Євроінтеграційний курс України: проблеми, протиріччя, перспективи - Макрорівень - dt.ua

Євроінтеграційний курс України: проблеми, протиріччя, перспективи

29 травня, 2015, 00:00 Роздрукувати

Подальший євроінтеграційний процес передбачає серйозні виклики, пов'язані з проведенням глибоких соціально-економічних реформ та радикальних інституційних перетворень в Україні.

© Flickr/Петро Порошенко

Ще напередоднісаміту Східного партнерства, який відбувся на поточному тижні — 20-21 травня — в Ризі, з'явилась інформація щодо надання Євросоюзом макрофінансової допомоги Україні на 1,8 млрд євро у кредитній формі, 150 млн євро безповоротної допомоги та ще 1,5 млрд — у вигляді кредитів для малого і середнього бізнесу. Загальний рівень макрофінансової допомоги, виділеної Брюсселем Києву з травня 2014-го, становитиме 3,41 млрд євро — це найбільший її обсяг для третіх країн за такий короткий період. Однак, беручи до уваги зазначені цифри, не варто забувати про головні цілі, які передбачало закріплення європейського вектора розвитку України та підписання Угоди про асоціацію з ЄС. І полягали вони далеко не в отриманні тих чи інших коштів від західних сусідів та навіть не в спрощенні візового режиму. Подальший євроінтеграційний процес передбачає серйозні виклики, пов'язані з проведенням глибоких соціально-економічних реформ та радикальних інституційних перетворень в Україні. Тим більше, що трохи раніше — під час квітневого саміту Україна—ЄС у Києві — сторони виключили можливість перегляду та подальше відтермінування введення з 1 січня 2016 року Поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) між ЄС та Україною.

Передбачена Угодою про асоціацію (УА) ПВЗВТ створить правові, економічні й організаційні засади для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і частково — робочої сили між Україною та ЄС. У перспективі надзвичайно місткий і диверсифікований ринок Євросоюзу, усунення бар'єрів для зовнішньої торгівлі, гармонізація регуляторних режимів і вдосконалення ринкових інститутів можуть стати потужними драйверами зростання української економіки. Досить згадати, що сумарний ВВП 28 країн-членів ЄС становить близько 13 трлн євро, тоді як сумарний ВВП 10 країн СНД — 2 трлн євро.

Водночас у коротко- і середньостроковому періодах імплементація УА/ПВЗВТ між Україною та ЄС породжуватиме певні економічні втрати та потребуватиме значних інвестицій. Йдеться про вихід з ринку економічних суб'єктів унаслідок посилення конкуренції з виробниками/постачальниками з ЄС та наступний перерозподіл чинників виробництва; підвищення рівня безробіття і необхідність перенавчання і працевлаштування робочої сили, що вивільнятиметься у процесі реструктуризації економіки; впровадження і дотримання стандартів ЄС (технічних стандартів, фітосанітарних норм, екологічних стандартів, стандартів соціальної безпеки), які потребують чималих зусиль та інвестицій з боку виробників товарів і послуг; реформування за зразком ЄС правової і адміністративної системи: створення нових регуляторних органів, прийняття нового законодавства, запровадження нових правил і процедур.

Після 1998 року ЄС було укладено 13 угод про асоціацію з 18 країнами (з Балканськими країнами — угоди про стабілізацію і асоціацію), включаючи Туніс, Марокко, Ізраїль, Йорданію, Єгипет, Алжир, Македонію, Албанію, Чорногорію, 6 країн Центральної Америки, Молдову, Грузію та Україну.

З 2004 року співробітництво ЄС з Україною реалізується у рамках Європейської політики сусідства, сфера дії якої спочатку поширювалася на Україну, Білорусь, Молдову, країни Магрібу (Туніс, Алжир, Марокко, Лівія, Мавританія, Західна Сахара) і Машрику (країни Арабського Сходу та Ізраїль). Після "революції троянд" у Грузії до Європейської політики сусідства було включено закавказькі країни.

В основу Європейського інструменту сусідства покладено політичний підхід, який передбачає, що політика сусідства реалізується на основі політичних документів, укладених між ЄС та країною-партнером: угод про партнерство та співробітництво, УА і ПВЗВТ.

Фінансові ресурси для реалізації Європейської політики сусідства виділяються через Європейський інструмент сусідства. Він передбачає фінансування окремих заходів (проектів) відповідно до Угоди про асоціацію, але не є джерелом фінансування її імплементації. Реципієнтами коштів Європейського інструменту сусідства є як підписанти УА (Україна, Грузія, Молдова), так і інші країни Східного партнерства — Білорусь, Азербайджан, Вірменія. Бюджет Європейського інструменту сусідства на 2014—2020 рр. становить 15,5 млрд євро, з яких близько 5 млрд надійде до шести країн Східного партнерства. 

Посадові особи Єврокомісії не приховують, що рівень фінансування, яке надається для підтримки реформ у рамках Європейської політики сусідства, є досить скромним, незважаючи на амбіційні плани ЄС щодо вирішення широкого кола питань економічної і політичної співпраці.

У бюджеті ЄС за напрямом Європейської політики сусідства у період 2014—2020 рр. на підтримку України закладено
1,6 млрд євро сукупної допомоги на розвиток у формі грантів. Передбачено також надання позики обсягом 3,4 млрд євро — макрофінансової допомоги (МФД) ІІ і ІІІ. Останній транш МФД ІІ загальним обсягом
1,6 млрд євро було надано в березні 2015 року. З травня 2015 р. діє програма МФД ІІІ обсягом фінансування 1,8 млрд євро.

Кошти на надання Україні МФД Єврокомісія запозичує на ринку капіталів і перекредитовує їх уряду України. У разі неплатоспроможності Києва відповідні витрати покриватимуть з Гарантійного фонду ЄС. Форма надання МФД — поворотна чи безповоротна — залежить від показників економічного розвитку країни та її спроможності виплачувати борги. Програми МФД для України мають кредитну форму, оскільки експерти Єврокомісії зробили висновок про позитивні економічні перспективи нашої країни і скористалися результатами аналізу боргової стійкості, який провели експерти МВФ під час започаткування програми розширеного фінансування (EFF) у березні 2015 року.

Крім того, європейські фінансові інститути — Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) і Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), — які фінансують комерційні самоокупні проекти у підприємницькому секторі, мають надати позик у сумі до 8 млрд євро протягом 2014—2020 років. ЄІБ і ЄБРР кредитують проекти розвитку транспортної й енергетичної інфраструктури, охорони довкілля (зміни клімату, управління водними ресурсами і відходами), розвитку приватного сектора, малих і середніх підприємств.

Загальна сума підтримки Уряду України Європейським Союзом упродовж 7 років становитиме близько 5 млрд євро без урахування позик ЄІБ та ЄБРР та близько 13 млрд євро з урахуванням позик цих банків.

І все ж таки обсяги фінансування, які надає ЄС країнам-партнерам у рамках Європейської політики сусідства, є непорівнянними з обсягами фінансування, які отримують у кризовій ситуації країни-члени ЄС. Так, в ЄС застосовуються тимчасові фінансові механізми для врегулювання криз із кредитним потенціалом 557 млрд євро і постійні механізми з кредитним потенціалом 550 млрд євро.

Серед нових членів ЄС після 2010 року допомогу на підтримку платіжного балансу отримали Угорщина, Латвія і Румунія обсягом 16 млрд євро. А за рахунок Європейського механізму стабільності Іспанія отримала 100 млрд євро на стабілізацію фінансового сектора. Греції, Ірландії і Португалії для врегулювання боргової кризи було виділено 192 млрд з Європейського фонду фінансової стабільності. Після початку боргової кризи Греція й Ірландія залучили 57,2 млрд євро позик на основі двосторонніх угод з урядами країн ЄС. Європейський механізм фінансової стабілізації став джерелом для фінансування допомоги Ірландії і Португалії обсягом 48,5 млрд євро.

На рівні керівних органів ЄС нині Європейська політика сусідства підлягає ревізії й оновленню. Анексія Криму та збройний конфлікт на Сході України, громадянська війна в Сирії, конфлікт у Лівії, складний транзитивний процес у Єгипті, зупинка мирного врегулювання на Близькому Сході підштовхують ЄС до пошуку нових форм і методів взаємодії з країнами-партнерами.

Нещодавно експерти Єврокомісії підготували консультаційний матеріал "Towards a new European Neighbourhood Policy" — відкритий документ для обговорення ключових цілей, завдань та інструментів Європейської політики сусідства.

Основними принципами нової політики сусідства мають стати:

— сфокусованість на спільних інтересах ЄС і країн-партнерів;

— посилення гнучкості політичних і фінансових інструментів;

— врахування неоднорідності і різних умов розвитку південних та східних сусідів ЄС;

— посилення відповідальності партнерів — реципієнтів допомоги ЄС — за спільні заходи та усвідомлення ними "власності" на отримані результати.

Маємо зауважити, що окремі положення зазначеного документа засвідчують "здачу" позицій ЄС перед РФ і небажання захищати базові інтереси країн-партнерів в умовах військової агресії і порушення основоположних норм міжнародного права Росією. Йдеться, зокрема, про готовність ЄС:

— забезпечувати узгодженість Європейської політики сусідства з цілями взаємовідносин ЄС і Росії;

— враховувати інтереси країн, які є сусідами сусідів ЄС (передусім — Росії), при проведенні Європейської політики сусідства;

— підтримувати сусідів ЄС у їх взаємодії з проблемними сусідами (Росією).

Більше того, в документі Єврокомісії ставиться під сумнів адекватність угод про асоціацію як інструменту співробітництва з країнами-сусідами і допускається можливість альтернатив, які відображають амбіції та інтереси "деяких партнерів" (с. 5 документа).

Проблемним аспектом співробітництва України з ЄС є також існування так званих меж розширення ЄС. Відповідно до ст. 49 Договору про ЄС "Будь-яка Європейська держава, яка поважає цінності, відображенні у ст. 2 і зобов'язується їх просувати,… може стати членом Союзу". Проте фактично рішення щодо приймання нових членів є політично зумовленими, і нині офіційно проголошено раунд "без подальшого розширення ЄС". Зокрема, президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер заявив: "Жодного розширення ЄС не відбуватиметься протягом наступних 5 років".

Базовою передумовою успішної інтеграції до ЄС слушно визнано конвергенцію рівнів економічного розвитку. Адже у разі невиконання цієї умови у процесі євроінтеграції виникають:

а) економічні втрати для відсталих країн;

б) фінансові трансферти з боку передових країн ЄС.

У майбутньому до країн-кандидатів на членство в ЄС обов'язково висуватимуться вимоги щодо належного рівня "підготовки до вступу": розвитку інститутів демократичної держави і ринкової економіки, рівня національної конкурентоспроможності і обсягу середньодушових доходів.

В умовах "утоми від розширення" керівні органи Євросоюзу пропонують країнам-партнерам як альтернативу членству в ЄС — "інноваційне привілейоване партнерство". Основна ідея такого партнерства полягає у поширенні принципів спільного ринку — вільного руху товарів, послуг і капіталу — на країни-партнери ЄС. Щодо руху трудових ресурсів, то йдеться лише про певне пом'якшення візового режиму та можливість тимчасового працевлаштування у країнах ЄС окремим категоріям працівників.

При тому, що саме Брюсель виступав ініціатором і розробником угод про асоціацію з країнами-партнерами, які мали інституціоналізувати європейський вектор розвитку країн-сусідів, сьогодні ми спостерігаємо відкіт позицій ЄС і бажання радше погодитися на двовекторну інтеграцію України і Молдови, ніж вдаватися до конфронтації з їхнім "старшим братом" — Росією.

Бачення посадових осіб і експертів з країн ЄС подальшого курсу для України можна узагальнити кількома тезами (чітко простежується в таких документах: European Parliament "When choosing means losing: The Eastern partners, the EU and the Eurasian Economic Union" — March 2015; The Vienna Institute for International Economic Studies "How to Stabilise the Economy of Ukraine" ( Background Study, 15 April 2015):

— Україна потребує двовекторної інтеграції, оскільки українська економіка залежить як від ринку ЄС, так і від ринку СНД. Щорічні втрати України від поточного погіршення економічних відносин з Росією австрійські експерти оцінюють на рівні 33 млрд дол.;

— одночасне членство України в ПВЗВТ з ЄС та в ЗВТ з СНД є бажаним і можливим. Так, Сербія входить до складу ЗВТ як з ЄС, так і з Росією. Для цього в Україні слід забезпечити функціонування "подвійних" технічних стандартів: CEN, CENELEC для експортерів до ЄС і ГОСТів — для експортерів до СНД;

— для країн, які не мають перспектив членства в ЄС, під час запровадження ПВЗВТ керівні органи ЄС повинні робити менший акцент на витратну гармонізацію законодавчих і правових норм (acquis takeover), не пов'язаних прямо із зовнішньою торгівлею;

— двосторонні переговори між Україною і ЄС без включення РФ є ризиковими, можуть породжувати нові конфлікти і не працюють на практиці. Стратегічним вирішенням проблеми протистояння Росії з ЄС і уникнення конфліктних ситуацій в країнах Східного партнерства є створення зони вільної торгівлі від Лісабона до Владивостока або започаткування пан'європейської економічної інтеграції.

Важко не погодитися з привабливістю останньої пропозиції щодо пан'європейської економічної інтеграції для України, однак можливість її практичної реалізації залежить виключно від політичної волі і здорового глузду нашого східного сусіда. А поки що кремлівська пропаганда для пересічного росіянина малює образ зовнішнього ворога, який заважає Росії "підвестися з колін", заздрить її успіхам, намагається задавити Росію економічними санкціями та є далеким від її "духовних скріп".

Для України імплементація УА в умовах глибокого економічного спаду та ведення воєнних дій є надзвичайно складним завданням, що породжує безліч протиріч і викликів для економічної політики.

1) Необхідність підвищення конкурентоспроможності економічних суб'єктів та запровадження ПВЗВТ з ЄС потребує залучення значного обсягу прямих іноземних інвестицій, що в умовах макроекономічної нестабільності та військового протистояння є надзвичайно складним завданням.

2) Режим безмитного доступу українських товарів на ринки країн СНД є вигідним з економічного погляду, однак не варто очікувати конструктивного підходу у вирішенні цього питання з боку країни-агресора, що ставить за мету дестабілізацію України та вже позбавила її стратегічно важливих регіонів.

3) Технологічне оновлення і модернізація української промисловості передбачає залучення значного обсягу інвестицій та проведення активної індустріальної політики держави. Але складові такої політики суперечать положенням ПВЗВТ з ЄС, кредитної програми з МВФ, правилам ВТО.

4) ЄС не має цільової програми підтримки імплементації УА: Європейський інструмент сусідства має невеликий бюджет і поширюється на всіх сусідів ЄС. Імплементація УА/ПВЗВТ — це національний пріоритет, заходи якого мають фінансуватися державою та економічними суб'єктами України. А в умовах низької норми національних заощаджень і істотного падіння життєвого рівня населення нестача фінансування буде неминучою.

5) Адаптація регулятивної системи і правового поля нашої країни до стандартів ЄС є дуже витратною для нашої держави, проте не має достатніх стимулів для впровадження за відсутності в України чітких перспектив членства у ЄС.

6) Відповідно до УА Україна зобов'язалася змінити національну систему технічного регулювання і забезпечити відповідність технічних стандартів стандартам ЄС. Проте збереження ЗВТ з СНД вимагає наявності ГОСТів для експортерів до країн СНД.

7) Імплементація УА/ПВЗВТ, починаючи з 2016 року, стане рушієм економічних реформ в Україні, але для національної промисловості скасування імпортних мит (як передбачено ПВЗВТ) буде шкідливим. Після дії множинних шоків — руйнування виробничих зв'язків та інфраструктури на сході країни, блокування російського ринку збуту, втрати доступу до кредитних джерел і розкручування інфляції—- посилення зовнішньої конкуренції завдасть ще одного удару по вразливих галузях вітчизняної промисловості.

8) Макроекономічна стабілізація — нагальне завдання економічної політики в Україні, без вирішення якого неможливе проведення ефективних економічних реформ. Одним із стабілізаційних засобів є залучення зовнішньої допомоги і накопичення міжнародних резервів. Однак дефіцит зовнішнього фінансування України після проведення реструктуризації зовнішнього боргу становитиме близько 12 млрд дол. (з урахуванням необхідності приросту резервів на 10 млрд дол. за рік).

І все ж таки ЄС на сьогодні залишається цивілізаційним вибором українського народу, зовнішнім чинником національної безпеки, взірцем для побудови економічної системи та політичних інститутів, рушієм інституційних перетворень і донором для надання економічної допомоги. Тому євроінтеграційний курс для України є безальтернативним, хоча на цьому шляху нас чекає безліч труднощів, випробувань, розчарувань, усвідомлення необхідності здорового національного егоїзму та прогнозування наслідків зовнішньополітичних і економічних рішень, а також позбавлення від ілюзій отримання вагомої зовнішньої допомоги та швидкого вирішення зовнішніми агентами наших внутрішніх глибинних проблем. Економічна інтеграція як процес розвитку стійких взаємозв'язків і поглиблення поділу праці, форма зближення і посилення взаємодії національних економік може надати поштовх для розвитку продуктивних сил та модифікації виробничих відносин. Однак інтеграція не в змозі замінити здорову економічну політику, націлену на розвиток внутрішнього ринку та накопичення внутрішніх заощаджень, підвищення національної конкурентоспроможності та активізацію інвестиційно-інноваційної діяльності, залучення довгострокових іноземних інвестицій та формування сильних і ефективних національних компаній

Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 17 лютого-23 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво