Дайвер Максим Полежака: Ми йшли, навіть коли не було надії - Персоналії - dt.ua

Дайвер Максим Полежака: "Ми йшли, навіть коли не було надії"

20 липня, 16:48 Роздрукувати Випуск №28, 21 липня-10 серпня

Увесь світ обговорював операцію з порятунку юних тайських футболістів та їхнього тренера, які потрапили в полон стихії в печері Тхам-Луанг у Таїланді. 

Усім відомо, що першими дітей знайшли британські дайвери. Але мало хто знає, що шлях для них прокладали інші підводники — українець Максим Полежака та бельгієць Бен Рейменантс. У рятувальній операції також брав участь Всеволод Коробов, — він, як і Максим, родом з України.

У розпал рятувальної операції і Максим, і Всеволод давали кілька лаконічних коментарів українським ЗМІ. Однак тепер, коли все скінчилося, нам хотілося розпитати їх докладніше, як усе було. Максим Полежака погодився дати інтерв'ю DT.UA. Через відстань, різницю в часі (Максим живе в Таїланді) та робочий графік — письмово. Хоча дайвер був не дуже багатослівний і скромний, нам усе-таки вдалося почути цікаві деталі гучної рятувальної операції. 

Професійний інструктор з печер, ребризерів (дихальних апаратів замкненого циклу) та глибокого занурення на газових сумішах кисню, азоту і гелію в дайвінгу з 1995 р. Служив у Військово-Морських силах України. Далі — 8 років у Збройних силах Франції. Після військової служби зробив кар'єру інструктора. Нині займається будівництвом кораблів на верфі Пхукета в Таїланді. Живе й тренується там же. 

До групи дайверів, які брали участь у порятунку тайських школярів, Максим Полежака потрапив услід за бельгійським дайвером Беном Рейменантсом. 

— Він описував ситуацію як критичну, — каже Максим. — Я зголосився прилетіти до нього негайно. Ми з Бенем друзі, багато років тому він мене навчав усього, що я знаю про печери.

— Максиме, як виглядає печера Тхам-Луанг, у пастку котрої потрапила група дітей із тренером? 

—Звичайна карстова печера, яких тут тисячі. Звичне середовище для дайверів, за винятком сильної течії та каламутної води.

— З яких країн були дайвери?

—З багатьох: Бельгії, Франції, України, США, Таїланду.

— Навіщо тайська влада запросили іноземних дайверів, адже рятувальну операцію проводили тайські військові — "морські котики" (Navy SEALs)? 

—Спочатку запрошували спеців для того, щоб вони проконсультували тайських військових. Але тут ситуація неординарна, і навчити печерного дайвінгу військових за такий стислий термін було нереально. Тому ми самі почали збирати рятувальну групу дайверів-"печерників" і вводити їх до складу "морських котиків". Було очевидно, що ми можемо працювати швидше й ефективніше, ніж будь-хто інший, що ми краще впораємося із завданням встановлення печерного канату, а далі по ньому зможуть рухатися "сіалс". 

— Для чого знадобився цей канат?

—Плисти проти сильної течії було неможливо, особливо в місцях звуження печерних коридорів. Із канатом пересуватися легше. Крім того, канат був ходовим кінцем, тобто орієнтиром, що зв'язує дайвера з виходом. Протягуючи канати по вузьких галереях печери, ми, по суті, займалися підводним скелелазінням. Видимість була від нуля до метра. Це залежало від ділянок. Добиралися довго, близько трьох годин.

Від входу в печеру, де перебували рятувальники, до дітей було 5 кілометрів. Ми то поринали у воду, то лізли по скелях. Ішли з повним спорядженням по глині й бруду.

— Чи правда, що ви і Бен Рейменантс спустилися в затоплену печеру після того, як із неї повернулися британські дайвери, так і не дійшовши до кінця через погані умови? 

—Правда. У нас була розмова з британцями. Вони відмовлялися від роботи з "сіалс" через ризик для життя самих "сіалс", які за наказом підуть куди завгодно, попри незнання печерної специфіки. Бен же сказав, що наша команда віддасть перевагу роботі з "сіалс" у цих умовах і застерігатиме їх від небезпек. Це краще, ніж залишити їх самих. Британці повернулися, коли ми й "сіалс" уже проклали майже весь шлях. 

— Ви з Беном проклали канат і повернулися назад, так і не дійшовши до дітей?

—Таж ніхто не знав, де вони. Ми прокладали шлях, скільки могли, і поверталися назад. І так щоразу. Так збіглося, що коли прийшли британці, то вони відразу наштовхнулися на дітей і зняли їх на відео.

— Що ви почували, пливучи в повній темряві? 

—Не було темряви, у нас із собою було багато світла. Це специфіка занурень у печери. 

— Чи були моменти, коли у вас опускалися руки і здавалося, що нічого не вийде?

— Це розкіш… У командній роботі такого немає. Не можемо занурюватися — носимо балони. Немає балонів —навчаємо "морських котиків" тонкощів печерного дайвінгу.

— Чому загинув один із дайверів? 

—Загинув тайський дайвер, екс-"сіалс". Швидше за все, через навантаження, які викликали гіпервентиляцію і непритомність. Експертиза показала різке падіння рівня кисню в крові.

— Рятувальники не скористалися міні-підводним човном Ілона Маска. Чому?

—Міні-підводний човен прибув, коли почалася третя фаза рятувальної операції, тобто виведення останньої четвірки дітей і тренера. Змінювати вдало випробуваний метод військові не вважали за раціональне, хоча сама ідея й концепт хороші. Бракувало тестів у реальних умовах.

— Чи правда, що діти були зовсім спокійні, коли до них вийшли рятувальники, хоча просиділи в печері досить довго? Кажуть, юним спортсменам допомогла медитація, якої їх навчив тренер-буддист, що виховувався в тибетських ченців? 

—Так. Хлопці міцні, трималися! Тренер теж молодчина, вижили завдяки йому.

— Чи бачили ви врятованих дітей? Як їх виводили з печери, адже шлях був складним навіть для професіоналів? 

—Активно я займався тільки першою фазою — пошуком дітей та прокладанням канату. Далі ми з Беном залишалися консультантами. Виведення дітей було не в моїй компетенції, і цього я не коментуватиму. Скажу тільки, що виносили знерухомілих, у масках на все обличчя, на щільно плетених носилках. Мінімум, два інструктори на людину.

— Чому дітей виносили знерухомілих, на носилках і в масках? Вони не пливли з рятувальниками самі?

—Вони не вміли плавати. А занурюватися з аквалангом — і поготів. Вони були на носилках усю дорогу: від місця, де їх знайшли, і до шпиталю.

— Дайверам було нелегко нести і спорядження, і дітей?

—Під водою не важко. Тим більше за течією. На сухих ділянках кожну дитину несли четверо—шестеро людей або переправляли канатною дорогою.

— Розповідаючи про рятувальну операцію в Таїланді та участь у ній українців, зазвичай згадують двох — вас і Всеволода Коробова. Були й інші? У ЗМІ з'явилася інформація про чернівчанина Олега Чистова. Він був у групі, яка шукала в горах альтернативний вхід у затоплену печеру. 

—Рятувальна операція велика. Волонтерів, як і журналістів, було багато, одного від іншого не відрізнити. У самій печері від входу й далі, крім мене з Сєвою, нікого з українців або інших слов'ян не було. У кожному разі, штаби реєстрували участь усіх волонтерів, бо вели облік людей, які йдуть на пошуки. Цю інформацію можна перевірити. Є наказ короля Таїланду знайти й нагородити всіх іноземців, які брали участь в операції. Нас імміграційна служба знайшла швидко.

— Ми, українці, дуже пишаємося тим, що в цій операції брали участь наші співвітчизники. Але, наскільки я знаю, і ви, і Всеволод Коробов із 2011 р. живете в Таїланді. В інтерв'ю російським ЗМІ Всеволод згадує, що ви тепер громадянин Франції. Як ви ставитеся до того, що в заголовках українських ЗМІ вас називають рятувальниками з України?

—Правильно, у мене подвійне громадянство — України і Франції. Хай мене називають, як хочуть.

— Як давно ви виїхали з України? Чому? Чи плануєте повернутися? 

—Я виїхав з України 1999 року. Країні тоді не потрібні були професіонали… Чи планую повернутися? Ні. 

— Чи стежите ви за тим, що відбувається в Україні? Якщо так, то як оцінюєте?

— Стежу загалом. У мене дружина — росіянка. Багато друзів, колег, товаришів по службі і в Україні, і в Росії. Син — француз. Політичні питання тут недоречні.

— Рятувальну операцію в Таїланді проводили, не рахуючись із часом та витратами. У зв'язку з цим у соцмережах обговорюють питання ціни людського життя в різних країнах. І про те, який приклад показав усьому світові уряд Таїланду.

—Ми йшли, навіть коли не було надії. Коли знайшли дітей, шляху назад не було. Король особисто стежив за перебігом подій. І військові, і уряд Таїланду не могли схибити. 90% успіху операції належить Navy SEALs!

Фото і малюнки надані
Максимом Полежакою

Максим Полежака (на фото праворуч), Бен Рейменантс (ліворуч) і губернатор провінції Чіанг-Рай, який керував рятувальною операцією

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво