Як в Україні рахують споживчу інфляцію. Частина 1

Українські громадяни за останні два роки сповна відчули "удар по цінах", але в значенні прямо протилежному гаслу одного з найбільших гіпермаркетів.

Якби у нас споживчі ціни росли, як у країнах Євросоюзу, на 1,6% у середньому за п'ять попередніх років (а торік і зовсім на 0,0%), то така інфляція не викликала б особливого занепокоєння. Але при торішньому її показнику в 43% з хвостиком, а середньорічному значенні в 48,7% (найвищий показник за останні 20 років, тобто за всю історію існування гривні), що "трохи" перевищило затверджені Кабміном прогнозні цифри в 10,9% за першим сценарієм і 13,0% за другим, значущість цих даних зростає на порядок. Додамо, що, за оцінками ЦРУ, інфляція в Україні у 2015 р. була найбільшою серед 225 країн світу, можливо, поступаючись лише Венесуелі, щодо якої даних поки немає.

Стосовно нашого індексу споживчих цін можна чути чимало докорів у його заниженні та водночас нібито цілком аргументованих тверджень щодо його безсумнівної правильності. Напевно, за таких суперечливих суджень слід набратися сміливості та спробувати розібратися в деяких аспектах методики і практики його розрахунків, прозорості та адміністрування.

Про індекс, проблеми та ставлення до нього

Індекс споживчих цін (ІСЦ) покликаний відображати зміну в часі середнього рівня цін і тарифів на споживчі товари й послуги, які купує населення. Ціни й тарифи на різні товари і послуги змінюються по-різному. Щоб ці зміни звести воєдино, привівши до спільного знаменника, необхідно спочатку виразити ці цінові зміни по кожній позиції у вигляді індивідуальних індексів, потім звести (зважити) за їхньою відсотковою часткою в загальних грошових споживчих витратах населення (домогосподарств). Для цього формується споживчий набір найбільш репрезентативних товарів і послуг.

Нинішній ІСЦ базується на наборі з 335 позицій: 283 товари та 52 послуги. У багатьох країнах їх у цьому індексі значно більше. За даними МВФ, наведеними в "International Financial Statistics. Country Notes", в Італії він включає 1148 товарів і послуг, Угорщині - 906, Литві - 858, Чехії - 710, Словаччині - 709, ФРН - 700. Але в США і Франції він навіть менший, ніж у нас, - по 305, а в Канаді - лише 177.

В Україні споживчий набір коригується раз на п'ять років. Попередній варіант містив 296 товарів і послуг. У новий набір, "запущений" 2012-го, було включено як нові товари й послуги, так і розукрупнені, дезагреговані деякі існуючі позиції. Наприклад, було додано заварний хліб і багети, пекінську капусту (яка в грудні минулого року коштувала навіть дешевше за рідну білокачанну), ноутбуки, USB-флешки, страхування автомобілів тощо. Макаронні вироби розділено на дві позиції - з борошна твердих і м'яких сортів пшениці, молоко теж на дві - з жирністю до 2,5% включно та більшої жирності. Легкові автомобілі - аж на чотири: вироблені в Україні, країнах СНД, Євросоюзі та Японії (правда, "безпритульними" залишилися вироби китайського й корейського автопромів). І дуже важливо, що п'ять видів лікарських засобів - судинорозширювальні, антибіотики, вітаміни, мазі та жарознижуючі препарати - було розділено на продукти вітчизняного та імпортного виробництва.

В Україні ІСЦ визначається вже 25 років, і, безумовно, за ці роки методика його розрахунків удосконалювалася. На перших етапах величезну допомогу надавали експерти Міжнародної організації праці (МОП) і особливо Міжнародного валютного фонду (МВФ).

Наші щомісячні ІСЦ визначаються досить швидко - донедавна на шостий, а з березня - на восьмий день наступного місяця (у США - на 16-й день). При цьому розраховуються ІСЦ за всіма регіонами, що робиться далеко не в усіх країнах, визначається так званий базовий ІСЦ, необхідний Нацбанку, на сайті Держстату є інфляційний калькулятор. Також на сайті статвідомства є корисний посібник для користувачів з дещо двозначною назвою: "Індекс споживчих цін: сприйняття та реальність". Нині ІСЦ формується на базі щомісячної реєстрації приблизно 200 тис. цін і тарифів у 86 містах України.

ІСЦ, окрім свого основного завдання (виконує його в інших країнах, але значно скромніше з цією метою застосовується у нас) - використання для коригування заробітної плати, пенсій, впливає на формування ще й інших важливих макроекономічних показників. Якщо він виходить вищим, ніж справжні зміни цін, то через завищення ІСЦ ці макропоказники в динаміці виявляться заниженими, і навпаки. Можна виокремити три найбільш значущі макропоказники, на які впливає ІСЦ. Перший - показники реальної заробітної плати. Другий - кінцеві споживчі витрати домогосподарств, які становлять близько 70% ВВП. І третій - індекс фізичного обсягу роздрібного товарообігу торговельних підприємств.

Показники реальної чистої зарплати (за винятком податків та інших обов'язкових платежів), скориговані за індексом споживчих цін, дають результати, які навряд чи можуть викликати довіру у більшості громадян. Виходить, що за 2000–2014 рр. вона зросла в 4,31 разу, а реальні пенсії, які є другим за величиною компонентом грошових доходів населення, збільшилися аж у 6,31 разу.

Подібні сумніви виникають і при аналізі ВВП. Він у нас і досі ще вкрай далекий навіть від рівня 1990 р. (лише 59% у 2015 р.). У світі за цей період він зріс у середньому більш як удвічі, нижчі показники хіба що в Сомалі та Еритреї. Кінцеві витрати домогосподарств, що характеризують життєвий рівень населення й визначаються на базі ІСЦ з деякими дорахунками (зокрема, споживання власних сільгосппродуктів), показують нам, що у 2014 р. вони були в 1,59 разу вищі, ніж 1990-го, а в 2013 р. - навіть у 1,72 разу. А їхня частка у ВВП 1990-го становила 54,8%, а 2014-го - 70,7. Математично при таких показниках збільшення цього компонента його частка у ВВП 2014-го мала б становити близько 87%, (54,8х1,594).

Індекс фізичного обсягу роздрібного товарообігу торговельних підприємств за 2005–2014 рр. становив 209%, а зростання реальних доходів населення - 178%. Таке співвідношення викликає сумніви, оскільки з підвищенням реальних доходів вищими темпами мають зростати витрати на послуги (а не товари), а також на накопичення, придбання житла.

Проблематика ІСЦ постійно привертала увагу громадськості, критика не завжди була об'єктивною. І на сайті Держстату неодноразово з'являлися коментарі, які начисто відкидають будь-які сумніви в його правильності: "…міжнародні експерти МВФ і ЄС, що постійно здійснюють моніторинг якості індексів споживчих цін у різних країнах світу, дають високу оцінку даним ІСЦ в Україні та зазначають, що розрахунки показника інфляції проводяться на основі надійних статистичних методів". Посилання на такі дуже авторитетні міжнародні організації, як МВФ і Євросоюз, мали б бути більш ніж переконливими й виключити будь-які підозри в неправильності нашого ІСЦ. Але за всієї поваги до них треба розуміти, що вони займаються переважно методологічними аспектами, не ставлячи своїм завданням (і практично просто не можуть) здійснювати тотальну перевірку всіх наших розрахунків. Для цього потрібно було б постійно тримати у нас мінімум кілька фахівців.

Сумніви в правильності нашого ІСЦ усе ж таки залишаються у багатьох. І їх не варто ігнорувати. Вони, зокрема, висловлювалися навіть двома прем'єрами останнього десятиліття (щоправда, під час їхнього перебування народними депутатами) - Ю.Тимошенко й А.Яценюком. Так, у березні 2011-го у Верховній Раді Тимошенко заявляла про заниження і навіть фальсифікацію рівня інфляції у 2010 р., наводячи цифру в 42,3% (при 9,1% за офіційними даними). А Яценюк незадовго до прем'єрства наводив у Верховній Раді показник у 51,6%, щоправда, не уточнюючи, якого періоду він стосується.

Не намагаючись заперечити твердження про заниження ІСЦ, зазначимо все-таки, що якщо бути об'єктивним, то зробити самостійні розрахунки змін ІСЦ, хоч як намагайся, практично неможливо. Їх не так просто робити й Держстату, який тоді збирав дані у 132 міських поселеннях, роблячи щомісяця понад 400 тис. спостережень за цінами силами кількох сотень співробітників.

Сумніви у достовірності нашого ІСЦ досить часто з'являються у ЗМІ й наукових журналах, зокрема в статті академіка НААН України Б.Пасхавера в лютневому номері журналу "Економіка України" за цей рік.

Слід додати, що МФВ приділяє серйозну увагу ІСЦ і при виявленні в них істотних недоліків належним чином реагує. Так, в "IMF. Annual Report 2014" зазначалося, що в грудні 2013 р. виконавчий комітет МФВ провів навіть спеціальне засідання (!) з приводу неякісних даних щодо ІСЦ Аргентини.

Здається, що найсерйозніший недогляд у презентаційному плані в тому, що у нас за настільки високої інфляції протягом календарного року Держстат не наводить абсолютно ніяких даних про середні ціни й тарифи. Вони з'являються тільки в березні наступного року й лише щодо 22 продуктів харчування. Спостерігається багаторічна незмінна позиція не наводити всіх індивідуальних індексів споживчого набору й особливо середніх цін і тарифів, а відбуватися тільки віртуальними загальним і груповими ІСЦ. Такий підхід можна було б ще якось виправдати при євросоюзівській, а не нашій інфляції. Звичайно, виявивши наполегливість й опираючись на Закон "Про доступ до публічної інформації", можна домогтися їхнього надання на запити користувачів. Але навряд чи це найефективніший спосіб одержати відповідні дані.

Очевидно, подібна позиція пояснюється тим, що наведення цих даних дало б можливість порівняти динаміку цін і тарифів та відповідних індивідуальних індексів.

Щодо ІСЦ залишається недоступним інструментарій із зазначенням, що конкретно належить до кожної з 335 позицій індексу, тобто не виконується така важлива вимога, як прозорість. Стосовно багатьох широких позицій не можна зрозуміти, про які конкретно товари й послуги ідеться, особливо щодо тих, у яких значна частка імпорту (наприклад, шпалери, керамічна плитка, порцеляно-фаянсовий посуд, санітарно-технічне обладнання, квіти, фарби, туристично-екскурсійні послуги). Такий інструментарій доступний користувачам в обстеженнях домогосподарств і економічної активності населення. ІСЦ - це, мабуть, єдиний серед сотень інших показників, який не представлений на сайті Держстату в метаописах державних статспостережень.

До недоліків нашого ІСЦ слід віднести те, що він не розраховується у варіанті із сезонними коливаннями. Вони здебільшого стосуються городини і фруктів, сезонного одягу і взуття. Такий паралельний варіант визначення ІСЦ передбачений МОП у документі "Індекси споживчих цін" 2003 р. (пункт 77). Зазначимо, що у нас сезонні коригування враховуються при квартальних розрахунках ВВП і щомісячних індексах промислового виробництва, де вони все ж таки менш істотні, ніж в ІСЦ.

При формуванні нового споживчого набору у 2012 р. ніхто не міг навіть уявити, що курс гривні до долара зміниться втричі. А при його зміні імпортні, переважно китайські, товари (такі, як скотч, елементи живлення (батарейки), шнурки для черевиків, нитки й сотні інших виробів), що продавалися в МАФах з помітними вивісками "Усе до 10 гривень", подорожчали в 2,5–3 рази (у результаті чого вивіски було трансформовано в "Усе від 10 гривень"). Частка витрат на ці товари в різних домогосподарствах, звісно, неоднакова, але в середньому може становити 1,5–2%, і зростання цін на них не могло бути враховане в ІСЦ.

У новій методиці щодо ІСЦ, затвердженій у липні 2013 р. замість колишньої від 2006 р., стосовно визначення на місцях і в регіонах середніх цін і індивідуальних індексів змінено одне ключове слово, а саме: середня ціна розраховується за формулою середньоарифметичної незваженої - на середньогеометричну незважену. Причини й наслідки цієї зміни залишаються незрозумілими.

Ще одна серйозна проблема для ІСЦ пов'язана з тим, чи повинні якимось чином або ж ні враховуватися субсидії, а також їх вплив на формування вагової структури індексу. Донедавна субсидії одержувало небагато домогосподарств (лише 7,8% у березні 2015 р.). Але зараз їхня частка значно збільшилася: до 34,6% у березні 2016 р., причому більше - у міських домогосподарствах. А із запровадженням нових цін на газ, опалення й гарячу воду субсидіями буде охоплено не менш як 60% домогосподарств. Ця проблема потребує окремого розгляду. Сюди можна додати й складнощі визначення фактичної зміни середніх тарифів на електроенергію, коли існують різні (покрокові) тарифи залежно від обсягів її використання.

Оскільки у нас щорічно в червні змінюється вагова структура ІСЦ, на нього, крім індивідуальних індексів, впливають і структурні зміни. І цього року вони можуть бути досить значними через підвищення цін на газ, електроенергію. Тому було б бажано в червні при переході на зважування за новою структурою ваг паралельно зробити й навести розрахунки ІСЦ і за колишньою структурою.

Презентація й прозорість

Держстат щороку вже наприкінці березня видає 180–200-сторінкові збірники "Індекси споживчих цін". При такому обсязі варто було б включати до них детальну інформацію не тільки щодо загального і групового, а й щодо всіх 335 індивідуальних індексів у грудневому й річному форматах і, що ще важливіше, наводити значно більше даних про середні ціни та тарифи по товарах і послугах. Нинішню ж практику можна було б виправдати при значно нижчих показниках інфляції, ніж в Україні. Варто було б змінити й назву збірників на "Споживчі ціни та індекси". Але ці дуже важливі для мільйонів українських громадян дані, на жаль, не публікуються. Така ситуація видається вкрай нелогічною й мимоволі змушує задуматися про можливі причини подібного стану справ.

Найповніше дані про середні ціни й індекси наводилися з 1995-го по 2003 р. у бюлетенях "Середні ціни і тарифи на споживчі товари і платні послуги та їх індекси". У них публікувалися ціни по 50 продовольчих, 74 непродовольчих товарах і 19 видах платних послуг. З 2004 р. дані про середні ціни взагалі перестали публікувати, хоча в листопаді 2001 р. президент Л.Кучма прийняв розпорядження "Про вдосконалення спостережень за цінами і тарифами", що передбачає, зокрема, додаткові заходи з поліпшення інформування щодо цін. Почали видавати нинішні збірники "Індекси споживчих цін". Причому у виданнях за 2004–2006 рр. узагалі не було абсолютно ніяких даних про середні ціни. З 2007 р. стали наводитися ціни по 23 харчових продуктах. У збірниках за 2009–2011 рр. дані за середніми цінами збільшилися до 33, а потім вирішили, що цього забагато, і з 2012 р. їх знову скоротили до 22 продуктів. Це в 6,5 разу менше, ніж у 1995–2003 рр. Цікаво, що в іншому збірнику цього ж департаменту - "Індекси цін виробників" наводяться середні ціни виробництва щодо 33 харчових продуктів. З 2004 р. зовсім зникли дані про середні ціни і в "Статичних щорічниках України".

Зате в збірнику "Індекси споживчих цін" наводиться загалом корисна, але все-таки менш значуща (порівняно з індивідуальними індексами) дуже докладна інформація про вагову структуру ІСЦ за всіма
335 позиціями. А в Еxсel-версії - ще додатково по Києву і шести економіко-географічних районах (щодо кожного з них визначається вагова структура для кількох сусідніх областей, наприклад, по Причорноморському району - для Миколаївської, Одеської і Херсонської областей) України - аж 2680 показників!

За аналогією зі споживчими індексами й цінами варто навести порівняння з поданням даних по промисловості. Щодо неї в Україні щомісяця наводяться 125 індексів і дані про виробництво 905 промислових продуктів у натурі! А в "Статистичних щорічниках України" даються дані щодо 306 видів промислової продукції. Невже значущість даних по промисловості настільки перевищує потребу в детальніших індексах і середніх цінах на споживчі товари?

Що з того, що ваги й індекси щодо ліків тепер розділені на препарати вітчизняного й імпортного виробництва, якщо стосовно них не публікуються ні ці індекси, ні середні ціни на них. І це притім, що питання про дорожнечу ліків було першим порушене В.Гройсманом на першому засіданні нового Кабміну! У 2014-му офіційний роздрібний товарообіг фармацевтичних продуктів становив 31,9 млрд грн, або 740 грн на рік на людину. Або чому користувачам недоступні дані про індивідуальні індекси й середні ціни, а наводяться лише ваги щодо семи позицій безалкогольних напоїв з ціновим діапазоном по них приблизно від 4 грн за літр води в пляшках до 1200–1400 грн за кілограм розчинної кави?

Оптимальним виглядає значне розширення інформації про середні ціни й тарифи хоча б до того рівня, як вони наводилися у 1995–2003 рр., і додавання таких актуальних нині даних про тарифи на житлово-комунальні послуги й індивідуальних індексів в експрес-випусках, щорічниках і, що практично простіше, в Excel-форматі. Можна було б використовувати й нинішню практику публікації раз на декаду даних про ціни і тарифи (хоча щодо тарифів ніяких даних немає) на соціально значущі товари, додавши в них хоча б ціни на морожену рибу та один-два види фруктів.

Ще одним прикладом захоплення загальними індексами на шкоду інформації про ціни слугують індекси цін на житло, що вперше з'явилися 20 квітня на сайті Держстату. Хоча придбання житла належить не до споживчих, а до інвестиційних витрат, ця інформація з різним ступенем гостроти цікава для мільйонів міських жителів. У цьому вибірковому статистичному спостереженні передбачається спочатку визначити ціни на житло в обласних центрах України на первинному і вторинному ринках щодо одно-, дво- і трикімнатних квартир у будинках із цегли та монолітного бетону за квадратний метр і загальну площу квартир. І ціни, а не віртуальні індекси, які, звісно, теж потрібні, є важливішими для громадян України.

Якщо в департаменті цін Держстату панує переконання, що за такої високої інфляції мільйонам наших громадян не потрібні й зайві детальніші дані про індекси та середні ціни на споживчі товари, то можна було б попросити Матвія Ганапольського поставити це питання на голосування на телеканалі NewsOne, на якому нещодавно обговорювався "борщовий індекс", не зачіпаючи навіть ширшого питання про довіру до українського ІСЦ.

Видавані збірники ґрунтовно перевантажені повторенням третьорядних регіональних даних за попередні п'ять років. Їх легко можна отримати з наявного на сайті Держстату калькулятора індексів споживчих цін. Так, в останньому збірнику можна знайти, наприклад, дані про те, що в лютому 2010 р. порівняно з січнем цього ж року ІСЦ у Харківській області становив 101,9%, а в сусідній Сумській трохи більше - 102,0%.

Вітчизняні публікації по цінах і ІСЦ дещо поступаються аналогічній інформації як у всіх сусідніх з нами країнах, як і в інших зарубіжних державах. Так, у Білорусі щороку видається 240-сторінковий збірник "Ціни на споживчому ринку в Республіці Білорусь", у якому наводиться дуже докладна інформація про рівень і динаміку цін і тарифів. В угорських виданнях наводяться середні ціни щодо 92 продуктів за десять років. У США тільки в щорічнику "Statistical Abstractof the United States" наводяться ІСЦ щодо 195 позицій і цін по 42 продуктах харчування та 9 видах палива й електроенергії. А в щомісячних публікаціях "Consumer Price Index. Detailed Report" даються середні ціни по 102 харчових продуктах.

Адміністрування

У загальному вигляді суть індексів споживчих цін сформульовано у 160-й "Конвенції про статистику праці" МОП, прийнятій у червні 1985 р. Вона вміщається всього в одному реченні: "Стаття 12. Індекси цін на споживчі товари розраховуються з метою вимірювання динаміки цін на товари-представники стосовно структури споживання основних груп населення або населення в цілому". Конвенції МОП мають бути ратифіковані парламентами. Але ця конвенція, що містить дев'ять сутнісних статей, була лише частково ратифікована (чотири статті) Верховною Радою УРСР у серпні 1988 р., як і ВР СРСР і БРСР. І стаття про ІСЦ не потрапила до переліку ратифікованих, тому що відповідно до тодішніх ідеологічних догм вважалося, що при розвиненому соціалізмі, на відміну від загниваючого капіталізму, інфляції немає і бути не може.

Юридично це означає, що Україна й зараз поділяє тодішнє радянське ставлення до ІСЦ. І МЗС, і Держстату варто було б виявити ініціативу в тому, щоб Верховна Рада якнайшвидше повністю ратифікувала 160-ту Конвенцію МОП.

Набагато докладніше, на 29 сторінках, рекомендації з визначення ІСЦ викладено в документі, прийнятому на 17-й Міжнародній конференції статистиків праці в грудні 2003 р., із застосуванням яких цей індекс визначається в Україні. А 2007-го було видано "Руководство по индексам потребительских цен. Теория и практика" обсягом у 680 сторінок, спільно підготовлене (і перекладене російською) МОП, МВФ, ОЕСР, Євростатом, ООН і Світовим банком.

Безсумнівно, потребує перегляду вже практично зовсім непрацездатний Закон України №1282-12 далекого 1991 р. "Про індексацію грошових доходів населення" хоча б у частині контролю над цінами (ст. 11 і 12). Цим законом передбачалося створення громадських експертних рад з представників, що мають статус усеукраїнських (!) профспілок, жіночих, молодіжних, ветеранських організацій і громадських організацій споживачів, з одного боку, і представників органів виконавчої влади - з іншого, причому не тільки при Кабміні, але й при всіх регіональних адміністраціях. При всьому при цьому в урядовій раді не передбачалася участь представників Нацбанку України (!),начебто йому до цього зовсім немає ніякої справи, і інфляція для нього - щось наче далекого родича.

По суті цього закону й відповідної кабмінівської постанови мимоволі виникають два принципові запитання. Перше: як мало чи не на з'їздах і конференціях цих громадських організацій, особливо в регіонах, знайти представників, які були б хоч більш-менш компетентними в методиці й практиці розрахунків цих цінових індексів? І друге ще каверзніше: що робити далі, якщо в центрі або хоча б в одному з регіонів ці індекси буде визнано незадовільними? А визнання ІСЦ незадовільним навіть в одному регіоні автоматично призводить до невизнання й загальноукраїнського ІСЦ. Сумніватися ж, що такі оцінки при нинішньому невтримному зростанні цін і тарифів, безсумнівно, будуть далеко не поодинокими, не доводиться.

Проте навіть при Кабміні такої експертної ради не створено. Певною мірою проблематикою ІСЦ у ще колишньому Держстаті займалася робоча група, пізніше перетворена на постійно діючу. Але на практиці вона збиралася десь на годинку, а то й менше, тільки при проведенні раз на п'ять років коригування переліку товарів і послуг, що включаються в ІСЦ, востаннє - хвилин на 20 наприкінці квітня для попереднього ознайомлення зі зміною споживчого набору в 2017 р.

Вважаю, що, враховуючи значущість ІСЦ і неоднозначне ставлення до нього, потрібно шукати якісь нові рішення. Вони мають торкнутися і зовсім недієздатного законодавства і кабмінівської постанови. Слід вивчити досвід інших країн щодо спостереження за цими індексами. Цю далеко не другорядну для громадянського суспільства проблему можна було б розглянути в Національній раді зі статистики, яку передбачається сформувати згідно з підготовленими змінами та доповненням до Закону "Про державну статистику".