Леді Тетчер: ціна тріумфу

Поділитися
Леді Тетчер: ціна тріумфу © biography.com
Її жіночу привабливість оцінював чоловік - і то не власний, а чужий.

Усе її життя стало дорогою до Даунінг-стріт - батьки, школа, Оксфорд, заміжжя, Фінчлі, партія торі. А 4 травня 1979 року вона стає першою жінкою-прем'єром Великої Британії.

Залізна леді

Таке ім'я дала Марґарет Тетчер не британська, а радянська преса. Наступного дня після її виступу в січні 1976 р. як нового голови Консервативної партії з промовою "Британія прокидається" газета "Красная звезда" вміщує статтю із заголовком "Залізна дама погрожує" - журналіст Юрій Гаврилов був приголомшений відверто антирадянським змістом промови. Але що то був за виступ! Черчилль аплодував би. Попередження про смертельну радянську загрозу Британії і Заходу було небезпідставне: у Центральній Європі розміщено 150-тисячне радянське військо, 10 тис. танків,
2600 літаків, а кількість підводних човнів зросла за десять років учетверо. Невже для самозахисту? "Членів радянського політбюро не хвилює громадська думка; у них спочатку гармати, а потім - масло, в той час як у нас зброя на останньому місці. Вони знають, що є наддержавою лише в одному сенсі - військовому, а в гуманітарному й економічному вони зазнали краху", - пояснювала вона логіку радянських керманичів. Тетчер не раз жартувала зі свого прізвиська: "Ось стою я перед вами - у червоній шифоновій сукні, з легким макіяжем на обличчі, з жіночою сумочкою в руках - яка ж я Залізна леді?" Вона ходила по крамницях, любила музику Шопена й Баха, наспівувала свою улюблену "Почім цей песик у вітрині?". Та радянський журналіст відчув те "залізо" інстинктивно. Метал був у її жилах, самовладанні, в аргументації й характері.

Вигравши вибори у травні 1979 р., перша жінка-прем'єр Великої Британії на порозі офісу на Даунінг-стріт окреслить свою програму словами християнського святого - засновника Ордену францисканців Св. Франциска Ассізького: "У розлад ми привнесемо гармонію, помилки виправимо правдою, сумніви розвіємо вірою, а розпач - надією". Та цей пасаж міг стати несподіванкою лише для того, хто нічого не знав про леді Меґґі, методистки за віросповіданням. Її батько, власник бакалійної крамнички, а згодом мер їхнього міста Ґрентем, був священиком методистської церкви, і друга дочка Альфреда й Беатріс Робертс змалечку не лише знала всі молитви - вона на них виховувалась і дивилася на світ крізь їхню призму. (Ще студенткою в Оксфорді вона була проповідником - переконаним і переконливим.) А на запитання журналістів про вплив батька вона відповіла: "Він прищепив мені віру в ті справи й цінності, з якими мені вдалося перемогти на виборах". Зробити свою країну заможною означало для неї не лише поліпшити добробут людей - важливіше, щоб заможні могли поділитися з біднішими і цим просвітлили б свою душу. "Скільки можеш - візьми; скільки можеш - заощадь; скільки можеш - віддай" - ці слова засновника методизму Джона Веслі стали й власним кредо М.Тетчер, бо ті цінності стануть їй підвалиною у владі. Власне, вона засуджувала "не створення багатства як такого, а любов людей до грошей".

А щодо металу, то воля й нерви в Леді також були сталевими, що засвідчить її рішучість відстояти країну під час воєнного конфлікту в південній Атлантиці. Фолклендська війна стала переломним моментом у політичній кар'єрі М.Тетчер. Світ був упевнений, що до гарячого протистояння Британії з Аргентиною не дійде - адже острови були на іншому кінці світу. Та Тетчер заявила, що завжди захищатиме землю, де майорить британський "Юніон Джек". За 48 годин вона перетворюється на рішучого очільника військового кабінету. Перемога на Фолклендах надасть їй упевненості й жорсткості у проведенні запланованих реформ усередині країни.

wikimedia.org

Тетчеризм як моральний вибір

Не кожному лідеру країни випадає, аби його прізвищем називали тип економічного розвитку за його каденції. Та на сьогодні принципи тетчеризму запровадили 50 країн світу - як економічної теорії та практики, що відроджує країну, вдихає в неї нове життя. Опинившись на вершині влади, Тетчер спробувала відновити колишню потугу Британії, влити в неї свіжу кров. Завдяки животворній енергії від Брайтона на півдні до Абердіна на півночі країна почала оживати й помітно змінювати своє обличчя - воно ставало свіжішим і радіснішим; тепер королівству було приємно поглянути на себе в дзеркало.

Та суттю тетчеризму стали не лише економічні реформи - насамперед Меґґі намагалася змінити психологію народу. Бо економіка, вважала вона, це лише засіб; мета ж - змінити людську душу. Коріння цих ідей знову слід шукати у вірі
М.Тетчер (хоча після заміжжя вона й перейде в англіканство). Власне, батькові проповіді й будуть закладені у фундамент тетчеризму, що передбачає впевненість у собі, ощадливість, вільний ринок та особисту свободу. Під час проведення реформ, наголошувала вона, важливо брати на себе й особисту моральну відповідальність. "Ми маємо спокутувати власні гріхи, а не гріхи одне одного", - таким був один з моральних елементів доктрини.

"Тетчеризм більше завдячував методизму, ніж монетаризму", - вважає його дослідниця Елайза Філбі. А сприяти цьому мали й вікторіанські цінності, які уряд почав культивувати. Дарма що минуло 80 років з часів королеви Вікторії і країна пішла далеко вперед: саме тяжка праця, чесність, ощадливість, стиль мислення еліти, почуття обов'язку й відповідальності сформували епоху вікторіанської моралі, що колись цілком змінила Британію. Та епоха для країни була найуспішнішою.

Британський економічний ренесанс

Тетчеризм як концепція відродження економіки, де ідеї економічного лібералізму втілює сильний уряд (без жодних кумів чи сватів) тримався на теоріях трьох "китів"-економістів - Кіта Джозефа, Алана Волтерса і Патріка Мінфорда, із значним впливом американського економіста й монетариста нобелівського лауреата Мілтона Фрідмана, який часто бував у Лондоні та з яким прем'єр була добре знайома. Економічна доктрина, проголошена урядом М.Тетчер, була досить амбітною; вона стане наріжним каменем усієї політики Залізної леді. У ті часи Британію охрестили "хворою людиною Європи". І "лікар" Тетчер, засукавши рукави, розпочала процедури оживлення: "Я стала прем'єром з однією метою: змінити Британію зі слабкої на впевнену в собі країну; від суспільства "дай мені" до суспільства "зроби сам"; від Британії "сиди й чекай" до Британії "встань і йди".

Перші кроки економічної реформи Тетчер зробила відразу ж, як прийшла до влади, однак добрих результатів вони не дали, адже, оскільки зникали традиційні галузі економіки, різко (на 8%) зросло безробіття, а до нього додалося й падіння промислового виробництва (на 14%). У всьому звинувачували Меґґі, критика на її адресу в парламенті була дуже дошкульною. Та опонувала вона досить аргументовано, впевнено, зі знанням справи - у цьому вона була майстер. Працездатність Залізної леді вражала - вона поверталася додому після другої години ночі. І коли пізнього вечора бачила, що радники й помічники вже геть виснажені, йшла на кухню й смажила їм велику яєчню. А втомленій секретарці після опівночі пропонувала свою ванну, щоб освіжитися. Ті, хто знав Тетчер ближче, стверджували: можливо, у висловах вона й була жорсткою, та серце мала добре.

Однак вдавалося не все, і це гнівило реформаторів. "Здається, моя теорія хибна, бо в Британії вона не працює", - побивався М.Фрідман. Хоча перед тим у Чилі в часи правління А.Піночета вона дала добрий результат.

Лідерові консервативної партії вдалося розконсервувати "стару добру Англію" й модернізувати її. Недовіра до уряду була ще досить високою, та економіка поволі оживала: зростала продуктивність праці, відчув позитивні зміни бізнес. "Відродження Британії, яке колись здавалося нездійсненною мрією, тепер ставало не лише бажаним, а й можливим", - підсумовував першу перемогу А.Волтерс.

Головною економічною стратегією тетчеризму стане монетизація. Крім того, уряд ухвалює рішення припинити патерналістське (по суті соціалістичне) ставлення держави до населення. "Якщо ви платите людям, щоб вони були бідними, то завтра матимете силу-силенну бідних людей", - прогнозував М.Фрідман, радник президента Р.Рейґана. Тетчер усвідомлювала, як важко виживати людям. Коли йшлося про бюджетні витрати, вона не лукавила: "Немає такого поняття - публічні кошти, є лише кошти платників податків. Наш обов'язок - упевнитися, що кожен пенні податку буде витрачений розумно і на благо народу".

Однак податками зі скромних статків важко було наповнити державну скарбницю, яка потребувала значних коштів. На той час у Британії основні сектори економіки - залізницю, енергетику, газовидобування та ін. - контролювала держава, щоб, як вважали лейбористи, уряд міг забезпечити командні висоти в економіці. "По суті ж, - аналізував А.Волтерс, - така ситуація дозволяла цим галузям керувати урядом".

Впливові вугільні профспілкові барони мали чималу платню навіть не спускаючись у шахту (а заодно й просували вигідні для себе закони.) Платня ж шахтарів була незрівнянно меншою. "Грати за правилами шахтарів?" - рясніли графіті на стінах у різних містах країни. Тому Тетчер, яка щойно виграла Фолклендську війну і розпочала свій другий термін, впевнено наводить лад усередині країни - вона оголошує про закриття всіх збиткових державних шахт: з 230 тисяч шахтарів у 1980-му через десять років залишиться 57 тисяч. Натомість країна починала розробку нафтогазових родовищ шельфу Північного моря біля узбережжя Шотландії. Для шахтарів це стало драмою, і країну струсонули багатотисячні протести; місяцями поліція розганяла демонстрації. Та ефект виявився протилежним: шахтарські протести 1984-1985 рр. призвели до послаблення впливу їхніх профспілок. А Залізна леді, знівелювавши силу гірничої профспілки, заодно позбавила впливу й усю систему тред-юніонів.

Тетчеризм утілювався в життя досить драматично, та це був лише початок. Для пожвавлення економіки запроваджують три базові елементи: суворий фінансовий контроль публічних коштів, дерегуляцію і приватизацію державних підприємств. Продаж British Petroleum, British Telecom, British Airspace, British Gas, залізниць (загалом понад 50 компаній) не лише полегшив навантаження на бюджет - завдяки конкуренції вони модернізувалися й почали надавати кращі послуги: стало простіше встановити вдома стаціонарний телефон, квитки на потяги, залежно від власника, були дорожчими й дешевшими. Для своїх потреб людина обирала ту енергокомпанію, яка постачала електрику найкраще й найдешевше. Монополію у багатьох галузях було зруйновано, що відкрило широкий шлях здоровій конкуренції.

Хоч радіти було ще зарано, та зміни вже відчувалися не лише в уряді, а й у суспільстві. Приватизаційна революція давала свої позитивні результати - продаж великих компаній приніс до бюджету 50 млрд. фунтів. У приватні руки переходили British Air, British Steel, Jaguar, Rolls-Royce. Після успішної приватизації підприємств монетарист А.Волтерс запропонував приватизувати й державне житло: за перший рік було продано 600 тисяч будинків, що дало поштовх створенню в країні не лише ринку житла, а й середнього класу. (1983 року королева вшанувала цього економічного гуру лицарським званням.)

Тетчер переконувалася в правоті своєї стратегії: високі темпи розвитку могла дати лише вільна економіка, пов'язана з особистою свободою людей.

Введення Горбачова в західний світ

Та економіка була лише частиною амбітного плану прем'єра. У світі тривала холодна війна, СРСР нарощував озброєння, і толерувати цього Тетчер не могла. Вона ненавиділа комунізм за спричинені ним величезні людські жертви. Не раз Меґґі порушувала тему ГУЛАГу в бесідах зі своїм приятелем істориком Робертом Конквестом, який попереджав Захід про радянські жахи. Та від ділових відносин з СРСР вона не відмовлялася. Країну на той час очолював Ю.Андропов - ще один похилого віку генсек, який прийшов до влади після смерті Л.Брежнєва. На Заході цей тип радянського керівництва назвали геронтократією. Тому на початку вересня 1983 р. М.Тетчер запрошує до себе вісьмох науковців, аналітичним здібностям яких вона довіряла, і ставить їм єдине запитання: "З ким можна мати справу в СРСР?" На думку більшості це був Горбачов.

Механізм налагодження стосунків було запущено. У червні 1984 р. на Даунінг-стріт вирішують запросити до Лондона секретаря ЦК КПРС М.Горбачова, міністра закордонних справ А.Громика і віце-прем'єра Г.Алієва. Хоча запрошення надіслали відразу трьом, вони відвідають Лондон кожен окремо - з інтервалом в один рік. Першим приїхав М.Горбачов - разом із дружиною в грудні 1984 р. (генсеком на той час уже був К.Черненко). Як голову одного з комітетів Верховної Ради СРСР його прийматимуть візаві в парламенті й міністри.

Наступного дня відбулася окрема зустріч М.Горбачова з М.Тетчер, під час якої обговорювали питання від радянської агресії в Афганістані до порушення прав людини в СРСР. Тетчер дорікала Горбачову за те, що СРСР вносив розлад у відносини Британії й США - країн вільного Західного світу. "СРСР і Захід справді абсолютно різні, - пояснювала вона. - Вам не подобається наш стиль життя, а нам - ваш. Але єдине, що нас об'єднує, і це наш обов'язок, - бажання уникнути конфлікту". Горбачова це не дуже переконало: "З 1950-х років США націлюють на нас ракети, то як можна вірити їхнім словам про роззброєння?" - "Так, але хіба не Радянський Союз націлив свої ракети на Штати? - парирувала Залізна леді. - Президент США хотів би нормальних відносин з СРСР, він виклав це в дуже теплому листі до Л.Брежнєва. І що отримав натомість? Холодну офіційну відповідь через кілька місяців". "Передайте своєму другові Рейґану, щоб вони зупинили мілітаризацію космосу", - не здавався Горбачов. "Але ж ви першими почали розміщувати в космосі антисупутникові пристрої", - наполягала вона.

Тетчер розпитувала його і про державне управління економікою в СРСР. Хоча Горбачов сказав, що його директиви були затверджені К.Черненком, в його відповідях відчувалося занепокоєння слабкістю радянської економіки. Діловий ланч від імені уряду для Горбачова влаштовував міністр фінансів Найджел Лоусон. Московський гість ділився враженнями від переговорів із британськими міністрами, відзначав їхню обізнаність у радянських справах. На репліку Тетчер про недостатню кількість продовольства на полицях магазинів чесно сказав, що, на жаль, в СРСР немає відповідної інфраструктури для переробки продукції. "Зате в нас досягнуто доброго рівня забезпечення робочими місцями, високих стандартів освіти, створено плани розвитку всіх 15 республік", - похвалився він.

"Хіба не легше було б передати цей розвиток на місця у приватні руки, ніж керувати всім із центру? - поцікавилася Тетчер. - Допоки статки людей не будуть залежати від їхніх зусиль, люди не матимуть ні гідного рівня життя, ні достатнього забезпечення продуктами. Бо як можна досягти успіхів при централізованій економіці? Я ж не наказую компаніям, що і як робити, - то цілковито їхня справа".

"Я розумію вашу систему, - сказав Горбачов, - але радянська система найкраща, про що свідчить вся історія СРСР. Після війни навіть без плану Маршалла, наданого Західній Європі, ми показали неймовірні темпи розвитку".

Тетчер поцікавилася в гостя, чому радянським людям не дозволяють виїздити за кордон. Це - ознака слабкості. "Але ж повернулася до СРСР Світлана Аллілуєва, - аргументував Горбачов, - значить, у нас краще". А Тетчер: "Аллілуєва повернулася? Їй ніхто цього не забороняв. Та чому ви не випускаєте таких, як Сахаров або Щаранський? Британські українці чи грузини можуть вільно звідси виїжджати, то чому не можуть з СРСР?"

Залізна леді знала з досвіду спілкування з радянськими посадовцями, що вони (наприклад А.Громико), коли розмова стосувалася прав людини або Афганістану, відразу ж припиняли дискусію. А Горбачов - ні. Звичайно, це були твердження комуніста, але остраху обговорювати гострі теми не було. Як не зовсім дотримувався він і написаних тез. А ще був досить привітним; хоча Тетчер припускала, що за привітністю можуть ховатися й недобрі наміри.

"Він мені сподобався. З ним можна мати справу", - такий головний висновок про М.Горбачова зробить М.Тетчер для себе і для всього Заходу. Адже його візит був оглядинами. Про це вона відразу ж телеграфує президенту США Р.Рейґану: "Зрозуміло, що засади радянської політики не змінилися, та Горбачов має бажання і може вести відкритий діалог з багатьох питань, - підсумовувала вона. - І він не підвищував голосу, коли я розпитувала про права людини в СРСР. Хоча він стурбований Стратегічною оборонною ініціативою і попередив, що СРСР також змушений буде розвивати щось аналогічне в себе". А за кілька тижнів, перед самісіньким Різдвом, Залізна леді вперше відвідає Кемп-Девід, де особисто розповість Р.Рейґану про свої враження. Висновок, який зробили тоді обидва лідери: вести справи з СРСР можна, але з позиції сили.

Леді і "Гетьман"

Тому, коли 1985 року М.Горбачов став першою особою в СРСР і розпочав перебудову, М.Тетчер вже мала з ним налагоджені стосунки. Але в той час стався й один прикрий інцидент: цього ж року розвідник Олег Гордієвський, радянський резидент у Лондоні, перейшов на бік Британії, на яку, як виявилося, вже десять років працював під кодовим ім'ям "Гетьман".

1983-го завдяки саме його інформації для Заходу про безпрецедентну радянську реакцію, викликану військовими навчаннями НАТО в Європі "Влучний стрілець-83", вдалося убезпечити світ від ядерної війни. У радянсько-американських відносинах то був найсерйозніший момент після "карибської кризи" - СРСР сприйняв навчання як можливу раптову ядерну атаку на нього. Вивчивши інформацію "Гетьмана", США знизили рівень цих навчань, і СРСР трохи заспокоївся.

Полковник Гордієвський передавав британцям інформацію не лише про здійснені операції, а й про плани спецслужб. Завдяки таким таємним брифінгам Лондон почав розуміти логіку дій Кремля. Та коли в радянській столиці помітили витік інформації, у травні 1985 р. О.Гордієвського відкликають до Москви нібито на підвищення… На батьківщині жорсткий допит із застосуванням психотропних препаратів тривав п'ять годин. У службі його залишили, однак попередили, що дорогу за кордон йому закрито.

А невдовзі липневого вечора він узяв квиток на потяг до Ленінграда, звідки вирушив у передмістя і по дорозі вийшов з автобуса біля лісу, де й відбулася домовлена зустріч з британськими дипломатами - агентами МІ6, які в багажнику машини з дипломатичними номерами перевезли його через фінський кордон. З Фінляндії доправили до Норвегії, а вже звідти - до Британії. Це була унікальна спецоперація під назвою "Пімліко", спланована Елайзою Маннінгем-Буллер (згодом директором МІ5) і санкціонована самою Тетчер. Та з СРСР не випускали сім'ю Гордієвського - дружину Лейлу і двох малих донечок. Прем'єр напише колишньому радянському офіцерові дуже теплого листа підтримки; її щирі втішні слова надзвичайно розчулили Олега Антоновича. Меґґі робила все можливе, щоб забезпечити розвідникові нормальне життя. Зокрема, Британія знала (від Гордієвського) про 25 радянських шпигунів, які працюють у Лондоні. Тоді прем'єр поставила Горбачову умову: випустіть сім'ю Гордієвського - і не буде дипломатичного скандалу. Та Ґорбачов на це не пристав, і згодом преса повідомила про видворення з Лондона 25 радянських дипломатів-шпигунів і, відповідно, з Москви - 25 британців. А Гордієвському в СРСР виносять смертний вирок. Непросто налагоджені слабкі контакти між двома країнами руйнувалися на очах…

Та в середині жовтня Горбачов зателефонував М.Тетчер привітати її з днем народження. І після теплих побажань додав: "Ми маємо переступити через цей прикрий інцидент і розвивати відносини між нашими країнами далі". Отак і вийшли з цієї складної ситуації. А свою сім'ю в Лондоні О.Гордієвський зустріне лише після падіння СРСР 1991 року, та й то ненадовго, бо невдовзі подружжя розлучилося.

Тетчер і Україна

1987 року Тетчер відвідає СРСР з першим офіційним візитом (до того була двічі на похоронах генсеків). Перемовини стосувалися переважно скорочення Москвою стратегічних озброєнь, хоча при цьому сама Тетчер відверто виступала проти скорочення ядерної зброї, вважаючи її засобом стримування. Розмови на військові теми вона вела зі знанням справи, орієнтувалася у всіх новітніх озброєннях (брифінгували її не лише власні генерали, а й радник з питань нацбезпеки президента Рейґана морський офіцер Роберт Макфарлейн).

На початку червня 1990 р. М.Тетчер вітали в Україні в рамках Днів Великої Британії в Києві. Вона відвідала щойно відкриту виставку британського дизайну, поклала квіти до обеліска Слави і жертвам Бабиного Яру. Як почесну гостю її запросили виступити з трибуни Верховної Ради УРСР - першу серед іноземних лідерів. У своїй промові вона розповіла про діяльність британського парламенту, відзначила зміни в економіці й соціальному житті СРСР у результаті перебудови. А потім погодилася відповісти на кілька запитань.

- Чи можна було б сьогодні відкрити Посольство України в Лондоні? - почулося з залу.

- Бачу, ви втягуєте мене у свою політику! - відповіла вона. - Посольства відкриваються лише для країн, що мають повний державний статус. Тобто ми підтримуємо відносини на рівні послів з Радянським Союзом, Сполученими Штатами, Канадою, Австралією. Ми не маємо посольств Каліфорнії, Квебеку чи штатів Австралії. Доктрина, якої ми дотримуємося, полягає в тому, що посольство створюється для центрального уряду держави, а якщо хочемо налагодити кращі зв'язки з певними регіонами, то вони можуть відкривати те, що називається генеральним представництвом. Таким чином кожна провінція Канади чи Австралії може мати генеральне представництво в Лондоні. Гадаю, тут усе зрозуміло.

Після цього депутати - колишні політв'язні подякували прем'єр-міністрові за її підтримку в нелегкі часи ГУЛАГу.

Українська громада Британії сприйняла виступ у Верховній Раді спокійно, а в Києві багато хто образився. Та хіба Тетчер могла відповісти інакше? Прем'єр знала про українців Британії (до речі, 1976 року саме вони зустрічали в аеропорту Хітроу радянського дисидента Володимира Буковського), але сказати те, що хотіла почути частина аудиторії, було б з її боку безвідповідально. За всієї поваги до України Тетчер не могла погодитися відкрити нашу дипмісію, бо республіка була ще в складі СРСР. Та після проголошення незалежності України Британія в листопаді 1991 р. відкрила у Києві Генеральне консульство, а 31 грудня офіційно визнала Україну; 10 січня 1992 р. країни встановили дипломатичні відносини, а у вересні почало працювати наше посольство в Лондоні і королева Єлизавета ІІ прийняла вірчі грамоти в першого посла України Сергія Комісаренка.

Ключове слово - "леді"

У радянський інформаційний простір Марґарет Тетчер увійшла 1979 року не лише заявами про економіку й скорочення озброєнь, а й двома разками білих перлів на шиї. Вона враз стала для радянських жінок взірцем елегантності, а заможні столичні модниці почали додавати цю прикрасу до свого гардероба. Приваблювала вона й бездоганністю своїх ділових костюмів, ніби влитих по фігурі. Мати Марґарет добре шила і навчила цього свою дочку. Тому, вже перебуваючи на високих посадах, які потребували не лише професіоналізму, а й досконалого вигляду, вона не раз сама доводила до пуття магазинні костюми, підганяючи їх по собі.

Її жіночу привабливість оцінював чоловік - і то не власний, а чужий. Ґордон Ріс, тележурналіст, її радник з питань зовнішності, ще під час виборчої кампанії щодня уважно придивлявся до леді Меґґі й відверто казав, що їй не личить і як слід поводитися на публіці, аби мати вигляд не лише поважний, а й владний.

Отже, насамперед у гардеробі замінили її улюблені сукні на ділові костюми стриманих кольорів. Зачіска була бездоганною, а макіяж легким. Усьому цьому дали раду досить швидко, та була в іміджі проблемка, яка потребувала трохи більше часу, - голос: він у Залізної леді був зависокий, таким уваги авдиторії не завоюєш. Якось Ґ.Ріс зустрів на вулиці знаменитого актора сера Лоуренса Олів'є і попросив у нього професійної поради. Той порекомендував свого викладача з постановки дикції у Королівському національному театрі. І вже за кілька уроків голос Меґґі став помітно нижчим, тихішим і зазвучав навіть дещо авторитарно.

Згодом цим голосом вона проголошуватиме нову концепцію розвитку країни, спілкуватиметься зі світовими лідерами, проводжатиме на війну своїх вояків, вестиме палкі дискусії з опонентами, і так само безапеляційно й владно прозвучить у парламенті оте однозначне й відоме на весь світ її "No! No! No!" у відповідь на пропозицію приєднати Британію до європейського фінансового простору. Це прозвучало так категорично й емоційно, що в результаті настала така ж категорична розв'язка - відставка.

The Daily Mail

Баронеса Тетчер

У листопаді 1990 р. М.Тетчер залишає посаду прем'єр-міністра. Близькі друзі розуміли, що то була її особиста катастрофа. Вона переживе депресію, писатиме мемуари, заходиться облаштовувати власну оселю, смажитиме омлет на сніданок для Деніса. Скажете, а як же хатня робітниця? Тетчери після відставки Меґґі спочатку переїхали на південь Лондона - до Далвіча, бо придбати житло в центрі столиці не могли через брак коштів. Та, зрозумівши, що опинилися оддалік усіх важливих подій, повернулися. Вони орендували квартиру в найпрестижнішому лондонському районі - Белґравія, неподалік Букінгемського палацу. Джеральд Кавендіш Ґровнор, найбагатший власник житла у Британії, знаний і шанований англійський аристократ, пішов назустріч колишньому прем'єру - зійшлися на ціні 700 тис. фунтів за десять років. (Нещодавно цей таунхаус викупив російський мільярдер за 30 млн. фунтів.) Але в тій квартирі не було окремої кімнатки для хатньої робітниці, тому вона приходила вже після сніданку, даючи Меґґі нагоду не втрачати своєї кухарської форми.

Марґарет Гільда Тетчер стала першою жінкою-прем'єром у той час, коли це було ще майже неможливо. Вона обіймала посаду найдовше з усіх прем'єрів ХХ ст. - 11 з половиною років. Дівчинка з пуританським вихованням з незаможної англійської родини досягла найвищих можливих висот у власній країні, стала державним діячем світового масштабу й фундаментально змінила його політичний пейзаж - за її участі завершилася холодна війна і збороли комунізм.

Невдовзі після відставки вона стала членом Палати лордів парламенту вже як баронеса Тетчер, а королева нагородила її орденом Підв'язки. Та коли її запитали, чи повторила б вона знову свій тріумфальний шлях, відповіла: "Ні, я б не пішла в політику, бо від цього страждає сім'я".

Магія восьмизначних чисел

Британія завжди детально фіксує як власну загальну історію, так і дії кожного уряду. Діяльність Тетчер також залишила по собі тисячі документів. Як розповів очільник її трасту історик Ендрю Робертс, один з американських фондів пропонував Меґґі за архів восьмизначну суму, але баронеса відповіла, що її спадщину має вивчати її народ. Отже, все залишилося на Острові - магія величезних сум не спрацювала.

Архів М.Тетчер сім'я продала Черчилль-коледжу (Кембридж) за мільйон фунтів, хоча його реальна вартість становила 4,5 млн. І, вирушаючи до архіву, де з оригінальних документів можна збагнути політичне мислення прем'єра і процес ухвалення нею рішень, мені ще й дуже хотілося побачити її сумочку, яку вона також передала сюди. Відомо, яким важливим був цей жіночий атрибут протягом її прем'єрства. Тоді в англійській мові навіть з'явилося нове дієслово - to handbag - останній переконливий аргумент на користь Меґґі, який вона діставала з сумки - якусь дрібничку, цитату чи отриманий з авдиторії зім'ятий клаптик паперу зі скаргою. "Моя сумка - це найбезпечніше місце на Даунінг-стріт", - жартувала вона.

В архіві цікавлюся, чи не можна побачити цей раритет. "Звичайно, - усміхається працівник, - дайте мені кілька хвилин". І досить швидко з'являється в дверях з чималою коробкою в руках. Запросив мене до кімнати за склом, обережно поклав коробку на стіл і, ніби чарівник, зняв кришку. Я не повірила своїм очам - на підставці стояла темно-синього кольору сумка з двома ручками, яку М.Тетчер подарували її друзі і яку вона дуже любила, бо в ній уміщалися тека з паперами й іще якісь важливі дрібниці. Ось і фото - з цією сумкою вона стоїть на мітингу поруч із Лехом Валенсою, коли їздила 1988 року підтримати польську "Солідарність". Цікавлюся, чи це якийсь відомий бренд? "Сумка англійського виробництва, елегантна й ділова водночас - і жодних брендів", - відповідає архівіст. Підставка для сумки має ще й нижню шухлядку, яку він відчинив: тут були її косметичка з помадою, кремом Clinique, тушшю для вій та олівцем для брів. А поруч - картка з гербом баронеси Тетчер: "Передаю свою сумку і косметику архіву Черчилль-коледжу".

…Наприкінці 1970-х помічник М.Тетчер (тоді лідера опозиції) Рональд Міллар запросив її на новий мюзикл "Евіта" про популярну аргентинку Еву Перон - лідерку, яку безмежно любив народ. Меґґі дивилася виставу як зачарована - так вразило її життя Евіти й зачудувало сценічне втілення політики в піснях. Наступного дня Тетчер надіслала захоплену подяку своєму колезі. "Може, років через 30 хтось збере матеріал і для мюзиклу "Марґарет"?" - жартівливо завершила листа. Чому б і ні? Адже її багате на вчинки життя гідне не лише фільмів, які поки що не змогли передати всієї глибини її натури й рішучості врятувати свою країну. Може, залишилося тільки розписати партитуру?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі