Втрачене зростання - Макрорівень - dt.ua

Втрачене зростання

1 червня, 11:11 Роздрукувати Випуск №20, 1 червня-7 червня

Зростання української економіки третій поспіль рік підтвердило злам негативного стагнаційно-кризового тренду.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Прихильникам "дефолтів, які несуть економічне зростання", хочеться нагадати, що потенціал економічного зростання залежить не від відсутності чи наявності боргів, а власне від структури економіки, якої дефолтом не змінити. 

Складність структурних проблем робить неможливими прості рішення. Потрібна узгоджена структурна політика, яка реалізується через різноманітні інструменти, в тому числі і грошово-кредитної та фіскальної політики.

Зростання української економіки третій поспіль рік підтвердило злам негативного стагнаційно-кризового тренду, що діяв на вітчизняних теренах з 2012 р. 3,3% приросту ВВП у 2018-му стали рекордними темпами для останніх семи років. Хоча, звісно, величина цього "рекорду" є вельми принизливою для країни, яка знала періоди річного зростання ВВП на сім, вісім і більше відсотків (наприклад, у 2001–2007 рр. середній темп приросту ВВП становив 7,7% на рік), натомість за кризові 2014–2015 рр. "провалилася" на 16% і наразі має ВВП на 3,4% менший, ніж 2010-го. Індекс споживчих цін уперше після 2013 р. вийшов на однозначний показник (9,8% грудень до грудня), порадувала стабільністю й гривня, середній курс якої за згаданого темпу інфляції знецінився щодо долара США за рік на менш як 2%.

Проте абстрактна статистика приховує якісні характеристики економічних процесів, що, відповідно, не дає відповіді на принципово важливі запитання. По-перше, наскільки стійкими є зазначені економічні тенденції та чи вдасться у поточному та наступних роках принаймні втримати досягнуту динаміку зростання, не кажучи вже про його прискорення, необхідне, аби бодай почати надолужувати критично глибоке відставання навіть від найближчих сусідів? По-друге, чим саме економічне "покращення" відчутне пересічному громадянинові, і чому на тлі вищезгаданого рекорду серед опитаних у грудні 2018 р. Фондом "Демократичні ініціативи" 67% вважали, що ситуація в країні змінилася на гірше, а 68% вважали, що економічне становище України погіршилося? Фактично йдеться про те, що економічне зростання виявилося "втраченим" для значної частини суспільства.

Відповіді на ці запитання криються у структурних особливостях, які на сьогодні притаманні економічній динаміці в Україні.

Чинники й парадокси економічної динаміки

З одного боку, у 2018 р. низка секторів економіки відновила зростання після негативної динаміки 2017-го. Головним рушієм прискорення зростання став аграрний сектор, додана вартість в якому збільшилася на 7,8 %, причому він фактично врятував ситуацію у четвертому кварталі, компенсувавши сповільнення у будівництві, торгівлі та спад у переробній промисловості. "Винуватцем" стала рекордна для всього періоду сучасної України врожайність зернових, що сягнула 47,4 ц/га, завдяки чому обсяг реалізації зернових у натуральному вимірі збільшився на 11%. На стільки ж (уже у вартісному вимірі) зріс їхній експорт. У 2017 р. додана вартість в агросекторі зменшилася на 2,3%.

Після шоку 2017-го, викликаного припиненням контактів з непідконтрольними територіями, відновила зростання добувна промисловість (+1,9 %, уперше після 2013 р. збільшився видобуток вугілля, нафти та газу), позитивну динаміку після стиснення на 5–8% (очевидно, викликаного подібними причинами) продемонстрував і комунальний сектор (постачання електроенергії, газу, води, каналізація, поводження з відходами), який до того ж почав відчувати позитивний ефект від зміцнення фінансової та управлінської спроможності об'єднаних територіальних громад.

З іншого боку, низка важливих секторів помітно погіршила показники. Різко знизилися темпи зростання у будівництві. Додана вартість у цьому секторі збільшилася лише на 7,2% (після 25,6% у 2017 р.), сповільнення відбулося насамперед унаслідок практичного призупинення приросту житлового будівництва (на 0,9% після 16,3% рік тому). Темпи зростання доданої вартості у переробній промисловості впали до 0,6% (після 4,9% у 2017-му) унаслідок того, що більшість галузей промисловості відчутно сповільнили динаміку. Загалом із 12 секторів переробної промисловості спад спостерігався у чотирьох. У 2017 р. скорочення фіксувалося лише у виробництві коксу та продуктів нафтопереробки. Реалізована продукція у харчовій промисловості впала на 1,5% (у 2017 р. зростання становило 2,9%) — практично за всіма видами продукції, в тому числі через скорочення майже на 8% у натуральному вимірі виробництва соняшникової олії. На 3,2% скоротилася текстильна промисловість, приріст у машинобудуванні зменшився до 1,6% (7,9% у 2017 р.). При гальмуванні у будівництві природним стало скорочення реалізації у галузі виробництва гумових, пластмасових виробів та іншої неметалевої мінеральної продукції (основою якої традиційно є будматеріали). Натомість драйвером промислового зростання стала хімічна промисловість, реалізована продукція в якій збільшилася на 17,4%, що, втім, усе одно на 1 в.п. менше, ніж рік тому. Не останню роль у зростанні галузі відіграє збільшуваний попит аграріїв на мінеральні добрива.

Отже, економічна динаміка стала значно нерівномірнішою, сповільнившись насамперед у складних секторах, де вона мала б давати значний кумулятивний ефект для суміжних галузей. Це не могло не позначитися на системному ефекті для економіки в цілому, зокрема, на доходах і показниках якості життя населення.

Головним рушієм економічної динаміки з боку сукупного попиту у 2018 р. залишилися споживчі витрати. Кінцеве споживання домогосподарств збільшилося на 8,9%, що менше, ніж рік тому (9,5%). Темп приросту споживчих витрат, що здійснюються через бюджетний сектор, також знизився до 0,3% після 5,2% у 2017-му, відтак, зростання споживання було забезпечене переважно динамічним приростом заробітної плати. Між тим, незважаючи на сповільнення інфляції, темп зростання заробітної плати у реальному вимірі становив 12,5%, що більш як у півтора разу менше, ніж 2017-го (19,1%). До того ж чергове підвищення комунальних тарифів призвело до збільшення частки витрат на житло, воду, електроенергію, яка у 2018 р. для пересічного домогосподарства становила 11,6% проти 10,8% у 2017 р. А отже, посилилася секторальна спрямованість стимулюючого ефекту для економіки з боку зростання споживчих витрат, що й відобразилося у випереджаючому зростанні "комунальних" секторів промисловості. Натомість потенціал сукупного попиту як чинника зростання виробництва харчової продукції виявився вичерпаним, чого не можна сказати про споживання продовольчого імпорту: у 2018 р. імпорт готової харчової продукції збільшився на 20,8%, у тому числі продуктів з м'яса та риби — на 18,5, готових продуктів із зерна — на 30,4, цукру та кондитерських виробів — на 41,0%.

Валове нагромадження основного капіталу продовжувало зростати у 2018 р. досить швидкими темпами (14,3%), проте вони також сповільнилися порівняно з попереднім роком (16,1%). Відповідно, темп приросту капітальних інвестицій сповільнився до 16,4% порівняно з 22,1% у 2017-му. Отже, вплив інвестиційних витрат як рушія економічного зростання у 2018 р. зберігся, хоча й трохи послабився. Інвестиційний попит став важливим джерелом зростання перш за все у машинобудуванні: виробництво металообробних машин збільшилося на 11,8%, машин для металургії — на 9,0, для добувної промисловості та будівництва — на 5,1%. Високі темпи зростання у транспортному машинобудуванні великою мірою сформовані збільшенням на 32,3% випуску рухомого складу залізничного транспорту. Утім, стимулюючий ефект інвестиційних витрат для імпорту був також досить потужним: імпорт машин та обладнання збільшився на 20,7% і становив 12 млрд дол. США (для порівняння, вартість відповідної продукції, виробленої у 2018 р. в Україні, становила близько 3,5 млрд дол.).

Водночас структура інвестиційного попиту також досить жорстко обмежувалася недиверсифікованою структурою інвестування. 29% капітальних інвестицій у промисловість було сконцентровано у добувній промисловості, ще 21% — у "комунальних" секторах. У свою чергу, структура інвестицій виявляється зафіксованою структурою джерел їх фінансування, в якій 71% становлять власні кошти підприємств (що замикає капіталовкладення у рамках секторів, які "заробляють" головні прибутки), ще 12,7 — кошти центрального та місцевих бюджетів, а на частку банківського кредитування припали рекордно низькі 6,7%.

Внесок експортного чинника в економічне зростання у 2018 р. був негативним. Експорт товарів і послуг у порівнянних цінах зменшився на 1,6%, тренд зниження показника експорту в реальному вимірі триває з 2012 р., і лише 2017-го спостерігався приріст на 3,8%. При цьому у фактичних доларових цінах приріст експорту товарів дорівнював 9,4%, послуг — 10,6. Отже, експортні потоки продовжували генерувати додатковий дохід для національної економіки, проте цей дохід пов'язаний не із збільшенням вітчизняного виробництва, а із зміною цін на світових ринках і, головне, зі зростанням реального курсу гривні у зв'язку з випередженням девальвації інфляцією. Відтак, значна частина додаткового доходу поглиналася відносним зростанням витрат виробництва вітчизняних виробників, що розмивало їхній інвестиційний потенціал. Як приклад, зростання експорту металургійної продукції у поточних цінах (в доларах США) на 14,9%, тоді як виробництво збільшилося (у порівнянних цінах) лише на 0,6%.

Отже, зафіксоване статистикою прискорення економічного зростання у 2018 р. парадоксальним чином відбулося при погіршенні динаміки всіх основних складових сукупного попиту. І єдиним чинником такого "покращення" стало різке сповільнення приросту імпорту з 12,6% у 2017 р. до 3,2% у 2018-му. Оскільки при підрахунку ВВП показник імпорту вираховується із сукупної доданої вартості, створеної на території країни, це сповільнення й дозволило компенсувати втрату динаміки всіх інших показників.

Проте, як і у випадку з експортом, у фактичних доларових цінах імпорт товарів збільшився у 2018 р. на 15,2%, послуг — на 6,0. Відносне здешевлення імпорту внаслідок реального зміцнення гривні заохочувало інвестувати в основний капітал з купівлею імпортного обладнання (понад третину приросту товарного імпорту становив приріст імпорту продукції машинобудування), проте водночас поліпшувало цінову привабливість імпортної продукції та сприяло збільшенню її частки на внутрішньому споживчому ринку.

Таким чином, висновок досить невтішний. У 2018 р. не відбулося фактичного поліпшення економічної динаміки. Відновивши зростання у 2016 р., економіка України наразі зависла в динаміці, впершись в обмеження, притаманні відновлювальній моделі зростання. Зниження показника інфляції не привело, як очікували деякі експерти, до активізації інвестування, що зрозуміло, зважаючи на те, що сповільнення інфляції дивним чином синхронізувалося з підвищенням Нацбанком облікової ставки протягом року з 14,5 до 18% і зростанням вартості довгострокових кредитів суб'єктам господарювання відповідно з 18 до 21%.

Збільшення доходів домогосподарств не активізувало виробництва в орієнтованих на внутрішній ринок секторах, які нерідко реагували на зростання попиту на базові товари підвищенням їхньої ціни, а збільшення сукупного попиту відбулося при сповільненні зростання в промисловості та нарощуванні від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі. Зміцнення гривні відбувалося не як результат зростання конкурентоспроможності національної економіки, а внаслідок компенсації від'ємного торговельного сальдо надходженнями від трудових мігрантів і запозиченнями, що вливає в економіку кошти, не забезпечені новоствореною доданою вартістю, а отже, посилює проблему розбалансування попиту та пропозиції. Відтак, перспективи подальшої економічної динаміки без зміни її моделі залишаються вельми туманними.

Чужі на "святі зростання"

Торжество формальної макроекономічної стабілізації над змістом економічного зростання не могло не позначитися на якісних показниках, що формують соціальний ефект економічної динаміки, тобто сприйняття її у свідомості пересічних українців.

Незважаючи на відчутне збільшення середньої зарплати, секторальна нерівномірність зростання зумовила збереження гострої проблеми значної диференціації в оплаті праці. Середня зарплата у сфері фінансової та страхової діяльності (16,2 тис. грн на місяць за середньої по економіці 8865 грн) більш як удвічі перевищувала оплату праці працівників аграрного сектора (7,2 тис. грн). Критично низький рівень заробітної плати був зафіксований у сфері охорони здоров'я — 5853 грн (66% від середньої по країні), освіти — 7041 грн (79% від середньої по країні). При цьому зберігалися значні прошарки працюючих, для яких заробітна плата зростає відчутно повільніше або принаймні недостатньо швидко, аби вивести індивідуальний дохід на гідний рівень.

На сприйняття динаміки заробітної плати впливає й структура зміни споживчих цин. Показник індексу споживчих цін, який використовується для розрахунку динаміки реальної заробітної плати та загальної характеристики рівня інфляції, має в Україні структурні особливості, які завищують відчуття інфляції, особливо у населення із низькими доходами. Досить згадати, що за середнього зростання споживчих цін (рік до року) на 10,9% вартість продовольчого кошика збільшилася на 11,5%, у тому числі хліба — на 19,0, м'яса та м'ясопродуктів — на 16,6, молока — на 14,7, яєць — на 34,1%. На 22,3% подорожчали транспортні послуги, на 31,9 — вартість утримання будинків і прибудинкових територій, на 17,0% — водопостачання. Отже, домогосподарства з низьким рівнем доходу, для яких частка витрат на продовольство суттєво перевищує "стандартні" 51%, а комірне далеко не повною мірою покривається системою субсидій, опинилися у найгіршому становищі, і їхній скепсис щодо досягнень Нацбанку у сфері інфляційного таргетування є вельми обґрунтованим.

У найгіршому становищі опинилися пенсіонери, доходи яких, на відміну від доходів працюючих громадян, не зросли навіть синхронно з інфляцією. За даними Пенсійного фонду України, середня пенсія у номінальному вимірі збільшилася за рік лише на 6,7%, і на початок 2019-го середній розмір пенсійної виплати становив 2646 грн. При цьому 52% пенсіонерів отримували не більш як 2000 грн на місяць, а 76% — не більш як 3000 грн.

Виражені ознаки неінклюзивності економіки свідчать про відсутність сформованих трансмісійних механізмів, які поширюють ефекти зростання доходів між різними прошарками суспільства. Замкненість фінансового ресурсу в окремо взятих "успішних" секторах не створює умов для економічного зростання на диверсифікованій основі, це призводить до відсутності подальшого реального пожвавлення економіки, яке спроможне було б генерувати підвищення доходів у ширших масштабах за принципом ланцюгової реакції. А отже, фрагментарні поліпшення лише загострювали відчуття відстороненості у досить великої частини населення, погіршуючи й загальне ставлення до ситуації в державі та політики, здійснюваної владою.

Як змінити модель економічного розвитку

Політико-економічні підсумки 2018 року мають допомогти позбутися ілюзій щодо успішності обраної моделі економічної політики та її достатності для досягнення належних динаміки та якості економічного зростання у подальшому. Потрібні кроки, які сприятимуть подоланню структурних вад національної економіки, що наразі "поглинають" значну частину потенційних рушіїв економічного зростання внаслідок посилення імпортозалежності внутрішнього ринку, неефективного задіяння вітчизняного економічного потенціалу та утрудненого міжсекторального перерозподілу доходів.

Фактична виключеність банківського сектора економіки з фінансування економічного зростання та обмеженість грошово-кредитної політики антиінфляційними цілями дедалі відчутніше гальмують стимулюючу динаміку внутрішнього попиту. Збереження реальної незалежності Нацбанку є важливою противагою популізму, ризик якого, принаймні у короткостроковій перспективі, на жаль, зростатиме. Проте при цьому має бути розширено функціональний інструментарій банківського регулювання та здійснено інституційне вдосконалення самої банківської системи.

Подібна ситуація спостерігається і у фіскальній сфері. Левова частка бюджетних видатків зв'язана імперативними потребами фінансування соціальної сфери, оборони, інших державних функцій, проте дієвої системи оцінки стратегічної ефективності таких видатків, а значить, і засобів забезпечення їх стратегічної орієнтованості наразі не створено.

Забезпечення дієвості фіскальних і грошово-кредитних інструментів структурної політики потребуватиме впровадження вироблених на високому фаховому рівні та з урахуванням європейського досвіду прозорих і зрозумілих інституційних процедур, убезпечених як від корупційних впливів, так і від непевності фахових властивостей виконавців, особливо на регіональному та місцевому рівнях. Саме відновлення дієвості цих складових державної політики у стратегічному вимірі має забезпечити переформатування чинної моделі економічного зростання та вивести її з пастки посткризового відновлення.

Орієнтирами успішності зміни моделі мають стати активізація залучення національного економічного потенціалу до продуктивного використання (випереджаючий розвиток ендогенних чинників) і пожвавлення підприємництва на рівні регіонів і громад. Спроможність задіювати розпорошені наразі чинники економічної динаміки на основі прозорих усталених процедур буде ключовим механізмом досягнення інклюзивності економічного розвитку та головною протидією тінізації й олігархізації економіки.

Альтернатива такій моделі розвитку, утім, існує. Це черговий олігархічний перерозподіл "зон впливу" та досягнення високих темпів зростання на основі реконцентрації великих капіталів. Шлях, який неодноразово гарантовано допомагав у періоди економічного відновлення. Проте досі так і не заклав засад сталого, вільного від соціальних катаклізмів і радикальних політичних "поворотів" розвитку українського суспільства.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво