Хто вам сказав, що я слабка?

Поділитися
Студентка взяла академвідпустку і поїхала воювати. У Ніни довге волосся і гарний манікюр. І ще вона любить ходити на високих підборах. Проте місяць тому дівчина була в чоботах, військовій формі й зі зброєю в руках. За кілька днів вона знову вирушає в зону АТО, де з її нігтів зійде цей пурпуровий блискучий лак...

У Ніни довге волосся і гарний манікюр. І ще вона любить ходити на високих підборах. Проте місяць тому дівчина була в чоботах, військовій формі й зі зброєю в руках. За кілька днів вона знову вирушає в зону АТО, де з її нігтів зійде цей пурпуровий блискучий лак...

Коли оголосили про створення Національної гвардії, Ніна відразу вирішила, що піде у військкомат і попроситься в зону АТО. Вона з самого початку була впевнена, що її місце там. Проте й досі, після двох тривалих і виснажливих "відряджень" на Донбас, їй часто доводиться чути: "Дівчатам на війні не місце!".

Тобі ще народжувати!

- Коли на Майдані оголосили про створення Нацгвардії, то вирішили, що дівчат не прийматимуть. Я не могла зрозуміти, чому. Чого дівчата не вміють робити з того, що вміють хлопці?

Коли перший батальйон Нацгвардії проходив навчання, Ніна за всім спостерігала, бо там було багато її друзів з Майдану. А коли оголосили набір до другого - вирішила записатися.

- Прийшла на медкомісію у військову частину. Там запитали, чи маю медичну освіту або освіту кухаря. Почувши заперечну відповідь, здивувалися: "То ким ти себе бачиш на фронті?". Відповіла просто: "Ким завгодно!". Зважили на мою наполегливість і таки дали направлення. Я пройшла медогляд. Пообіцяли зателефонувати, але ніхто не подзвонив. Випадково дізналася, що треба прийти наступного дня о десятій. Прийшла. А командир батальйону каже: "Можеш навіть не потикатися, тебе все одно не візьмуть". І так повторювалося кілька разів.

Потрапити на навчання Ніні і ще одній дівчині допоміг начальник медичної частини. Сказав, що може трохи підучити, і тоді їх візьмуть медсестрами. Ніна бути медсестрою не хотіла, але погодилася, бо це була єдина можливість потрапити на військовий вишкіл. На базі дівчат оселили в медпункті, а всі новобранці жили в наметах. Сказали, що на військову підготовку можна не ходити. Та дівчата вирішили, що тренуватимуться разом з хлопцями. На відміну від командування, хлопці їх підтримали.

- Солдати записали нас у свій взвод. Вони ставилися до нас як до рівних. Їхня підтримка була дуже важлива. Ми щоранку вставали на зарядку, тренувалися, робили все на повну. За тиждень начмед зрозумів, що в нас "душа не лежить" до медицини. Звелів переселятися в намет. Думав, що злякаємося. А ми швиденько побігли збирати речі.

Під час "розподілу посад" досвідчені військові вкотре намагалися переконати Ніну, що війна - справа не жіноча, що краще їй бути медсестрою. Ще розглядався варіант призначити зв'язковою. Зрештою так і вийшло. Де-юре Ніна і досі вважається зв'язковою. Хоча за рацією вже не сидить, стояти на блокпосту їй подобається більше.

- Коли приїхали в Ізюм, у штабі АТО знову "паніка": "Дівчина?! Ні, ти не поїдеш, там немає води!". Головний аргумент: "Тобі ще народжувати!". Того дня, коли мій взвод відправляли в зону бойових дій, я просто сіла і поїхала. Ні в кого нічого не питала. А що мені могли зробити? Я ж доброволець.

Ніна, Надя, Настя

Тодішня дислокація їхнього взводу - гора Карачун. Звідти спостерігали за переміщеннями сепаратистів біля Слов'янська і Краматорська. Під час обстрілу передавали нашим артилеристам інформацію, звідки ведеться вогонь. Стріляти Ніна навчилася дуже непогано. На навчаннях у неї був третій результат з усього взводу. Вона тим дуже пишається, бо це ще один шанс довести - зі зброєю вона може впоратися не гірше за чоловіків.

- Чи доводилося вже стріляти не тільки в мішень?

- Поки що ні. Ми ще жодного разу не вступали в ближній бій. Нас постійно обстрілювали з важкої артилерії, в основному з мінометів. А в нас тільки автомати були. Ми ж не будемо з автоматів відстрілюватися...

- Зможеш вистрелити в людину?

- Це важке запитання. Але - я ж не нападаю, я захищаюся. І це велика різниця. Я не змогла б убити беззбройного. Мабуть, не вистрелила б першою. Але якщо на мене нападатимуть, а за моєю спиною люди, яких я маю захищати, то так, вистрелю.

Ніна каже, що побутові умови зовсім не були проблемою. Хоча іноді по п'ять днів доводилося обходитися без душу і не спати кілька діб поспіль. Каже, що найтяжче все ж таки морально. Особливо гнітило те, що не було нормальної техніки. Якби на блокпост напали, навряд чи вдалося б відбитися.

- Як рідні ставляться до того, що ти в зоні АТО?

- Коли сказала мамі, що записалася в Національну гвардію, вона плакала, але розуміла, що відмовляти немає сенсу. А коли дізналася, що я добре стріляю, казала: "Ніно, вперед! Треба це закінчити, стільки людей помирає!".

На горі Карачун дівчина пробула близько місяця. Потім на три тижні повернулася додому і знову поїхала на Схід. Цього разу взвод стояв у районі Дебальцевого, на в'їзді до містечка Вуглегірськ. Їхній блокпост був останній на території, що контролювалася українськими військами. Через них проїжджали спостерігачі ОБСЄ, а одного разу з перемовин їхав російський генерал у військовій формі.

Умови тут були трохи кращі: замість наметів розмістили в покинутих будинках. В одному з них залишилася непогана бібліотека. Ніна брала книжки і читала у вільний від чергування час. Тепер у взводі вона була єдиною дівчиною, а в роті - троє. Ротний, кадровий військовий, довго не міг звикнути, що у нього в підпорядкуванні - троє дівчат.

- У нас у всіх імена починаються на "н": Ніна, Надя, Настя. Він нас називав трьома відьмами. Були ще різні смішні моменти. Якось стояла на блокпосту вночі, коли саме поверталися наші розвідники. Зв'язалися по рації. Вони називають себе, я відповідаю. Пауза.

- Ти дівчина?

- Дівчина.

- Що ти тут робиш?

- Стою на посту.

- Зі зброєю?!

Ні, думаю, оце стою без зброї, просто вирішила вечірнім "перестрілом" помилуватися! Чомусь всі вважають, якщо дівчина, то не може бути зі зброєю. Потім приходили інші солдати, щоб пересвідчитися, що на посту стоїть дівчина. Дуже із цим важко. Але чимраз таких дівчат, як я, на фронті стає більше й більше.

Після війни Ніна хоче вступити до Харківської академії внутрішніх справ.

- Я завжди мріяла бути міліціонером, працювати у правоохоронних органах. Можливо, тепер мені буде легше здійснити свою мрію. Проте я не проти й до геології повернутися (Ніна взяла академвідпустку, вона студентка факультету геології. - В.Ч.). Але якщо буде можливість піти в правоохоронні органи, я точно скористаюся шансом. Це мрія з дитинства - завжди бачила себе військовим.

Коли перший раз повернулася в Київ, зайшла в метро - а люди їдуть собі у своїх справах. Хтось на шашлики, хтось у кіно. Всі живуть своїм життям. А за кілька десятків кілометрів вибухи, постріли й смерть. Тяжко мені дався цей контраст. Я намагалася. Ходила на пари. Але нічого не чула й не бачила. Перед очима була війна.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі