Яків Смолій: Мусимо взяти під контроль інфляцію, інакше жоден стратегічний інвестор сюди не прийде - Макрорівень - dt.ua

Яків Смолій: "Мусимо взяти під контроль інфляцію, інакше жоден стратегічний інвестор сюди не прийде"

10 червня, 10:52 Роздрукувати Випуск №22, 9 червня-15 червня

Пан Смолій підкреслено дистанціюється від політики.

© Юлія Березовська Прес-центр НБУ

Наше спілкування з Головою Національного банку України Яковом Смолієм відбулося в кулуарах конференції "Взаємодія фіскальної та монетарної політики", організованої НБУ спільно з Національним банком Польщі. І хоча головна тема нашої розмови якраз і стосувалася насамперед проблем взаємодії Уряду та Нацбанку, визначалася вона не так темою конференції, як чи не найбільшими ризиками для благополуччя країни та статків її громадян – інфляційними загрозами, які в Україні традиційно виникають у передвиборний період. Причина давно відома — нездатність абсолютної більшості місцевих політиків усвідомити необхідність жити за статками, та навпаки – непомірність передвиборного популізму. В результаті чого, необґрунтовані нічим, окрім політичних "хотЄлок" підвищення соціальних стандартів обертаються лише черговим зубожінням вчергове обманутих виборців. Пан Смолій підкреслено дистанціюється від політики та, щонайменше на словах, запевняє у власній готовності твердо стояти на захисті державних інтересів. Наскільки переконливо виглядають ці та інші заяви нинішнього очільника НБУ в його першому інтерв'ю для друкованого видання – ми пропонуємо оцінити читачам ДТ.  

Про самостійність та незалежність

— Якове Васильовичу, вашу заяву про те, що за відсутності траншів МВФ Нацбанк, можливо, буде змушений і надалі підтримувати жорстку монетарну політику, було правильно інтерпретовано журналістами?

— Ключовим там було слово "можливо". Ми враховуємо увесь комплекс чинників, які впливають на подальшу динаміку інфляції. Багато залежатиме і від споживчого попиту на внутрішньому ринку, і від зміни цін на сирі продовольчі товари, і від зовнішньої кон'юнктури, яка також, безумовно, впливає на те, які дії вчинятиме Національний банк у площині монетарної політики. Жорстка монетарна політика, до якої через очевидні ознаки посилення інфляції був змушений перейти Національний банк у жовтні, спрямована на виконання його основної конституційної функції — забезпечення цінової та фінансової стабільності. Саме завдяки підвищенню облікової ставки ми бачимо, що інфляція сповільнюється з лютого, і саме це допоможе їй  все-таки увійти в цільовий діапазон уже наступного року, та у 2020 досягти інфляційну ціль, яку ми озвучили – 5%.

— А як бути з критикою на адресу НБУ з боку вищих посадовців виконавчої влади та навіть із закликами обмежити його незалежність? Та й справді, хіба жорсткість монетарної політики Національного банку не входить у пряме протиріччя з іншою його стратегічною ціллю — відновленням кредитування, та ще й "темпами, що забезпечують економічне зростання та не створюють ризиків для фінансової стабільності".

— Саме те, що наші дії спрямовані на досягнення стратегічних цілей, незважаючи на жорстку критику, якраз свідчить, що в цьому питанні проявляється саме реальна незалежність Національного банку. Що ж до забезпечення стійкого економічного зростання, то головною для цього умовою ми вбачаємо збільшення реальних інвестицій, як зовнішніх, так і внутрішніх. Однак якщо в нас інфляція буде на рівні 13%, як сьогодні, то ми не можемо очікувати на довгострокові інвестиції, адже інвестор не може прорахувати, яка в нього буде довгострокова рентабельність. Тому ми зараз і бачимо лише короткострокові вкладення, коли під високі ставки йдуть лише так звані гарячі гроші. Це не вкладення в економіку, а спекулятивні дії — прийшов, спробував і пішов. Якщо ж ми хочемо, щоб хтось купив обладнання, створив виробництво, реалізував інфраструктурний проект, то мусимо взяти під контроль інфляцію, інакше жодний довгостроковий, стратегічний інвестор сюди не прийде.

— Однак же ні для кого не секрет, що інструментарій НБУ в цьому є дуже обмеженим. Тим часом ризикуємо отримати довгострокову стагнацію, тоді як економіка потребує прискорення економічного зростання щонайменше вдвічі-втричі порівняно з нинішніми темпами…

— Мушу визнати, що ми одні із цим завданням не впораємося — і для цього необхідна комплексна структурна державна політика. Підвищення соціальних стандартів — це, звичайно, добре, але жити насправді успішно і заможно можна лише за рахунок реальних доходів, які створює економіка. Якщо ж замість створення умов для розвитку економіки, які підвищили б доходи і населення, і держави, розраховувати лише прийти до Національного банку, щоб він закрив нестачу коштів, то тут ми не знайдемо спільної мови. А внаслідок таких дій інфляційний тиски посиляться і з'являться загрози, що інфляція перевищить наші цільові показники, тож однозначно наша монетарна політика буде жорсткою.

Але якщо ми говоримо про структурні заходи, то змушені повертатися до питання співпраці з Міжнародним валютним фондом, адже кращої комплексної програми реформування економіки у нас, на жаль, нема. У рамках цієї програми Україна бере на себе зобов'язання здійснити певні структурні реформи у фінансовому, банківському, промисловому та інших секторах. Однією з ключових є судова реформа, адже коли по одних і тих самих справах приймаються абсолютно різні рішення, бізнес та інвестори не можуть відчувати себе захищеними. Про які довгострокові інвестиції в такому разі може йти мова?

— А Національний банк відчуває себе достатньо захищеним? Адже в передвиборний рік у найвищих посадовців держави існує величезна спокуса остаточно відмовитися від виконання зобов'язань перед МВФ. Тож чи буде збережено ту незалежність Нацбанку, яка посилювалася відповідними поправками в законодавство згідно з програмою МВФ у 2014 році?

— Я не буду коментувати політичні аспекти, а наведу конкретний приклад, який, на мій погляд, свідчить, що поки зберігається незалежність Національного банку. Ви всі пам'ятаєте історію з моїм призначенням. І за кілька місяців до цього в усіх ЗМІ ходила теза, що та чи інша політична сила обов'язково Смолію нав'яже заступника-"смотрящего". І він буде слухняним і робитиме все, що йому скажуть. У нас цього тижня закінчився конкурс на звільнену мною посаду першого заступника. Конкурс був абсолютно відкритий і прозорий. У нас було дев'ять кандидатів. Конкурсна комісія, яка складалася з членів правління, визначилася з кандидатурою. Абсолютно ринковий достойний кандидат, який уже подав електронну декларацію та отримав найвищі бали при оцінюванні його як потенційного кандидата. Це практичний приклад щодо того, що ніхто мені заступника не рекомендував. Ми витримали всю процедуру, і я вважаю, що це є підтвердженням незалежності нашої кадрової політики.

— Призначення першого заступника потребує затвердження Ради НБУ. Наскільки ви задоволені нинішнім станом вашої комунікації з цим органом, адже там чимало людей, які наполегливо твердять про необхідність пошуку Нацбанком важелів і засобів для активізації економічного зростання.

— Щодо співпраці з Радою Національного банку, яка на сьогодні є повністю укомплектованою, а її члени отримують грошову винагороду за свою роботу, то серед ключових аспектів, за які вона відповідає, — затвердження і розроблення засад грошово-кредитної політики і контроль за їх виконанням. Наприкінці 2016 року Рада НБУ затвердила Основні засади грошово-кредитної політики на 2017 рік і середньострокову перспективу, де підтвердила перехід Національного банку до режиму інфляційного таргетування і плаваючого курсу. Її члени схвалили цільовий показник по інфляції — ті самі 5%, про які ми говорили. І найперше, що ми разом із ними маємо визначити, — якими методами і інструментами будемо досягати цієї стратегічної цілі. Правління НБУ та комітет з монетарної політики відкриті для дискусій і конструктивних пропозицій, тому говорити сьогодні про якісь методи для посилення кредитування та економічного зростання можна. Але спочатку розберімося, що насправді найбільше заважає сьогодні економічному зростанню або кредитуванню. Адже якщо ми подивимося на ліквідність банківської системи, то вона більш ніж достатня для того, щоб кредитувати економіку.

"Корінь зла"

— Може, не вистачає інструментарію? Ринкової інфраструктури, довгострокових коштів?

— Давайте поглянемо насамперед на ситуацію, яка є на сьогодні. Так, як ми говорили про бізнес та іноземних інвесторів, яким не вистачає відчуття захищеності для реалізації довгострокових проектів, аналогічно і у банків сьогодні немає сприятливих умов для надання кредитів. Адже, окрім величезного тягаря — більш як 50% непрацюючих активів, досі залишається багато прогалин у законодавчому полі. Ми вже вкотре не можемо ухвалити закон, який посилить захист прав кредиторів (мова про законопроект №6027-д "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування"). Сподіваємося, що невдовзі він нарешті пройде друге читання…

— І що далі? Про що можна вести мову в країні, де неповернення кредитів уже перетворилося на доволі вигідний бізнес, адже за лише 10–15% від суми кредиту можна купити мало не будь-яке судове рішення на свою користь, хоч би що з цього приводу було записано у законі.

— Справді, коли позичальник може в суді ледь не з будь-якого приводу оскаржити договір застави, яку він віддав під позику, і сам банкрутує підприємство, не повертаючи коштів, то жоден банкір у здоровому глузді не братиме цього ризику на себе. Тому тут ми повертаємося до питання реформи судової системи. Вона розпочата, і сподіваємося, що коли-небудь врешті закінчиться, і ми будемо мати однаке трактування законів. Право стягнення на майно кредитора в першу чергу має бути, інакше закон про заставу тоді не дійсний. А якщо це так, то чи варто питати про те, чому за більш ніж достатньої ліквідності у банків не вистачає "довгих" грошей?

— У нас проблема неповернення кредитів актуальна з кінця 2008 року. І вже майже десять років банки усілякими способами намагаються лобіювати і посилення захисту прав кредиторів, і наведення порядку в судових і виконавчих інстанціях, і таке інше. Але віз і нині там. Та й виглядають ці зусилля якось надто кволо. Нам свого часу сподобалася теза голови Ощадбанку Андрія Пишного про те, що якщо у пані Гонтаревої була місія руйнівника, то її наступник має бути консолідатором. У вас є бачення, як організувати цей консолідаційний процес у такий спосіб, аби нарешті пролобіювати критичні для банківської системи реформи судової та виконавчої систем, як і всі інші?

— Мусимо визнати, що в усій тій метушні, яка була до останнього часу, ми недостатньо концентрували увагу на такому важливому питанні, як робота у парламенті. Однак починаючи з консультацій перед моїм призначенням, я особисто постійно присутній на засіданнях нашого профільного комітету з питань фінансової політики та банківської діяльності, коли законопроекти обговорюються. Ми недопрацювали в тій частині, що недостатньо пояснили важливість тих чи інших законопроектів для економіки. Може, й тому Національний банк почасти сприймається як такий, що лобіює закони під себе, стягуючи мегаповноваження і т.ін.

Ох вже ця валюта

— Невже у вас є відчуття, що в парламенті почали вас чути?

— Так. Адже якщо вести належну комунікацію,пояснюючи, навіщо та чи інша ініціатива потрібна, що це дасть і які матиме наслідки, це буде врешті-решт давати свої плоди. Тим більше, що останнім часом ми майже не говоримо про якісь заборонні чи дозвільні заходи, а перш за все — про лібералізацію.

Наприклад, як із проектом закону "Про валюту". Він має посісти місце декрету про валютне регулювання від 1993 року, який визначав перелік дозволеного, а решту було заборонено, і можна було тільки по індивідуальних ліцензіях щось робити. Це давало можливість регулятору точково все контролювати: є ліцензія — значить, має право; відібрати її або призупинити — це були такі обмеження. Розроблений Національним банком і поданий президентом проект закону "Про валюту" №8152 дозволяє все, крім того, що прямо заборонено. На практиці це означає от що: коли всі чинні обмеження буде поступово скасовано, бізнес і населення врешті-решт отримають повну свободу проведення валютних операцій без обмежень і необхідності отримувати дозвіл на кожний крок. Не буде валютних обмежень — не буде потреби і у валютному контролі як інструменті контролю за їх дотриманням. Не буде практики індивідуальних дозволів — НБУ збиратиме інформацію про операції лише для статистики.

Перше читання — ідея класна. Але потім іде процес відпрацювання. До другого читання вносяться поправки, доповнення. І може статися така ситуація, що в законопроекті, який вноситься до прийняття в цілому, сама класна ідея виявиться вихолощена або перекручена…

— І це насправді актуальна загроза, адже Нацбанк, на наш погляд, небезпідставно критикують, що він залишає за собою забагато повноважень приймати рішення в ручному режимі.

— Прокоментую. Національний банк за законом відповідає за цінову та фінансову стабільність. Однак чи можете ви або будь-хто передбачити вичерпний перелік обставин, які можуть завтра виникнути у внутрішньому або зовнішньому середовищі? Як це було в 2014--2015 роках, коли Національний банк був змушений запровадити драконівські обмеження. Вони нікому не сподобалися, але ми цей холодний ківш вилили, аби призупинити паніку, і згодом потихеньку почали відпускати.

— То був не ківш, а радше обух…

— Ми називали це "золотий рубильник" у наших стінах. Але не було іншого виходу. Коли в країні залишилося лише кілька мільярдів міжнародних резервів, які не покривали навіть мінімально необхідних трьох місяців майбутнього імпорту, неможливо було діяти інакше. Треба було зупинити ті хаос і паніку. І такий інструмент у когось повинен бути. Ми вважаємо, що зробили краще, адже інакше наслідки були б набагато гіршими.

І зараз що? Потрібен інший орган, щоб обмежити спроможність НБУ боротися із кризами? Це наша функція. Говорять: є Рада з фінансової стабільності, нехай вона приймає такі рішення, і за сім днів до цього розкажіть про ваше рішення. Які сім днів?! У нас за одну ніч може не залишитися каменю на камені.. От якраз на цьому закон і вихолощується. Ми не наділяємо себе більшими повноваженнями, ніж маємо сьогодні. Не кажемо: дайте нам ще право когось за руки в'язати. Ми говоримо: в разі настання кризових обставин дайте Національному банку право застосовувати обмежувальні заходи і захистити українську економіку від кризи.

— А як щодо чіткості критеріїв і прозорості прийняття рішень? Щоб публікувалися, наприклад, протоколи засідань, а не так, що один чи кілька чиновників за зачиненими дверима щось "вирішили".

— Абсолютно з вами погоджуюся, що прозорість комунікацій і прийняття рішень має бути. І ми дуже багато зробили поступків у цьому плані. І коли у нас запитували, що ви робитимете, якщо не буде програми співпраці з МВФ, ми озвучили, що у нас уже є кілька опрацьованих альтернативних сценаріїв і навіть продумані критерії, за якими ми будемо впроваджувати ті чи інші заходи в разі настання тієї чи іншої ситуації. Ми не даємо зараз цих критеріїв у публічну площину. Це внутрішні наші напрацювання. Ми сподіваємося, що співпраця з Фондом триватиме, і нам не доведеться їх застосовувати, але ми про це відкрито говоримо: у нас є критерії, в разі реалізації яких нам доведеться перейти до більш жорсткої монетарної політики і навіть, у крайньому випадку, розглянути можливість запровадження валютних обмежень.

Від'ємні баланси та курсові перспективи

— Одне з питань, яке завжди турбує Фонд, — динаміка платіжного балансу. Коли кажуть про неминучість девальвації гривні, мотивують це тим, що зовнішня торгівля у нас майже в постійному мінусі. І коли цей дисбаланс досягне критичної маси, наприклад, через чергове падіння зовнішніх ринків, ми знову опинимося біля розбитого корита з черговою девальвацією.

— Я часто зустрічаюся з друзями. Один — експортер, другий — імпортер. Експортер каже: ой, ви так зміцнили курс, це так погано, я розраховував на інший заробіток, коли ви піднімете курс? А імпортеру — дуже класно. В нього бізнес добре йде. Я питаю: а ви можете між собою домовитися, який курс нормальний?

— Чекайте, є об'єктивній критерій — сальдо торговельного балансу. Адже при інфляції 13–15% стабільність номінального курсу призводить до швидкої ревальвації курсу реального з усіма відповідними наслідками для конкурентоспроможності експортерів і внутрішніх виробників. А отже, за відсутності реальних структурних реформ ми просто приречені на випереджувальне зростання імпорту та врешті-решт чергову різку та болючу девальвацію гривні. Тож чому не зробити цей процес більш поступовим і прогнозованим, особливо якщо в держбюджеті вже зафіксовано курс 29,6 грн/дол.? Тоді вам було б значно легше домовитися з прем'єр-міністром щодо співпраці, про яку ви раніше говорили…

— Навіщо? Ми вже давно відійшли від фіксованого курсу. Курс зараз визначає не Національний банк, а ринок. Уряд використовує при складанні бюджету ті чи інші технічні, розрахункові показники, однак кон'юнктура ринку може їх реалізації і не сприяти. Якщо імпорт і експорт сьогодні формують інший курс, ніж закладено в бюджет, ми в це втручатися не можемо. Ми лише слідкуємо, щоб коливань великих не було, адже вони збільшують невизначеність в економіці і заважають бізнесу та населенню приймати довгострокові рішення. Оце і є найбільша об'єктивність.

— Воно то може й так було б, якби не перманентно від'ємний торговельний баланс. Тим часом, якщо нинішній курс на 3 гривні менший за закладений у держбюджеті (29,3 грн/дол.), то це, може, й добре для держбанків через їхню гігантську валютну позицію, але не дуже — для митних надходжень, які були розраховані зі значно вищого курсу долара. Що, очевидно, не влаштовує ні главу уряду, ні міністра фінансів, то ж чи не варто все-таки змінити критерій, активніше викуповуючи валюту та накопичуючи резерви.

— Ми майже постійно присутні на ринку: купуємо або продаємо валюту. Ми з початку року купили на міжбанківському валютному ринку більш як 1 млрд 200 млн дол. у міжнародні резерви.

— Але ж могли б робити це значно активніше, скажімо умовно — мільярдів 3–5 уже купити…

— Ми приблизно орієнтуємося, який у нас обсяг пропозиції валюти і попиту на неї, і виходимо з того, що маємо нарощувати резерви, але водночас і не повинні заважати ринку визначати курс гривні, який відповідає стану економіки. Ми всі вже бачили, до чого призводить підтримання курсу гривні на штучному рівні, відірваному від економічних реалій, — до накопичення дисбалансів і криз.

— Але по торгівлі ми постійно в мінусі.

— Частина сьогодні перекривається доходами українців, що працюють за кордоном. За минулий рік обсяг грошових переказів в Україну від наших заробітчан перевищив 9 млрд дол., і ми очікуємо, що в 2018 році сума буде не меншою. Лише за січень—квітень цього року вони становили 3,4 млрд дол., тоді як дефіцит торгівлі товарами і послугами — 2,1 млрд дол.

— Це ви вже про надто нестійкий, як самі казали, фінансовий рахунок. Тим часом примирити експортерів і імпортерів можна. Треба їм сказати: між вами має бути баланс. Але зараз його немає, ми отримуємо від торгівлі значно менше, ніж витрачаємо.

— Безумовно, якщо у нас не буде збільшення експорту, або імпортозаміщення, то ситуація, що склалася, триватиме й далі. І, як ми вже говорили на початку, якщо інфляція у нас не буде низька, то в бізнесу та іноземних інвесторів не буде стимулу до здійснення довгострокових капіталовкладень. А це — те джерело, яке й повинно сприяти формуванню профіциту платіжного балансу.

— Ну, це за нашої ситуації з судами — теорія. А є практика — зовнішньо-торгівельний баланс від'ємний, і наслідки цього не забаряться.

— Ви говорите зараз про короткострокову ситуацію, а НБУ — про середньострокову і далеку перспективи. Припустімо, що НБУ може короткостроково все вирівняти з допомогою тиску на курс гривні і задовольнити прем'єр-міністра. Але навіщо? Це рішення не вбереже нас від повторення ситуації через певний час. У НБУ, якщо ми втримаємо його незалежність, керівництво має приходити на сім років і працювати на тривалу перспективу. Ми не можемо зациклюватися на короткостроковій ситуації і не можемо дозволити собі "одноразові" рішення, які не вирішують суті проблеми.

— Та ситуація якраз не короткострокова: через дисбаланс у зовнішній торгівлі ми у не такій уже й далекій перспективі — невдовзі після виборів — наступимо на старі граблі.

— Якщо ми говоримо про середньострокову перспективу, то покращувати стан платіжного балансу необхідно не маніпуляціями з цифрами з допомогою курсу гривні, а реальним збільшенням внутрішнього виробництва й експорту. І, до речі, підґрунтя для цього є. Вже більше року, коли українські експортери втратили ринок збуту східного сусіда і поступово переключаються на Західну Європу та азійські країни. Потенційно цей тренд можна використати. Настільки значна кількість продуктів харчування поїхала в Європу, що в Україні навіть відчувається їх нестача, ми вже бачимо зростання цін на яйця, м'ясо, молоко. Тобто вже зараз ми маємо причини виробляти більше цієї продукції. Але швидко збільшити виробництво не вийде, потрібен час, аби виростити тварин, вирішити питання з кормами, із додатковою інфраструктурою. Але потенційно ми можемо наростити виробництво.

Борги і апетити

— З іншого боку, завдяки високій обліковій ставці НБУ уряд також дуже дорого залучає ресурси на внутрішньому ринку. Банкам це навіть дуже вигідно — навіщо, ризикуючи, кредитувати реальний сектор, якщо так непогано заробляти на облігаціях уряду, фінансуючи дефіцит держбюджету та його додаткові потреби. Частка держави в економіці зростає, дедалі більше коштів перерозподіляється через бюджет, економіка втрачає конкурентоспроможність і гнучкість. Як вийти з цього замкненого кола?

— В України є накопичені борги і щорічний держбюджет. Якщо щороку приймати бюджет з дефіцитом і не зменшувати його, то проблема, про яку ви говорите, ніколи не зникне. Щоб перекривати дефіцит бюджету, доведеться знову і знову вдаватися до запозичень, лише нарощуючи державний борг. Давайте ми з рівня державного опустимося до рівня сім'ї. Уявіть, що ви заробляєте певну кількість грошей і позичили у сусіда чи в банку, щоб купити холодильник, то як свідома людина, поки ви не розрахуєтеся з одним боргом, другого ви нарощувати не будете.

— Так мало би бути, але...

— Так ми маємо усвідомити, що не можемо нарощувати видатки, якщо у нас недостатньо для цього реальних доходів. Навіщо ми затверджуємо такий бюджет, який ми не можемо фінансувати? Нам треба видатки зменшувати. І зовнішні борги також.

— Це ви зараз розповідаєте гарну теорію, а тим часом апетити, особливо у передвиборні роки, тільки зростають.

— Тут має бути не теорія, а жорстка практична позиція. Ви кладете на стіл лише кілька цифр: доходи, видатки і дефіцит. А далі пояснюєте, що дірку в бюджеті можна закрити ресурсами внутрішнього ринку на таку суму, а ресурсами зовнішніми — на таку. І не більше. А ще треба гасити ті борги, які ми роками накопичували і далі накопичуємо. Якщо ми знову повернемося до питання курсу, то у нас валютних запозичень у структурі державного боргу більше гривневих, і зміцнення гривні допомагає цю проблему вирішити.

— Розумієте, що виходить, якби прем'єр був людиною відповідальною, він знав би, що зараз, при нинішньому курсі, вигідніше швидше віддавати борги. А у нього, навпаки, виникає спокуса ще більше позичити, що тільки погіршує ситуацію.

— У нас бюджет затверджує парламент, і саме депутатів необхідно переконувати, що на всі їхні забаганки коштів точно ніколи не вистачить. Якщо ми вже перейшли на фінансування по факту надходжень, то давайте дотримуватися цього принципу, ми ж не будемо повертатися до практики покриття дефіциту емісією, правда? Звичайно, можливі похибки при прогнозуванні, але вони не можуть бути надто великими. Є, наприклад, разові надходження, як від приватизації, хіба можна їх спрямовувати на фінансування постійних витрат? Постійні витрати фінансуються з постійних джерел, і якщо цих джерел не вистачає, то й збільшення соціальних видатків нам не по кишені. А разові надходження ми можемо спрямовувати на якісь разові проекти, наприклад інфраструктурні.

Транш таки буде?

— Це логіка МВФ, якої дотримуються НБУ і Мінфін останніх років. Але ці раціональні міркування, судячи з усього, для решти посадовців і депутатів дуже далекі. Ви нещодавно обмовилися, що нова програма з МВФ можлива не раніше 2020 року, але за такої ситуації є сумніви, що вона взагалі можлива.

— Дивіться, у нас є діюча програма, вона закінчується у першому кварталі 2019-го. Наскільки я розумію, у період виборів МВФ жодних програм підписувати не буде, тобто наступного року підписання навряд чи буде. То суто технічно нова програма можлива лише у 2020 році, а от чи буде вона — це окреме питання.

— З огляду на проблеми із виконанням поточної програми...

— Четвертий перегляд програми і отримання п'ятого траншу МВФ ми очікуємо до осені. Україна брала на себе певні зобов'язання. Понад рік ми чекаємо перегляду з низки причин. Перша — формування ціни на газ за принципом імпортного паритету. Під це зобов'язання фінансування вже надійшло. Але ми його досі не виконали. Причини зрозумілі — піднімати тарифи на газ перед виборами ніхто не погоджується. Навесні у Вашингтоні голова НАК "Нафтогаз" Андрій Коболєв представляв МВФ іншу концепцію газового ринку, пояснюючи їм, що підняття тарифів не вирішить проблеми закритості ринку газу. НАК "Нафтогаз України" запропонувала МВФ варіант, за яким по ринковій ціні газ відпускатиметься споживачам, населенню і промисловості, але уряд буде компенсувати витрати тим громадянам, які не спроможні заплатити повну вартість. Крім того, вони запропонували зменшити норму споживання газу, що дозволить частину коштів заощаджувати і з цих грошей виплачувати компенсації малозабезпеченим. Така модель не одразу була схвально сприйнята МВФ, але врешті її визнали прийнятною для продовження переговорів.

Друга причина — Антикорупційний суд. Цього тижня Верховна Рада нарешті схвалила законопроект, і ми сподіваємося, що це дасть зелене світло для подальших переговорів із МВФ.

— То ви розраховуєте отримати транш до осені?

— Давайте спробуємо порахувати разом. Після узгодження всіх питань і прийняття рішення зазвичай десь через тиждень-два в Київ прибуває місія Фонду. Вона тут працює близько двох тижнів, після чого їде у Вашингтон і готує документи на засідання ради директорів. Це ще близько двох тижнів. Після прийняття рішення радою директорів потрібно ще кілька тижнів для його оформлення і перерахування коштів. Таким чином, суто для проходження всіх процедур потрібно близько двох місяців. Тобто так, до осені це можливо.

Нові технології і старі гріхи

— Ми знаємо з банківських джерел про вашу ініціативу у сфері електронних грошей і платіжних карток, за якої буде непотрібне посередництво міжнародних платіжних карткових систем. Чи готові ви вже розповісти якісь подробиці?

— Дивіться, що відбувається сьогодні на ринку технологічного забезпечення фінансових послуг. По-перше, трансакційний бізнес поступово від банків переходить у небанківські фінансові установи, і банки втрачають комісійні доходи. В Україні в останні два-три роки було зареєстровано чимало небанківських фінансових установ, які потім отримали ліцензію НБУ на переказ коштів без відкриття рахунку. Ринок величезний — комунальні платежі, поповнення балансів у мобільних операторів, сплата за телекомунікаційні послуги тощо.

Частина цих операцій — це операції з готівкою, для нас це проблема, бо з готівкою завжди чимало роботи, вона може йти поза банківською системою, інколи неконтрольовано, при цьому операції з готівкою не ідентифіковані. Це певні проблеми для фінансового моніторингу, які створюють ризики непрозорого ринку, легалізації коштів, отриманих непрозорим шляхом. Інша частина — безготівкові розрахунки. НБУ розпочав проект Cashless, і разом із банківською спільнотою ми робимо все для того, щоб збільшити кількість безготівкових розрахунків. Це для нас не менш важлива ціль, ніж досягнення таргету по інфляції.

Я мав розмову із заступником голови центробанку Швеції, вони, наприклад, жодних адміністративних заходів не застосовували для збільшення безготівкових розрахунків. Більш того, вони змушують банки приймати готівку, тоді як ми, навпаки, шукаємо усілякі шляхи для активнішого переходу на безготівкові операції.

Так склалися обставини, що коли українська банківська система формувалася, вона розвивала два напрями — системи автоматизації банків і карткові системи та процесингові центри, які вже на той час були більш розвинуті, ніж банківські системи. Всі технології, про які я згадував, особливо в роздрібній сфері, і переказ коштів, і оплата комунальних платежів, і платіжні сервіси, здебільшого базуються на карткових технологіях. Але картки — це дорого. Тут і утримання процесингу, і випуск карток. Які зараз тренди у світі? Існують європейські директиви, які говорять, що клієнт може сам банку вказати, яким сервісам він хоче надати доступ до свого рахунку. Без карток. Ми зараз над впровадженням цих технологій працюємо, вже виробили концепцію. В результаті технології вашого банку та НБУ гарантуватимуть вам можливість дистанційного доступу до рахунку і безпеку трансакції з використанням цих безкарткових технологій (у режимі 24/7, миттєво та гарантовано). Безумовно, це дешевше. Але тут ми повинні говорити про те, що банки змушені будуть інвестувати у розвиток своїх банківських систем.

Крім того, у нас процесинги, що працюють з картковими рахунками, в балансах банків, як правило, обліковуються на так званих котлових рахунках. У банку часто є один рахунок для всіх клієнтів, і вся аналітика по окремих операціях зберігається вже у процесингу. Ці рішення, які пропонуються європейською директивою, в рамках концепції Open Banking (відкритого API) передбачають, що операції прив'язані безпосередньо до персонального банківського рахунку. До речі, у рамках модернізації платіжного простору передбачається перехід на міжнародний стандарт визначення рахунків IBAN.

— Про які капіталовкладення йде мова? Ви підраховували, скільки знадобиться сектору для впровадження цих інновацій?

— Я не готовий дати абсолютні цифри, оскільки вони будуть дуже різними залежно від потреб і можливостей кожного конкретного банку… Тут не йдеться про використання якихось принципово нових і дорогих технологій. У більшості випадків мова йде про доопрацювання вже існуючих банківських систем залежно від того, який банк що використовує.

— До кінця незрозуміло, що ж ми виграємо технологічно, якщо відмовлятимемося від карток.

— Ми в жодному разі не пропонуємо відмовлятися від карткових технологій, що є одними з ключових драйверів Cashless, а просто маємо намір розвивати альтернативну інфраструктуру, яка сприяла б функціональній і ціновій конкуренції, появі нових гравців і послуг.

В Україні є кілька процесингів — міжбанківський, процесинги великих банків тощо. При одних операціях клієнт може не виходити за межі одного процесингу (якщо платить карткою банку через термінал цього ж банку), при інших — операції виходять на процесингові хаби Visa чи MasterCard. Але ця нова технологія не використовує процесингу взагалі. Вона спирається на вже існуючу систему електронних платежів НБУ і банківських операційних систем. Ви з використанням дистанційних каналів, мобільного телефону чи комп'ютера, через Інтернет будете ініціювати платіж зі свого рахунку. Він від вашого банку піде через систему електронних платежів НБУ до іншого банку та до рахунку одержувача. Без використання карткових процесингів. Єдине, що банки повинні мати цілодобовий режим функціонування цих систем і забезпечити миттєву швидкість трансакцій, фактично в режимі онлайн. Подібні національні рішення швидких і гарантованих платежів є новим європейським і світовим трендом.

— Ви з ринком платіжних терміналів і переказів були пов'язані, ще коли працювали у приватному секторі. І вас досі пов'язують із ним, говорячи про ваш власний, комерційний, інтерес у розвитку цього напряму. Існує, наприклад, така система, як "ФК Леогеймінг Пей", з якою вас пов'язують. Прокоментуєте?

— Як кажуть, через шість потисків руки можна вийти на будь-кого. Ця формула працює. Моя дочка має інститутську подругу, а ця подруга має бізнес. Напевно, не дуже коректно говорити, що я маю стосунок до цього бізнесу.

— Ми розуміємо, але подив викликає той факт, що саме цей бізнес починає активно зростати. Як свого часу починали зростати банки, пов'язані з уже колишньою очільницею НБУ та президентом. Ми бачимо на ринку платіжних систем зростання двох компаній, одна — TYME, яка належить пану Мазепі, а друга — "ФК Леогеймінг Пей", яка належить кумі вашої дочки.

— Я можу сказати, що не маю до цього стосунку, але ви скажете, що цьому ніхто не повірить. Що я мушу далі робити, щоб довести, що це не так? Закрити цю платіжну систему? У мене немає для цього підстав. Рішення про видачу їм ліцензії видавали колегіально. Ви скажете: ми ще могли стимулювати їх зростання і кількість трансакцій. Але це ж їх мережа, вони самі її розвивають, вкладаються в інфраструктуру. Я у це своїх коштів не інвестував.

— Але, наприклад, НБУ може прийняти рішення про позбавлення ліцензії їхніх конкурентів, щоб, скажімо так, "розчистити поле для гри" та дати цій компанії додаткові можливості для зростання. І подібне рішення нещодавно було.

— Це як в анекдоті про кавуни і туфлі. Якщо багато їсти кавунів, то туфлі зносяться, бо будеш багато в туалет ходити. За такими критеріями будь-яке рішення НБУ можна оцінити як таке, що сприяє якомусь бізнесу. Зрозумійте, рішення приймаються колегіально і за процедурою, не на підставі думки одного перевіряльника чи посадовця. Всі рішення проходять комітет з нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем, будь-які санкції розглядаються правлінням. Є як мінімум три рівні, на кожному з яких можна зупинити лобіювання тих чи інших інтересів як у питаннях щодо надання дозволів, так і у питаннях про позбавлення ліцензій. Крім того, у нас є РНБО, яка відповідає за прийняття рішення про санкції. І якщо вони визначили, що якась платіжна система веде підсанкційні операції, то ми саме тому позбавляємо їх ліцензії, а не для того, щоб очистити ринок для TYME.  Мета — перекрити канали переказів коштів на неконтрольовані території.

— Що як мінімум означає, що на непідконтрольних територіях функціонують платіжні термінали.

— Може, й функціонують. Ми туди доступу не маємо. Банки в процесингу не бачать, де стоїть термінал. Якісь можливості щось відстежити ми маємо, але вони обмежені. Та якщо ми говоримо, що всі фінансові трансакції на неконтрольованих територіях повинні бути зупинені, значить, там має бути зупинений і мобільний зв'язок також. Бо зараз ви завезете термінал з Києва в Луганськ, і ми не дізнаємося, що він там знаходиться. Тільки мобільний оператор може бачити, де саме він географічно. НБУ виконує свої функції у межах своїх повноважень. Якщо є факти того, що платіжні системи фінансують терористів або співпрацюють як посередники з тими компаніями, які перебувають під санкціями, ми відправляємо їм попередження, що у разі продовження таких операцій ми вживатимемо до них санкції. Спостерігаємо, відслідковуємо, як можемо. Але ми ж не поїдемо у Москву, щоб зробити там пробну трансакцію і відстежити, куди вона піде.

— Попри колегіальність прийняття рішень НБУ і всі ті запобіжники, про які ви говорили, завжди є претензії до регулятора. Ви готові, наприклад, розділити з пані Рожковою всі ті репутаційні ризики, які виникають у результаті прийняття тих чи інших рішень банківським наглядом?

— Так, безумовно. У нас є правління. Рожкова — член правління. Будь-які рішення, якщо вони приймаються, це репутація всього правління. І ми готові пояснювати, чому і за яких обставин приймалися ті чи інші рішення. Останнім часом деякі банки, які пішли з ринку, зробили це за власною ініціативою. У 2014–2015 роках ситуація була іншою. Ми не мали повної картини. І в одних випадках нас критикували за те, що виведення банків було запізнілим, а в інших — передчасним. Нам дорікали упередженим ставленням. Але у нас були різні критерії, якими ми керувалися при прийнятті рішень.

— То це якраз не суб'єктивність у прийнятті рішень?!

— Ні. Критерії цілком об'єктивні. Наприклад, втрата ліквідності — банк прийшов до нас за рефінансом, а в заставу вже нічого дати. Або недостатність капіталу чи непрозорість операцій. Це цілком об'єктивні підстави. Звичайно, зараз ці банки отримують рішення судів на свою користь і вимагають повернути їм ліцензії, звинувачуючи НБУ в усьому, але ж ми пам'ятаємо, що відбувалося у цих банках до того, як ми вивели їх з ринку, і можемо розказати не одну цікаву історію.

— Щодо "цікавих" історій. Як зараз розвивається ситуація навколо Приватбанку?

— Завдяки підтримці акціонера банк працює у звичайному режимі та виконує зобов'язання перед клієнтами і партнерами.

У Приватбанку модернізовано систему управління ризиками, оновлено процедури кредитування та ідентифікації клієнтів. Розроблено подальшу стратегію діяльності, яка погоджена наглядовою радою банку.

Щодо ситуації з колишніми акціонерами банку, то кредитна заборгованість пов'язаних із ними осіб практично не обслуговується, внаслідок чого під неї довелося створити резерв на 99%. Наразі основні активності в цій сфері зосереджено в судовій площині.

І саме в цій площині перспективи належного захисту державних інтересів, на жаль, не очевидні. В тому числі, через старі і не дуже гріхи банківського нагляду НБУ. Ви нинішнім станом банківського нагляду задоволені?

— Та робота, яку було проведено, була болючою для сектора, але корисною. Що ми маємо зараз? На ринку працюють 82 банки, 75 з них мають рівень достатності капіталу понад 12% при нормативному значенні не менш як 10%. Тобто на сьогодні банківська система значною мірою докапіталізована.

— Як показує досвід того самого Приватбанку, це може залежати і від того, що і як рахувати.

— І все-таки наглядові функції та пруденційний нагляд посилилися. НБУ інтенсивно гармонізує вимоги до роботи банків із Базельськими рекомендаціями та європейськими директивами. Ми посилили наглядові процедури настільки глибоко, що вже зараз розуміємо і структуру капіталу, і якість позичальників і активів. Усі великі банки зараз під постійним контролем. Змінено підхід до оцінки якості активів, участь у цьому бере незалежний аудитор. Ми маємо право вибіркових перевірок, якщо щось у нас викликає сумніви.

Департамент з фінстабільності на сьогодні знає весь клієнтський пул банків, хто до яких груп належить. Якщо клієнт з однієї групи в одному банку кредиту вже не обслуговує, а інший клієнт з цієї ж групи намагається отримати кредит в іншому банку — ми це бачимо. Звичайно, ми цих фактів не розголошуємо — це банківська таємниця, але ми це бачимо і контролюємо. У нас для оцінки критеріїв банківських і клієнтських груп уся інформація є. Люди, які сьогодні прийшли в НБУ з ринку, дуже добре розуміють, хто і чим займається.

— Люди з ринку — це завжди "палиця з двома кінцями". Бо вони на держслужбі можуть продовжувати працювати більше на власні ринкові інтереси, ніж на державу.

— Так, але ми керуємося власними цілями. Для нас корисний спеціаліст, який розуміється на клієнтській базі, розбирається в певних секторах економіки, що і кому належить тощо.

На сьогодні банківська система — прозора, ми знаємо кінцевих бенефіціарів, знаємо структуру якості їх активів, знаємо їх стратегію. Ми домоглися рівних правил гри для всіх, і це теж дуже важливо. Так, залишилася проблема з упровадженням належного корпоративного управління в держбанках, але ми працюємо зараз із депутатами, щоб з допомогою прийняття відповідного закону її вирішити. Інвестори, які готові зайти в держбанки, є, треба лише дати їм таку можливість. Частка держбанків у секторі має бути зменшена впродовж трьох-п'яти років. Звичайно, що не все одразу відбувається, але найгірший період для банківської системи ми вже пройшли.

— Тоді розвійте страхи. Очевидно, що найвпливовіша особа у цій країні — це президент. І щоб отримати будь-які повноваження, треба насамперед знайти порозуміння саме з цією людиною. Пані Рожкова з правлінням погоджує всі свої рішення? Чи іноді їй для прийняття якогось рішення достатньо отримати дозвіл із найвищого кабінету України?

— Рожкова не приймає особистих рішень. Я це категорично заперечую. Як і інформацію про будь-які особисті рішення когось із заступників чи директорів департаментів.

— І суб'єктивність при прийнятті рішень відсутня?

— Правління приймає рішення в межах законодавства, повною мірою усвідомлюючи власну відповідальність перед державою та суспільством. Ніхто не приймає рішення кулуарно чи одноосібно. Правління засідає двічі на тиждень, якщо потрібно — частіше. Перш ніж винести питання на правління, треба пройти кілька комітетів. І тільки два комітети можуть приймати рішення самостійно — комітет з управління активами і комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем.

— Тобто комітет Рожкової...

— В комітет з питань нагляду входять два заступники і вісім голів департаментів, а не одна людина. Говорити про якесь одноосібне управління не можна. І у цьому питанні я готовий відстоювати і НБУ, і кожного члена моєї команди.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Ivan Bohdan Ivan Bohdan 9 червня, 13:30 Робота Центрального банку в такій відкритій економіці, як українська з хиткою національною валютою має додатковий рівень відповідальності за ВВП. Тому, перші кроки щодо координації своєї політики із фіскальною політикою Мінфіну та всією економічною політикою Уряду загалом має зробити саме Національний банк. Девальвувавши гривню втричі Нацбанк перезавантажив усі економічні відносини реального сектора, Той, хто планував виробництво на внутрішній ринок з використанням імпортних комплектуючих - може спокійно закриватись (в кращому випадку - тимчасово). Виживають в першу чергу виробники сировини на експорт, торгівля і фінансові спекулянти. За такої структури економіки при черговому стрибку цін на метали нас чекає чергова девальвація, зараз ми маємо тимчасову паузу з курсом гривні. А щодо таргетування інфляції - вважаю що в наших умовах подолати структурні розриви у структурі витрат економічних субєктів можна лише через стабільне зростання реальної економіки. Про справжній таргет інфляції після триразової девальвації у країні де імпорт становить 55% ВВП в найближчій перспективі можна забути. Повинен пройти достатньо тривалий час для того, щоб економічні відносини вийшли з під тиску постдевальваційного ефекту. А Нацбанк хоче нас запевнити, що зараз ми знаходимося в точці економічної рівноваги, досягли потенційного ВВП, а отже жорсткі монетарні умови не створюють надмірного тиску на поведінку економічних суб'єктів (див. Інфляційний звіт НБУ за квітень 2018 р.). згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво