Деінституалізація, або Як запалити вогник реформи? - Персоналії - dt.ua

Деінституалізація, або Як запалити вогник реформи?

8 грудня, 2017, 17:52 Роздрукувати

Інтернатні установи для дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування потребують реформування.

© wearelumos.org

31 жовтня в Житомирі представники фонду Джоан Роулінг Lumos (Велика Британія) підписали Меморандум про співпрацю з Уповноваженим президента з прав дітей Миколою Кулебою та Житомирською облдержадміністрацією. В історіях про Гаррі Потера Lumos — це заклинання, що запалює вогник світла на кінці чарівної палички. Його фонд і має намір "запалити" для інтернатів Житомирщини у вигляді технічної, експертної та методичної допомоги в реалізації пілотного проекту з профілактики потрапляння дітей в інституції, тобто заходів, спрямованих на підтримку кризових сімей з метою зменшення кількості відмов від дитини та повернення дітей у їхні сім'ї. 

На те, щоб змінити систему опіки над дітьми, у Великій Британії пішло близько 30 років. Однак представники Lumos вважають, що в Україні все може відбутися швидше і якісніше, — у світі вже є досвід та чимало напрацювань. 

Про деінституалізацію — реформування інтернатних установ для дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування — в Україні останнім часом говорять багато. Прийнято Національну стратегію та план дій з реформування інтернатних установ на 2017—2026 рр. У рамках проекту модернізації соціальних послуг, на який Україна отримала позику на 300 млн євро від Світового банку, передбачено пілотні проекти з деінституалізації в кількох областях. Останніми місяцями відбувається безліч конференцій, тренінгів, семінарів та нарад з метою обговорити, пояснити, показати й навчити, що і як має відбуватися в процесі реформи. 

Однак тема не нова. У 2006 р. державою було прийнято концепцію "Програми реформування інтернатів, закладів усіх форм власності для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування" на 2006—2010 рр., у результаті якої, як зазначалося, кожна дитина, котра втратила за різних обставин рідних батьків, мала отримати сім'ю. Не сталося, хоча зрушення —на рівні як законодавства, так і суспільної свідомості — відбулися. 

Наступного разу про реформу інтернатних установ заговорили 2011-го. У 2017-му знову спостерігаємо її новий гучний старт. Початок видається хорошим і правильним. На жаль, роботи над помилками в попередніх двох спробах, а також інвентаризації того, що вже є і зроблено, схоже, не провели, а отже, не виключений ризик знову наступити на ті ж самі граблі. 

Про важливі кроки, а також про поширені помилки, допущені іншими країнами в процесі реформи деінституалізації, DT.UA розмовляло з консультантом фонду Lumos сером Роджером Сінглтоном, що вперше приїхав в Україну і взяв участь у Всеукраїнському установчому семінарі-нараді "Впровадження першого етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017—2026 роки", який проходив у Києві 28—30 листопада. 

Роджер Синглтон
Роджер Сінглтон

Довідка DT.UA

Вісім років тому сер Роджер Сінглтон допомагав Джоан Роулінг створювати фонд. Упродовж 21 року він очолював благодійний фонд Barnado's, який за час його управління з асоціації, що опікувала малі групові будиночки для дітей, перетворився на організацію, що принципово підтримує молодь у сім'ї та суспільстві. У 2007-му його було призначено керівником Незалежного органу з безпеки, а 2009-го — головним радником уряду з питань безпеки дітей. 

З початку своєї діяльності фонд Lumos приділяє особливу увагу країнам Центральної та Східної Європи. На його рахунку, зокрема, допомога у проведенні реформи деінституалізації в Молдові, Чехії, Болгарії, країнах Латинської Америки.

 

— Сер Роджер, як ви оцінюєте ситуацію із захистом прав дітей в Україні?

— Я бачу, що у вашій країні є багато людей, котрі хочуть просувати цю тему. Є і ті, що сумніваються. 

У вас багато дітей перебуває в інституціях. Більше, ніж у країнах Європи. Але не більше, ніж у всіх. 

Деінституалізація — довгий шлях. І ви вже посередині цього шляху. 

Україна має багатолітню традицію розміщення дітей в інтернатах. З тривалих, 80-річних досліджень ми знаємо, що перебування в інтернатних установах шкодить дітям. Завдання Уповноваженого з прав дитини, політичних сил та громадських організацій — допомогти здійснити перехід від інституціонального утримання до розміщення дітей у сім'ї. Це забере час. Але в результаті діти будуть щасливішими і більш задоволеними життям. Про це свідчить досвід Lumos як у Великій Британії, так і в країнах Східної Європи, а також у Гаїті, Колумбії. 

— Однією з найважливіших складових успіху будь-якої реформи є загальне бачення того, як вона має відбуватися. На ваш погляд, чи є воно в України? Чи розуміють причетні міністерства, відомства і громадські організації, що насправді являє собою деінституалізація?

— На конференції я почув виступи безлічі спікерів про те, як має відбуватися процес деінституалізації. Мені також здалося, що представники регіонів і областей ще сумніваються. І ми мусимо переконати їх, що зміни — на благо дітей, для кращого забезпечення їхніх прав. Я був радий почути, що вже розроблено Національну стратегію. І налаштований оптимістично. Якщо імплементація відбуватиметься успішно.

— Це вже не перша спроба провести в Україні реформу інтернатних установ. Як ви вважаєте, чому перші дві провалилися?

— Думаю, що в попередні рази у вас не було національної стратегії і зобов'язань міністерств. Тепер вони є. Дуже важливо отримати такі самі зобов'язання і обіцянки від представників регіонів. Звісно, складатиме правила й виділятиме кошти — центральна влада. Але працювати з місцевими громадами і по суті проводити реформу деінституалізації буде саме влада на місцях.

— Серед керівників у регіонах — чимало людей старого, ще радянського гарту, які не дуже прагнуть змін. Чи достатньо для реформування інтернатної системи тільки законодавчої ініціативи й Lumos, чи мають бути ще й люди, котрі прагнуть змін?

— Це не унікальна ситуація. Навіть у Великій Британії велика прірва між законодавством та його імплементацією. Законодавча рамка — невід'ємна частина реформ, без якої не домогтися істотних змін у забезпеченні прав дітей. Але ви маєте переконати інших у тому, що ця реформа мусить відбутися. І не тільки посадових осіб на всіх рівнях. Переконати треба ще й батьків, особливо коли йдеться про дітей з особливостями фізичного розвитку. У тому, що вони можуть надавати своїм дітям послуги краще, ніж ті, кого вони вважають професіоналами в інтернатних установах. Тому підтримка ЗМІ дуже важлива. Щоб люди задумалися, що така реформа необхідна. 

— Автор теорії "чорного лебедя", американський публіцист, економіст і трейдер Нассім Талеб вважає, що коли суспільство недосить швидко пристосовується до змін, його чекає колапс. Але й надто швидке пристосування перетворюється на регрес: суспільство починає втрачати те хороше, що в нього було до початку змін. І, перш ніж проводити нові реформи, потрібно переконатися, що попередні спрацювали. 

В Україні одночасно стартували кілька дуже важливих реформ. Зокрема освіти та охорони здоров'я, що безпосередньо стосуються деінституалізації. Відповідальні за них різні міністерства, і кожне тягне ковдру на себе. Наскільки такий одночасний старт, на ваш погляд, ефективний?

— Дуже важливо, щоб, перш ніж діти вийдуть із інституцій, з'явилися хороші освітні та соціальні сервіси й послуги. Тому думаю, що всі ці реформи допоможуть процесові деінституалізації. Вкрай важливо не відкладати створення цих можливостей до того часу, як діти вийдуть з інституцій. Ми знаємо, що інституції дуже шкодять дітям, особливо маленьким. Тому рухатися потрібно так швидко, як це можливо, щоб убезпечити дітей. 

— Яка роль Lumos в Україні?

— У дні конференції мої колеги з Молдови провели тренінг, що пояснює, як перейти від системи інституційного утримання до того, аби діти залишалися в сім'ях. Ми також плануємо запросити до України експертів з інших країн світу, які поділяться своїм досвідом і покажуть, якими можуть бути результати деінституалізації. 

— Як ви зазначили на конференції, люди часто сумніваються, що те, що працює у Європі й Великій Британії, працюватиме у них, оскільки в їхніх країнах інші традиції. У чому, на ваш погляд, основні схожість і різниця між традиціями в дитячій темі Великої Британії та України?

— У Великої Британії тривалий досвід розміщення в інституціях не тільки дітей, а й дорослих, які не могли турбуватися про себе у звичайних умовах. Думаю, це спільне з Україною. Але в нас була перевага, — ми мали більше засобів для прискорення цього процесу, ніж зараз є в Україні.

Ще одна схожість: багато років британські сім'ї вірили, що інтернати — це добре. І ця думка змінилося далеко не зразу. 

Я чув, в Україні деякі сім'ї теж вважають, що перебування в інституціях у життя дитини привнесе щось позитивне. Це ще одна спільна риса, яка з часом має змінитися. 

— За вашими словами, 10 тис. дітей у Великій Британії досі перебувають в інституціях. Що це за діти, якого віку, і що собою являють інституції?

— Це діти, котрі вчинили протизаконні дії, чия поведінка потребує корекції. Інституції являють собою невеликі установи, в яких можуть перебувати двоє-троє, іноді — шестеро-семеро дітей. Є також резидентні школи — до 15 дітей: вони живуть там з понеділка по п'ятницю, а на вихідні повертаються додому, в сім'ю. 

Переважно це діти, котрі мають розлади, найчастіше — аутичного спектру, і потребують додаткової допомоги, яку може надати така школа. 

Різниця між такими школами й інституціями, які є в Україні, окрім кількості дітей у них, полягає ще й у тому, що резидентна школа надає дитині послуги, яких батьки не можуть комплексно отримати в іншому місці, наприклад якщо дитина сліпа або глуха. Тобто по суті — це спеціалізовані школи. У вас же в інтернати часто потрапляють здорові діти з кризових сімей. 

— У період активних бойових дій з дитячих інтернатних установ у гарячих точках були вивезені всі діти. Минуло небагато часу, й інтернати наповнилися знову, — система самовідновилася. Як, на ваш погляд, можна зупинити цей процес?

— Важке запитання для мене, оскільки я поки що не до кінця розумію вашу ситуацію та всі її особливості. Справді, потрібно вберегти дітей від потрапляння в інституції. Адже коли ви хочете випустити воду з ванни, то насамперед перекриваєте кран. Чинник, який призводить до потрапляння дітей в інституції, — це відсутність сервісів з підтримання сімей на рівні громади. Тому дуже багато важить добре планування, слід розуміти, чому діти опиняються в інтернатах. І коли ви розумієте причини, треба подумати над послугами — у сім'ї чи на рівні громади, які мають зупинити процес потрапляння дітей в інтернати. Наприклад, дитина з тяжкими фізичними вадами розвитку може опинитися в інтернаті тільки тому, що їй не під силу нормально рухатися по квартирі й навіть потрапити в туалет, у якому надто вузькі двері. І навіть проста допомога в тому, щоб розширити двері, може убезпечити дитину від потрапляння в інтернат. 

— Чи є у Великій Британії виплати для сімей із дітьми з інвалідністю?

— Так, виділяються окремі кошти для батьків, котрі доглядають за такою дитиною. І вони можуть розпоряджатися ними на власний розсуд. Можуть вирішити витратити ці гроші на оплату людині, котра приходитиме з ранку й займатиметься дитиною з особливостями фізичного розвитку впродовж дня, поки батьки, наприклад, доглядають за другою дитиною. Важливо не дуже зациклюватися на правилах, як використовувати ці гроші. Це нецільова субвенція, і батьки самостійно можуть вирішувати, як використовувати ці гроші, аби максимально допомогти своїй дитині. 

— Тобто використання коштів жодним чином не контролюється й не моніториться?

— Контролю немає. Але якщо соціальний працівник виявить, що кошти витрачаються на купівлю алкоголю чи наркотиків, він може подати заяву про припинення виплат цій сім'ї. 

— У вас є досвід роботи в багатьох країнах. Можете назвати загальні помилки, яких країни допускалися в процесі реформи деінституалізації?

— Коли високопосадовці дуже хочуть провести зміни в цій сфері, буває, що вони встановлюють граничні терміни. Наприклад, до такого-то ми маємо закрити стільки-то інституцій. Це помилка. Це не відповідає задоволенню потреб дітей, які перебувають в інтернатах. Встановлювати крайні дати закриття всіх інституцій можна тільки після того, як буде проведено оцінку потреб дітей у соціальних послугах. 

— Тобто встановивши дати, заявивши в Національній стратегії, що у 2026 р. в інституціях має бути не більше 0,5% дитячого населення України (зараз — 1,5%), ми вже зробили помилку?

— Це не помилка. Встановлювати загальні рамки — це правильно. Помилкою буде, вказавши на якийсь інтернат, призначити конкретну дату його закриття без проведення оцінки потреб дітей, котрі в ньому перебувають. 

А ось мати загальні рамки — якраз добре. Інакше неможливо оцінити, чи є прогрес у цьому напрямі. Ці помилки випливають із того, що ви думаєте про майбутнє інституцій, а не про потреби і майбутнє дітей.

Ми виявили, що урядам дуже складно передавати гроші від одного міністерства іншому. Якщо, приміром, у МОЗі були кошти на забезпечення потреб маленької дитини в інституції, а потім ці гроші мають піти в місцеві громади для забезпечення їхніх послуг, — це завжди наражається на опір. 

У Великій Британії, наприклад, ми не доклали достатньо зусиль, не сконцентрувалися на переконуванні впливових противників деінституалізації в тому, що реформу потрібно проводити, оскільки від цього буде користь. І вони витратили багато сил та енергії на опонування реформі, хоча ці сили й енергію можна було б спрямувати на розвиток реформи. 

Я сподіваюся, що мої колеги допоможуть вам краще зрозуміти, як перейти від нинішнього становища в ситуацію, сприятливішу для дітей. Наприклад, є чудовий досвід Молдови, дуже бідної пострадянської країни, яка змогла досягти добрих результатів.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 18 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво