Як вижити в новій реальності?

Що треба зробити, аби Україна не перетворилася на неспроможну державу в умовах окупації Донбасу
й постійних воєнних дій

Нещодавні події на Донбасі (а саме - посилення позицій терористів унаслідок відкритої агресії регулярної російської армії) поставили перед українським суспільством критичне запитання: як може виживати й розвиватися країна в умовах фактичної окупації значної частини території, а також воєнних дій або тривалої нестабільності, схожої із ситуацією в Придністров'ї, Абхазії й Південній Осетії. Справді, всі попередні припущення української влади, а також міжнародних фінансових організацій (наприклад МВФ) мали на увазі досить швидку стабілізацію ситуації та виключали присутність російських регулярних військ на території України. За такого сценарію можна було очікувати, що українська армія завершить антитерористичну операцію протягом кількох місяців, і до кінця серпня ситуація розвивалася саме в цьому ключі.

Однак усе змінилося буквально за кілька днів, і тепер ми говоримо про загрозу довгострокової війни з Росією з мінімальними шансами взяти ситуацію в До­нець­кій і Луганській областях під конт­роль найближчим часом. Інакше кажучи, країна одержала "постійно гниючу рану" на тілі її економіки. Це повільно її вбиватиме, з дуже невеликими шансами запобігти тліючому конфлікту. Мається на увазі, що не тільки військові видатки з'їдатимуть більшу частину державного бюджету, не слід також забувати про субсидії для регіону, який не платитиме податків, про бум контрабанди й поставку наркотиків через нашу територію (через відсутність кордону, механізму контролю, важелів впливу). Україн­ське суспільство зіштовхується з неймовірним викликом - як почати розвиватися в таких надзвичайно складних умовах.

Напевно в ситуації, що склалася, не існує панацеї. Але подані нижче дії, які ми пропонуємо здійснити якнайшвидше, можуть допомогти Україні уникнути долі неспроможної держави.

1. Розподіл
військових видатків

Оскільки в цей конфлікт дуже серйозно й глибоко втягнута Росія, в України невеликі шанси на швидку перемогу. Основним уразливим місцем в опорі російській агресії є найжорстокіший дефіцит ресурсів на нашому боці. Українські військові видатки становили менш як 2 млрд дол. 2013 р. (приблизно 1% ВВП), тоді як Росія витратила на ці цілі понад 70 млрд дол. Цього року на віт­чизняні Збройні сили планується витратити 1,3% ВВП, що все одно надзвичайно мало для хоча б відносної порівнянності з ресурсами російської армії. При подальшому збільшенні військових видатків вони стануть занадто важким тягарем для економіки.

Отже, ключове запитання: як збільшити мультиплікатор оборонних витрат? Очевидно, що Київ гост­ро потребує допомоги Заходу для фінансування армії. Наприклад, країни НАТО готові витратити не менш як 2% свого ВВП на збройні сили. І хоча участь кожної країни може бути відносно невеликою, спільні ресурси є величезними в абсолютному вираженні. Об'єднані оборонні витрати всіх країн НАТО 2013-го становили 1,02 трлн дол., це понад половина ВВП Росії. Торік у країнах НАТО налічувалося 3,37 млн військовослужбовців, тоді як у Росії - близько 766 тис. Таким чином, за умови вступу до НАТО Україна збільшить видатки на армію до 2% ВВП, але в обмін на істотну військову протекцію.

На нинішньому етапі країни НАТО не виявляють великого бажання надати Україні військову допомогу у вигляді введення військ, бо такий крок може викликати нову хвилю ескалації, але поставка альянсом військової техніки й боєприпасів дуже значуща для Києва. З огляду на те, яким повільним та, очевидно, корумпованим є Міноборони України, передача іноземної допомоги в супроводі авторитетних міжнародних організацій і представників громадянського суспільства може бути хорошою ідеєю.

На цьому тлі повідомлення, озвучені під час саміту НАТО в Уельсі, оптимістичні для України. Було оголошено про створення цільових трастових фондів (підтримка здійснюється під наглядом донорів), а також обіцяно поставки боєприпасів і військової техніки. Якщо ці наміри буде реалізовано, Україна зможе чинити довгостроковий опір для запобігання подальшій окупації своєї території.

2. Скорочення штату співробітників правоохоронних органів

Крім юридичних нюансів реформи правоохоронних органів, мас­штабне скорочення міліції є однією з головних перешкод процесу реформування. В українських правоохоронних органах працюють близько 250 тис. міліціонерів - це занадто багато. В Україні на кожні 100 тис. населення припадає 373 поліцейські порівняно з 292 - у розвинених країнах. В органах прокуратури картина ще похмуріша: відповідні показники становлять 34 в Україні проти 9 у розвинених країнах. Переважна більшість представників правоохоронних органів мають незначну зарплату, але через свою чисельність і всілякі пільги вони "з'їдають" 7,8% держбюджету (у розвинених країнах цей показник становить близько 4%).

Водночас вони наділені значними повноваженнями, будучи фахівцями в застосуванні сили. Слід зазначити, що сліпе слідування грузинському досвіду (звільнення одним махом кількох десятків або сотень тисяч силовиків, які добре володіють зброєю) несе значні ризики для простих громадян - багато зі звільнених міліціонерів можуть бути залучені в злочинну антиукраїнську діяльність.

У контексті війни цю проблему можна розв'язати інакше. Замість мобілізації нових солдатів в армію влада повинна перерозподіляти службовців у міліції до лав На­ціональної гвардії (після проходження відповідного відбору), водночас поступово скорочуючи штат правоохоронних органів. За умови зовнішньої фінансової підтримки ця реформа не призведе до значного зростання соціальної напруженості, і влада одержить можливість реконструювати правоохоронну систему.

3. Аутсорсинг судової системи

Усі поліпшення в інвестиційному середовищі, захисті прав власності й зниженні регуляторного тиску залежать від успіху судової реформи. Суспільство не довіряє судовій владі, а судді мало піклуються про імідж справедливих арбітрів. Загалом ця гілка влади не виконує своїх прямих обов'язків. У цьому контексті без відновлення довіри до судової системи в найкоротший термін будь-які реформи приречені на провал.

Очевидно, що потрібні нестандартні рішення. Серед обговорюваних ідей одна з найпопулярніших - створення системи ротації іноземних суддів, які вестимуть судові розгляди відповідно до законодавства України. Це може здатися радикальним рішенням, але в обставинах, що склалися, у нас просто немає часу на реалізацію довгострокової судової реформи. Українці довіряють іноземним суддям (інакше підприємці не вирішували б конфліктів у міжнародних судах, а пересічні громадяни не зверталися б до Європейського суду з прав людини). Тому аутсорсинг судового процесу із залученням авторитетних зарубіжних суддів може дати старт відновленню судової системи в контексті війни.

4. Посилення захисту найбідніших верств населення

Іншою важливою перешкодою для швидкого реформування економічної системи є наш соціа­лістичний підхід до захисту незаможних. Категоріальні пільги (тобто засновані на соціальному статусі) є рудиментом радянських часів, що дає зелене світло для вели­чезних зловживань державними коштами. Вади системи відображаються в прогресивній залежності пільг від доходу, інакше кажучи, що більше ви заробите, то більше привілеїв і соціальної допомоги одержите від уряду. Недавнє дослідження показало, що з 40 млрд грн, витрачених на соціальну допомогу 2011 р. (що вчетверо перевищує обсяг видатків на Збройні сили), тільки третину було розподілено серед незаможних (найбідніших 20% населення).

Розподіл допомоги в Україні й несправедливий, і неефективний. Головний принцип реформ цієї сфери має бути простим: одержувач підтримки від держави повинен показати, що не має інших джерел доходу, а сам дохід справді є низьким.

Це правило має бути універсальним для ветеранів, чорнобильців, одержувачів допомоги при народженні дитини тощо. Крім того, дуже важливо забезпечити правильну комунікацію таких реформ, тобто пояснити людям, що перевірка рівня фінансового добробуту потрібна для мінімізації зловживань, а соціальна допомога надходить тим, хто справді її потребує. По суті, проведення елементарної перевірки рівня фінансового добробуту домогосподарств дасть можливість захистити найбідніше населення (підняти суму соціальної допомоги) без збільшення видатків бюджету, тобто лише за рахунок перерозподілу коштів.

Далі, якщо система соціальної допомоги ґрунтуватиметься на оцінці реальних потреб (не за категоріями), стануть явними багато корумпованих схем і в інших секторах (наприклад енергетичному), реалізувати реформи в яких стане набагато простіше.

Очевидно, що описані кроки не зроблять Україну процвітаючою країною в короткостроковій перспективі - життєво необхідні й подальші реформи. Щоб вижити, краї­на потребує ресурсів для створення ефективної системи оборони. Під час активної війни та економічного спаду параметри для пошуку ресурсів обмежені. Україна гостро потребує допомоги з-за кордону, але це не означає, що країна не може скоротити втрати й стимулювати зростання економіки. Ми маємо виконати свою "домашню роботу" (змінити принципи соціальної допомоги, створити справедливу судову систему, реформувати органи правопорядку тощо). Інакше перспектива виникнення великої неспроможної держави у центрі Європи - цілком реальна.

*До редколегії VoxUkraine входять:

Олена Бєлан - головний економіст Dragon Capital, Юрій Городниченко - професор економіки Каліфорнійського університету, Тимофій Милованов - професор економіки Пітсбургського університету, Дмитро Сологуб - начальник відділу аналізу й досліджень "Райффайзен Банку Аваль", Володимир Білоткач - старший викладач економіки в бізнесі-школі при Ньюкаслському університеті, Дмитро Боярчук - директор "CASE-Україна", Вероніка Мовчан - науковий директор ІЕДПК, Олександр Талавера - доцент Школи менеджменту при Шеффілдському університеті.