Фідель Кастро: остання надія комунізму - Персоналії - dt.ua

Фідель Кастро: остання надія комунізму

3 грудня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №46, 3 грудня-9 грудня

Фідель Кастро помер 25 листопада 2016 р. Помирав він дуже болісно й довго: виплекана ним одна з найкращих у світі і, безумовно, найкраща в Латинській Америці система охорони здоров'я утримувала його при житті ще ціле десятиліття після того, як через смертельну хворобу 2006 р. "тимчасово", а за два роки — вже й остаточно Фідель був змушений передати брату Раулю управління створеною ним соціалістичною державою на Кубі.

"Осінь патріарха"

Без ідеалів життя не варте нічого. Я був, є і назавжди залишуся марксистом-ленінцем

Фідель Кастро

 

Фідель Кастро помер 25 листопада 2016 р. Помирав він дуже болісно й довго: виплекана ним одна з найкращих у світі і, безумовно, найкраща в Латинській Америці система охорони здоров'я утримувала його при житті ще ціле десятиліття після того, як через смертельну хворобу 2006 р. "тимчасово", а за два роки — вже й остаточно Фідель був змушений передати брату Раулю управління створеною ним соціалістичною державою на Кубі. Але, зрештою, Полум'яний Команданте переставився інший світ. А разом із ним остаточно відійшла в минуле ціла епоха в історії людства.

Великий чеський мислитель, дисидент і гробар комунізму у своїй країні Вацлав Гавел розрізняв два етапи у становленні й існуванні комуністичної диктатури: "романтичний" і бюрократичний. Першому етапу властива атмосфера революційного піднесення, героїзму, самопожертви та стихійного насильства в усіх сферах життя суспільства. Років через 10 на зміну першому етапові приходить другий, який характеризується окостенінням системи, суворою бюрократичною регламентацією всього, що можливо й що неможливо регламентувати. Зазвичай у кожній державі на наступному етапі комуністичну партію та країну в цілому очолював інший лідер, котрий і уособлював цей етап.

Унікальність постаті Кастро полягає в тому, що він залишався незмінним керманичем "Острова Свободи" майже п'ять (а якщо вважати його брата Рауля лише продовжувачем справи Фіделя і пам'ятати про серйозний вплив Команданте на ухвалення стратегічних рішень до останніх місяців його життя, то майже шість) десятиліть. Відтак брати Кастро намагалися бодай частково зберегти "романтичний" стиль керівництва комуністичною державою на Кубі впродовж багатьох десятиліть, аж до сьогодні. Інша річ, що результати цих зусиль останніми роками часто-густо нагадували самопародію. Проте для всього світу майже всю другу половину ХХ ст. постать Фіделя Кастро була уособленням самої можливості існування "іншого", не імперіалістичного, не бюрократично-закостенілого комунізму.

Фидель_5
Фідель з братом Раулем (ліворуч угорі) та з невідомим «Барбудос». Фото до 1959 р.

Мартізм-марксизм-ленінізм

Фідель-Алехандро Кастро-Рус народився 13 серпня 1926 р. (за записом під час хрещення — 1927 р.) в селищі Біран у найбільш східній провінції Куби Орієнте. На момент народження Фіделя його батько Анхель Кастро володів квітучою плантацією цукрової тростини площею понад 10 тис. гектарів, де працювало понад 400 найманих робітників, тобто, безумовно, належав до числа великих землевласників-аграріїв, які століттями становили основу кубинської правлячої еліти. Втім, як стверджує сам Фідель, "у нашій родині не водилося того, що можна було назвати олігархічними традиціями". Адже Анхель Кастро був скоробагатьком, селф-мейд-меном, як кажуть американці. Та до того ж ще й іммігрантом. Батько майбутнього лідера кубинської революції народився в Галісії — найбіднішому і найвідсталішому регіоні Іспанії. Його селянська родина була надзвичайно бідна, навіть за галісійськими мірками. 25-річний Анхель потрапив на Кубу як вояк іспанської армії наприкінці ХІХ ст., під час американо-іспанської війни, внаслідок якої колишня іспанська колонія Куба здобула формальну незалежність, а фактично — стала повністю підконтрольним Сполученим Штатам утворенням. Після поразки іспанців галісієць вирішив залишитися на острові. Першою його роботою стало укладання рейок на будівництві залізниці, згодом він працював рубщиком цукрової тростини, рознощиком лимонаду для робітників на плантаціях. "Як людина підприємлива, — розповідав згодом Фідель про батька, — він невдовзі привернув до себе увагу і обійняв певні керівні посади на будовах, що велися на початку століття. Йому вдалося зібрати такий-сякий капіталець, і він його вклав у купівлю землі".

Коли народився Фідель, батькові було вже за 50 років. А мамою майбутнього революціонера стала селянка Ліна Рус-Гонсалес, яка працювала кухаркою в маєтку батька в період його першого шлюбу. Одружилися батьки Фіделя лише після народження сина. Батько, що мав украй цілеспрямований характер, умів долати будь-які труднощі на шляху до поставленої мети, дуже вплинув на формування особистості Фіделя.

Хоча батько майбутнього Команданте був напівписьменним, а мати взагалі не вміла ні читати, ні писати, вони подбали про те, щоб дати своїм дітям якнайкращу освіту. По закінченні початкової школи Фідель навчався в єзуїтських колегіумах, спершу в столиці рідної провінції Сантьяго-де-Куба, а потім — у Гавані. Отці-єзуїти прищепили своєму вихованцеві, за його власною оцінкою, поняття про дисципліну й самодисципліну, підприємливість, наполегливість і завзяття. Все, крім віри в Бога.

Завершивши середню освіту, 1945 р. Фідель вступив на юридичний факультет Гаванського університету — кузні кадрів кубинської політичної й економічної еліти, різні фракції якої змінювали одна одну при владі, часом — після відносно демократичних виборів, часом — внаслідок військових переворотів.

Куба після здобуття незалежності більшістю іспанських колоній на початку ХІХ ст. ще десятиліттями залишалася останнім володінням Іберійської монархії в Америці. Апостолом боротьби за незалежність острова став письменник, філософ, журналіст і революціонер-демократ Хосе Марті, який об'єднав, практично, всіх прибічників незалежності в Кубинську революційну партію і загинув 1895 р. у бою з іспанськими військами. У часи молодості Фіделя ім'ям Марті присягалися, практично, всі, хто виступав публічно, — від справжніх ідеалістів до відвертих бандитів. Досить сказати, що дві основні політичні партії, які суперничали в боротьбі за владу, називалися Ортодоксо й Автентіко — в перекладі українською, відповідно, Правовірні і Справжні … мартісти, звісно ж.

Кастро відразу після вступу до університету став активним діячем тамтешньої організації ортодоксів, за років два очолив її, а після закінчення університету створив і став лідером власної фракції в партії — Аксіон Радикал Ортодоксо, щось на кшталт "Радикальної правовірної дії" українською. До речі, в університетські роки Кастро, як політично активний студент, мусив постійно ходити з пістолетом, і його життю в цей період загрожувала, за його власною оцінкою, більша небезпека, ніж коли він партизанив у горах Сьєрра-Маестра.

Фидель_3
Фідель і Че Гевара. Фото поч. 1960-х рр.

Звичку посилатися на Марті й присягатися його іменем Кастро зберіг і після того, як захопив владу в своїй країні та став не просто "правовірним" комуністом-марксистом, а надією міжнародного комуністичного руху. В інтерпретації Команданте ідейний спадок Хосе Марті органічно доповнює вчення Карла Маркса, просто враховує латиноамериканську, зокрема кубинську специфіку. Хоча насправді це не так. Маркс, як відомо, стверджував, що "пролетаріат не має вітчизни", а національні держави як такі будуть зметені комуністичною революцією. Натомість для Марті найбільше важило здобуття Кубою незалежності від Іспанії. "Апостол" також пророчо попереджав, що після вирішення цього завдання головною загрозою для Вільної Куби стануть спроби Сполучених Штатів встановити в цій країні своє необмежене економічне та політичне панування. Тобто був, виходячи з марксистської логіки, дрібнобуржуазним демократом-націоналістом.

І в часи свого володарювання на Кубі, принаймні в питаннях зовнішньої політики, Кастро був не так марксистом, як мартістом. Він вважав найважливішою геополітичною проблемою сучасності не протистояння між Заходом і Сходом, тобто між капіталізмом та соціалізмом, а конфлікт інтересів між Північчю і Півднем, тобто між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються.

Взагалі у свої молоді роки Кастро не був комуністом. Ще 1955-го Фідель категорично запевняв: "Звісно, твердження, що я комуніст, здається абсурдним для тих, хто знає мою громадську кар'єру, жодним чином не пов'язану з Комуністичною партією". І до влади він прийшов, спираючись на власну організацію Рух 26 липня (на честь річниці штурму Монкади). Тільки 1965 р., через п'ять із лишком років після захоплення влади в країні, Фіделів Рух, об'єднаний перед тим зі "старими" комуністами, був урочисто перейменований на Комуністичну партію Куби.

Дехто з аналітиків стверджував, що Кастро проголосив себе комуністом, виходячи із суто меркантильних міркувань — щоб забезпечити собі та своїй країні вищий рівень підтримки і матеріальної допомоги з боку Радянського Союзу. Але це, мабуть, зовсім не так. У чому-чому, а в безпринципності Кастро звинуватити не можна. Видається, що саме в марксистсько-ленінському вченні Фідель знайшов рецепт побудови у своїй країні справедливого й досконалого суспільства. Принаймні після 1991 р., коли розвалився Радянський Союз, а "світова соціалістична система" розтанула, як купа снігу під палючим сонцем, збереження вірності збанкрутілій ідеології не давало вже жодних дивідендів ні особисто Фіделю, ні його країні загалом. Але винесений в епіграф вислів Кастро належить саме до цього, одного з найтяжчих в історії Куби, періоду.

Чергова спроба побудувати рай на землі

У 1965-му чи 1966-му році, коли я навчався в другому чи третьому класі, мені подарували дитячу книжку-альбом, присвячену… кубинській революції. Родзинкою книжки був розворот, на одному боці якого містилася карта Куби ДО, а на другому — аналогічна карта ПІСЛЯ. З малюнками. І якщо ДО босий чоловічок у залатаних штанях рубав цукрову тростину великим ножем, то ПІСЛЯ на цьому самому місці врожай збирав якийсь фантастичний комбайн, а там, де ДО стояла маленька перекошена хатинка, ПІСЛЯ височіла суперсучасна багатоповерхівка. Радянська номенклатура, що саме готувалася провалитися в остаточне закостеніння застою, повною мірою використовувала романтику кубинської революції для підтримання віри в привабливість комуністичної перспективи серед своїх підданців. Хоча насправді справи на "Острові Свободи" йшли не зовсім так добре, як було представлено в радянській дитячій книжці.

Після героїчної висадки десанту 82 революціонерів зі шхуни "Гранма" наприкінці 1956-го, дворічної повстанської епопеї в горах та майже безкровного захоплення влади в січні 1959 р. Фідель Кастро і його команда бороданів мали, практично, необмежену підтримку на Кубі. Відтак, після "червоногвардійської атаки на капітал", внаслідок якої впродовж кількох місяців вдалося націоналізувати спершу власність американських інвесторів у країні, а трохи згодом — і всі великі та середні підприємства, руки в Кастро були розв'язані. Розгром підготовлених і підтримуваних Вашингтоном контрреволюціонерів у Затоці свиней у квітні 1961 р. був сприйнятий більшістю кубинців як перемога над самими Сполученими Штатами, які одвіку принижували й експлуатували кубинців. Кубинці повірили, що їхній лідер непогрішимий, здатний подолати будь-які перешкоди. Культ особи почав формуватися ніби сам собою, мимо волі Фіделя. Проте проголошений Кастро 1961 р. курс на прискорену індустріалізацію країни виявився абсолютно провальним. 1962 р. промислове виробництво зросло тільки на 0,4%, а 1963-го — навіть зменшилося на 1,5%. У березні 1962 р. довелося "тимчасово" запровадити картковий розподіл основних продовольчих та промислових товарів народного споживання. Кубинці ще й досі отримують на картки рис та олію, сорочки й шкарпетки — 54 роки поспіль!

Напередодні революції 1959 р., в часи "диктаторського режиму Батисти", кубинська економіка зростала досить динамічно. У 1950-ті роки американський капітал почав розвивати на Кубі масовий туризм. Основні види кубинського експорту — тростинний цукор, ром і славетні гаванські сигари — майже повністю йшли на величезний ринок Штатів. Звісно, соціальна нерівність вражала, корупція зашкалювала, а в сільській місцевості чимало людей жили у злиднях, проте середній рівень доходів кубинців був одним із найвищих, якщо не найвищим, серед усіх країн Латинської Америки.

Після проголошення Фіделем "соціалістичного характеру революції" американці повністю припинили торгівлю з Кубою, сподіваючись задушити режим Кастро економічно. Проте Радянський Союз, вкупі зі східноєвропейськими сателітами, прийшов на допомогу новому союзникові, закуповуючи, практично, всі товари кубинського експорту. Втім, радянським людям не подобався жовтий тростинний цукор із Куби, — вони традиційно звикли до бурякового. Не було попиту й на найкращі у світі гаванські сигари. Натомість СРСР постачав на Кубу, практично, все необхідне — від хліба до верстатів. Парадоксально, але, позбувшись надвисокої економічної залежності від Америки, Куба потрапила в не меншу залежність від Радянського Союзу. Відмінність полягає в тому, що економічна співпраця з Кубою була вигідною для Сполучених Штатів, а для економіки СРСР "Острів Свободи" став важким тягарем на багато десятиліть.

Фидель_7
При соціалізмі тростину рубають вручну — так само, як було при капіталізмі

Наступне велике звершення Фіделя, яке, втім, теж закінчилося провалом, — цукрова кампанія 1969—1970 рр., коли Команданте поставив за мету різко збільшити виробництво цукру: "10 млн тонн цукру являють собою щось набагато більше, ніж тонни цукру, — це випробування, моральне зобов'язання перед країною". Для досягнення амбітної мети було мобілізовано всі матеріальні ресурси, задіяно всі можливі ідеологічні інструменти, сам Кастро щодня по чотири години рубав мачете тростину. Всіляко прославлявся трудовий героїзм. Проте навіть найпалкіші промови вочевидь програвали матеріальній зацікавленості. Навіть у рідній провінції Фіделя, найреволюційнішому Орієнте, в серпні 1970 р. 52% працівників сільського господарства дозволяли собі прогули. У підсумку, було виготовлено 8,5 млн тонн, а Кастро мусив визнати, що "легше виграти 20 воєн, ніж битву за розвиток".

Втім, Команданте не переглянув своїх принципів. Упродовж десятиліть він залишався послідовним ворогом будь-яких ринкових методів і децентралізації. Як заявив 1959 р., що "революція потребує від робітників армійської організованості", так і повторював десятиліттями: "Ні лібералізму! Ні пом'якшенню!"

Всі проблеми в економіці та соціальному розвитку всіх регіонів Куби Кастро намагався вирішувати особисто, під час постійних поїздок країною. Проте, зрештою, як писав біограф Кастро Себастіан Белфур, "образ молодої атлетично збудованої людини, втомленої битвами, з сигарою в зубах, що мчить сільською глибинкою у джипі, поступився місцем сповненому гідності огрядному державному діячеві в обвішаному медалями однострої, з посивілою бородою, що головує на церемоніях для іноземних правителів держав". Дуже жорсткою й далекою від бодай якогось лібералізму була і політика Кастро в галузі прав людини. Про його неприйняття будь-яких політичних опонентів широко відомо, але не всі знають, що Кастро був надзвичайно послідовним і жорстоким ворогом гомосексуалістів та лесбіянок. За час правління Команданте репресіям було піддано більший відсоток кубинців, ніж радянських людей у часи Сталіна. Наслідком економічних труднощів і тотальної несвободи стала масова втеча підданих Кастро з "Острова Свободи". За роки його правління з країни з населенням 10 млн осіб виїхало принаймні 1,5 млн кубинців.

Фидель_2
За правління режиму Кастро 1,5 млн кубинців виїхали з «Острова Свободи». Мексиканська затока, 1996 р.

Які ж підсумки такої тривалої й напруженої боротьби Кастро за створення комуністичного раю на кубинській землі? Серед незаперечних здобутків Фіделя слід відзначити насамперед ефективну систему охорони здоров'я, зокрема лише за перші 20 років правління Фіделя дитяча смертність знизилася в 4,5 разу, а середня тривалість життя зросла з 57 до 74 років. Другою перевагою соціалістичної Куби стала, практично, повна ліквідація неписьменності і створення досить ефективної системи середньої та вищої освіти. Ну й, нарешті, житлова програма, — бомжів на острові, фактично, не залишилося. Але це, за великим рахунком, усе. Загалом же, Куба з однієї з найбагатших країн Латинської Америки перетворилася на одну з найбідніших.

Фидель_1
Куба — єдине місце на землі, де досі на ходу автівки 1950-х років. Просто нових на острів майже не ввозять

Великий лідер з невеликого острова

Фідель Кастро був, мабуть, найвпливовішим і найпопулярнішим у світі політичним лідером в історії Латинської Америки, за винятком хіба Симона Болівара. Хоча він очолював державу порівняно невелику і за площею, і за кількістю населення, і, тим більше, за економічним потенціалом, його вплив на міжнародній арені був вельми значним; він активно, а часом — і небезуспішно намагався втручатися в геополітичні процеси в усьому світі.

кеннеди
Джон Кеннеді

Практично, на початку свого правління Кастро разом із Микитою Хрущовим та Джоном Кеннеді став одним зі співтворців Карибської кризи 1962 р., внаслідок якої світ опинився за півкроку від ядерної війни. І коли радянський та американський лідери в останній момент усе ж таки дали задній хід, домовившись, зокрема, про виведення радянських ракет з острова і врятувавши тим самим світ та Кубу від ядерного апокаліпсису, Фідель … смертельно образився. За те, що домовленості досягли без його участі. І надалі Команданте ніколи не дозволяв Москві ставитися до нього як до безголосого васала, що слухняно виконує вказівки боса. Так, упродовж усіх 60-х років Гавана активно "експортувала" революції до багатьох країн Латинської Америки й Африки, дарма що Кремль не схвалював такої ризиковано-екстремальної форми "боротьби зі світовим імперіалізмом". Кастро та його соратники були впевнені, що кубинський досвід висадки невеличкої групи озброєних революціонерів, які зрештою захоплюють владу в країні, можна використовувати і в інших країнах Африки та Латинської Америки. Втілювати цю ідею в життя взявся найближчий помічник і друг Кастро аргентинець Ернесто Че Гевара. Втім, його спроба захопити владу в Конго виявилася невдалою, а в Болівії Че взагалі зазнав фіаско, — в жовтні 1967 р. його загін розгромили, а сам він потрапив у полон і був розстріляний. Прикметно, що "світовий імперіалізм" став набагато жорсткішим до своїх потенційних гробарів: 1953 р., після штурму казарми Монкада, Кастро теж потрапив у полон, але був не розстріляний, а засуджений на 15 р. ув'язнення і вже через 19 місяців за амністією випущений на волю. Практично відразу вдався до другої спроби захопити владу, яка виявилася вдалою. Че Гевара такої можливості не отримав, — його ліквідували без суду і слідства. До кінця 1960-х рр. сформовані, навчені й заслані режимом Кастро загони революціонерів були розгромлені в Колумбії, Венесуелі, Перу та Гватемалі — в усіх країнах, де вони діяли. Фідель "тимчасово" відмовився від такої форми боротьби. Здавалося, практика розв'язала не на його користь суперечку з радянським керівництвом, яке вважало, що комуністичну владу в країнах третього світу ефективніше встановлювати не збройним шляхом, а перемогою на виборах. Відтак, після перемоги на виборах 1970 р. в Чилі прокомуністичного блоку "Народна єдність" Кастро надавав йому всебічну підтримку. Проте "вільно" розбудовувати в Чилі тоталітарну комуністичну державу за кубинським зразком не вдалося. 1973 р., внаслідок заколоту, очоленого генералом Піночетом, уряд "Народної єдності" було повалено.

Натомість Кастро став активним діячем Руху неприєднання, який об'єднав більшість країн Третього світу, і кілька років навіть очолював цей рух. Як своєрідний Давид для американського Голіафа, Куба викликала повагу в країн, що розвиваються.

Втім, міжнародна активність Кастро надалі не звелася виключно до ненасильницьких форм антиімперіалістичної боротьби. 1975 р. Куба активно втрутилася у громадянську війну в Анголі й за 4 місяці допомогла її марксистському урядові відновити контроль над усією територією країни. Як згадував особистий друг Фіделя, великий колумбійський письменник Ґабріель Ґарсія Маркес, "Кастро 14 годин поспіль пробув у робочій кімнаті генерального штабу без їжі та сну, ніби сам брав участь у битві. Він відстежував подробиці кожної сутички, відзначаючи їх кольоровими булавками на докладних картах, розвішаних на стіні, і залишався на постійному зв'язку з ангольськими командувачами, що перебували на полі битви".

Кубинські "інтернаціоналісти" також брали активну участь в ефіопсько-сомалійській війні 1977—1978 рр. і посприяли перемозі прорадянського режиму Аддис-Абеби.

* * *

Відносини Полум'яного Команданте з Україною не можна назвати дуже тісними. До 1991 р. він абсолютно не відділяв українців від інших "сов'єтіко", а до розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності поставився вкрай негативно. Втім, до його честі, не припинив започатковану ще в часи СРСР широкомасштабну програму оздоровлення на Кубі дітей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Ця програма тривала ще багато років. Загалом, на Кубі — безкоштовно чи на вельми пільгових умовах — було оздоровлено 22 тис. українських дітей. Кастро нагороджений двома українськими орденами: Ярослава Мудрого та "За заслуги".

Фидель_6
Фідель Кастро в київському аеропорту. Праворуч – Микола Подгорний і Володимир Щербицький. 1963 р.

Натомість після російського вторгнення в Крим і на Донбас перестарілий кубинський лідер однозначно підтримав не жертву агресії — Україну, а агресора — Росію. Втім, так само за багато десятиліть до цього він схвалив і радянські вторгнення в Чехословаччину 1968 р. та Афганістан 1979-го. 

Світ неоднозначно сприйняв звістку про смерть одного з останніх могікан —визначних політиків ХХ ст. Хтось, як лідер Радикальної партії Олег Ляшко, вважає, що "світ втратив велику людину", а хтось солідаризується з думкою новообраного президента США Дональда Трампа: "Жорстокий диктатор, який піддавав репресіям власний народ майже шість десятків років. Спадщина Фіделя Кастро — це розстрільні команди, злодійство, неймовірні страждання, бідність і заперечення базових прав людини".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво