Адвокат і меценат

Поділитися
Адвокат і меценат Перепоховання останків жертв Ягольницької трагедії 19 листопада 2017 року.
Життєпис доктора права Олекси Коссака руйнує створений більшовицькою пропагандою міф, буцім антинацистський опір був лише червоним.

Імена українських адвокатів, які взяли на себе важливу місію боротьби за права українців і очолили суспільно-політичні процеси становлення української державності на початку ХХ століття, - Кирила Трильовського, Євгена Петрушевича, Костя Левицького, Лева Бачинського, Андрія Чайковського, Євгена Олесницького, уже добре відомі читацькому загалу.

А ось про їхніх молодших колег, що перейняли естафету титанічної громадської роботи і відповідальності в міжвоєнний період у повітових містах Галичини, написано значно менше. Хоча ці постаті не менш цікаві. Життєпис адвоката, доктора права Олекси Коссака руйнує створений більшовицькою пропагандою міф, буцім антинацистський опір був лише червоним. Насправді опір німецьким загарбникам чинили і підпільники ОУН та підрозділи УПА, непокора мала ще й червоно-чорні барви.

Розкидані долі

Олекса Коссак народився 3 червня 1887 року в місті Дрогобичі в сім'ї малоземельного рільника Миколи Коссака, який у шлюбі з Юстиною Низовою (дівоче прізвище матері Олекси) мав шестеро дітей. Згодом, коли Микола Коссак овдовів і вдруге одружився з Євдокією Кіт, у сім'ї народилося ще троє дітей.

Уже змалку Олекса виявляв незвичайні природні здібності, високу працездатність і зацікавлення гуманітарними науками. Він закінчив дрогобицьку гімназію і 1905 року вступив на юрфак Львівського університету. У багатодітній родині грошей було обмаль. Хлопчина обрав своїм фахом право ще й тому, що тоді юридичний і медичний факультети були безкоштовними: ці спеціальності вважалися соціально значимими. Допомоги з дому Олекса не отримував, тому під час навчання заробляв собі на прожиття репетиторством.

У 1909 році закінчив юрфак і проходив адвокатську практику в місті Снятин у канцелярії адвоката, відомого українського письменника Івана Семанюка (літературний псевдонім Марко Черемшина). Минуло три роки, й Олекса отримав професійну кваліфікацію доктора права, що дало йому можливість розпочати власну адвокатську працю у рідному Дрогобичі.

Незадовго потому Олекса Коссак одружився з донькою священика з села Карлів Снятинського повіту Оленою Курп'як, яка після закінчення студій вчителювала в рідному селі. Іван Семанюк під час укладання шлюбу Коссаків був свідком, а на весіллі - ще й старостою.

Подружжя Олекси та Олени Коссаків (1913 рік)
Подружжя Олекси та Олени Коссаків (1913 рік)

Сімейне щастя молодого подружжя перервала Перша світова війна. Олексу Коссака як хорунжого запасу мобілізували до австрійської армії. Йому довелося воювати на австрійсько-російському фронті, та вже 1914 року він був поранений і потрапив у російський полон. Доля кидала Олексу Коссака по таборах військовополонених у різних містах Росії - від Москви до Красноярська. Та, навіть перебуваючи у складних умовах, він не марнував часу. У красноярському таборі закінчив курси бухгалтерів. Цей фах знадобився, щоб працювати бухгалтером в інших таборах. Пережив дві російські революції - буржуазну та більшовицький переворот, а вже за радянської влади (у 1920–21 роках) працював бухгалтером у Красноярському губраднаргоспі.

Жорстоке воєнне лихоліття розвело життєві стежки подружжя Коссаків. Перед наступом російських військ Олена разом із сім'єю брата Олександра (він евакуював залізницею судові архіви до столиці Австрії) виїхала з Коломиї до Відня. А вже звідти перебралася до Чехії, де вчителювала в таборах українських біженців у місті Хоцені. А коли в листопаді 1918-го у Львові встановилася українська влада і було проголошено Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР), Олена Коссак працювала педагогом у закладах освіти і культури в місті Перемишлі. Після захоплення Перемишля, а за ним - і Львова польськими військами вона повернулася до Коломиї. По воєнних лихоліттях Олена Коссак із великими труднощами, за сприяння міжнародних благочинних організацій, змогла встановити контакти з чоловіком у більшовицькій Росії.

Лише у 1921 році, завдяки старанням дружини та за посередництва Міжнародної організації Червоного Хреста, хворий Олекса Коссак повернувся з Росії в Галичину, яка на той час уже ввійшла до складу Польщі. Після багатьох років поневірянь подружжя налагодило родинне життя в Коломиї, де Оленина мати Катерина у спілці з двома сестрами придбали будинок. У цьому місті в сім'ї Коссаків народилися три доньки - Любов, Марта і Лідія.

Олекса Коссак (1938 рік)
Олекса Коссак (1938 рік)

Олекса Коссак повернувся до свого першого фаху і в 1922 році відновив адвокатську практику в Коломиї на посаді конципієнта (помічника) у канцелярії приватного адвоката Габера, а наступного року вступив до Львівської палати адвокатів і відкрив власну адвокатську канцелярію. Він працював приватним адвокатом у Коломиї досить тривалий час - аж до приходу більшовиків у вересні 1939 року.

У 1920–1930 роках Олекса Коссак був заступником голови управи Народного дому в Коломиї, членом правління кооперативу "Підкарпатський Союз", членом ревізійної комісії кооперативного банку "Покутський Союз".

Українські політики націоналістичних поглядів не забули про важливу роль пожежно-гімнастичного товариства "Січ" у становленні національних збройних формувань у роки Першої світової війни. І у 1920-х роках приділяли чималу увагу діяльності спортивного товариства "Сокіл" та молодіжної організації "Пласт". Коломийське спортивне товариство "Сокіл" довгі роки очолював Олекса Коссак.

Українські громадські організації постійно перебували під пильним оком і гнітючим тиском польської окупаційної влади, тому участь українських адвокатів у керівних органах цих організацій була необхідною. Крім виконання статутних завдань, доводилося постійно вести правовий супровід і захист їх діяльності. Олекса Коссак часто надавав правову підтримку українським освітнім, культурним і господарським товариствам - "Просвіта", "Родина", "Сільський господар". Безкорисливо захищав у суді права "Окружного союзу кружків рідної школи".

Після поразки ЗУНР українці не змирилися із власним принизливим становищем у Галичині і для пропаганди ідей незалежності використовували всі легальні й нелегальні методи. Олекса Коссак співпрацював з різними українськими політичними організаціями - Українським національно-демократичним об'єднанням (УНДО), із підпільними формуваннями - Українською військовою організацією (УВО) та Організацією українських націоналістів (ОУН). Надавав правову допомогу активістам цих інституцій, їхнім спостерігачам під час проведення парламентських і місцевих виборчих кампаній, щоб не допустити фальсифікацій.

Як людина небідна, Олекса став меценатом багатьох українських інституцій, підтримуючи діяльність доброчинних, спортивних і культурно-просвітницьких товариств, закладів освіти, театру та музичних колективів. У будинку Коссаків часто бували діячі культури і мистецтва, а на час гастролей театральних труп у місті ця родина завжди радо приймала українських артистів.

Дитинство і юність Олекси Коссака минули в Дрогобичі, де польська, німецька мови та ідиш були мовами спілкування мешканців. Сам він володів сімома іноземними мовами - німецькою, польською, російською, єврейською (ідиш), англійською, французькою, італійською. Знання мов часто допомагало в його адвокатській практиці. У Коломиї, наприклад, ніхто краще за Коссака не міг налагодити справи з єврейськими адвокатами. Він мав велику книгозбірню, читав в оригіналі твори багатьох класиків світової літератури. Внук адвоката Богдан Волошинський розповів мені, що його дідусь захоплювався німецькою літературою, любив читати твори Фрідріха Шіллера, Йоганна-Вольфганга Гете. І, за немилосердною іронією долі, німецька влада вкоротила йому віку.

Під прицілом гестапо

Коли почалася Друга світова війна, СРСР та Німеччина розчленували Польщу, і Західну Україну було приєднано до складу Радянського Союзу, Олексу Коссака позбавили можливості працювати адвокатом. Радянські "визволителі" ліквідували його адвокатську канцелярію, спалили архів правових актів. Коссак не плекав ілюзій щодо щасливої долі галицьких українців у Радянській Україні, бо добре надивився на злочини більшовиків у революційному Сибірі. Ще вчора відомий приватний адвокат, він не мав перспектив фахової діяльності в радянських державних чи громадських установах. Однак тут стало в пригоді вільне володіння російською мовою, що дало змогу певний час (у 1939–1940 роках) працювати вчителем російської мови в коломийській вечірній середній школі №1.

У червні 1941 року Радянський Союз зазнав агресії з боку гітлерівської Німеччини. Небачена за масштабом жертв війна увірвалася й до Коломиї. Радянська адміністрація втекла з міста, в Коломиї на кілька днів запанувало безвладдя. І тому представники української інтелігенції, насамперед юристи, утворили тимчасовий комітет з управління містом, до якого увійшов і Олекса Коссак. Та незабаром угорські, а за ними й німецькі війська, що вступили в місто, припинили діяльність цього комітету.

Галицькі українці неодноразово робили спроби відновити діяльність довоєнних громадських об'єднань і утворити громадські територіальні організації для надання гуманітарної допомоги місцевому населенню в умовах німецької окупації. Так було створено мережу допомогових комітетів.

Олекса Коссак став працювати референтом у справах молоді в Окружному допомоговому комітеті в Коломиї. Ходив до німецької окупаційної адміністрації з претензіями, відтак потрапив під "приціл".

Взимку 1942 року активісти підпільної молодіжної ОУН гостро потребували коштів на свою діяльність. Підпільники вирішили залучити їх непрямо, через пожертви населення під час різдвяних колядувань. Усі громадські акції українців тоді вже перебували під пильним оком гестапо. Молоді оунівці попросили Олексу Коссака від імені Окружного допомогового комітету засвідчити підписом та печаткою підписний аркуш для збору коштів на доброчинні потреби. Він це зробив. Оскільки за підпільниками вже стежило гестапо, то невдовзі їх із документами, посвідченими Олексою Коссаком, затримала поліція.

У лютому 1942 року Коломию не оминула хвиля арештів. 10 лютого у справі підпільної молодіжної організації ОУН був заарештований гестапо і Олекса Коссак, затим допитаний комендантом гестапо Вайсманом та ув'язнений на майже десятимісячний термін у тюрмах Коломиї й Чорткова. Під час ув'язнення він голодував і захворів на тиф. Відомі українські громадські діячі - голова Українського допомогового комітету професор історії Володимир Кубійович та юрист Кость Паньківський, по допомогу до яких звернулася Олена Коссак, клопотали про полегшення долі та визволення з тюрми Олекси Коссака. Вони зверталися з листами аж до генерал-губернатора Галичини Франка, але безуспішно.

Восени 1942 року гестапо провело залякувальну акцію щодо українців. Так нацисти помстилися за проголошення відновлення української державності у Львові 30 червня 1941 року та відплатили за вбивство високопоставленого гестапівського офіцера на вулиці Генінга у Львові, яке вчинили партизани УПА. Щоб провчити непокірних, у чортківську тюрму на Тернопільщині доставили для екзекуції кілька груп українців, ув'язнених перед тим у тюрмах Коломиї, Дрогобича, Тернополя та інших галицьких міст. У коломийській групі з 15 в'язнів, переважно членів молодіжної ОУН, до Чорткова карателі привезли й Олексу Коссака. Оскільки він продовжував хворіти, то його тимчасово перевели з тюрми до чортківської лікарні.

Пізньої осені, 27 листопада 1942 року, окупанти вивели 56 українських в'язнів чортківської тюрми у спідній білизні і запхали у вантажну машину. Олексу Коссака німецькі карателі забрали у стані гарячки з лікарні… Усіх в'язнів вивезли на поле між містом Чортковом та селом Ягільницею на Тернопільщині, що колись було територією навчального військового полігону, розстріляли і скинули в одну яму.

Невдовзі керівництво ОУН провело заходи на вшанування пам'яті полеглих героїв. На заклик провідників ОУН, над могилою страчених місцеві селяни насипали курган, на якому встановили дерев'яний хрест із тризубом. Масовим накладом було випущено й поширено листівку із зображенням могили та списком полеглих. У підпільному журналі Проводу ОУН "Ідея і чин" за 1943 рік теж опублікували список страчених та свідчення очевидця тих подій.

Пам’ятний хрест на місці масового розстрілу в’язнів чортківської тюрми 27 листопада 1942 року
Пам’ятний хрест на місці масового розстрілу в’язнів чортківської тюрми 27 листопада 1942 року

Однак невдовзі курган знищила німецька влада, а доруйнувала його влада радянська. Обидва тоталітарні режими суворо заборонили тутешнім мешканцям упорядкувати могилу українських патріотів. Місцеві органи радянської влади навіть зігнорували той факт, що документи про вбивство на Тернопіллі гітлерівцями 56 українських учасників антифашистського опору фігурували як судові докази на Нюрнберзькому процесі і включені до 17-го тому матеріалів Нюрнберзького трибуналу над нацистськими злочинцями.

Цю територію використовував місцевий колгосп під посівні площі, і з часом місцезнаходження могили було втрачене. Пошуки місця поховання розпочалися аж після проголошення незалежності України у 1991 році. Перші розкопки, проведені навесні 1992 року, не дали результатів. І тому на узбіччі дороги, біля краю поля, на якому гітлерівці стратили українських патріотів, у п'ятдесяті роковини їхньої загибелі завдяки активістам Чортківської районної організації Всеукраїнського товариства "Меморіал" було встановлено пам'ятний хрест з іменами полеглих. Результативними стали пошуки аж восени 2017 року. Останки страчених, а серед них і Олекси Коссака, вдалося ексгумувати, і їх урочисто перепоховано на старому міському цвинтарі в Чорткові 19 листопада 2017 року, напередодні 75-х роковин Ягільницької трагедії.

Цими днями на місці розстрілу в'язнів чортківської тюрми було освячено пам'ятний хрест. А в червні 2019-го, до 100-річчя Чортківської офензиви, влада й патріотичні організації краю планують відкрити меморіальний комплекс борцям за незалежність України, і на могилі перепохованих в'язнів чортківської тюрми, страчених гітлерівцями в листопаді 1942-го року, буде встановлено пам'ятник.

Ось так трагічно завершився життєвий шлях адвоката Олекси Коссака, що у часи гітлерівської окупації і сталінського режиму був типовим для представників української інтелігенції. А ми дивуємося, чому українське суспільство на довгі роки втратило потужний пласт національної еліти, яка забезпечує повноцінний розвиток кожної держави.

Фото з родинного архіву Богдана Волошинського (Коломия).

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі