Ґео Шкурупій. У битві з драконами - Персоналії - dt.ua

Ґео Шкурупій. У битві з драконами

7 грудня, 16:57 Роздрукувати Випуск №47, 8 грудня-14 грудня

"Люди майбутнього всі будуть героями, бо вони нічого не боятимуться".

Коли після восьмого класу частина моїх однолітків рушила в ПТУ опановувати робітничі професії, дев'яті класи переформатували, а нашу маленьку зграю зненацька збунтувала новенька однокласниця. Глузлива, ароґантна, коли не сказати задерикувата, вона з усього виказувала незалежність думок. 

Повновида примітна шатенка Ірина, так її звали, підкреслено зневажала історію СРСР та глибоко зналася на сучасній українській літературі, особливо — довоєнного періоду. Проте, що оте дівча белькоче, второпати не міг ніхто.

Перші кілька тижнів на перервах Ірина сміливо, навіть із викликом протиставляла себе оточенню і, було діло, ми мляво, але перекинулися кількома образами, що підлітками вважаються дотепними. Потім я побачив особистість, сильну Особистість.

Коли юрба у нещадному цькуванні заганяла новеньку у кут класу, лише українською мовою дівчина декламувала нечувані залякування. 

Одним із найулюбленіших було дивакувате:

— Я — король, // Я — святий, // Я — Георгій // Переможець Дракона! // Не підходьте до мене, // бо, // бо, // бо, // бо з'їм.

Для більшості вчителів саме ми перетворилися на два найбільших подразники, тож за місяць прекрасно розуміли одне одного, навіть не домовляючись, влаштовували спільні коники і незчулись, як затоваришували. 

Прізвище Ірина мала Шкурупій — ані нашій викладачці української мови та літератури, ані, тим паче, мені це ні про що не казало. Може за півроку у хвилини емоційного одкровення однокласниця, долаючи напругу, зізналася, що вона є онукою українського панфутуриста Ґео Шкурупія, якого, визнавши ворогом народу, енкавеесники розстріляли у 1937-му. 

Що було робити із такою таємницею, тривалий час мені несила було збагнути. Що тепер робити, я точно знаю. Зізнаюся, тривалий час відкладався нарис, але тепер маю сили розповісти. Може, хтось із вас, сподіваюся, вдумливих батьків чи мудрих дідусів, посадовивши онука на коліна, до ладу і собі розкаже про минуле.

* * *

Як він вірив в нас! "Люди майбутнього всі будуть героями, бо вони нічого не боятимуться".

Драконоборцями не народжуються, тож і він з'явився на світ 20 квітня 1903 р. у м.Бендери, Бессарабської губернії (нині — Придністров'я), як Юрій Данилович Шкурупій. Хоча ні, було в ньому щось чи то від короля, чи то від святого. Мав він сумні тернові очі, які, мабуть, і передав онуці. І навіть у дорослому віці до нього не зверталися Георгій Данилович, а лише Ґео, у крайньому випадку — Жора. 

Поет побачив світ у сім'ї залізничника та вчительки. Дитячі роки хлопчика минули на станції Флорешти (тепер — Молдова) — це
130 км від Кишинева. У тому містечку мати вчителювала… Було чим пов'язувати дітлахів із оточуючим світом: одна телефонна лінія і одна телеграфна на всі Флорешти, навіть залізного мосту через річку Реут тоді ще не збудували. 

Не втримавшись у румунській Бессарабії, невдовзі сім'я подалася в Україну. 

Три роки Шкурупії мешкали у містечку Балті на Одещині. Від 1908 р. тут точилися розмови про ієромонаха Балтського монастиря Інокентія, що оголосив себе живим втіленням Святого Духу і поклав початок секті іннокентіївців. Роздмухана істерія супроводжувалася масовим паломництвом в Балту віруючих, в основному молдаван із Бессарабії і сусідніх губерній. Практикуючи екзорцизм та зцілення хворих, проповідуючи близький кінець світу, Інокентій із апостолами вели… розпусне життя, це викликало обурення світської влади та церковних екзархів, і новоявленого месію зацькували.

Залізничник Данило Шкурупій отією богообраністю не переймався, а сушив собі мозок, як родину нагодувати, тож повсякчас пропадав на роботі. Тим часом вихованням малого Юрка піклувалася мати. 

* * *

Проскочивши злиденні провінційні полустанки, у 1913 р. родина залізничного машиніста Данила Шкурупія зупинилася в Києві та й замешкала. Найбільшою мрією батька було дати синові гарну освіту. Тож у місті на семи пагорбах Юрко вступив до 2-ї Київської чоловічій гімназії. 

Попри Першу Світову та Жовтневий переворот, семикласник Юрій Шкурупій закінчив гімназію у 1920 р. Потім почалися студентські роки: медичний факультет Київського університету, де юнак, щоправда, провчився лише рік. Далі він спробував здобувати знання в Київському інституті зовнішніх зносин, але й там марудився зо два місяці. 

Яким він собі уявлявся? Ось його Я, так би мовити, власними словами:

Сьогодні король завтра пройдисвіт // сонце сонце // вироблю // із сонячних душ // у футуропреріях // для майбутнього // сьогодні король // футуровиробництва футуротрестів // синдикатів // завтра робітник // троєкутники куби машин // зламані лінії коло // автомобілі карбід бензин // переплавлю слова чудесні // і виставлю у вітринах.

Стало зрозумілим: своє майбутнє він пов'яже з літературою. Юнак і справді влаштувався на посаду редактора, а потім узявся дописувати до київських газет "Вісті" та "Більшовик". Редакція останньої розташовувалася по вул. Фундуклеївській, 8/16 (нині — вул. Богдана Хмельницького; тепер тут інформаційна аґенція "Укрінформ"). Після Громадянської війни у виданні трудилося чимало українських футуристів, бо все було поряд. У тому ж будинку на початку 1920-х рр. із власними сім'ями мешкали два найбільші авангардисти України — реформатор поезії, лідер футуристів Михайль Семе́нко та реформатор театру, режисер і теоретик мистецтва Лесь Курбас.

* * *

Перше футуристичне об'єднання "Фламінґо", рожеве, цибате, чудернацьке, як для наших країв, швидко стало на ноги. Окрім лідера і натхненника Михайля Семе́нка, у 1919 р. до групи ввійшли футуристи першого призову — поети Олекса Слісаренко, Володимир Ярошенко, 16-річний (!) Ґео Шкурупій та художник Анатоль Петрицький. 

Одне із улюблених місць приватних зустрічей панфутуристів знаходилося в легендарному будинку №24/39, на розі вулиць Великої Володимирської та Васильчиковської (нині — ріг Володимирської та Прорізної). Збудований на початку ХХ століття, увінчаний банями та шпилями шестиповерховий "хмарочос" вважався чи не найвищою житловою будівлею — 42 м. Кияни його добре знали за кондитерською "Маркіза", згадуваною в романі "Біла гвардія" Михайла Булгакова. 

Тут мешкали гостинні сестри Ліщинські — Валентина, Інна та Алла, які влаштовували приватні прийоми. Той салон у колишньому доходному будинку П.Григоровича-Барського відвідували не тільки митці, а й знані політичні діячі. Тут у завсідниках ходили поети — Григорій Косинка, Ґео Шкурупій, Микола Бажан, Олекса Влизько, художник Вадим Меллер та інші.

Як бачите, панфутуризм у мистецтві не залишався герметичною штукою, авангардною річчю у собі. Згодом він поширив літературний вплив на редакцію "Пролетарської правди", особливо на творчу молодь. В першу чергу йшлося про так званий Робкорівський університет. Так журналісти-початківці називали клуб робкорів імені тов.Спиридонова, відкритий при редакції газети "Пролетарська правда"; їхні зібрання відбувалися по вул. Фундуклеївській, 19. 

Цікаво, що 17-річний Ґео Шкурупій дебютував у літературно-мистецькому часописі "Гроно" (1920) не панфутуристичними поезіями, а… прозовими творами "Ми" і "В час великих страждань". Солона правда життя римами не промовляє. Лише у липні 1921 р. у літературно-художньому альманахові "Вир революції", разово виданому у… Катеринославі, юний автор представив добірку поезій.

* * *

Захоплений авангардним мистецтвом Ґео Шкурупій залюбки виступав із теоретичними статтями про футуризм, брав участь у гострих літературних дискусіях. Георгій, переможець Дракона був там, де цікаво, там, де б'ється життя. 

У 1921 г. році юнак пристав до науково-мистецького угруповання "Комкосмос" (Комуністичний космос), створеного Олексою Слісаренком із уламків літературної групи "Фламінґо". Коли ж на початку 1922 р. у Києві Михайль Семе́нко волею деміурґа перетворив "Комкосмос" на "Аспанфут" (Асоціація панфутуристів; неологізм створено із залученням грец. "пан" — все, всеохоплюючий), до боротьби за оновлене слово та високотехнічну думку Ґео Шкурупій долучає і свого багнета.

До речі сам неологізм, панфутуризм, запропонував не очільник Михайль Семе́нко, як вважає більшість, а… Георгій, переможець Дракона.

За кількісним складом екіпаж панфутуристів виявився не чисельним, одначе літературно напрочуд злагодженим. Активними членами "Аспанфуту" вважалися: Михайль Семе́нко, Ґео Шкурупій (завжди — №2), Юліан Шпол (творчий псевдонім Михайла Ялового; справжній творець нової української прози), Олекса Слісаренко, Володимир Ярошенко, Мирослав Ірчан, Юрій Яновський, Андрій Чужий, Гео Коляда, а також присталі символісти — Яків Савченко, Микола Терещенко та інші.

Перші поетичні збірки Ґео Шкурупія — "Психотези. Вітрина третя" (1922) та "Барабан. Вітрина друга" (1923) створені в стилістиці футуристичної поетики та надруковані в київському видавництві панфутуристів "Гольфштром", що активно діяло в 1922—1925 рр. За лейтмотивами у них домінувала суспільно-політична тематика, що за доби революційної романтики гаряче сприймалася українським читачами. 

Бо ж Ґео Шкурупій, за самовизначенням, "король футуропрерій", завжди гасав для читача. Вправно власним ласо він ловив найтонші літературні зміни. Тільки-но у квітні 1924 р. "Аспанфут" перетворився на футуристичний "Комункульт" (Асоціація працівників комуністичної культури), Ґео Шкурупій крокував у першій шерезі. 

* * *

На початку 1925 р. першими дружні панфутуристичні лави залишили колеги по комуністичному космосу, талановиті літератори Олекса Слісаренко і Юліан Шпол. Разом із Миколою Бажаном вони таки пристали до "Гарту". Попри анафему з боку Михайля Семе́нка, Ґео Шкурупій підтримував приятельські стосунки із колегами. 

Але чи втримати те, що розлазиться? Правда, правда життя. І від 1925 р. молодий літератор поновив роботу над белетристикою. Друком вийшла збірка гостросюжетних оповідань "Переможець дракона" Ґео Шкурупія. Раптом змінився і тон рецензій у поважних оглядачів. 

У розвідці "Про прозу взагалi та про нашу прозу 1925 р." знаний літературознавець Олександр Білецький щиро привітав молодого прозаїка, вмістивши в часописі "Червоний шлях" таке резюме: "Ґео Шкурупій — вундеркінд нашої літературної сучасності". І далі: "Шкурупій, зрозуміла річ, орієнтується на Європу. Молодість, пожадлива на всякі враження, разом із тим i літературні, зробила його "Переможець дракона" надміру літературним: майже кожне оповідання викликає книжкові спогади… але згодьмося, що в цілому збірник Шкурупія — цікаве явище в нашій молодій белетристиці… В літературі. яка по суті тільки тепер зіп'ялася на ноги i виходить у "великий світ", такі явища потрібні й допомагають їй іти вперед".

Зацікавившись сінематографом, "найважливішим із мистецтв", приборкувач драконів узявся писати… сценарії. І в
1926 р. за ними зняли два кінофільми — "Синій пакет" (картина, на жаль, не збереглася) режисера Фауста Лопатинського із Осипом Мерлатті у головній ролі та "Спартак" Мухсіна Ертугрула із Миколою Дейнаром. Між іншим, музику до останньої стрічки створив… Арам Хачатурян, а український письменник Юрій Яновський про зйомки фільму "Спартак", де в масовці брало участь три тисячі одеситів, навіть роман "Майстер корабля" (1928) утнув.

Справа зрушила з місця, нова точка докладання творчих зусиль була цікавою для сценариста, і наступні п'ять років Ґео Шкурупій, як редактор, поетизував кіностудії Одеси та Києва. За його участі створювалися сценарії стрічок "Темрява" (1927), "Наговір" (1928), "Пригоди Полтинника" (1929).

* * *

Неквапливо, послідовно з-під пера Ґео Шкурупія то в Києві, то в Харкові випливли книжки оповідань — "Пригоди машиніста Хорна" (1925), "Штаб смерти" (1926), "Січневе повстання. Переможець дракона" (1928), "Переможець дракона" (1929; друге видання) та поетичні збірки "Море" (1927) і "Для друзів, поетів, сучасників, вічності" (1929). Краплина в морі… З усього було ясно: із нього досить отієї маячні про… комуністичний космос, на власні очі він бачив, що довкола діється.

Із рік поквартирувавши в літературному об'єднанні "ВАПЛІТЕ" ("Вільна академія пролетарської літератури"), яке у 1925–1929 рр. під орудою геніального теоретика літератури і поета Миколи Хвильового діяло в Харкові, Ґео Шкурупій із панфутуризмом, здавалося, розпрощався. Проте несподівано для більшості, у 1927 р. 24-річний поет повернувся в авангард навіть ще "затятішим футуристом".

У 27 років за дорученням очільника, Михайля Семе́нка поет рушив до Києва та став за стерно міської філії "Нової генерації". Тут з'явилась і робота до душі — літератор редагував друкований орган літоб'єднання — часопис "Аванґард". На правах очільника міського відділку літоб'єднання Ґео Шкурупій виступав із теоретичними статтями. Звичайно, вони стали центральними у числах "Аванґарду". Занадто сміливими виявилися дві публікації — "Нове мистецтво в процесі розвитку української культури" та "Реконструкція мистецтв". Їх прочитали всі: і ті, кому вони адресувалися, і ті, хто звик негайно дмухати кому слід на вухо. Зокрема бурю викликав абзац: "Нове мистецтво вже втратило всій національний присмак. Воно інтернаціональне, але має дуже виразні й гострі класові ознаки. Ім'я нації звучить лише, як етикетка, ярличок, який ніякої функції не відіграє, а має значення фабричної марки". 

Такого йому не подарували — ні друзі, ні вороги. Резонанс "Аванґард-альманахи" викликали шалений, і миттєво. 

* * *

Лише слушної миті чекав Дракон. Як держслужбовець найнижчого штибу, 1930 р. Ґео Шкурупій із роботящими бригадами "колективізаторів" у шкірянках проїхався українськими селами. Комуністичного космосу й гадки вже не було. Власними очима літератор спостерігав дикунські хлібозаготівлі — саме з них в Україні і починався Голодомор. Повернувшись із відрядження у селянське пекло, трохи оговтавшись, Ґео Шкурупій створив поему "Зима 1930 року", де йшлося про те, що український хлібороб — не бидло, а чинить спротив насильницькій колективізації, яка не тільки накидає на нього ярмо, а й принижує людську гідність. 

Саме цей твір спричинив подальший арешт літератора. Принаймні такої гіпотези дотримувався канадський поет українського походження Яр Славутич (Григорій Михайлович Жученко). Його взяли на олівець і почали чекати…

Заарештували Ґео Шкурупія в Києві 3 грудня 1934 р. — вдома, на вулиці Короленка, 51 (нині — вул.Володимирська; будинок не зберігся).

Бліда, наче крейда, дружина Варвара так і просиділа на стільці під час трусу. Рухалися незнайомці безшумно, тільки раз у раз тишу розрізував дзенькіт трамваю, що тоді бігав посеред вулиці. 

Зі слів батька, Георгія-молодшого, свого часу мені це оповідала онука поета, Іра Шкурупій: "Того вечора енкавеесники вигребли геть усе, до останнього аркуша письменницького архіву. Найбільше дід шкодував, як переказував тато, за бібліотекою. Бо мав він найбільшу в Україні бібліотеку, складену з книжок футуристів. Не лише українських чи російських, а навіть італійських. Ті безцінні збірки позначали присвяти від авторів. Уявляєте, більшовики відбирали все: у селян — хліб, у робітників — громадянські свободи, а в інтелігенції — навіть спомини". 

І енкавеесники таки знайшли неспростовний доказ, антирадянську записку: "Сьогодні я сяду на бюст Сталіна (Сосо Джугашвілі). Ол. Влизько". 

Хоча підпис і почерк наочно свідчили, що текст належав не т.Шкурупію Ю.Д., промовистий доказ долучили до кримінальної справи. 

Насправді її легковажно написав глухонімий після дитячої травми літератор Олекса Влизько. У такий спосіб (лише письмово) він спілкувався з друзями. Знайдений енкавеесниками клаптик паперу був вирваною реплікою з безневинних спогадів про те, як колись із необережності, напідпитку, Олекса сів на бюст… Леніна. 

Дотепника Олексу Влизька за клаптик паперу розстріляли в ніч із 14 на 15 грудня 1934 р. в Києві, а дружину Фотіну вислали за Урал.

* * *

Спочатку доказів в особовій справі, шитій білими нитками, бракувало, і заарештованого Шкурупія Ю.Д. звинувачували у зберіганні "памфлету мерзенного контрреволюційного змісту" і факті, що він вчасно не повідомив компетентні органи про "контрреволюційну витівку" знайомого літератора. Після ретельного вивчення особистого епістолярію до обвинувачень додали ще листа, якого поет… збирався надіслати редакції берлінської газети з проханням надрукувати одне з його оповідань. Долучили навіть чужий партквиток на прізвище Бродського, знайдений десь на вулиці десятирічним Гогою — сином письменника Георгієм-молодшим.

Далі була справа техніки — потрібні зізнання вибивали на допитах. Із показань випливало, що він, член "Київської терористичної організації ОУН", мав намір гранатою висадити в повітря урядову трибуну, аби вбити першого секретаря Київського обкому ВКП(б) П.Постишева і голову ГПУ УРСР В. Балицького.

Як це відбувалося, залишилися письмові свідчення 31-річного поета Ґео Шкурупія: "Незважаючи на неправильний запис показань слідчим, вони підписані мною через такі обставини. Протягом усього слідства, і особливо під час допитів, я піддавався слідчими жахливому моральному тиску. Крім того, дошкуляв сильний біль у шлунку, загострилася виразка, від постійних погроз слідчого психологічний стан дійшов до цілковитого отупіння, за якого я вже нічого не тямив. Слідчий користувався цим і примушував підписувати свідчення, доводячи мене до істерики"... 

* * *

27 квітня 1935 р. радянський "найсправедливіший на світі суд" оголосив заготовлений заздалегідь вирок: 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах із подальшою трирічною поразкою в політичних правах та конфіскацією майна. Це був, так би мовити, стартовий для "розстріляного Відродження" вирок.

Дракон ніколи не жартував. Після оголошення вироку "терористові" Ґео Шкурупію дружина панфутуриста Варвара Базас негайно потрапила в категорію ЖИР. У більшовицькому Совку таке соціальне тавро значило: "жена изменника Родины". 

Як сім'ю ворога народу, її із сином Гогою (Георгієм-молодшим) викинули із квартири №12, по Короленка, 51, на вулицю, а згодом вислали з Києва. На десятиріччя їхні сліди загубилися. 

Коли я познайомився з онукою поета, Ірина Шкурупій з матір'ю жила на Печерську. Їхнім милим сусідом був… Олесь Бердник, у якого можна було запросто, на початку 1970-х рр., взяти почитати, наприклад, Свамі Вівекананду.

Але то вже, як кажуть, зовсім інша історія.

* * *

До Ґео Шкурупія щербата навідалася після того, як 25 листопада 1937 р. "особлива трійка" підписала протокол №199 про розстріл чергової партії в'язнів. 8 грудня 1937 р. в урочищі Сандармох, порослому лісом на крові тисяч безневинно замордованих, українського панфутуриста розстріляли. 

…Навіть не знаю, кепкувати чи сумувати, але в часі та місці загибелі точки зору науковців тепер аж занадто різняться. Зокрема, професор КНУ ім.Т.Шевченка, доктор філологічних наук, лауреат Шевченківської премії Юрій Ковалів стверджує, що з України Ґео Шкурупія начебто нікуди не етапували, а разом із Михайлом Семенком та Майком Йоґансеном планово розстріляли у Харкові — 28 жовтня 1937 року.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво