Григорій ФАЛЬКОВИЧ: Кожен із нас по-своєму розуміє духовність - Персоналії - dt.ua

Григорій ФАЛЬКОВИЧ: "Кожен із нас по-своєму розуміє духовність"

9 серпня, 2013, 18:35 Роздрукувати Випуск №28, 9 серпня-16 серпня

Свіча не втрачає, якщо від її полум'я запалюється інша свіча. Це — принцип взаємодії людей у цьому світі. Духовне не тотожне релігійному.

Довідка DT.UA: 

Григорій ФАЛЬКОВИЧ — відомий поет і громадський діяч. Вірші публікувалися російською, англійською, мовами їдиш та іврит, зокрема у зарубіжних антологіях сучасної поезії. Голова правління Київського єврейського культурно-просвітницького товариства імені Шолом-Алейхема. Ініціатор видання і член редколегії "Антології єврейської поезії" (українські переклади з їдиш). Член Національної спілки письменників України. Лауреат міжнародної премії ім. Володимира Винниченка, літературної премії імені Павла Тичини, премії ім. Шолом-Алейхема, ім. Лесі Українки. 

— Григорію Авраамовичу, торік ви стали першим лауреатом премії ім. Шолом-Алейхема, а цьогоріч одержали премію ім. Лесі Українки за твори для дітей та юнацтва. Чи не обтяжливе для вас лауреатство?

— Напевне, особисто Шолом-Алейхем (та й Леся Українка) досить іронічно поставилися б і до премій зі своїм іменем, і до "першого лауреата" — чи не першого, — і до цього запитання. Як на мене, премія в літературі — це завжди не мета, а можливий наслідок. Іноді неочікуваний, але, будьмо щирими, завжди приємний. 

Шолом-Алейхем, цей геніальний син української землі, є символом не лише єврейського народу. Він є також і символом України, на теренах якої народ жив, жартував, страждав і сподівався на краще. Видатний письменник писав мовою ідиш про українських євреїв, але при тому говорив загальнолюдські речі, адже й загальнолюдська спільнота приховує (або й зовсім не приховує!) в собі чимало єврейського…

Щодо премії імені Лесі Українки. Так сталося, що останнім часом пишу переважно для дітей. І дуже радий, що "дитячі" твори сприймаються і дітьми, і дорослими, що їх подають навіть у підручниках "Рідна мова", що мене запрошують на зустрічі у школи, дитячі садки, гімназії.

— Свого часу ви були відомі як досить знаний російськомовний поет. Згодом почали писати українською. Як зазначає критика, ви поєднали українське слово з реаліями єврейського світовідчуття. Як визрівала така зміна координат?

— "О, віршування, мова навпаки…" Як на мене, не варто відокремлювати одні від одних події та явища, що набувають певного смислу лише у взаємозв'язку. Це стосується й людської долі, і поетичної, зокрема. У даному разі "зміни координат" як цілеспрямованої дії не відбувалося. Тобто з мого боку не було усвідомленого рішення міняти мовну стихію. До того ж варто згадати влучне зауваження Й. Бродського, що не поет обирає мову, а мова обирає поета, що поет є знаряддям мови, а не навпаки. Хоча й справді, тоді, фактично на зламі суспільно-політичної формації, і мені доводилося замислюватися над тим: 

Чи вже я вільний вибирать,

Як собі жить і де вмирать,

Кого ненавидіть, любить, 

Кому не вірити й на мить,

Якою мовою коханій

Слова любові говорить? 

Одначе змінювати координати або орієнтири, як на той час, я міг, виходячи лише зі світоглядних, моральних або професійно-поетичних орієнтирів. Ніяк не мовних. Водночас щось у мені, напевно, змінювалося, "визрівало", але навіть для самого мене — неявно, латентно. І якоїсь "чудової миті", десь на початку 90-х років минулого століття, відбулися дивовижні, незбагненні й сьогодні речі. 

Кажуть, що мова народу — це його код. Так. Але код — для проникнення у таємниці загальнолюдського. Хай там як, 

Я вдячний українській мові,

Та хай замовкну на півслові,

Коли, невдячному мені,

Забракне співчуття, й любові,

І віри у майбутні дні.

— "Автор реалізує потребу своєї внутрішньої свободи через українську мову" — так було написано про вас. Що дає вам свобода, чи маєте відчуття цілковитої свободи творчості?

— Раб не має походження, незалежно від національної приналежності. І, хоча, як сказано, "І у неволі, і на волі незадоволених доволі", проте ці поняття (Воля-Свобода) надзвичайно важливі — як для української, так і для єврейської ментальності. Що стосується другого поняття, особливо принциповою є саме свобода вибору. Свого часу мене вразило парадоксальністю та глибиною таке твердження: "Чим більше правил та обмежень добровільно бере на себе людина — тим вільнішою вона є, тим більшу має свободу вибору (зокрема, дотримуватися цих правил та обмежень, чи ні!)" За цим критерієм, надзвичайно вільними, як не дивно, виявлялися, скажімо, стародавні євреї, яким випадало виконувати аж 613 міцвот (тобто заповідей, заборонних та дозвільних приписів), і не дуже-то й вільними були такі, здавалося б, абсолютно незалежні люди, як безстрашні шукачі пригод, різного штибу відчайдухи, авантюристи, волоцюги, гультіпаки тощо.

З роками частіше замислюєшся над власною свободою: чи правильно жив замолоду, чи гідно живеш тепер, що встигнеш іще зробити? І виникає непевна надія: 

Мабуть, іще часу задосить,

Ні, не наїстися удосить,

І не напитися ущерть —

Аж до самісіньких осердь.

Часу задосить, щоб згадати

Мої червоні й чорні дати,

Щоб зняти маски з трьох облич — 

Свого й обох тисячоріч,

Щоб відпроситися в рідні

За прикрі дні мої земні,

Та й захлинутися слізьми

В обіймах світла і пітьми.

За великим рахунком, ота наша воля (у сенсі незалежності), оті згадувані вами "внутрішня свобода" та "свобода творчості" також є похідними — від певним чином реалізованої свободи вибору: завжди обираєш щось, одночасно відмовляючись від чогось іншого. Як тут не згадати промовисте самообмеження, приписуване рабі Міхлу, із Золочева: "Отче небесний! Маю до тебе лише одне прохання: не дай мені скористатися розумом супроти істини".

— Один із єврейських мислителів зазначив, що "Вищою метою духовного життя є не нагромадження маси інформації, а переживання священних митей". Чи поезія дає вам нагоду переживати такі миті, а чи щось інше?

— Справді, існують запитання, на які немає відповідей, але є й такі відповіді, що неодмінно викличуть цілу купу нових запитань. У даному разі, здається, маємо другий варіант.

Насамперед, виникають труднощі з дефініцією самого поняття "священна мить" Особливо актуально це в наш час, коли чимало основних векторів розвитку людства опиняються у глухому куті чи на узбіччі сучасної стадії прогресу, і, відповідно, деформується шкала моральних цінностей. Глобалізація парадоксально унаочнює і роз'ятрює несхожості. Хтось готовий покласти власне життя за своє "священне", а інший налаштований вбивати інших, з тією самою мотивацією. Різниця — принципова.

— Що для вас є духовним досвідом? Чи реально допомагає він вам приймати й переносити труднощі повсякденного життя?

— Свіча не втрачає, якщо від її полум'я запалюється інша свіча. Це — принцип взаємодії людей у цьому світі. Духовне не тотожне релігійному. Для мене, зокрема, серед іншого, надзвичайно важливим є духовний досвід практикуючих гуманістів, наших сучасників — таких, скажімо, як лікар Альберт Швейцер (намагаюся не забувати його слів, щоразу нагадувати і собі, та й іншим: "Я є життя, що живе поміж інших життів, які також хочуть жити"). Мої друзі, шановані колеги, родина, випадкові незнайомці з унікальною долею, літературні герої — все це трансформується у власний духовний досвід. Але пріоритетними — на сьогодні, — мабуть, можна вважати все ж таки напрацювання релігійних авторитетів, які пропонують більш-менш системний підхід до проблем буття й небуття.

Як на мене, сучасні інтелектуали буксують на шляху вироблення продуктивних несуперечливих ідей щодо світобудови, спільного майбутнього людства, інтегральних смислів існування.

Кожен із нас по-своєму розуміє духовність, найвище її уособлення (наприклад, Бога) і свій особистий щабель духовності. У мене теж — власні спроби і власні помилки на цьому шляху: 

Мій гріх — дорога — засторога,

Вже їх було донесхочу.

Німіючи, звертаюся до Бога,

Не вміючи, звертаюся до Бога,

І вірю, що молитву шепочу.

На власному досвіді, і неодноразово, встиг пересвідчитися, що одна річ — інтелектуально-емоційне сприйняття найпривабливіших істин, інша — практичне їх застосування. Зізнаюся, почасти виникає складний внутрішній конфлікт, розчарування у певних ідеях, та навіть у самому собі.

В реальному житті нам здатен допомогти будь-який досвід, якщо розуміти його в контексті не лише усвідомленого, а й (що головне!) засвоєного. Так само і духовний досвід: важливим є саме процес його матеріалізації, приземлення — можливість застосування у повсякденності.

Оптимісти стверджують: був час, коли матеріальні питання вирішувалися, виходячи переважно з моральних, духовних принципів, а реалісти фіксують: сьогодні вирішення духовних, моральних проблем нерідко залежать від матеріальних інтересів. Життя не минає для нас безслідно. Колись Шолом-Алейхем парадоксально, але справедливо зауважив, що чим довше живе сліпий, тим більше він бачить. Отже, я особисто прагну не забувати про визначену для себе первинність духовного і якнайчастіше нагадую собі слова ще одного мудреця: "Думай про добре — то й буде добре".

— Як на вас впливають ваші твори?

— Як не дивно, але, мабуть-таки, впливають. Хіба що варто розділити "доросле" і "дитяче". На жаль, мої "дорослі" вірші не роблять мене розумнішим, досвідченішим та мудрішим. Правда, іноді виснажують — адже "приходять" і занотовуються вночі, за рахунок сну, а часу на сон залишається все менше. Проте хай вони собі пишуться, хай так триває й надалі — якомога довше!

А ось "дитячі" — це моє рятівне коло: додають оптимізму, радості, спонукають до посмішки, дотепів, парадоксів, зменшують мій вік і дарують хороший настрій. Крім того, і це, мабуть, найважливіше, завдяки віршам і книжкам більшає друзів, шанувальників та просто добрих нових знайомих. 

— Як часто у житті змушені були йти на компроміси? Чи жалкуєте тепер?

— Життя — це співжиття у соціумі, а співжиття — здебільшого компроміс, тобто поступка в чомусь заради чогось вагомішого. Головне — правильно визначитися щодо отого "вагомішого". Якщо поступаєшся власними інтересами — це може бути компромісом, якщо принципами — то нерідко зрадою. Замолоду це не є очевидним. Мабуть, окремої розмови потребує компроміс із самим собою, з власним сумлінням. Але той, хто розуміє і шанує самого себе, хто спроможний збагнути й поважати інтереси іншого та бажає залишатися на рівні людських взаємин, — той сприймає і приймає компроміс як легітимну форму спілкування. Компроміси — одна з цивілізаційних чеснот, хоча не завжди приємна і виправдана.

Кажуть, що чисте сумління — ознака поганої пам'яті. Напевно, і в моєму житті траплялися небажані компроміси, сумнівні домовленості з самим собою, зради самого себе. Може, й запізно, але, зрештою, я зрозумів, що: 

…всі зради, далебі,

Ставали зрадами собі.

— Чи вмієте прощати? Ненавидіти?

— "Літа, спокути, солов'ї — завжди у кожного свої"... Простиш — то й будеш прощеним. І наперед невідомо, котрий твій вчинок чи тобою мовлене слово буде тобі захисником перед судом, який ти сам вважаєш найвищим. Це сфера інтимна, особиста, непізнавана. Знаю тільки одне: 

Всевишній ставиться до нас,

Як ми до нього.

Прощення просвітляє, зненависть — заморочує свідомість та душу, прощення ліквідує конфліктну ситуацію, зненависть — подовжує, загострює її. Якщо до цієї пари додати ще один феномен — любов, тоді й буде правдива життєва парадигма: любов-ненависть-прощення. Для мене вона спрацьовує як на рівні майже абстрактних узагальнень, так і стосовно особистих взаємин, коли інтимні переживання набувають, здається, глобальних, катастрофічних масштабів: 

Потрощено галактики й світи.

Птахи й вітри забули рідну мову.

Людських надій обірвано дроти.

Довкола нас — ні мрії, ні мети.

Я знаю, що у всьому винна ти,

Та я, мабуть, тебе пробачу знову.

Скидається на те, що здатність ненавидіти приходить до нас сама по собі, а вміння прощати — ні. Тож і виходить, що впродовж життя треба вчитися: якнайбільше прощати і якомога менше ненавидіти. Нелегка наука. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво