Беринда. Співкелійник просвіти - Персоналії - dt.ua

Беринда. Співкелійник просвіти

16 серпня, 17:23 Роздрукувати Випуск №30, 17 серпня-23 серпня

20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови "Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє" Памва Беринди.

Його поява була своєрідною революцією в слов'янській лінгвістиці. У середньовічній Західній Європі письмовою мовою була латина, у православній частині Східної Європи — давньоболгарська-церковнослов'янська. А от у побуті на наших теренах буяли розмовні живі мови, які геть не збігалися з книжними. Таку несправедливість і взявся виправляти невтомний дослідник Памво Беринда. З появою словника живої української мови посилилася комунікація між різними верствами Гетьманщини, а також між Лівобережжям і Правобережжям України. Мова почала зшивати народ, перетворюючи говірки на спільний лінгвістичний світогляд. 

Гортаючи сторінки видання, ми оком милуємося, а серцем пишаємося: скільки ж у "Лексиконі..." слів із сучасної української мови. Щоправда, такої в практиці тоді ще не було, а та, що побутувала, називалася в XVII столітті… "роською мовою" (або "руською", або "простою мовою") і жодного стосунку до "москавытського нарєчія" не мала. Аби із сумлінням пуриста слідувати лінгвістичним реаліям, мабуть, доцільно було б перекласти той "Лексикон…" сучасною мовою як "болгарсько-український тлумачний словник".

 

І ніяким "польським впливом" існування самостійної української мови освіченому москаликові не пояснити. Адже в складі Речі Посполитої Гетьманщина (Лівобережна Україна), де на родючому ґрунті київсько-полтавського діялекту й виникла наша солов'їна, була лише 80 років — з 1569 до
1648-го, допоки діяла Польсько-литовська (Люблінська) унія, якою дві держави об'єдналися в Річ Посполиту.

Чого не можуть подарувати історії російські мудрегелі, то це того факту, що милий українському оку "Лексикон…" Памво Беринда видав за 26 років до входження українських земель до складу Польщі. 

Вітчизняні мовознавці вважають, що з-поміж українських філологів лише Лаврентій Зизаній (Лаврентій Іванович Кукіль) випередив Памва Беринду більш як на 30 років, видавши у Вільні свій "Лексис, СирЂчь реченїя, ВъкратъцЂ събран(ъ)ны и из слове(н)скаго языка на просты(й) рускі(й) діяле(к)тъ истол(ъ)кованы", де церковнослов'янські слова подав в українському перекладі тодішньою живою мовою. Хоча нечисленний на вокабули (1061 слово) "Лексис" і був не вельми досконалим, проте саме він дав поштовх до появи незрівнянно більшого й досконалішого "Лексикону…" Памва Беринди. 

* * *

Памво Беринда народився в середині XVI століття на Самбірщині (тепер Львівська область), імовірно, в родині валаського (румунського) походження (за іншою версією — в Молдавії від православних батьків). Його світське ім'я було менш дивним для сучасників — Павло (Павелъ). 

В юності Павло Беринда чимало подорожував, кажуть, що й у ченці постригся аж у Єрусалимі, а також обіймав у Святій Землі дрібні церковні посади. Не дивно, що Памво Беринда виявився освіченою, як на свій час, людиною: він досконало володів давньогрецькою, старослов'янською, давньоєврейською, польською мовами та латиною. 

У середині 1590-х рр. книжника покликав до себе єпископ Львівський та Кам'янець-Подільський Гедеон (у миру — Григорій Маркович Балабан). Під просвітницькі цілі 1601 року митрополит уклав договір із місцевим друкарем Симеоном (Семеном) Будзиною і заснував у маєтку свого небожа, Федора Балабана, в Стрятині (нині — м. Стратин Рогатинського району Івано-Франківської области) друкарню. Зорганізувати її роботу митрополит доручив мовникові Памві Беринді. І вже на початку 1602 року тут з'явилася друком перша книга — "Харитонія" (такі собі повчання новопоставленому священникові). 

1597 року провідник просвіти Памво Беринда перебрався до Стрятина, де з Божого благословення розпочав багаторічні мовознавчі студії. Згодом він служив друкарем у Крилосі —передмісті давнього Галича Станіславівського повіту (нині — с. Крилос Галицького району Івано-Франківської области). Саме тут 1606 року задля потреб Львівського братства було видано Євангеліє учительне, що посилило позиції православної віри у краї. 

Як поборник освіти на руських землях, книжник брав якнайактивнішу участь у діяльності Львівського братства: у тутешній братській школі він викладав і готував до друку поточні видання. За однією з версій, яких про життя цієї особистости є безліч, саме в місті Лева Памво Беринда прийняв чернечий постриг. Та що відомо достеменно — він був не тільки талановитим ученим-лексикографом, а й поетом, перекладачем, друкарем і навіть гравером. 

Тим часом різко погіршилося здоров'я благодійника. На очах почав згасати митрополит Львівський та Кам'янець-Подільський Гедеон Балабан. І 1606 року єдиновладним власником єпископської друкарні став його освічений небіж Федір Балабан, котрий здобув високу освіту в Італії і пишався знаною бібліотекою. 

Та спільну справу занапастили чвари. А тим часом планувалося видати в Стрятині Псалтир, Євангелія і низку богословських трактатів. А тут іще й щербата зі своєю косою поламала навіть дрібніші задуми. Після наглої смерти Федора Балабана (1606) й відходу в позасвіття єпископа Гедеона Балабана (1607) книгодрукування в маєтку захиріло. Відтак Памво Беринда полишив Стрятин і рушив до Перемишля, де продовжив мовні студії та копітке книгодрукування. Під заступництвом православного єпископа Перемишльського і Самбірського Михайла (у миру — Матвія Копистенського) працювалося трохи легше.

У 1614—1616 рр. книжник-мандрівник мешкав у місті Лева, де працював в Успенському братстві, що мало власну друкарню. Окрім того, вчителював у братській школі. Тут, у Львові, Памво Беринда написав перші вірші на різдвяну тематику, і тут вони з'явилися друком. Тут просвітник написав діялоги для братської школи і продовжив працювати над "Лексиконом…", розпочавши ретельні студії ще за служби в Балабанів.

Слава про освіченого друкаря докотилася до міста на семи пагорбах, і 1615 року Києво-Печерський архімандрит Єлисей (Олександр Михайлович (Томашевич) Плетенецький) викупив занедбану Стрятинську друкарню і запросив архітипографом (головним друкарем), тлумачем і редактором Памва Беринду. Так розпочалася історія друкарні Києво-Печерської лаври. 

Чернець брав участь у виданні низки церковних канонів. Зважте, тодішні книги мали 500 і більше аркушів. Відомий "Требник" (1646) митрополита Київського, Галицького і всієї Руси Петра Могили налічував 1670 сторінок. За перші 15 років свого існування друкарня Києво-Печерської лаври видала сорок (!) книг, а до кінця XVIII століття світ побачило 250 видань. 

За безпосередньої участи та під особистим наглядом архітипографа Памва Беринди з'явилися унікальні лаврські видання: "Анθологїонъ", "Номокано", "Іоанна Златоустаго... бесіды", "Тлумачення "Апокаліпсису" Андрія Кесарійського", "Тріодь постноє", "Попучання авви Дорофея" та багато інших.

На жаль, від 1720 року друкування українських книг обірвали царські укази, надіслані з Московії. Не віриться, але в деякі роки у всій Україні рідною мовою друкувалися... одна-дві книги. Так було й у XIX столітті, тож наші літературні класики мусили видавати власні твори де доведеться, лише не на Батьківщині..

Із осені 1619 року вічний книжник разом із сином Лукашем (Лукіяном) Бериндою замешкав у Києві. У лаврській друкарні вони працювали до кінця життя, а в період 1627—1629 рр. батько очолював весь видавничий процес. До низки незрівнянних видань, видрукуваних на Берестовій горі, Памво Беринда писав передмови або післямови. 

Аби відзначити труди праведні та повсякденне благочестя, 1620 року патріярх Єрусалимський і всієї Палестини Феофан III, який з офіційним візитом перебував у Києві, вшанував Памва Беринду званням протосинкела. Така духовна посада позначала клірика, котрий мешкав в одній келії з єпископом і вважався особистим помічником архієрея.

На прохання книжника патріярх Єрусалимський і всієї Палестини грамотою, писаною у Білій Церкві 7 вересня 1620 року, підтвердив привілеї, дані раніше Львівському братству. Відтоді Памво Беринда підписувався як "протостоятель трону Єрусалимського". Можливо, саме з цієї причини російський археолог та етнограф І.Сахаров у монографії "Сказання російського народу" вирішив, що певний час Памво Беринда… жив у Святій Землі. 

Так склалося, що правитель Московського царства неабияк гнівався на українських козаків, котрі 1604 року разом із польським військом штурмували Кремль, підтримавши Лжедмитрія. На знак примирення митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Йов Борецький (Іван Матвійович Борецький) запропонував цареві Михаїлу Федоровичу налагодити... спільний випуск богоугодних книг. 

Саме тоді, а не на Переяславській раді чи не вперше з'явилася ідея злуки двох держав. Бо саме Йов Борецький 1624 року сформулював ідею єдности православної Руси, розглядаючи українців-малоросів як молодших, а росіян-великоросів як старших братів, що є однією сім'єю. Тоді в свідомості частини козацтва й інших прошарків суспільства оформився погляд на Московію як на потенційну союзницю у боротьбі з "ляхами". Це започаткувало становлення в українському політикумі промосковської течії.

У складі дипломатичної місії 1624 року до Москви поїхав і головний печерський друкар Памво Беринда. У подарунок першому цареві з династії Романових і святійшому патріярху Філарету Микитовичу, до речі, батькові царя, Києво-Печерська лавра передала рідкісні фоліянти, оздоблені коштовним камінням. Але володар Московії кілька місяців тримав наше посольство без авдієнції. Зрештою книги ласкаво прийняв, та образи українцям не подарував, а ідею про спільний друк богоугодних книг відкинув. 

Помер Памво Беринда 13 липня 1632 року в Києві. А його "Лексикон…", який автор упорядковував зо тридцять років, донині живе як безцінна пам'ятка української культури. Сумлінно його готуючи, Памво Беринда ознайомився та проаналізував чимало чужоземних видань. Є свідчення, що у своїх студіях він послуговувався досягненнями білоруського друкаря й культурного діяча Георгія (Франциска) Скорини, який заснував у Празі й Вільні друкарні, видав білоруською мовою "Псалтир" та понад два десятки книг Біблії. Ось чому не одне століття "Лексикон…" використовували наші сусіди й інші слов'янські народи — не тільки тоді, коли хотіли зрозуміти українців, а й коли прагнули пізнати самих себе. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво