Кабінет з вікнами на Білий дім

Поділитися
Суддя Футей у своїй практиці звик послуговуватися лише законами, незважаючи на уподобання чи антипатії власні або когось із посадовців. Політична складова в його коментарях завжди за дужками, бо право - понад усе.

І господар його - українець. Між ними лише Лафаєт-сквер і Пенсільванія-авеню. Саме тут розташований офіс федерального судді Суду претензій США пана Богдана Футея, українця з Тернопілля, якому під силу було підкорити неабиякі американські вершини. Понад чверть століття тому, після приватної практики та крісла голови Комісії з урегулювання закордонних претензій США, президент Рональд Рейган призначив його на цю посаду - пожиттєво.

Останніх 20 років суддя Б.Футей часто відвідує Україну як невтомний промоутер проектів з верховенства права і як фахівець з конституційного права. Виборчий процес, правові питання Голодомору 1933 р. в Україні також потребують серйозного вивчення документів по обидва боки Атлантики та ґрунтовної презентації у професійному товаристві. Б.Футей брав активну участь у створенні першої Конституції незалежної України - а отже, знає її до найменших дрібниць. Правда, час від часу головну угоду про співжиття держави й суспільства підчищають на догоду моменту і не завжди з ініціативи самого суспільства...

Та суддя Футей у своїй практиці звик послуговуватися лише законами, незважаючи на уподобання чи антипатії власні або когось із посадовців. Політична складова в його коментарях завжди за дужками, бо право - понад усе.

- Ваша честь, 26 років поспіль ви вдягаєте мантію федерального судді Суду претензій США. Про які й до кого претензії йдеться?

- Ми в Америці маємо спеціалізовану юрисдикцію, де в суді громадяни або юридичні особи мають право судити державну владу за завдання якоїсь фінансової шкоди. Це може бути справа про дотримання контрактів, про вилучення майна та його відшкодування, справа про інтелектуальну власність - коли держава використовує чиюсь приватну власність, винахід конкретних людей і їм за це не платить; справа про податки. То колись не можна було судити імператора, короля, царя - вони б ніколи із цим не погодилися, бо вважали, що ніколи не помиляються. А в нас тепер таке дозволяється. І цим ми завдячуємо Magna Carta, яку 1215 р. підписав король Англії Іоанн. Нею баронам надавалося право судити короля, а громадянам - баронів і короля. До речі, цими днями їду до Марокко виступати перед суддями Єгипту, Йорданії, Марокко, Лівії з лекціями про те, як судити державну владу.

- Три роки ви очолювали Комісію з урегулювання закордонних претензій США. Що це за галузь юриспруденції?

- Це справи про відшкодування власності американських громадян, націоналізованої авторитарними або комуністичними урядами. Я займався, зокрема, В'єтнамом та Іраном - точніше, поверненням майна, конфіскованого цими державами.

- Ви брали участь у розробці сучасної української Конституції. Що для неї брали за зразок - Конституцію Пилипа Орлика чи основний закон якоїсь західної демократичної держави?

- Я був частиною робочої групи зі створення першої Конституції. Її очолював нині покійний Леонід Юзьков, який і став першим головою Конституційного суду. Звичайно, розглядалися певні моделі і, зокрема, модель Сполучених Штатів. Але не забувайте: на момент, коли було ухвалено Конституцію США (1787 р.), Конституція Пилипа Орлика вже існувала (1710 р.) і в ній уже йшлося і про розподіл влади, і про приватну власність, і про незалежний трибунал. Отже, навіть якщо ми базуємося на Конституції Сполучених Штатів, ті поняття вже існували в Конституції П.Орлика. Я на цьому наголошував під час засідань нашої робочої групи. Дехто пропонував зупинитися на американській моделі, де одна судова система в тому сенсі, що найвищий суд - це Верховний, а всі інші йому підпорядковані. Деякі учасники робочої групи пропонували європейські моделі - німецьку або французьку - де, як у Німеччині, Конституційний суд діє окремо від судів загальної юрисдикції. І це було прийнято. У цьому немає нічого поганого. Найважливіше - дотримуватися верховенства права. Його можна визначати різними поняттями, та головне - щоб влада була обмежена (ми називаємо це limited government), щоб був розподіл влади і щоб існувало, як ми кажемо, checks and balances - стримування і противаги, тобто взаємообмеження гілок влади. Щоб одна гілка могла контролювати іншу: одна ухвалює закон, інша той закон виконує, а судова влада пояснює, тлумачить і визнає, узгоджується закон із Конституцією чи ні. Це найголовніше. І це проголошують американська, німецька і французька конституції.

- До української Конституції таки часто вносяться зміни. Наскільки це виправдано?

- Звичайно, деякі положення Конституції треба міняти, бо час іде. Ст. 154-159 пояснюють, як саме Конституція може бути змінена. І їх треба дотримуватися. Це - конституційна вимога. Дехто мені каже: влада належить народові, і зміни до Основного Закону можна виносити на референдум. Так, влада належить народові, і це зазначено в Конституції, але, ухвалюючи Конституцію 28 червня 1996 р., народ погодився саме на той варіант. Тому тепер потрібно її змінювати згідно з угодою 28 червня, на підставі чинної Конституції. Не можна в інакший спосіб це робити. Конституцію можна змінювати, але - не виходячи за межі самої Конституції. Бо ті зміни будуть неправомірні.

Тепер маємо Конституційну асамблею, яка також пропонує свої зміни. Її пропозиції мають бути передані до Верховної Ради, а вона, дотримуючись теперішньої Конституції й згідно з нею повинна внести ті з них, які будуть корисніші для суспільства. Але я ще раз хочу підкреслити: ця Конституція нормальна, добра, вона отримала визнання міжнародних організацій, експертів зі Сполучених Штатів і Європи, зокрема Венеціанської комісії. Адже там є і про поділ влади - ст. 6, і про те, що в Україні діє верховенство права (ст. 8). Це все - на забезпечення прав людини. Проблема або в недотриманні, або в імплементації положень цієї Конституції.

Знаєте, за весь час існування Америки - її проголосили 1776 р., а Конституцію ухвалили 1787-го - до Конституції внесено всього 27 змін. І то деякі з них вносили з ініціативи Верховного суду. А французьку було змінено ще за часів де Голля. Не можна постійно вносити зміни - треба дотримуватися, треба імплементувати, треба виконувати існуючу Конституцію.

- Наскільки відрізняється функціонування конституцій США і України?

- Звичайно, тут є певні відмінності, бо Конституція Сполучених Штатів гарантує права людини на підставі того, що їх не можна обмежувати. Ми це називаємо "негативні права" - держава не може ухвалювати закони, які б ті права обмежували.

В Україні також є "негативні права", але є й "позитивні" - це коли держава забезпечує людям певні права, які дуже важко виконувати. Наприклад, на задовільне культурне життя. Ваше культурне життя може бути цілком інакшим, ніж моє. Або право на працю. Підіть до суду і скажіть: "Пане суддя, Конституція гарантує мені право працювати, а я не маю праці. Накажіть, щоб я мав працю". Ну як суддя може ухвалити рішення з цього приводу? Такі "позитивні права", на нашу думку, не є добрими, бо вони не діють на користь верховенства права і навіть судової системи. Вони є певним протиріччям. Їх можна сформулювати у преамбулі Конституції - показати, до чого держава прагне, але, повторюю, їх складно виконувати.

Також можуть бути проблеми з тим, що українська Конституція дає певні гарантії, які забезпечуються ухваленими законами, постановами й кодексами. Наприклад: що таке суд присяжних? Коли гарантується суд присяжних? Це має бути визначено в законі. Але якщо закону не ухвалено, то виходить так, що ніби гарантія є, але вона не виконується. Пізніше закон ухвалюється, у ньому пояснюється, як про те буде в кодексах - Цивільному або Кримінальному. Кримінальний кодекс ухвалено, але там також немає поняття суду присяжних, прийнятого у світовій практиці. Там є радше народні засідателі у кримінальних справах, а в цивільних - узагалі немає. Отже, певні положення Конституції не виконуються. Я думаю, що найбільша проблема в тому, що Конституція не імплементується і не виконується.

- Але якщо закони порушуються, Верховний або Конституційний суд завжди може дати свою остаточну оцінку.

- Так, найвищий суд загальної юрисдикції - це Верховний суд. Але, на жаль, в Україні, коли ухвалювали закон про суд і судоустрій, то обмежили повноваження Верховного суду. І тепер, згідно із законом, вищі спеціалізовані суди є тими найвищими інстанціями, від яких залежить, чи передаватиметься справа до Верховного суду, чи ні. Ці положення не узгоджуються з Конституцією.

У Сполучених Штатах, коли ухвалюється закон, є спеціальна комісія, яка досліджує, чи не суперечить цей закон іншому, чи не суперечить Конституції. В Україні цього немає. Часом ухвалюється один закон, що заперечує інший і може бути не сумісний з Конституцією. Бо коли в Україні ухвалюється закон, яким обмежуються повноваження Верховного суду наданням більших повноважень вищим спеціалізованим судам, то це справді проблема.

Не все гаразд і з Конституційним судом. Проблема перша: закон про Конституційний суд має певні положення, які суперечать Конституції. Бо саме вона пояснює, хто призначає суддів Конституційного суду і скільки їх має бути; а ухвалений закон вимагає, щоб вони складали присягу у Верховній Раді. А якщо депутатам не подобається призначення суддів від Ради суддів або від президента і вони не вносять у порядок денний складання присяги суддями Конституційного суду? Так уже було в Україні, коли судді першого Конституційного суду завершили свій термін, не стало кворуму, і він не міг діяти. Ці речі мають бути врегульовані.

- Чи доводилося вам бувати на процесах в українських судах і яке ваше враження від них?

- Так, я був на деяких процесах. Знаєте, у Сполучених Штатах усі судові процеси - відкриті, й народ завжди може бути на них присутнім. Хіба що слухається справа, пов'язана з державною таємницею. Я мав один судовий процес у Клівленді (штат Огайо), коли мусив говорити за зачиненими дверима. Тоді ЗМІ заявили, що колишній клівлендець не допустив пресу на слухання. (Усміхається.) Але це було пов'язано з тим, що відбувалося у В'єтнамі, там обговорювалися військові питання.

Я бував в українських судах, куди допускали сторонніх людей, а бував і в таких, куди не допускали, не пояснюючи причин. І мені було дуже дивно з того, як ті процеси відбувалося: здебільшого це була дискусія між суддею і прокурором. І щоразу, коли адвокат намагався щось сказати, у відповідь чув заперечення - тобто не мав можливості висловитися. У нас це все інакше, інакша система. У вас судова система інквізиційна - суддя сам запитує і т.д., а в нас є суд присяжних - суддя лише має бути обережним, щоб не фаворизувати жодну зі сторін. Я більше арбітр, ніж медіатор - слухаю і тих, і тих. Ми маємо встановлену процедуру судового процесу. В Україні цілком інакше, ніж те, до чого я звик. Бував я на судових процесах і в Німеччині, коли викладав в Українському вільному університеті в Мюнхені. Там провадження більше подібне до американського. Тому, вважаю, що процедури дуже часто в Україні не дотримуються. І в двох відомих недавніх процесах її також не було дотримано. Власне, потім це підтвердив і Європейський суд з прав людини в Страсбурзі. Знаєте, ніхто не поважатиме суддів, якщо вони не поважатимуть себе самі. І як не може бути ринкової економіки без приватної власності, так не може бути й верховенства права без незалежності судів.

- Може, для більшої об'єктивності, судова система України таки вже дозріла, щоб запровадити суд присяжних?

- Колись на цю тему я дискутував з одним з українських міністрів юстиції, який доводив, що суд присяжних - це американська видумка. Добре, якщо це наша видумка, то треба тоді змінити Конституцію - мовляв, суд присяжних не потрібен. Але хочу зазначити, що це не наша видумка. 1913 р. у Києві відбувся дуже важливий судовий процес за участі суду присяжних з 12 осіб. Це була справа, коли вбили людину і вважалося, що її вбили з релігійних причин. Суд присяжних, розглянувши тоді цю справу, ухвалив рішення, що вбивство справді вчинено з релігійних причин. Але обвинуваченого Бейліса було визнано невинуватим. Між іншим, із цією справою був пов'язаний батько Ігоря Сікорського - на той час професор-психіатр, який став головним свідком прокуратури. Отже, маємо визнати, що в Україні вже були всі ознаки суду присяжних.

- В Америці на допомогу суддям приходить ще й незалежний прокурор.

- Так, його призначають, коли серйозні звинувачення висувають високій посадовій особі. Скажімо, президенту Ніксону хотіли оголосити імпічмент, і тоді обидві політичні партії обговорювали, як це зробити краще. Призначили незалежного прокурора, котрий зібрав щодо цього всю інформацію і надав її палаті представників. Конгресмени висловлюють недовіру більшістю голосів, далі подання йде на розгляд до сенату і там рішення має бути ухвалене двома третинами голосів. Таке ж провадження було й проти президента Клінтона, коли незалежним прокурором було призначено Кенетта Старра. Тобто в усіх подібних справах заради справедливості та об'єктивності, для уникнення конфлікту інтересів призначається незалежний прокурор - людина, яка провадить справу.

- А чи може ваш високопосадовець або й звичайний громадянин з якихось міркувань відмовитися, скажімо, від свого номера соціального забезпечення - аналога ідентифікаційного коду в Україні?

- Ні, член уряду не міг би бути членом уряду, якби відмовився від номера соціального забезпечення. Час від часу в нас зустрічаються такі диваки, наприклад, серед військових, які вважають цей номер числом диявола. Проте відмовитися від нього їм таки не вдається.

- Ви причетні й до новітньої історії України. Може, колись про це напишуть у підручниках з дипломатії, але ще до проголошення незалежності, 1990 року, депутатів В'ячеслава Чорновола і Михайла Гориня приймав міністр оборони США Дік Чейні. Про що тоді йшлося?

- Я був присутній на тій зустрічі як голова руху "Україна-2000". У міністерстві оборони США, до речі, того дня вперше замайорів український прапор, а пізніше, коли приїздив міністр Костянтин Морозов, навіть салютували з гармат - по-військовому урочисто вітали. Під час того візиту до Пентагону йшлося про допомогу Україні. Михайло Горинь - нехай з Богом спочиває, справжній український патріот - говорив також про постійну небезпеку від східного сусіда й про можливе загарбання. Чейні хотів отримати більше інформації, і Горинь про все розповідав. У якийсь момент Чейні запитав: "А чому ви так боїтеся Росії? Вас же тепер підтримує багато держав у світі?". А Горинь каже: "Як ви станете на граблі, то граблиськом боляче вдарить вас по лобі. Україну вже так вдарило двічі. То якщо вдарить третій раз, може і вбити". Чейні засміявся, обняв Гориня зі словами: "Ні, цього не станеться ніколи".

- Українська громада США вела в той період досить жвавий діалог з офіційним Вашингтоном.

- Так, були й інші зустрічі. Як знаємо, Україна проголосила свій суверенітет аж три рази: перший - 16 липня
1990 року, другий - 24 серпня 1991-го і третій - на референдумі 1 грудня 1991 року. І саме перед референдумом ми зустрічалися з тодішнім президентом Джорджем Бушем-старшим. Ми були свідками того, що Америка чомусь не скоро визнала Литву - там не один місяць були якісь ускладнення. Нас це неабияк турбувало. Тому представники української громади Америки попросили зустрічі з президентом Бушем, щоб домовитися швидко визнати Україну, аби Росія не зробила чогось, що могло би цьому перешкодити. І він нам тоді пообіцяв, що після референдуму адміністрація постарається не зволікати з офіційним визнанням України. І це справді сталося дуже швидко. А невдовзі моя дружина Мирослава стала першою секретаркою першого посла України в США Олега Білоруса. (Пані Мирослава Футей відпрацювала волонтером у консульському відділі Посольства України в США 20 років. - А.В.)

- Хоча офіційне визнання України відбулося за президентства Буша, але українці, здається, мають більше завдячувати президентові Рейгану?

- Рейган був дуже цікавою людиною. Може, тому, що він був колись актором, деякі люди не вважали його серйозним президентом. Але в історії Америки він залишився як дуже гарний президент. Що відбулося за президентства Рейгана? Він разом із прем'єр-міністром Великобританії Маргарет Тетчер і Папою Іваном Павлом ІІ працював на те, щоб республіки Радянського Союзу стали незалежними. Не забувайте, що в Америці на той час уже майже 30 років існував Комітет поневолених народів, метою якого було сприяти прагненню поневолених націй, зокрема й Східної Європи, до свободи. Президент Рейган, виступаючи біля Берлінського муру, закликав Горбачова звалити той мур: Mr.Gorbachov, tear down this wall! Устремління Рейгана, Тетчер і Папи Римського полягали в тому, щоб допомогти радянським народам вибороти незалежність. То був дуже важливий момент. А коли держава вже проголосила незалежність, то будь-який президент (уже не так важливо, хто саме) виконав би свою місію визнати цю державу.

- Українська громада США й справді вірила у реальність проголошення Україною незалежності?

- Українська громада в Америці і в інших країнах вистраждала це. За часів Радянського Союзу ми хоч і називалися українцями, та насправді не мали Батьківщини. Нам казали: "Гаразд, ви з України, - але де вона, ваша Україна? А-а-а, Росія, Радянський Союз...". А ми заперечували: "Ні, ми - українці!". Американцям складно було зрозуміти таку ситуацію. Але коли Україна проголосила незалежність, тим нам повернули Батьківщину. Ми знову отримали свою Батьківщину, і тепер усі про це знали. Ми це дуже-дуже-дуже плекали і дітей своїх виховували в тому дусі, будували українські школи, церкви. Тож у проголошенні незалежності був найважливіший момент - повернення Батьківщини. Ми вже могли сказати: "Так, ми американці, але з України, яка тепер стала незалежною державою". Правда, ми б хотіли, щоб її незалежність була такою, як у багатьох західних держав, а вона поки що трохи інакша... Я спочатку думав, що це справа лише однієї генерації, а тепер, бачу, що може бути й двох. Та будемо сподіватися, що Україна, яка розташована в центрі Європи, невдовзі приєднається до товариства західних країн і тим пишатиметься.

- Пане Богдане, українська справа протягом усієї американської кар'єри була для вас дуже важливою. Це почалося ще з дитячих літ?

- Так. Мій батько Петро був патріотом України, і його за це переслідувала радянська влада. Мама розповідала, що одного разу за татом прийшли. Його вдома не було, то почали допитувати діда - але хіба той виказав би? Діда комуністи розстріляли просто посеред подвір'я... Ми змушені були в 1944 р. виїхати до Західної Європи. Так опинилися в таборах для біженців у Німеччині. А батькових сестер як вивезли на Сибір, то ми більше нічого й не чули про них. Це завжди знали в нашій родині. І це завжди боліло.

Тому в 1992 р., щойно Україна здобула незалежність, я найперше поїхав до села, де колись жили мої дід і бабця. З часу, як ми його полишили, минуло майже 50 років. Але я легко знайшов нашу хату, підійшов до неї і довго стояв як укопаний. Коли бачу - згорблена старенька жінка біля сусідньої хати, мамина однокласниця, придивляється до мене, а потім підходить ближче: "То ти, Богданцю? Я знала, що ти повернешся". Зі мною тоді було кілька суддів і прокурорів, які, ставши свідками цього драматичного впізнання, на мить заніміли. Я й досі не можу про це спокійно говорити...

- Не сумніваюся, що ваші діти також виховані в українському дусі.

- А як інакше? Ми завжди намагалися передати дітям усю спадщину як нашої родини, так і Батьківщини: троє наших дітей 12 років ходили до української суботньої школи, вивчали історію, культуру свого народу. І в своїх родинах вони тепер також спілкуються з нашими шістьма онуками лише українською.

- Хто з дітей пішов вашими стопами?

- Усі закінчили університет: син Андрій займається штатним та федеральним бізнес-консалтингом, старша дочка Лідія - біолог, і лише молодша - Дарія - пішла моїм шляхом, стала юристом, адвокатом.

- Ваш робочий графік так щільно заповнений - не кажу вже про ті десятки тисяч кілометрів, які ви налітали між Вашингтоном і Києвом. Що надає вам такої наснаги в житті?

- Серед іншого і українська справа. А ще наші діти й онуки. Ми з дружиною хотіли б, щоб вони ніколи не забували про своє коріння, щоб завжди пам'ятали поетове: "І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь".

- Пане суддя, коли ви знімаєте мантію і маєте вільну хвилину, чим насолоджуєтеся?

- (Усміхається.) Хіба ж та вільна хвилина буває? Коли немає судових справ, викладаю в Українському вільному університеті в Мюнхені. Вже протягом семи років читаю спецкурс на факультеті правничих наук у Києво-Могилянській академії, виступаю на міжнародних конференціях в Америці - Північній і Південній - та Україні.

Але коли й справді трапляється бодай трохи вільного часу, люблю прогулятися катером Чесапікською затокою аж до Військово-морської академії США. Особливо чекають цих прогулянок наші онуки - вони найпершими займають свої місця на борту.

***

Гостинну оселю Футеїв в Аннаполісі, на березі Чесапікської затоки, що за годину їзди від Вашингтона, знає, без перебільшення, весь український політичний бомонд: президенти, прем'єри, депутати, міністри, юристи, дипломати - всі політики найвищого ешелону. Скільки тут вибудовувалося стратегій розвитку України, скільки дискусій велося. Майбутнє нашої держави поставало тоді хоч і не безхмарним, але досить виразним і світлим. А скільки тут співалося пісень! Родина Футеїв створила за океаном свій український світ, де затишно і їм, і гостям з великої України. Кімнати зі смаком оздоблені - ні, не американськими - українськими картинами, вишивкою та керамікою. А найновіша Соняшникова кімната зігріває теплом не лише влітку.

І хоч офіс судді Богдана Футея виходить вікнами на Білий дім, вікна його оселі незмінно дивляться у бік України.

1Резолюцію Комітету поневолених народів склав 1959 р. Лев Добрянський, син українських емігрантів з Нью-Йорка, професор Джорджтаунського університету. Після схвалення резолюції Конгресом сили закону їй надав президент США Д.Ейзенхауер. (Проф. Л.Добрянський - батько Поли Добрянської, впродовж багатьох років заступника державного секретаря США.)

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі