Жага дешевих грошей - Макрорівень - dt.ua

Жага "дешевих" грошей

10 лютого, 13:57 Роздрукувати

Чи вдасться стримати зростання інфляції?

© Василь Артюшенко, DT.UA

Формально прем'єр-міністр України Володимир Гройсман правий, і політика дорогих грошей, вибрана НБУ, кредитуванню не сприяє. 

Однак і підстави Нацбанку для підняття облікової ставки вагомі — вони пов'язані зі спробою регулятора стримати інфляцію, яка за підсумками минулого року становила 13,7% при цільовому показнику у 8%. Переконаність прем'єра в тому, що зниження облікової ставки НБУ прискорить зростання української економіки до 7% на рік за відсутності реальних аргументів, насторожує. Як і цілковите ігнорування тих ризиків, що їх несе зростання інфляції для країни.

Та, мабуть, найсумніше, що керівництво Кабміну та Нацбанку спілкується через ЗМІ, хоча мало б тісно взаємодіяти, адже, за великим рахунком, одну справу роблять. Та й прем'єр, який керується виключно "передвиборною" логікою, має розуміти, що інфляція — податок на бідних, вона найболючіше б'є по малозабезпечених. І захистити їх від чергового підвищення цін важливіше, ніж відновляти кредитування й без того перекредитованого українського бізнесу, великі представники якого й досі не навчилися кредити повертати, а дрібні — ще не обзавелися достойними заставами.

НБУ в останньому Інфляційному звіті зазначає, що останнє прискорення зростання інфляції відбулося через фактори, на які грошово-кредитна політика має обмежений вплив. Простіше кажучи, банківський регулятор намагається хоча б частково зняти з себе провину за те, що відбувається, під приводом того, що далеко не завжди може відрегулювати зростання цін доступними йому інструментами. За останні чотири місяці Нацбанк підвищив дисконтну ставку на 3,5 відсоткового пункту (до 16%), але з урахуванням немонетарної природи деяких причин зростання цін одержати очікуваний ефект досить проблематично. Наприклад, підвищенням ставки складно вплинути на врожайність овочів, збільшення попиту на наші молоко та м'ясо на зовнішніх ринках або зростання світових цін на нафту. Україна, як будь-яка сировинна економіка, настільки залежна від зовнішньої кон'юнктури, що найчастіше саме зовнішні причини є визначальними для розвитку наших внутрішніх проблем.

Однак на інфляцію вплинули не тільки вони. Уряд, підвищивши мінімальну зарплату (МЗП) і провівши осучаснення пенсій, поліпшив добробут частини українців. Наприклад, у Києві середня зарплата з 11094 грн у грудні 2016-го зросла до 14035 грн у грудні 2017-го, а середня зарплата по Україні за той самий період — з 6475 до 8777 грн. Одне підвищення МЗП додало інфляції два відсоткові пункти. Та й середня пенсія зросла за рік більш як на 40%.

Крім того, міграційні процеси вже позначилися на українському ринку праці — попит на робочу силу зростає. 

За даними Держслужби зайнятості, кількість вакансій за рік збільшилася на 11%. Зростання вакантних місць фіксують і приватні компанії з працевлаштування, і самі роботодавці. Найчастіше їм потрібні робітники, обслуговуючий персонал, водії, бухгалтери та аудитори. Причому попит не задовольняється повною мірою. Але ж кількість економічно активного населення після проведеної пенсійної реформи, що прив'язала час виходу на пенсію до страхового стажу, почала поступово збільшуватися, повертаючи в легальне поле тих, хто працював неофіційно. Природно, в умовах дефіциту робочої сили та зростання конкуренції бізнес змушений пропонувати співробітникам більші зарплати, підвищуючи власні витрати.

З одного боку, підвищення зарплат дало можливість згладити соціальну напругу в суспільстві та підвищити споживчий попит, який і став основним драйвером економіки торік. Якщо, звичайно, вважати зростання ВВП на 2,1% "драйвовим". Але з іншого боку, зростання зарплат і попиту інфляцію лише прискорили, тому що виробничі витрати реального сектору збільшилися.

У підсумку собівартість товарів підвищилася. Найбільше зростання цін, за даними НБУ, демонструє сфера послуг (до 14,6% у річному обчисленні) і продуктів харчування (до 13%). Ціни на непродовольчі товари, більша частина з яких — імпорт, навпаки, практично не зростали, за невеликим, але важливим винятком — подорожчали ліки та медпрепарати.

Згідно з соцопитуванням, проведеним наприкінці минулого року Центром Разумкова та КМІС, 37% респондентів вважають, що негайного вирішення потребує питання зростання цін на основні товари, а 36% стурбовані низькими рівнями зарплат і пенсій. Більше, ніж ціни та зарплати, українців турбує лише воєнний конфлікт на Сході (51,3%). Очевидно, що інфляція випереджає зростання доходів населення, і окремі товари, такі, як, наприклад, м'ясо, що подорожчало майже на 30%, або фрукти (+34,5% до торішніх цін), стають недоступними для дедалі більшого числа громадян.

Інфляційні очікування бізнесу теж погіршилися. За результатами опитування, яке регулярно проводить Нацбанк серед підприємств, 60% компаній цього року планують підвищити вартість своєї продукції. За їхніми очікуваннями, рівень споживчих цін зросте в середньому на 10,4%. Пояснюють свою позицію виробники трьома факторами — збільшенням зарплат, підвищенням цін на енергоносії та несприятливою ситуацією на валютному ринку. Понад 88% респондентів очікують знецінення гривні, 56,9% вважають, що обмінний курс перевищить 29 грн/дол.

Багато в чому ці очікування пов'язані з тим, що опитування проводилося в четвертому кварталі 2017-го, коли ситуація на валютному ринку справді була складною. Агросектор не поспішав повертати до країни валютну виручку, при цьому експортерам повною мірою відшкодували ПДВ, що сформувало надлишок гривні на ринку, який збігся із традиційним зростанням бюджетних видатків наприкінці року. Попит на валюту підвищився, і вартість гривні почала знижуватися. Але якщо наявні макрофінансові ризики стануть реальністю, наприклад, Україна не одержить у першому кварталі наступний транш МВФ, то очікування бізнесу справдяться.

Показово, що, підвищуючи дисконтну ставку, НБУ не натякає, а прямо вказує уряду на причини, які спонукують це робити, — відсутність структурних реформ, які дозволяють стабілізувати економіку, пауза в співробітництві з МВФ, майбутні піки виплат за зовнішніми зобов'язаннями, можливі проблеми з доступом на зовнішні ринки запозичень, зростання соціальних видатків держбюджету. Прислухалися на Грушевського? Ні, там хочуть кредитувати ціною зубожіння населення, а заодно й держбюджет перевиконати, завдяки девальвації.

Адже є й інші менш очевидні, але не менш реальні ризики, з якими пов'язане зростання інфляції. Якщо проаналізувати дохідну частину держбюджету цього року, то відразу звертаєш увагу на те, що 20-відсоткове зростання податкових надходжень в основному забезпечуватиметься за рахунок 33-відсоткового зростання надходжень від внутрішнього ПДВ і 20-відсоткового збільшення збору так званого імпортного ПДВ, тобто з увезених в Україну товарів. Торік імпорт товарів і справді зріс, збори імпортного ПДВ порівняно з попереднім роком збільшилися на 27,6% й становили майже 40% усіх податкових надходжень до держбюджету. Для порівняння, надходження від внутрішнього ПДВ з урахуванням бюджетних відшкодувань за рік збільшилися на 15% і становили тільки 10% податкових надходжень до бюджету. Торішній план по внутрішньому ПДВ недовиконали на 22%. А за рахунок чого планують надолужувати та перевиконувати цього року, враховуючи мінімальні темпи розвитку виробництва?

Невже імпортний ПДВ — та сама стаття бюджету, завдяки якій його будуть наповнювати 2018-го? Звичайно, цього року зростання імпорту теж прогнозується, щоправда, за попередніми оцінками, лише на 8%, а не на 24,6%, як торік. Понад те, уряд запровадив розстрочку на сплату ПДВ на імпортне обладнання для підприємств. За оцінками Центру економічних досліджень, якщо всі компанії скористаються наданою можливістю та оплачуватимуть ПДВ із завезеного обладнання рівними частинами протягом 24 місяців (як пропонує Кабмін), то надходження від імпортного ПДВ скоротяться на 10–12%, або на 30–35 млрд грн. Тобто податкові відрахування, що впали через зниження імпорту, будуть ще меншими.

При цьому сукупні державні видатки — це понад 44% ВВП, що ненабагато менше, ніж у попередні роки, завдяки відмові від індексації соціальних стандартів у 2014–2015 рр. і не закладеній до бюджету рекапіталізації держбанків, яка у разі девальвації гривні знадобиться. А ще там немає можливого підвищення МЗП до 4200 грн, зростання витрат на субсидії (торік потрібна сума підвищувалася тричі), осучаснення пенсій військовослужбовцям та інших напередодні виборів дуже щедрих обіцянок уряду.

Припустимо, що дохідна частина бюджету зростатиме не настільки суттєво, як планує Мінфін, але чи вистачить коштів для фінансування видаткової частини, що продовжує розширюватися? Так, якщо національна валюта девальвує. У цьому разі збори імпортного ПДВ підуть угору, і бюджет може виявитися навіть профіцитним. Звичайно, уряд такий сценарій влаштує — бюджет буде виконаний, як і всі "соціальні" обіцянки. От тільки чи добре це для української економіки, яка знову покаже мінімальне зростання? А для громадян, які стануть ще біднішими? Адже девальвація та інфляція — два кінці однієї палиці, якою регулярно луплять пересічного українця.

А тепер подивімося на статистику банківського сектору та оцінимо бажання фінустанов кредитувати бізнес. Банки охоче кредитують фізосіб, видаючи багато маленьких споживчих кредитів. НБУ вже побоюється наслідків і рекомендує фінустановам уважніше оцінювати ризики, пов'язані зі зростанням цих кредитів. Адже попри зростання роздрібного кредитування майже на 30% за рік (+20 млрд грн виданих кредитів), Україна перебуває на одному з останніх місць у Європі за рівнем проникнення роздрібного кредитування. З одного боку, є потенціал для зростання, з іншого — він стримується невисокими доходами людей і високою вартістю позик. Кредитувати фізосіб не лише простіше, а й вигідніше, там ефективна ставка в гривні становить 29,1% річних, а для коротких позик може перевищувати 40%.

Кредитувати бізнес не так вигідно — ставки нижчі, суми більші, ризики неповернення вищі. Усе кредитування корпоративного сегмента, яке ми спостерігали з початку кризи та до другої половини 2017-го, це були кредити, видані в рамках уже існуючих кредитних ліній. У другій половині минулого року позначився прогрес — гривневі кредити в корпоративному сегменті зросли на 32 млрд грн. Порівняно з роздробом — багато, порівняно з потребами реального сектору — дрібниця. Але на більший ризик банки йти не хочуть, і їх можна зрозуміти, новий бізнес у країні не з'явився, застави не стали кращими, а позичальники більш порядними.

Навіщо ризикувати, якщо операційний прибуток і комісійні доходи зростають і без цього. Чистий відсотковий дохід банків підвищується другий рік, 2017-го — на 15,6%, причому багато в чому завдяки операціям із цінними паперами, які держбанкам, наприклад, приносять половину чистого відсоткового доходу. І що вища дисконтна ставка, то цей дохід більший. Навіть роздріб не проти вкластися в державні боргові папери — торік фізособи купили ОВДП на 900 млн грн. Вигоди очевидні: гарантії держави, можливість перепродати облігації на вторинному ринку та ставки вигідніші, ніж депозитні. Якщо навіть фізособи купують держоблігації, що вже тоді казати про банки, які вибирають між ними та депозитними сертифікатами НБУ з такою самою високою дохідністю та не менш залізобетонними гарантіями. Маючи такі безризикові та дохідні інструменти, чи захочуть банки знову зв'язуватися з проблемними корпоративними кредитами? Чи можна вплинути на це бажання, знизивши дисконтну ставку? І чи варто це робити, адже реальний сектор не обзавівся новими надійними заставами, платоспроможність його теж принципово не змінилася. Та й держава ще на розібралося з 58% токсичних корпоративних кредитів банківського сектору, накопичених фінустановами в попередні роки.

Сумнівно, що прем'єр усього цього не розуміє, отже, причина його жаги дешевих грошей в іншому — забезпечити зростання бюджетних надходжень завдяки інфляції. І це — верх цинізму в країні, де 60% громадян, за стандартами ООН, живуть за межею бідності. Але навіть якщо урядом рухає не злий намір, а дурість, уявіть, наскільки це в нинішніх умовах збільшує ризики для економіки.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 3
  • Ternarous Ternarous 10 лютого, 12:50 Гонтарєва неодноразово говорила: "Не дивіться на долар, він вас не стосується. Дивіться на ціни в магазинах", "Я відповідаю за інфляцію, а не за долар", і навіть у такій формі: "Я відучу населення дивитись на курс долара". Але принаймні мене не відучила. Дивитись на ціни незручно. На що дивитись? На різні продукти ціни скачуть вверх-вниз, неможливо услідкувати. Якщо ж користуватись агрегатними показниками типу споживчого кошику, то теж незрозуміло, на що дивитись. Біг-мак, борщовий набір, споживчий кошик... Як дишло: як порахуєш, так і вийде. Причому, є велика підозра, що уряд і НБУ рахують, як їм краще в їхніх піар-планах. Самому порахувати практичної можливості нема, є й інші рахувальники, наприклад, як Рабинович порахує, то відразу тра піти й втопитись. Тому, на мою думку, краще дивитись на курс долара. По-перше, -- легше й простіше, а по-друге, ціни жорстко пов'язані з курсом. Дорожчає долар -- збільшуються всі ціни, хоч і не відразу, але неминуче. Мені здається, такої думки не тільки я дотримуюсь, так думає значна частина громадян. На цінах увага зосереджена тільки у найбідніших верств населення, для яких, коли прийшов у магазин і побачив, що батон вже не 10, а 12 грн, то це суттєвий удар по бюджету і великий вибух обурення. Загалом же, ціни важливі тільки на мікрорівні, як показник локальної монополізації, наприклад, якщо супермаркети в місті вступлять картельну змову, чи монопольний постачальник тепла завищує ціни. згоден 1 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №30, 18 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво