Анастасія ДМИТРУК: Бог послав українцям на Майдан віру - Персоналії - dt.ua

Анастасія ДМИТРУК: "Бог послав українцям на Майдан віру"

16 травня, 2014, 19:45 Роздрукувати Випуск №16, 16 травня-23 травня

Її щирі емоційні вірші дуже чітко відображають позицію нашої молоді і студентства, принаймні тих із них, які всім серцем підтримали Революцію гідності.

"Никогда мы не будем братьями

ни по родине, ни по матери.

Духа нет у вас быть свободными —

нам не стать с вами даже сводными.

 

Вы себя окрестили "старшими" —

нам бы младшими, да не вашими.

Вас так много, а, жаль, — безликие.

Вы огромные, мы — великие.

 

А вы жмете… вы всё маетесь,

своей завистью вы подавитесь.

Воля — слово вам незнакомое,

вы все с детства в цепи закованы.

 

У вас дома "молчанье — золото",

а у нас жгут коктейли Молотова, 

да, у нас в сердце кровь горячая,

что ж вы нам за "родня" незрячая?

 

А у нас всех глаза бесстрашные,

без оружия мы опасные.

Повзрослели и стали смелыми

все у снайперов под прицелами.

 

Нас каты на колени ставили —

мы восстали и всё исправили.

И зря прячутся крысы, молятся —

они кровью своей умоются.

 

Вам шлют новые указания —

а у нас тут огни восстания.

У вас Царь, у нас — Демократия.

Никогда мы не будем братьями".

Вірш Насті Дмитрук "Никогда мы не будем братьями" за останні два місяці прочитали на різних сайтах в Інтернеті більш як два мільйони користувачів. 

Ще понад два мільйони прослухали-подивилися кліп на пісню, яку написав на ці слова литовський музикант Віргіс Пупшис і виконав разом зі своїми земляками Яронімасом Мілюсом, Кестутісом Невулісом і Ґінтаутасом Літінскасом з Клайпедського музичного театру. Пісню на інший вірш Насті Дмитрук "Верните нам наше небо" створив і заспівав грузин Заза Заалішвілі. Її теж прослухали сотні тисяч користувачів усесвітнього павутиння. Так 23-річна киянка (до речі, ровесниця Незалежності) стала в російськомовному Інтернеті символом і уособленням українського Євромайдану. Десятки тисяч коментарів, зо два десятки тільки віршованих відповідей від громадян Російської Федерації, жителів Криму й Донбасу. Дуже різних — від написаних на, м'яко кажучи, глибоко аматорському рівні до створених професійними поетами й композиторами. Її слова зі злобою й іронією цитують і намагаються спростувати у своїх статтях провідні російські політологи й аналітики…

Ця дівчина "влучила в яблучко". Її щирі емоційні вірші дуже чітко відображають позицію нашої молоді і студентства, принаймні тих із них, які всім серцем підтримали Революцію гідності.

Саме тому Анастасія Дмитрук є сьогодні нашою співрозмовницею.

— Насте, якою мовою будемо спілкуватися? Адже ваш "найголовніший" на сьогодні вірш написано російською. 

— Давайте українською. Я, як і більшість киян, людина двомовна. І вірші пишу теж і російською, і українською. Наприклад, один з останніх віршів — "Небесна сотня" — написала українською. Справді, до останнього часу я більше розмовляла російською. Але тепер намагаюся обмежити місце цієї мови у своєму житті.

— Чому?

— Зараз вона у моєму сприйнятті — насамперед мова окупантів, які намагаються знищити мою країну. Я вирішила, що зі своїми майбутніми дітьми спілкуватимуся тільки українською. Ну, може, вчитиму їх іще англійської. Бо ця мова справді відчиняє двері в широкий світ. А наразі ми на роботі розмовляємо, вирішуємо робочі питання тільки українською. Принаймні я того дотримуюся. Не всі колеги ще змогли перебороти стару звичку розмовляти російською, але моральну підтримку я маю від них усіх.

— А російську ваші діти знатимуть? 

— Та хай знають. Гадаю, що, живучи в Києві, вони її розумітимуть. Але то не має принципового значення. 

— На російських сайтах вас називають "бендерівкою", "галичанкою". Ви справді із Західної України?

— Я народилася в славному місті Ніжині на Чернігівщині. Місті, де величезна кількість церков. З 12 років живу в Києві, навчалася тут у гімназії, потім у Фізико-технічному інституті Київської політехніки. Нещодавно отримала ступінь спеціаліста з інформаційної безпеки.

— То ви технар за освітою? Не дуже звично для поета. А працюєте за спеціальністю?

— Так, іще зі студентських років працюю у фірмі, яка займається захистом інформації в комп'ютерних системах. Люблю свою роботу і сподіваюся, що виконую її гідно. Проте найбільше в житті все ж таки люблю писати вірші.

— Вас називають активісткою, а дехто і одним із лідерів Майдану. Ви справді були членом Ради Майдану чи принаймні однієї з численних громадських організацій, що виникли там? 

— Ні. Я просто ходила на Майдан майже щодня. Так часто, як тільки могла. А це було непросто. Адже я тоді вже працювала повний робочий день, дописувала диплом, та й особисті справи якісь є. Ходила іноді з одногрупниками, іноді — з друзями, іноді — сама.

— А навіщо вам, саме вам, Майдан? Писали б собі і далі любовну лірику, як перед тим…

— Майдан дуже багато змінив у людях. На ньому відбулася кристалізація нашої нації. Бог послав українцям на Майдан віру. А якщо ти віриш, віриш у себе, віриш у свою націю, тебе вже ніщо не спинить. Віра вбиває страх. Той, хто пройшов через Майдан, уже нічого не боїться.

Я завжди почувалася на Майдані як у рідному домі. Десятки, а то й сотні тисяч людей — і всі свої, всі до болю рідні… Знайшла на Майдані багато нових друзів. Зокрема чудових хлопців-студентів зі Львова.

Обставини склалися так, що 20 лютого, саме в розпал боїв, я змушена була на певний час поїхати з Києва. Дуже не хотіла того. Розуміла, відчувала, що маю бути на Майдані, що моє місце саме там.

— Майдан переміг, хоча боротьба триває досі, і що буде з нашою державою за місяць — достеменно спрогнозувати не може, мабуть, ніхто у цілому світі. То як нам реалізувати, втілити в життя той величезний позитивний потенціал, який ми здобули на Майдані?

—Усе залежить від кожного з нас. Починати треба з себе. Треба контролювати політиків, змушувати їх розбудовувати ту державу, те життя, якого ми прагнемо. Хоча я політикам не вірю у принципі. В усіх політиків гниють кістки. Навіть ті, кого привів до влади Майдан, уже часом поводяться не так, як мали б. Один з лідерів Автомайдану постійно ставить свій джип у заборонених місцях, хоча саме проти такого ми й боролися. Дехто з міністрів їздить з кортежем, хоча їх не повинно бути в принципі. Але ми їх поставимо на місце. Ми, люди, все повинні зробити самі.

— А як зможемо розбудовувати країну без політиків? Однаково ж мусимо когось обирати, призначати на посади. От ви за кого голосували на останніх парламентських виборах? І кого підтримаєте на виборах президента 25 травня?

—За кого голосувала у 2012 році, просто не пам'ятаю. Звичайно, то були не регіонали і не комуністи. Хтось із тогочасної опозиції. "Батьківщина", здається. Але чесно, точно не пам'ятаю.

За кого голосуватиму 25 травня, ще не вирішила. Розумію, що нам потрібен президент, але ніхто з основних претендентів мені не подобається. Більше довіри, ніж інші, викликають Богомолець і Гриценко. Проте не знаю, чи хтось із них переможе. Але в будь-якому разі треба жорстко контролювати всю владу, починаючи від ЖЕКу і до самого верху. Якщо нормально працюють, то нехай працюють, якщо ні — міняти до закінчення терміну.

— А як міняти? Наші недоброзичливці в сусідній країні пророкують нам перманентний Майдан, мовляв, українці щопівроку збиратимуться і "натовпом" мінятимуть владу…

—Та ні, треба шукати якісь інші шляхи.

— Ви зі своїми віршами стали справжньою зіркою російськомовного Інтернету. Ваші жорсткі слова про докорінну ментальну відмінність між українцями й росіянами стали потужним ударом по самій концепції "русского мира" і викликали шквал негативних коментарів з боку росіян і деяких наших проросійських земляків. Принаймні половина з тих тисяч коментарів містить нецензурну лексику, ще відсотків 45 — зверхність, образи й абсолютне неприйняття. Те, що ви не вважаєте росіян братами віднині і навіки, цілком зрозуміло з ваших віршів. А раніше, рік чи два тому, ви на цю ситуацію дивилися по-іншому?

—Принципово нічого не змінилося. Скільки себе пам'ятаю, ніколи не розуміла, що це взагалі означає — "братні народи"? Те, що наші мови споріднені? А тоді словаки, наприклад, — брати нам чи ні? Те, що ми тривалий час жили в одній державі з росіянами — спершу в Російській імперії, а потім у СРСР? То не так уже й добре тоді велося українцям. Мусимо розбудовувати власну цивілізовану державу за європейськими стандартами.

Стосовно ж лайок, злоби й агресії, що їх аж випромінює чимало російських відгуків на мої вірші, то я намагаюся не брати їх близько до серця. Переглядаю, звичайно, але все те перечитати неможливо. Та, мабуть, і не треба. Відчуваю до росіян жалість. Вони ще раз підтвердили мою думку, що більшість із них "незрячі". Проте кілька росіян підтримали мене, ми навіть подружилися, листуємося в Інтернеті.

— А віршовані й пісенні відповіді?

— Більшість з них на тому ж рівні, що й прозові. Найоблуднішою видається відповідь російського поета Леоніда Корнілова. На відміну від більшості "критиків" він мене не лає, "ласкаво" називає "україночкою", обіцяє "прикрити" мене "своїми грудьми простріленими". Від кого, від чого? Ґвалтівник, який вдерся в мій дім, збирається "захистити" мене від мого власного вибору, позбавити права самій обирати свою долю, перекрити шлях до кращого життя, силою, примусом затягнути мене і мою країну в авторитарне болото. Ну чому він і такі, як він, вирішили, що краще за нас знають, чого ми потребуємо?

— Немає бажання поїхати до Росії і особисто поспілкуватися зі своїми критиками, щоб краще їх зрозуміти?

—Ніколи не була в Росії і ніколи не мала палкого бажання її відвідати. Нині, коли ця країна фактично веде неоголошену війну проти моєї Батьківщини, таке бажання взагалі видається мені абсурдним. Я взагалі дуже мало де була за кордоном. Світ такий великий і такий цікавий. І абсолютно не зводиться до Росії. Невдовзі збираюся побувати в Литві на запрошення моїх нових друзів — музикантів із Клайпеди, які поклали на музику і заспівали мій вірш. Їхню роботу я оцінюю як чудову. Пісня мені дуже подобається.

— Ви зараз готуєте до друку свою першу книжку?

—Так, збірку віршів "Верните нам наше небо" у видавництві мого рідного Київського політехнічного інституту. До неї ввійде близько 50 творів — всі мовою оригіналу, українською або російською. Деякі вірші подаю також в англійській версії. Тільки вісім із них — вірші громадянського спрямування, зокрема ті, про які ми розмовляли. Решта — переважно любовна лірика й підліткові проби пера.

— Що ж, звершень вам у творчості.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво