А в нас є Букініст - Персоналії - dt.ua

А в нас є "Букініст"

2 лютого, 2018, 16:56 Роздрукувати Випуск №4, 3 лютого-9 лютого

Тут можна зустріти тих, хто книги створює: письменників, видавців, редакторів, перекладачів.

Дивно, але коли я хочу купити якусь книжку, то, мабуть, в останню чергу згадую про цю книгарню. Та й коли заходжу сюди, часто, захоплена спілкуванням, взагалі забуваю, що я в магазині.

Можливо, це і є найголовніша перевага провінційного життя — мати поряд отакі місця, де тебе давно і добре знають, де зустрічають як рідну, де можна обговорити якісь свої життєві перипетії. Або й чужі — не без того. В когось є такий гастрономчик на першому поверсі будинку, в когось кафе чи бар поряд із домом. А в нас є "Букініст".

Хто ж не знає Марини Львівни?!

Нехай вас не вводить в оману назва "Букініст". Вона збереглася зі старих часів, коли в усіх містах СРСР відкривалися, згідно з планом, однакові заклади з однаковими назвами й однаковим функціональним призначенням. Тобто "Букіністи" були повсюдно, а ось збереглися тільки подекуди. І вже геть поодинокі з-поміж них і досі приймають книжки "на комісію". Чернівецький "Букініст" приймає. 

— Я вчора продала вісімнадцятитомник Чехова! — захоплено розповідає директорка книгарні Марина Львівна Лібанова. — Це рідкісний продаж, не щодня буває. Але все одно люди повинні мати змогу знайти десь старі видання. 

Водночас у "Букіністі" можна знайти й найновіші книжки. І що особливо приємно — зустріти тих, хто ці книжки створює, — письменників, видавців, редакторів, перекладачів. Заходять сюди й художники, артисти, режисери, музиканти — запросити Марину Львівну на свою імпрезу, повісити афішу на вході. Часто бувають журналісти, бо де ж іще знайдеш стільки інформації про культурні події міста? І окремий сегмент клієнтури "Букініста" — туристи. Магазин розташований у дуже жвавому місці, на шляху між залізничним вокзалом і центром міста. І хоч скромна вітрина маленької книгарні не надто привертає увагу перехожих, за туристами тут двері не встигають зачинятися. Річ у тому, що більшість із них заходить сюди не випадково, а відвідує "Букініст" як одну з принад і символів міста.

— Минулого тижня зайшов чоловік з рюкзаком, приблизно мого віку, — розповідає Марина Львівна. — Дивився книжки, ми з ним розговорилися. Виявилося, що він з Києва, приїхав організовувати одну подію в Чернівцях. Вибрав книжки і каже: "Хочу вам дещо розповісти. Про вас говорили на одному київському радіо". Я була трохи здивована, бо він мав на увазі персонально мене, а не магазин, а ми з ним не знайомились. І продовжує розповідати, що, мовляв, на тому радіо є така собі вікторина навпаки, коли слухач телефонує до студії і ставить запитання ведучим. І він чув, як зателефонував якийсь чоловік з Чернівців, сказав, що він видавець. Тоді ведуча, почувши слово "Чернівці", відразу його запитує: "А ви Марину Львівну знаєте?" "Та хто ж її не знає!" — вигукнув додзвонювач… Я те все слухаю. Звичайно, задумалася спочатку: хто той видавець з Чернівців, але ще більш цікаво — що то за ведуча, яка про мене згадала. Виявляється, це Соня Сотник! Звичайно ж, я добре знаю Соню Сотник…

Марина Львівна скромно каже, що з українськими (і не тільки) зірками не дружить, а лише приятелює. Дружить хіба що з Андрієм Курковим, бо це і листування, і неформальні й щирі розмови при зустрічі. Однак насправді для більшості знаменитостей, яких нічого ближчого не пов'язує з Чернівцями, саме вона уособлює це місто. Достатньо переглянути її сторінку у Фейсбуці, щоб у цьому пересвідчитися. Ви побачите десятки світлин, на яких видатні особи української (і не тільки) культури горнуться до завжди усміхненої Марини Львівни. І це ніяке не вихваляння з її боку, бо фото здебільшого публікує не вона, її там лише позначають. Та ще з додаванням захоплених слів.

— У чому ваш секрет? — запитую. — Чому люди тягнуться до вас?

— Не знаю. Можливо, це єдиний талант, який у мене є, — відповіла Марина Львівна.

А я подумала, що більшість людей сказали б цю фразу зі сміхом. Вона ж — цілком серйозно. 

Іра і важкі часи

Восени Марина Львівна відзначала невеличкий ювілей — двадцять років у "Букіністі". Вона прийшла в магазин на посаду бухгалтера, ще й на часткову зайнятість. Був важкий момент у житті: довелося піти з попередньої роботи через конфлікт з роботодавцем. Вона просто зайшла в "Букініст" відвести душу, поговорити з подругами, які там працювали. А вони несподівано покликали на роботу. 

Згодом, ставши вже директоркою "Букініста", Марина Львівна сама давала притулок людям, яким потрібні були робота і надія. Більшість із них, "вбившись у колодочки", повідлітали з цього затишного гнізда. Дехто на іншу роботу, хтось в інше місто чи й країну. Але не Іра. Іра Симанчук. Вона вже вісім років тут, і Марина Львівна каже, що нинішній "Букініст" — однаковою мірою заслуга їх обох.

— Я не хотіла її брати! — зізнається Марина Львівна. — Іра — одна з небагатьох, кого я не хотіла брати на роботу. Вона мені не підходила ніяк. Зі студентської лави, з маленькою дитиною, живе за містом, без досвіду, не впевнена в собі… Я уявила всі ті проблеми, які прийдуть за нею. Але вона за кілька днів зателефонувала: "Ви, напевно, не впізнали мене. Я племінниця Василя Кожелянка"… Для мене це було як код, як пароль. Я вирішила, що Василь посилає мені її, і прийняла Іру з поваги до його пам'яті. І не пошкодувала жодного разу. Проблем, яких я остерігалася, з нею не було. У неї виявилася чудова здорова дівчинка, з якою не треба було весь час сидіти на лікарняному, а ще — мама, яка їй допомагає, і взагалі дуже хороша сім'я. А головне — вона швидко вчилася і в найважчий момент показала себе справжнім відданим солдатом. 

А найважчий момент для "Букініста" настав наприкінці 2012-го, коли тодішня обласна влада вирішила "реорганізувати" комунальні книгарні, створивши нове підприємство на чолі зі своєю людиною. Ініціатори і виконавці того рішення навіть особливо не приховували, що їх цікавлять дивом досі не приватизовані приміщення в центрі міста. Цей мотив був очевидний для книгопродавців і журналістів. Останні дружно стали на захист "Букініста". Репортерка Маріанна Антонюк і фотограф Ігор Константинюк зініціювали акцію "Фотосесія в "Букіністі". Журналісти з різних видань та електронних ЗМІ сфотографувалися в книгарні з улюбленими книжками. Відтак зі світлин зробили виставку в галереї Ратуші. Потім улаштували ще одну публічну акцію — збір книжок для "бібліотечки чиновника". Ідея полягала в тому, що чиновники мало читають, тому не мають поваги до книгарень. Зібрані видання журналісти віднесли до "Будинку з левами" (історична будівля, в якій працюють облдержадміністрація та обласна рада).

Невдовзі про загрозу, що нависла над "Букіністом", писали вже й регіональні та центральні ЗМІ. З публічною підтримкою книгарні виступили письменники і митці. Насамперед, звичайно, відданий друг Андрій Курков. Але навіть його авторитет не став аргументом для "реорганізаторів".

— То був жахливий час, — згадує Марина Львівна. — Мені доводилося не виходити на роботу, не відчиняти магазин. Ми були як в облозі. Це було справжнє цькування. І саме тоді Іра показала свої найкращі якості. Вона жодного разу не поскаржилася, не ставила жодних запитань, не висловлювала сумнівів. Просто щодня спокійно і віддано робила свою роботу. Натомість у мене була вже абсолютна готовність здатися. Бо я не боєць по натурі.

— І що ж вас утримало? Чому все ж таки не здалися?

— Одного дня в "Букініст" зайшла Марина Слободянюк, моя молода подруга-юристка родом з Чернівців, яка живе і працює в Києві. "Я прийшла вам допомогти, — сказала вона. — Буду вашим адвокатом".

Втручання кваліфікованого юриста стало вагомим аргументом на користь "Букініста", бо правове підґрунтя "реорганізації" кульгало на обидві ноги. Крім того, чиновникам невдовзі стало не до книгарень та їхніх приміщень. 

— Мені здається, що тодішнє наше маленьке протистояння з владою було репетицією великого протистояння, що почалося за рік, — каже журналістка Маріанна Антонюк. — Ми "потренувались" і впевнились у своїй силі. 

"Букініст", якого нині могло б уже й не бути, вижив і, як вчить відома приказка, став іще сильнішим. Захотілося змін і новацій. Так у книгарні з'явився "портал" — затишний куток для читання, спілкування і чаювання (для фанатів іншого напою є кавомашина). Створити його було непросто, бо площа магазину всього тридцять шість квадратних метрів. Спочатку хотіли розмістити крісла і столик в ніші праворуч від входу. Там можна було б, заховавшись, гортати книжки. Однак згодом ухвалили рішення на користь відкритості й поставили столик і лаву під вікном. Позаяк меблі (столик розкладний-підвісний, а лавиця нагадує поличку) скидалися на залізничні, виникла асоціація з купе. Була навіть ідея виготовити табличку "Купе 27" для завершеності дизайну. 

— І я, і Іра, і Саша, дівчина, яка в нас раніше працювала, ми всі народилися 27 числа, хоча й у різні місяці, — пояснює Марина Львівна. — Тому "Купе 27". Але потім було літо, і я поїхала на Бакоту. Там мені розповіли про чарівні портали, які є в цьому місці. Мовляв, спеціально навчені люди приводять туди стражденних, хто має якісь тривоги й труднощі, і там вони позбуваються всього того і ледь не перероджуються. Мене також почали наполегливо запрошувати в такий портал. Я казала, що мені це не потрібно, бо тривог особливих не маю і взагалі сама можу створювати чарівні портали. Так наше "купе" стало чарівним порталом у світ літератури.

— Літератури української? — уточнюю я, вказуючи на стелаж навпроти лавиці, на якому книжки сучасних українських авторів.

— Так, — підтверджує директорка "Букініста". — Це наш свідомий внесок у популяризацію вітчизняного культурного продукту.

Попри те, Марина Львівна до вітчизняного культурного продукту досить-таки нещадна.

— На світовому ринку українська культура пасе задніх, — вважає вона. — Все, що ми робимо, — навіть якщо воно масштабне і вдале — для внутрішнього споживання. Коли ж чуємо, що наші митці виїжджають на якісь гастролі, — то згодом виявляється, що працювали вони там для своїх, для емігрантів. Тобто навіть за кордоном варимося в тому самому котлі… А що вже казати про Чернівці! Мені це дуже помітно, коли я приїжджаю з Ізраїлю, від доньки, в якої часто гостюю. Якось мене не було сім місяців. Я повернулась — а все так само! Стояча вода. Все заросло ряскою, і лиш одна лілея крізь неї пробивається — "Меридіан" (поетичний фестиваль Meridian Czernowitz, який відбувається в Чернівцях щовересня. — О.Д.).

Ягідний фестиваль і зелений стаканчик

Марина Лібанова не була б собою (а головне, не була б такою популярною і шанованою людиною в місті), якби лише критикувала. Три роки тому вона задумала і створила свій фестиваль. Ні, не книжковий, навіть не музичний, а… ягідний. У середині червня в найбільшому парку Чернівців збираються люди, щоб разом насолодитися дарами літа. 

Ягідний фестиваль — це насамперед частування. Хтось продає, хтось обмінюється, хтось просто ділиться випічкою, десертами, напоями, стравами з ягід і фруктів. Літньо-парковий формат якось сам собою притягнув іще й хенд-мейд та етнографічні старожитності. Є, звісно, і сцена, і дитяча анімація. Мушу зізнатися, що в моєму власному сімейному фотоальбомі немає інших таких яскравих і життєствердних світлин, як із Ягідного фестивалю. А на одній із них сама Марина Львівна, змовницьки усміхаючись, демонструє пластиковий стаканчик теплого жовто-зеленого кольору. То було її послання моєму маленькому синові, яке я сама не одразу зрозуміла.

Якось Назарчик, мандруючи просторами Інтернету, натрапив на жовто-зелений паперовий стаканчик від ІКЕА. І так він йому сподобався, що нам довелося мало не розшук оголосити. Десятки наших закордонних друзів кинулися в магазини ІКЕА в різних країнах, але саме такого стаканчика не знайшли. Тим паче що був він явно не для продажу, а для частування клієнтів кавою. Минув час. Я вже й забула про дивну синову забаганку. А Марина Львівна не забула. "Може, цей підійде?" — запитувала зі світлини. 

Стаканчик примхливому хлопчикові не підійшов, позаяк виявився без логотипа. Зате зусилля Марини Львівни (Марилівни, як він її називає) оцінив: тепер вони друзі. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво