честь установлено кілька пам'ятників та меморіальних табличок, дехто з "дітей Вінтона" присвятив йому книжки. Ця дивовижна історія стала сюжетом кількох фільмів, де Ніколас спробував себе в ролі актора. Найвідоміші з них — "Історії зі шкільних автобусів", "Снідати", "Могутність добра", "Сім'я Ніккі". 2002 року британська королева висвятила Ніколаса в лицарі. А 2008-го чеський уряд висунув його кандидатуру на Нобелівську премію миру. Сам Ніколас ніколи не прагнув слави і неодноразово заявляв, що вчинив так, як і мав вчинити. До кінця життя він займався благодійністю. Допомагав будинкам престарілих. Якось він жартома сказав режисерові Матею Мітічу: "Матею, у мене стільки справ, мені нема коли помирати. Врятовані мною діти старіють, починають хворіти, треба будувати будинок для догляду за ними".

2009 року Ніколас Вінтон святкував столітній ювілей. На честь цієї події було організовано символічну подорож "потяга Вінтона" з Праги до Лондона. Учасники акції, серед яких були і 22 людини, врятовані Ніколасом, повторили шлях 1939 року. На вокзалі в Лондоні їх, як і 70 років тому, зустрічав сам Вінтон. 

Сьогодні на різних континентах і в різних країнах живуть близько шести тисяч нащадків "дітей Ніккі", і всі вони завдячують своїм життям винятковій мужності й небайдужості однієї людини. Він не був ані політиком, ані багатієм. Просто мав нестримне бажання допомогти тим, хто цього потребував найбільше. 

"Я би назвав цю операцію найкращим, що мені вдалося зробити в житті. Окрім цього, в моєму житті не було великих успіхів. Мені не дуже подобається слава, яку мені принесло спасіння дітей: на мій погляд, це цілком природний, звичайний вчинок", — сказав Ніколас в одному зі своїх інтерв'ю. 

Сер Ніколас Вінтон пішов з життя 1 липня 2015-го. Йому було 106 років. 

 
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво