Мистецтво як щит. Пілар Кінтерос - Персоналії - dt.ua

Мистецтво як щит. Пілар Кінтерос

14 листопада, 2014, 23:05 Роздрукувати Випуск №42-43, 14 листопада-21 листопада

Мистецтво часто називають зброєю. Твори ж Кінтерос, радше, нагадують щит, який захищає людей від втрати найдорожчого й водночас — неоціненного.

"Вони влаштували мовчазний протест. Взялися за руки й оточили будівлю старого кінотеатру, який хотіли знести. Мене це тоді обурило і полонило. Адже поряд було чимало інших моїх сусідів, які не хотіли підтримувати акцію та брати в ній участь. Тоді я зрозуміла, що хочу чимось зарадити тому, що відбувається, не стояти осторонь", — згадує про свій ключовий поштовх стати митцем молода чилійська художниця Пілар Кінтерос, одна з номінантів премії Future Generation Art Prize 2014 від Пінчук арт-центру. 

Зараз у галереї перебувають роботи номінантів конкурсу. В одній із зал працює й Пілар. Вона сидить на підлозі боса, креслить. Поряд ходять відвідувачі, а художниця працює. Проте для розмови перерватися рада, треба лише взути черевики.

Навколо багато шматків паперу, з яким так любить працювати художниця. Пілар завжди працює з містом, до якого приїздить. І, хоча про Україну дівчина досі чула небагато, береться за "реконструкцію" фонтану на Майдані. 

Альбом для малювання… себе

Мати Пілар архітектор, а тато — інженер. Дім майбутньої художниці скидається на бібліотеку, адже всі члени родини захоплюються літературою. Маленька ж дівчинка й сама весь час вигадує невеличкі історії. Згодом юна чилійка береться малювати ще й ілюстрації до цих оповідок.

Тепер Пілар багато подорожує. Традиція, що, власне, тягнеться з перших років її життя. Народившись у Сантьяго, столиці Чилі, вже за рік з родиною переїздить до південного містечка Пуерто-Монтт. Маленькій дівчині цікаво навіть у, здавалося б, нічим непримітному містечку: вона захоплена спогляданням чарівної природи.

Під час канікул усі повертаються до Сантьяго. А вже коли Пілар стає підлітком, батько змінює роботу, і столиця знову стає постійним домом. Чотирнадцятирічна дівчина знову відкриває для себе місто: її вражають його неокласичні будинки. 

Пілар дорослішає, з часом починає помічати, як безжально руйнуються будівлі навколо. Старі й вічні, історична спадщина. Це ті самі споруди, до яких вона так звикла і які малювала. Поворотним у житті юної художниці стає протест проти знесення невеличкого кінотеатру, організований її сусідами. "Вже тоді я зрозуміла, що свій спротив у житті виражатиму через мистецтво". 

Спочатку вона навчається малювання у звичайному коледжі. Вчителька живопису недолюблює дівчину, можливо за її незвичайний стиль чи пристрасть до малювання коміксів. Попри це, серед учнів дівчинка має однодумців і навіть шанувальників. 

14 років — вік нелегкий, все набридає і обурює. Пілар продовжує малювати, але ще не знає, ба більше — не замислюється над кар'єрою художниці. Каже, що в Чилі таке сприймається трохи дивно. Але зрештою Пілар зважується вивчати мистецтво професійно, а батьки — радо її в цьому підтримують.

Спочатку приватна художня школа у Сантьяго. Згодом — Папський католицький університет Чилі. Так, саме там панує дух свободи: "Я почала відкривати свою свідомість до багатьох сфер, не лише малювання, а й до інших можливостей : скульптура, акварель, інші візуалізації відчуття".

Мистецький струмок пробивається все далі й дарує Пілар нові творчі обшири. Художниця бере за звичку знімати відео процесу роботи над тим чи іншим проектом. Ці стрічки показують певну історію. Все як у книжках, якими зачитувалася дівчина в дитинстві: початок, розвиток, результат. 

Але це лише частина способу "висловитися". Пілар також грає на скрипці. І не в кімнаті у вільний час, а на сцені з друзями у групі з символічною назвою "Молодята" ("Recien casados"). 

Водночас Пілар Кінтерос бере участь у різноманітних виставках та конкурсах, влаштовує персональні й групові експозиції у Чилі, Аргентині, Іспанії, Америці. Серед особливих досягнень — виставка в Музеї сучасного мистецтва в Сантьяго (2010) і Centro Social La Tabacalera, Мадрид, Іспанія (2011). Пілар постійно щось реконструює, надає речам нової оболонки. 

— У Чилі люди присвячують життя мистецтву частіше на власні страх і ризик. Там дуже складно організовувати свої виставки, тим більше велика рідкість щоб сам хтось зателефонував і запропонував тобі стати частиною. Тому багато людей мають паралельну роботу. Це не обов'язково зле. Якщо мати роботу, яка дозволить забезпечити себе, то людина ж лишається в контакті з соціумом. А якщо людина тільки митець — то втрачає з ним зв'язок. Гадаю, це чудово, коли ти відчуваєш те, що й решта людей, а не лише витаєш в емпіреях, — роздумує Пілар.

У 2012 р. дівчина отримує стипендію Жана-Клода Рейнау від Фонду Франції та Музею образотворчих мистецтв в Бордо. Вона далі подорожує, пізнає нові культури і традиції. 

Фонтан натхнення

Що ж надихає Пілар Кінтерос? Усе просто — жити серед предметів, таких непорушних, але водночас тимчасових: "Усе наче структуроване, але весь час змінюється, трансформується, руйнується. Ми й самі такі. Все це мене дуже лякає, й водночас мотивує. Все наче визначене й зрозуміле сьогодні, але завтра — може змінитись".

Участю в конкурсі в Україні мисткиня завдячує своєму викладачеві Папського католицького університету Чилі й художнику Родріго Галесіо, який порадив їй перестати вагатись, а спробувати себе. 

Художниця раніше ніколи не бувала в Києві, та й про Україну знає лише з тривожних новин. Коли вона тільки лаштувалася сюди їхати, Майдан ще вирував, і дівчині не радили потикатися в "гарячу точку на карті світу". Але Пілар відповідала: "Художник повинен бути сповнений енергії і прагнути пригод, він не може боятися ризикувати".

Коли Пілар дізналася про Майдан більше, то усвідомила, як багато про нього написано і наскільки варіюють кути зору. Це дуже особливе місце, переконана дівчина. Якось вона натрапила на історію фонтану, зведеного на Майдані ще у 1985 р. Чилійську гостю здивувало, як недовго він існував — лише до 2001-го. А знесли його заради зведення торгового центру. Щось схоже відбувається і в її рідному Сантьяго. Для Пілар — це сигнал історичної зміни, зміни свідомості й інтересів.

У Києві художниця вже близько місяця, працює нон-стоп, по 12 годин, тому не мала можливості погуляти містом. Правда, на Майдан ходить постійно — для натхнення. ЇЇ проект "Фонтан дружби народів" — це картонна реконструкція фонтану в центрі Києва, яку вона планує презентувати 15 листопада. 

Мистецтво часто називають зброєю. Твори ж Кінтерос, радше, нагадують щит, який захищає людей від втрати найдорожчого й водночас — неоціненного.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво