Як уникнути гарантій хронічної бідності - Макрорівень - dt.ua

Як уникнути "гарантій" хронічної бідності

5 липня, 16:52 Роздрукувати Випуск №26, 6 липня-12 липня

Подолання наявних деформацій і надання поштовху для розвитку національної економіки потребують розробки принципово нової монетарної політики.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Повільні темпи посткризового відновлення економіки України та посилення її структурних деформацій стали наслідком різких геоекономічних зрушень, а також відсутності адекватної реакції держави і приватного сектору на нові виклики. У цій статті викладено авторське бачення глибинних проблем деіндустріалізації та стагнації економічної діяльності, а також запропоновано концептуальні підходи до нової технологічної та інноваційної політики держави.

Після значного економічного спаду у 2014–2015 рр. (падіння ВВП на 15,8%) у 2016-му почалося повільне відновлення економічної діяльності. Але в 2018 р. реальний ВВП України все ще був на 8,7% меншим, ніж 2013-го. При цьому внаслідок значної варіації темпів економічного зростання у складі ВВП відбувалися помітні структурні зміни за видами економічної діяльності. Так, торік обсяги виробництва в сільському господарстві перевищили рівень 2013-го на 9,5%, у будівництві — на 1,5%. В останні два роки активно зростали й фінанси та страхова діяльність.

Однак рівень виробництва переробної промисловості в 2018 р. усе ще був на 15,2% нижчим відносно 2013-го. Щорічні темпи зростання ВВП у переробній промисловості та в найбільш динамічних секторах національної економіки наведено на рисунку. В 2018 р. частка переробної промисловості у ВВП становила лише 11,5%.

Наслідком несприятливих структурних змін, а також загалом низької конкурентоспроможності продукції переробної промисловості на ринках ЄС стало посилення сировинної структури українського експорту. У 2018 р. у структурі експорту українських товарів частка трьох груп — продовольства і продовольчої сировини, мінеральних продуктів, продукції чорної та кольорової металургії — досягла 78,2%. Причому за 2005–2018 рр. частка перелічених товарних груп збільшилася майже на 10 в.п.

Серед товарів, що експортуються до ЄС, домінують чорні й кольорові метали та вироби з них (26% експорту), зернові культури (13,6), руди та залізні концентрати (10,7), насіння і плоди олійних культур (7,1), жири та олія (7), деревина і вироби з неї (6,8%). Очевидно, що консервація національного експорту в сферах, які вирізняються слабким динамізмом попиту та хронічно надлишковою пропозицією на світових ринках, призводить до низької дохідності зовнішньоекономічних операцій.

За низької диверсифікованості промисловості та сировинної структури експорту національна економіка стикається з такими фундаментальними проблемами:

— нестабільність платіжного балансу і різкі коливання обмінного курсу гривні внаслідок волатильності світових цін на сировинні товари;

— погіршення умов зовнішньої торгівлі України та збереження високого рівня бідності внаслідок низхідної динаміки відносних цін на сировину в довгостроковому періоді.

Ученими був доведений феномен зниження відносних цін на сировинні товари у довгостроковому періоді, який отримав назву гіпотези Пребіша—Зінгера (Arezki R., Hadri K., Loungani P., Rao Y. "Testing the Prebisch-Singer Hypothesis since 1650: Evidence from Panel Techniques that Allow for Multiple Breaks"). По суті, це означає, що Україна не може розраховувати на високу дохідність операцій з експорту сировинної продукції, внаслідок чого сировинна спеціалізація гарантує країні занурення у стан хронічної бідності та низьких темпів економічного зростання.

У країнах із низькими і середніми доходами скорочення промислового виробництва і перетік вивільненої робочої сили до сільського господарства чи сфери послуг зазвичай виступає рушієм пригнічення сумарної продуктивності та стагнації реального ВВП.На противагу цьому, просування нації на шляху індустріалізації та збільшення частки переробної промисловості у виробництві/зайнятості зумовлює підвищення загального рівня продуктивності економіки і прискорення темпів зростання ВВП (див. детально: Atolia M., Loungani P., Marquis M., Papageorgiou C. "Premature Deindustrialization, Structural Transformation, and Economic Development: Review and Policy Analysis").

У 1970–2010 рр. частка переробної промисловості в структурі глобального випуску і зайнятості залишалася майже стабільною — на рівні 14–17%. З огляду на це додаткові обсяги пропозиції промислової продукції об'єктивно не могли поглинатися швидко зростаючим попитом. А тому процеси структурної трансформації та індустріалізації у Китаї та меншою мірою в Індії, в яких проживають понад 2,7 млрд чоловік, супроводжувалися інтенсивною конкуренцією на світових ринках товарів переробної промисловості та масштабним витісненням менш адаптивних і конкурентоспроможних виробників із цих ринків. Країнами-лузерами у цій глобальній гонитві ставали країни, які не мали якісних державних інституцій і фізичної інфраструктури для утримання чи посилення своїх конкурентних переваг. Крім того, такі країни часто характеризувалися низькими темпами нагромадження капіталу у приватному секторі.

Фахівці МВФ Д.Черіф і Ф.Гасанов показали, що у 1960–2014 рр. серед країн, що розвиваються, лише 16 досягли статусу країн із високими доходами. Сім із них на сьогодні є членами Євросоюзу, які отримували значну підтримку від "ядра" ЄС; три стали заможними завдяки розвіданим покладам нафти; інші країни, які ввійшли до групи високорозвинених, — це азійські тигри (Cherif R., Hasanov F. "The Return of the Policy That Shall Not Be Named: Principles of Industrial Policy"). З огляду на блискучі результати індустріалізації в азійських країнах сьогодні багато фахівців визнають, що їх технологічна та інноваційна політика мала б стати взірцем для структурної політики країн із низькими і середніми доходами.

А поки що багато країн для переходу на інший рівень технологічного розвитку стикаються з такими типовими перешкодами: погана матеріально-технічна інфраструктура, недоступність довгострокового фінансування для високоризикових інноваційних проектів, невисока якість людського капіталу і втеча мізків за кордон. Традиційно бар'єрами для економічного розвитку у бідних країнах вважалися і провали держави, які проявлялися у формі збитковості держпідприємств, утворення монополій, корупції, незахищеності прав приватної власності і т.ін. Але Д.Черіф і Ф.Гасанов доводять: незважаючи на поширеність провалів держави, основними стримуючими факторами для стійкого зростання економік є все ж таки провали ринку. Внаслідок дії таких провалів виробничі фактори спрямовуються у низькопродуктивні сектори, а країни потрапляють у пастку бідності.

Визнається, що для подолання зазначених проблем і досягнення позитивних структурних зрушень уряди повинні перш за все виконувати свої традиційні функції, пов'язані з розбудовою фізичної інфраструктури, створенням належного інституційного середовища для роботи ринків, а також подоланням проблем координації у приватному секторі. Зазначені складові отримали назву державних основ (public fundamentals) політики розвитку. У сучасному світі вони органічно доповнюють приватні основи розвитку (private fundamentals): приватний капітал, технології та професійні навички працівників.

За домінування в економіці сировинних і примітивних видів економічної діяльності активізація приватних основрозвитку та індустріалізації стає одним із важливих завдань держави. Його реалізація передбачає надання стимулів приватним особам і бізнесу до підвищення кваліфікаційного рівня зайнятих, а також створення належної мотивації для бізнесу займатися інноваційною діяльністю та працювати у передових секторах економіки.

Поряд із зазначеними ключовими напрямами фахівці МВФ пропонують бідним країнам із сировинною структурою економіки впроваджувати активну технологічну та інноваційну політику за зразком східно-азійських країн (наведена вище праця Cherif R., Hasanov F.). Адже стандартні рецепти — покращення бізнес-клімату, вдосконалення інституцій, розбудова інфраструктури, інвестування в освіту і збереження макроекономічної стабільності — є недостатніми для переходу на траєкторію динамічного і стійкого зростання. Автори показали: застосування стандартних заходів допомагає мінімізувати провали держави, але є нейтральним відносно провалів ринку, особливо якщо йдеться про розвиток технологічно складних секторів.

З іншого боку, доповнення окреслених стандартних заходів політикою стимулювання прямих іноземних інвесторів, а також державними інтервенціями, спрямованими на зміцнення галузей з наявними конкурентними перевагами, може надати поштовх для економічного розвитку і пришвидшити темпи зростання. Однак фахівці визнають: така політика не створить економічного дива. Лише планомірні заходи держполітики, спрямовані на коригування провалів ринку, розвиток технологічно складних секторів і створення нових технологій вітчизняними суб'єктами, закладатимуть підґрунтя для динамічного зростання національної економіки на тривалому часовому проміжку.

Виходячи з таких рекомендацій, ключовими засадами технологічно-інноваційної політики в Україні мали би стати:

1) застосування методів держрегулювання/держінтервенцій, націлених на створення нових потужностей у технологічно складних галузях і підвищення зацікавленості приватного бізнесу спрямовувати ресурси у ці галузі;

2) надання експортної спрямованості новим виробництвам, що підвищуватиме їх ефективність і дозволить використовувати ринкові сигнали з експортних ринків;

3) створення конкурентних умов для виробників технологічно складної продукції та забезпечення суворої підзвітності бенефіціарів держдопомоги.

У центрі такої політики — держпідтримка і створення всіх необхідних умов для розвитку перспективних секторів економіки без формування якихось особливих привілеїв для певних підприємств чи їх власників. Адже апріорі держоргани не володітимуть інформацією, які ринкові суб'єкти здобудуть перемогу у конкурентній боротьбі.

Важливим компонентом нової технологічно-інноваційної політики має стати орієнтація на зовнішні ринки і створення конкурентоспроможної експортної продукції. Вказаний компонент стратегій індустріалізації та розвитку відрізняв східно-азійські країни від латиноамериканських, які в 1960–1980-х роках узяли на озброєння стратегії імпортозаміщення. Багато латиноамериканських країн, як відомо, зазнали невдачі внаслідок того, що за відсутності конкурентного тиску покладання на держсубсидії та захисні тарифи не спонукали їх до підвищення ефективності і виробництва якісної продукції. На противагу цьому, азійські компанії, які працювали у визначених державою пріоритетних секторах економіки, інтенсивно конкурували як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а також інвестували значну частину своїх доходів у дослідження, розробки та інновації. З часом вони ставали великими гравцями на міжнародних ринках і повною мірою користувалися перевагами економії від масштабу.

Технологічна та інноваційна політика за зразком азійських тигрів на початковому етапі передбачає підтримку державою тих секторів чи видів діяльності, які не мають поточних конкурентних переваг і потерпають від нестачі досвіду, навиків і ресурсів. Але противагою негативним процесам у рамках цієї політики слугують розвиток конкуренції, дотримання автономності приватного сектору і коригування державою провалів ринку. Крім того, така політика не допускає підтримки державою низькоефективних, інноваційно пасивних підприємств і тих, що займаються пошуком ренти.

Як свідчить досвід Південної Кореї, вихід індустріальної політики за рамки поточних конкурентних переваг може привести до блискавичного успіху. У 1960-х роках основними категоріями її експортних товарів були рис, шовк і вольфрам. Для побудови передової динамічної економіки держава і приватні корпорації почали завзято розвивати такі галузі, як суднобудування, електроніка і автомобілебудування. Згодом ці галузі сформували профіль корейської економіки і проклали їй шлях до клубу багатих країн. Але у 1960-х корейська влада перебувала під шаленим тиском впливових осіб/інститутів, які говорили про необхідність сконцентрувати зусилля держави на сферах дії традиційних "конкурентних" переваг країни та якнайшвидше відмовитися від нерозсудливої політики становлення нових галузей промисловості.

При реалізації технологічно-інноваційної політики виробництво нових технологічно складних продуктів викликатиме поширення позитивних зовнішніх ефектів і генеруватиме значні здобутки продуктивності. Але становлення таких виробництв неможливе без активізації проведення досліджень, розробок і впровадження інновацій. Технологічно складні продукти у більшості праць визначаються як такі, що мають у структурі вартості суттєву частку досліджень і розробок (R&D).

Критично важливою проблемою, яка потребує розв'язання у контексті досягнення позитивних структурних зрушень при поглибленні економічної інтеграції з ЄС, є підвищення доступності довгострокового фінансування для інвестиційних проектів у промисловості. Угодою про асоціацію з ЄС передбачено прийняття і застосування його технічних стандартів і регламентів, що потребує масштабної модернізації вітчизняної промисловості.

На жаль, в Україні постійно зменшуються реальні обсяги банківських кредитів суб'єктам господарювання. Так, відношення їх середньорічного показника до ВВП зменшилося з 44,1% у 2013 р. до 24,2% у 2018-му. У структурі джерел фінансування капітальних інвестицій підприємств частка кредитів банків та інших позик за п'ять років знизилася майже вдвічі, досягнувши торік 7,7%.

Не останню роль у таких процесах відігравала надзвичайно жорстка монетарна політика НБУ з реальною обліковою ставкою на рівні близько 10% річних. Серед країн з ринками, що формуються, номінальна облікова ставка в Україні (17,5%) посідала друге місце після Туреччини (24%). До групи країн з найвищими відсотковими ставками входили також Мексика (8,25%), Південна Африка (6,75), Бразилія та Індонезія (6,5%), рівень ставок у яких був помітно нижчим, ніж в Україні.

Фанатичне бажання НБУ знизити інфляцію до цільового рівня так і залишається бажанням, тоді як економіка в лещатах монетарних рестрикцій перебуває на дні своїх можливостей. Наші розрахунки показали, що підвищення облікової ставки Національним банком з жовтня 2017-го до вересня 2018 р. стало чинником скорочення реального ВВП на 1,7%. З іншого боку, досить комфортно в таких умовах почуваються фінансові посередники, структура активів яких представлена ОВДП, цінними паперами НБУ і споживчими кредитами домогосподарствам.

Подолання наявних деформацій і надання поштовху для розвитку національної економіки потребують розробки принципово нової монетарної політики, у рамках якої "сприяння додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримка економічної політики Кабінету міністрів" (ст. 6 закону про НБУ) стануть повноцінною функцією Національного банку.

У рамках наведених вище загальних підходів до технологічно-інноваційної політики чільне місце мають посідати інструменти держпідтримки інноваційної діяльності:

— запровадження програм пільгового кредитування інноваційних проектів держбанками (проекти мають відповідати визначеним державою пріоритетним напрямам/ секторам економіки);

— розробка порядку виділення місцевими органами земельних ділянок для інноваційних кластерів та об'єктів науково-дослідної й інноваційної інфраструктури;

— надання інноваційних ваучерів підприємствам для сприяння потенціалу комерціалізації нових ідей щодо продукції та технологій на міжнародних ринках (інноваційний ваучер гарантуватиме часткове фінансування витрат на інтернаціоналізацію нових ідей);

— заснування програми державних грантів на дослідження, розробки та інновації, які надаватимуться на конкурсних засадах з можливістю їх отримання недержавними дослідними установами та науково-технічними (конструкторськими) підрозділами приватних компаній;

— запровадження податкових стимулів для суб'єктів інноваційної діяльності у формі:

а) надання пільг з оподаткування витрат підприємств на науково-дослідні розробки і впровадження інновацій;

б) звільнення від обкладання ввізним митом і ПДВ імпорту високотехнологічного обладнання під час реалізації пріоритетних інноваційних проектів;

в) надання індивідуальних податкових і митних пільг прямим іноземним інвесторам при розміщенні ними в Україні виробництв п'ятого і шостого технологічних укладів;

г) надання податкових кредитів (відстрочок) інвесторам, які реалізують пріоритетні для держави інноваційні проекти.

Насамкінець хотілося б звернути увагу на те, що до здійснення індустріальної політики у різних формах вдаються навіть високорозвинені країни світу. Так, у США відомі факти використання приватними компаніями окремих винаходів і розробок, отриманих у рамках державного оборонного замовлення. У Німеччині державний банк розвитку KfW відіграв ключову роль у реконструкції економіки країни після Другої світової війни. Кредити банку дали змогу профінансувати численні проекти в галузі машинобудування, які згодом сформували кістяк німецької економіки. На сьогодні активи банку KfW становлять 14% ВВП Німеччини і 6% сумарних активів німецьких банків. У 2007–2009 рр. цей банк профінансував 100% проектів у сфері відновлюваної енергетики, надавши поштовх розвитку програми Energiewende.

Отже, на сьогодні безумовним пріоритетом мають стати розробка державою технологічної та інноваційної політики на основі принципів і механізмів, апробованих у азійських країнах, впровадження сучасних інструментів підтримки інноваційної діяльності, а також переспрямування загальної економічної політики на вирішення завдань індустріалізації та прискорення темпів економічного зростання.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 4
  • Роман Петренко Роман Петренко 6 липня, 08:03 Необхідність активної економічної і, зокрема, промислової політики держави очевидна. Питання виключно щодо інструментів та цілей. Драйвером поточної економічної динаміки, як і раніше, є споживання домогосподарств. Стимули для підприємницької ініціативи відсутні. Одна торгівля: привезли, продали, вивели, завели.... Ну й вища ліга - державні закупівлі. В країні 400 млрд. грн. підприємств лежить на депозитах у банках, дохідність ОВДП перевищила здоровий глузд, а відсотки по зовнішніх позиках держави перевищують ставки комерційних кредитів у валюті на внутрішньому ринку. Навколо одні монополії і рішали. В цих умовах країна твердо стала на рейки експорту робочої сили: до 9млн. чол. ( близько 50% від загальної чисельності робочої сили ) створюють додану вартість і платять податки закордоном. В державі де відсутня правоохоронна та судова система, не дотримуються законів, не карають злочинців, не захищають права власності, тотальна корупція робочі місця не створюються. Це і ще багато іншого називається інвестиційний клімат. Його не замінять жодні державні вливання. На жаль про це в статті не йдеться, я вже й не кажу про практику. згоден 6 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво