Книжкова сага Олександра Красовицького - Персоналії - dt.ua

Книжкова сага Олександра Красовицького

13 березня, 2015, 22:00 Роздрукувати Випуск №9, 13 березня-20 березня

Книговидавець, потомствений інтелігент і досить стримана людина, Олександр Красовицький зовсім не схожий на архетипічних бізнесменів 90-х років. Його біографія не заплямована "прихватизацією", капіталом незрозумілої природи або рекетом. З часу розпаду Радянського Союзу й донині справою всього його життя є книжка, а про історію становлення видавничої справи в Україні можна сміливо судити за заснованим ним видавництвом "Фоліо".

 

Книговидавець, потомствений інтелігент і досить стримана людина, Олександр Красовицький зовсім не схожий на архетипічних бізнесменів 90-х років. Його біографія не заплямована "прихватизацією", капіталом незрозумілої природи або рекетом. З часу розпаду Радянського Союзу й донині справою всього його життя є книжка, а про історію становлення видавничої справи в Україні можна сміливо судити за заснованим ним видавництвом "Фоліо".

Втрачений учений

Майбутній книговидавець Олександр Красовицький народився в інтелігентній родині 
17 жовтня 1967 р.  Його батьки були вченими-фізиками, а бабусі й дідусі — хіміками. Звісно, хлопчикові судилося наукове майбутнє. За словами Олександра, ніхто на нього ніколи не тиснув, однак атмосфера та родинні стереотипи привели до того, що вже в 5 класі Олександр захоплено  читав журнал "Химия и жизнь", а до 8-го остаточно визначився зі своїм майбутнім... Після школи він вступив на хімфак Харківського університету.

А як же література? Олександр почав читати у п'ятирічному віці. У родині була чимала бібліотека, і хлопчик міг вибирати будь-яку вподобану книжку, тому читав охоче й багато. Особливо любив твори Веніаміна Каверіна та Моріса Дрюона. У якийсь момент батьківської бібліотеки стало недостатньо. "Я брав книжки у друзів, був активним користувачем шкільної бібліотеки", — розповідає Олександр.

Потроху "дитяча мрія" Олександра Красовицького почала втілюватися в життя. Закінчивши успішно школу,    він вступив на хімічний факультет Харківського державного університету й навіть зміг паралельно влаштуватися на роботу на кафедрі. Ідилію порушив традиційний радянський призов. Два роки, з 1986-го по 1988-й, Олександру довелося провести в армії. Саме вони дали новий поштовх  зміцненню зв'язку з літературою, адже за роки служби він "прочитав так багато, як за жодні  інші роки свого життя".

Повернувшись  в університет, Красовицький отримав ще одну "підказку долі". У зв'язку з науковою працею на кафедрі його послали  у відрядження в Москву. Дорогою до столиці він прочитав у газеті допис про новинки тамтешнього першого приватного видавництва. Прибувши на місце, він не тільки накупив купу книжок, а  й познайомився з самими видавцями, котрі  виявилися його ровесниками. Контакт було налагоджено, а вже через кілька днів студенти домовилися про тісну співпрацю: книжки мали закуповувати оптом і везти на продаж у Харків. Настав період шаленої ейфорії: відкрився величезний дефіцитний ринок, який треба було наповнювати. Держава змінювалася, багато бюрократичних обмежень знімалося, і відкрити свою справу було значно легше, ніж тепер. На думку видавця, після нинішньої війни в Україні буде схожий період, коли з'явиться багато стартапів у нових напрямах.

"Посеред університету збиралася величезна тригодинна черга з працівників університету, студентів і просто людей з вулиці. Всі вони чекали кілька годин, щоб здати свої 3, 5, 7 карбованців і отримати талончик на певну книжку", — згадує Олександр. Інтерес до книжки був безпрецедентний, — люди чекали, цілими днями надзвонювали, щоб дізнатися про стан замовлення, хоча книжки привозили через 3–4 дні. Неймовірними були й обсяги закупівель —ішлося про стотисячні тиражі, придбані в державних видавництв, пізніше –  у приватних фірм.

Невдовзі Олександр Красовицький остаточно відійшов від  "батьківської  настанови" стати хіміком і перервав наукову династію. "Я закінчував навчання в 1991-му  і розумів, що, по-перше, Союз розвалюється, а  по-друге, з фундаментальною наукою покінчено. Це було цілком очевидно", — пояснює видавець. Зваживши  ситуацію, Красовицький не продовжив навчання в аспірантурі, як планував раніше, а з головою впірнув у новостворений бізнес. "Для мене це було діловою грою", — констатує директор "Фоліо". На початку лютого він відзначив бізнес-ювілей: з часу  відкриття першої торгової фірми минуло 25 років. 

Про "Charlie Hebdo" і не тільки

Першими творами, які продавала   фірма, були томи Джека Лондона, Жорж Санд, Генріка Сенкевича, Жуля Верна, Генрі Хаггарда. Однак ринок змінювався досить швидко, як і ситуація в країні. Якщо перші томи Жорж Санд розходилися накладом   200 тис., то останні –  вже не більше  1,5 тис. Наступним етапом падіння став 1998 р. і російський дефолт. Тоді книжковий ринок фактично вмер у всіх пострадянських країнах, крім Росії. Через зниження  курсу собівартість книжки в Україні була вищою, ніж продажна ціна російської ввізної книжки.

Після запаморочливого успіху настали тяжкі часи. Доводилося пристосовуватися до інфляції, політичних трансформацій, появи відкритого ринку. Наприкінці 1991-го — початку 1992-го фірма почала видавати свої книжки, орієнтуючись на весь пострадянський простір. Саме тоді з'явилася й назва видавничого дому, що пережив низку  трансформацій. До вибору назви компаньйони підійшли серйозно, а в пригоді став словник іноземних слів. Слово "фоліо" (в перекладі з латини — "аркуш") було запропоноване партнером Красовицького.

Робота захоплювала Олександра. Наприкінці 1990-х він знайомиться з французьким письменником Франсуа Каванна. Друком виходять дві його автобіографічні книжки: "Русачки" та "Итальяшки". Сам автор був людиною досить колоритною. Після видання книжок видавець і автор зустрілися в ресторані при Ліонському вокзалі, звідки раніше французька знать вирушала на відпочинок у Ніццу. Красовицький згадує, що тоді його вразив гумор цього чоловіка і дуже погана російська мова з не просто українським акцентом, а з харківським.

Як з'ясувалося згодом, молодість Каванни минула в німецьких трудових таборах, де він зустрів своє перше кохання — дівчину з-під Харкова. У 1945-му її забрали радянські солдати, і закохані більше не бачилися. Однак це лише перша частина розповіді, а у світлі недавніх подій актуальною стає друга. Франсуа Каванна заснував журнал "Харакірі", який закрили в 1971 р.  за неполіткоректну карикатуру на смерть президента Де Голля. Через кілька років той самий склад засновників відкриває журнал "Charlie Hebdo". І тут можна провести дуже тонку паралель. "Говорячи про недавню трагічну ситуацію з журналом, ніхто не пише, звідки взялася ця карикатура, — зазначає Олександр. — Насправді на обкладинці того самого числа було промо книжки французького письменника Мішеля Уельбека, якій  присвячувався номер. А суть роману така: у 2022 р., після другого терміну  Олланда, у Франції до влади приходить наступний президент — лідер Мусульманської партії Франції, і далі вся Європа ісламізується", — розповів Красовицький.

Криза примусила видавця не тільки заново відновити свій бізнес, а  й знайти нові можливості для існування. Формат широкої  співпраці з пострадянськими країнами був переглянутий. Наприкінці 1990-х — початку 2000-х фірму довелося відбудовувати заново. "Фоліо" перестало друкувати виключно російськомовні книжки, працюючи на весь простір СНД, і почало позиціювати себе як українське видавництво. Головною метою стало формування кола читачів, які вірять в українських письменників і хочуть їх читати, незалежно від того, російською мовою вони пишуть чи українською. Саме тоді в літературу прийшли такі імена як Ірена Карпа, Сергій Жадан, Наталка Сняданко і фактично з'явився сучукрліт на чолі з Андрієм Курковим, Ладою Лузіною та "патріархом української літератури" Павлом Загребельним. Саме знайомству з останнім Олександр Красовицький переважно зобов'язаний своїм літературним смаком, світоглядом, поглядами на світові літературні процеси. 

Європейські стандарти й українські реалії

Поступово уподобання і смаки українського покупця прийшли до одного зі світовим ринком рівня. Якщо раніше збирати бібліотеки вважалося престижною справою  і було однією з форм вкладання капіталу, то тепер  обставини змінилися. Олександр Красовицький розповідає, що формування домашньої бібліотеки тепер — для інтелектуалів. Решта  купують книжки, щоб викинути їх після прочитання, передати друзям або здати в макулатуру. Така загальносвітова тенденція. Крім деяких країн Європи, а саме Франції та Італії. "Французи вирізняються тенденцією до збирання домашніх бібліотек класики, а італійці — взагалі бережливим ставленням до книжок", — пояснює Красовицький. Більше того, завдяки таким традиціям, в Італії повільніше, ніж в інших країнах, падають тиражі друкованих ЗМІ. Газета в італійців — обов'язковий атрибут до ранкової кави. Враховуючи смаки покупців, видавці преси часто продають книжки як додаток до газети. 

Що ж стосується українців, то тут видавець виділяє три "читаючі" категорії: люди за
25 років – як активні читачі, люди за 40 –  як дуже активні читачі та студенти як найбільш мобільний читач, що найчутливіший до бестселерів і ходить на зустрічі з автором. Уподобання цих людей також коливаються в рамках світових тенденцій, однак український видавець може покрити далеко не весь попит. Причин кілька. По-перше, в Україні абсолютно немає  конкуренції. Красовицький нарікає, що вона можлива хіба що в дуже окремих випадках, коли видавництво перехоплює  автора. Загалом, є протистояння українських видавців як групи ввізній літературі з Росії. Він переконаний, що коли на ринку художньої літератури понад  80% становлять привізні книжки — це привід для антимонопольного розслідування.

Видавці неодноразово  вимагали від держави звернути увагу на цю проблему. Однак зазначений  процес досить трудомісткий, тому братися за нього ніхто не хоче. Хоча винаходити велосипед ніхто не просить. У світі досить поширена практика, коли купівля прав на книжку здійснюється в кожній країні окремо, а не за мовним принципом. Так, приміром, книжки, видані у США, ніколи не перетікають на ринок Великобританії, хоча це один мовний простір, або з Іспанії в Латинську Америку, з Франції в Канаду, з Сербії в Хорватію. Мова одна, однак правові системи різні.

Часто  книговидавці працюють в Україні не завдяки, а всупереч державній політиці. Хоча цього місяця певне зрушення все-таки відбулося: Верховна Рада відновила пільгу з ПДВ по всьому ланцюжку виробництва книжки (пільгу з податку на прибуток було скасовано). Однак такий крок можна назвати запізнілим. "Це трохи поліпшить ситуацію, проте спаду, викликаного, зокрема, й   законодавчою чехардою, вже не зупинити. За даними Книжкової палати, випуск книжок за два місяці 2015-го, порівняно з тим самим періодом   2014-го, впав утричі, а випуск книжок українською мовою — в 4,5 разу", — коментує видавець.

Ще одна істотна проблема –  відсутність боротьби з піратством. З одного боку, наявність безплатної літератури в мережі не дає можливості говорити про те, скільки справді  людей-читачів. З іншого  — це гальмує як видавничий бізнес, так і ринок електронних книжок. "Фоліо", до речі, одним із перших в Україні стало на шлях завоювання інтернету й продажу електронних книжок. У середньому по Європі рівень піратства близький до 1,5–2%, у Польщі, Литві — до 20–25%, у Росії — до 70–80%, в Україні — до 98,7%. "Доки держава не наведе лад у сфері електронного піратства, електронна книжка не стане частиною ринку", — зазначає Красовицький.

Нобелівська утопія

Наслідок відсутності ефективної державної політики –   не тільки неприбутковість видавничого бізнесу та перетікання відомих авторів у Росію, де за їхню працю готові платити більше. Кане в небуття  і мрія про формування повноцінного книжкового ринку, наявність якісної, елітарної літератури та  можливість  претендувати на загальносвітові нагороди. Нобелівська премія для українського автора стала утопією. Для цього треба, як мінімум, продавати величезні тиражі на батьківщині та  переклади книжок багатьма мовами.

На думку видавця, літературу на українському ринку можна поділити на три категорії: псевдомасова, масова і малотиражна –  що не означає, що вона елітарна. До масової літератури Красовицький зараховує Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Андрія Кокотюху, Ладу Лузіну, Андрія Куркова, Ірен Роздобудько, Юрія Винничука. Говорячи про псевдомасову, видавець відмовився називати прізвища, але зазначив, що є певна кількість письменників – вдалих компіляторів чужих текстів, хтось пише жіночі романи, сформовані за шаблоном. Останніх, до речі, мало як в Україні, так і в Росії, а головний "постачальник" такого чтива –  Америка.

Секретів успіху у видавничій справі, за словами директора "Фоліо", немає. "Всі успішні видавці світу кажуть, що використовують інтуїцію. Я теж покладаюся не на свій смак, а саме на неї. Це рішення, яке не можна переказати словами", — каже Олександр. Крім того, треба враховувати кон'юнктуру ринку і статистику сусідніх ринків — польського та російського, з якими Україна досить схожа. Прибутковими можуть стати різні видання.

Сам Олександр читає багато: по два-три рукописи й одну-дві книжки на тиждень… В одному з романів Сергія Довлатова є фраза, яка добре характеризує всіх, хто має справу з письменницькою працею: "А правда, що всі журналісти мріють написати роман? — Ні, — збрехав я". Олександр Красовицький каже, що написання книжок потребує  часу, якого в нього немає. "Це як у старому анекдоті: чукча має бути або письменник, або читач", — жартує він. Втім, визнає, що кілька оповідань за ним  таки значаться, і обидва  написані у співавторстві з письменниками-фантастами Генрі Лайон Олді та Андрієм Валентиновим. В іншому видавець обмежується передмовами до книжок. "Це моя регулярна робота, — пояснює Красовицький. — За останній час було дві передмови до антологій і передмова до перекладу українською мовою мемуарів Франсуа-Рене де Шатобріана. Всім політикам я б рекомендував їх прочитати".

Багато новинок пов'язані з нинішніми подіями в Україні. Тепер, за словами видавця, люди стали  купувати більше класики, звертати увагу на походження книжки, віддаючи перевагу українським, а не російським, і цікавитися літературою публіцистичного характеру. Однією з таких є і нова книжка Артема Чапая та Каті Сергацкової, в якій зібрано  їхні репортажі з війни, опубліковані на різних інтернет-ресурсах: починаючи від Криму і закінчуючи січнем минулого року. Крім того, примітний вихід "Дневников Майдана" Андрія Куркова, а до середини літа "Фоліо" планує видати також напівхудожню книжку Євгена Положія про Іловайськ.

На думку Красовицького, щоб якась подія закріпилася в масовій свідомості, вона має бути   художньо осмислена, але на це потрібен час. Усе, що приносили у видавництво, не витримувало критики. "Першим якісним твором у Союзі була книжка Віктора Некрасова "В окопах Сталінграда", видана 1946-го. Ремарк написав свою книжку "На Західному фронті без змін" у 1924–1925 рр., а Луї Фердинанд Селін "Подорож на край ночі" — у 1930-х. Ірвін Шоу написав найкращий американський роман про Другу світову війну "Молоді леви" в 1952 р.", — каже  Красовицький. Безумовно, тепер усе змінюється, процеси прискорюються, але, так чи інакше, для осмислення таких масштабних подій суспільству потрібен час.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво